Шпаргалка по "Экономике"

 

29. Сутність показника Cash Flow та система фінансових показників, що визначаються на його основі.

Показники, базою розрахунку яких є операційний Cash-flow, широко використовуються при оцінці фінансового стану  підприємства та визначенні його кредитоспроможності. В той час як раніше в континентальній  Європі при прийнятті рішення  про видачу кредитів банки орієнтувалися  в основному на вартість кредитного забезпечення, сьогодні головним критерієм  при- 
йняття відповідних рішень є Cash-flow, який прогнозується отримати позичальником, оскільки насамперед саме за рахунок цього джерела підприємства можуть погасити позички та проценти за ними[1].

Показник Cash-flow характеризується більшою об’єктивністю порівняно  з чистим прибутком чи показниками  рентабельності, розрахованими з  використанням прибутку, адже при  розрахунках Cash-flow є менше можливостей  для маніпуляцій, зокрема пов’язаних з обліковою політикою підприємства та формуванням прихованих резервів. Так, чистий прибуток зі збільшенням рівня амортизаційних відрахувань та забезпечень наступних витрат зменшується, в той же час Cash-flow залишається незмінним. Показник Cash-flow можна розглядати з трьох позицій:

1) як індикатор ліквідності та платоспроможності підприємства;

2) як показник результативності фінансово-господарської діяльності (індикатор теперішньої та майбутньої дохідності підприємства);

3) як індикатор спроможності до фінансування за рахунок внутрішніх джерел.

До основних показників Cash-flow, які розраховують на практиці, належать такі:

1. Показник тривалості погашення заборгованості. Визначається шляхом ділення позичкового капіталу нетто (зменшеного на суму грошових коштів, їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій та чистої реалізаційної вартості поточної дебіторської заборгованості)[2] на Cash-flow (операційний). Під позичковим капіталом розуміють усі зобов’язання підприємства: короткострокові, довгострокові, забезпечення наступних витрат і платежів тощо. Слугує індикатором спроможності підприємства за рахунок власних ресурсів виконувати свої зобов’язання. Показує, скільки років (чи періодів) підприємству потрібно (за даного рівня операційного Cash-flow), щоб розрахуватися зі своїми боргами за рахунок результатів операційної діяльності. Якщо тривалість погашення заборгованості становить 1—3 роки, то це нормальна ситуація з погляду перспектив виконання підприємством своїх зобов’язань; 4—5 років — задовільна; понад 5 років — незадовільна[3]. Для підприємств торгівлі розрахунок цього показника має свої особливості: ефективна заборгованість у такому разі може зменшуватися на величину запасів товарів на складі (якщо вони є ліквідними).

2. Показник обернено пропорційний до тривалості погашення заборгованості. Відношення Cash-flow до заборгованості (нетто). Показує здатність підприємства розрахуватись зі своїми боргами за рахунок грошових надходжень від операційної діяльності.

3. Показник самофінансування інвестицій, %. Визначається шляхом ділення операційного Cash-flow на величину чистих інвестицій (сума приросту нематеріальних активів, основних засобів і довгострокових фінансових інвестицій). Показує частку інвестицій, профінансовану за рахунок внутрішніх джерел. Чим вищий цей показник, тим менше підприємство вдавалося до залучення зовнішніх фінансових ресурсів при фінансуванні інвестицій.

4. Чиста Cash-flow-маржа, %: показник відношення Cash-flow (операційного) до обороту від реалізації продукції. Характеризує величину Cash-flow, яка припадає на одиницю обороту від реалізації. Показує, скільки процентів виручки від реалізації залишається на підприємстві після здійснення всіх платежів у рамках операційної діяльності.

5. Показник відношення Cash-flow до власного капіталу. Показує чистий грошовий потік на одиницю власного капіталу.

 

30. Джерела та форми самофінансування підприємств.

Самофінансування- це здійснення розширеного  відтворення за рахунок чистого  прибутку без залучення бюджетних  асигнувань та основних засобів і  матеріальних цінностей.

Основним внутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, пов’язане  з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Підкреслимо, що амортизаційні відрахування не належать до самофінансування (як це досить часто можна зустріти у  вітчизняній економічній літературі). Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого  прибутку до моменту його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток вкладається в операційну та інвестиційну діяльність. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно  і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті.

У світовій економічній літературі, залежно від способу відображення прибутку в звітності, зокрема в  балансі, виокремлюють:

а) приховане самофінансування;

б) відкрите самофінансування (тезаврація прибутку)

До внутрішніх джерел фінансування підприємств здебільшого відносять  такі:

1) чистий прибуток;

2) амортизаційні відрахування;

3) забезпечення наступних витрат  і платежів.

 

31. Інформаційне забезпечення управління грошовими потоками. Звіт про рух грошових коштів. Управління грошовими потоками передбачає цілеспрямований вплив на процеси акумуляції грошових коштів, їх витрачання та перерозподіл з метою збалансування фінансово-господарської діяльності підприємства.

Характерні риси практики управління грошовими потоками відображають принципи управління, тобто основні  правила діяльності, якими керуються  органи управління, враховуючи соціально-економічні умови, що склалися.

Інформаційною базою для  аналізу грошових потоків за звітні періоди є форми бухгалтерської звітності, додатки до них та інші облікові документи.

Аналіз грошових потоків  та оцінка їх впливу на фінансовий стан підприємства визначається системою показників, до яких відносять показники ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості.

Звіт про рух  грошових коштів (П(С)БО 4) - звіт, який відображає надходження і видаток грошових коштів у результаті діяльності підприємства у звітному періоді (місяць, квартал, рік). Рух коштів відображається в звіті про рух грошових коштів в розрізі трьох видів діяльності підприємства: операційної, інвестиційної та фінансової. Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю. Інвестиційна діяльність - це придбання та реалізація необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Фінансова діяльність - це діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.

 

32. Порядок визначення Free Cash Flow, та напрями його використання. Якщо операційний Cash-flow скоригувати на позитивний (негативний) Cash-flow від інвестиційної діяльності, то ми отримаємо так званий Free (незалежний) Cash-flow, який характеризує здатність підприємства забезпечити операційну діяльність та планові інвестиції за рахунок внутрішніх фінансових джерел (незалежно від зовнішнього фінансування). Від’ємне значення Free Cash-flow, як це має місце в нашому прикладі (див. табл. 4.1), показує, що для здійснення запланованих видатків підприємство має потребу у зовнішньому фінансуванні в обсязі 104 тис. грн, яка утворилася в результаті дефіциту внутрішніх джерел фінансування. Позитивне значення Free Cash-Flow свідчить про наявність надлишку коштів, які можуть бути використані для таких цілей:

• виплата дивідендів;
• погашення банківських позичок;
• викуп власних корпоративних прав.

Розрахунок Free Cash-flow має значення як при ex-post аналізі[53], оскільки дає змогу користувачам звітності зробити висновок про потенціал внутрішнього фінансування в попередніх періодах, так і під час ex-ante аналізу[54], оскільки є базовою величиною для прогнозування вхідних і вихідних грошових потоків, пов’язаних з фінансовою діяльністю. Теперішня вартість очікуваного майбутнього Free Cash-flow може використовуватися як критерій оцінки вартості підприємства в рамках концепції максимізації доходів власників (SVK). У рамках фінансового контролінгу показник Free Cash-flow використовується також як індикатор раннього попередження про можливі проблеми у сфері управління дебіторською заборгованістю та запасами, збутовій сфері тощо. Вважається, що цей показник швидше і виразніше сигналізує про негативний розвиток, ніж показники прибутковості[55].

 

33. Особливості оподаткування дивідендів (характеристика за всіма видами податків). Дивіденди, як наслідок дивідендної політики, свідчать про ступінь захищеності акціонерів, про прибутковість вкладення коштів в дане акціонерне товариство. Основні питання, які повинні з’ясувати фінансові служби в контексті виплати дивідендів та оподаткування, стосуються порядку оподаткування нерозподіленого прибутку (на рівні підприємства), розподіленого прибутку (на рівні одержувачів дивідендів) та нарахувань на дивіденди.

Відповідно до змісту п. 7.8 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ” у разі прийняття рішення про виплату дивідендів емітент корпоративних прав нараховує і вносить у бюджет авансовий внесок із податку на прибуток за ставкою 25%, нарахованою на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку.

Платник податку – емітент  корпоративних прав зменшує суму нарахованого податку на прибуток на суму авансового внеску. Юридичні особи  – резиденти, які отримують дивіденди, не включають їх суму до складу валового доходу. Тобто для таких осіб відсутнє “подвійне оподаткування” дивідендів. Фактично, найбільша сума податку  становить 25%. Але ця цифра податку  на прибуток стосується тільки загальної  системи оподаткування.

Крім цього, відповідно до пп. 4.2.11 Закону № 334, дивіденди, отримані платником податку на прибуток від  інших платників податку на прибуток, які оподатковуються відповідно до п. 7.8 цього Закону, не включаються до складу валових доходів. При цьому в Законі № 334 передбачене виключення для засновників-резидентів, які одержали дивіденди із джерелом їхньої виплати від підприємства - емітента корпоративних прав, що є нерезидентом. Дивіденди, отримані від таких підприємств-емітентів, засновник має право включити до складу валових доходів за підсумками того податкового періоду, в якому були отримані засновником такі дивіденди.

Якщо дивіденди виплачуються підприємством-емітентом засновнику в негрошовій (натуральній формі), відповідно до п. 7.8.5 Закону № 334, базою  для нарахування авансового внеску є вартість товарів, призначених  для виплати засновникам. Вартість таких товарів визначається за звичайними цінами. На нерезидентів не поширюються  положення Закону України «Про оподаткування  прибутку підприємств» щодо оподаткування  дивідендів. Ставку податку на доходи нерезидентів, отримані у вигляді  дивідендів, установлено в розмірі 15%.

 

34. Зміст, значення та основні завдання дивідендної політики

Дивідендна політика —  це набір цілей і завдань, які  ставить перед собою керівництво  підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і  засобів їх досягнення. Приймаючи  рішення в галузі дивідендної  політики, слід враховувати, що вони впливають  на ряд ключових параметрів фінансово-господарської  діяльності підприємства: величину самофінансування, структуру капіталу, ціну залучення  фінансових ресурсів, ринковий курс корпоративних  прав, ліквідність та ряд інших. Зміст дивідендної політики визначається кожним підприємством, виходячи з впливу цілого ряду факторів, які діють водночас і у протилежних напрямах: одні чинники спонукають фінансових менеджерів збільшувати виплати власникам, тоді як інші - збільшувати рефінансування прибутку на розвиток виробництва. Стабільний рівень дивідендних виплат може сигналізувати про те, що вкладений інвесторами в підприємство капітал працює ефективно. Отже, за інших рівних умов дивідендні виплати позитивно впливають на ринковий курс корпоративних прав. З іншого боку, відсутність дивідендів або їх різке коливання свідчить про нестабільність і ризиковість підприємства-емітента корпоративних прав. Як наслідок — ринковий курс падає. Основні завдання,:

-виявлення основних факторів, які впливають на прийняття рішення щодо виплати дивідендів чи реінвестування прибутку;

-визначення оптимального співвідношення між розподіленим і тезаврованим прибутком;

-оцінку впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав підприємства та його інвестиційну привабливість;

-визначення оптимальної для підприємства величини статутного і власного капіталу;

-узгодження стратегії виплати дивідендів із податковим законодавством;

-вибір найприйнятнішого методу та форми нарахування і виплати дивідендів;

-оцінка впливу дивідендної політики на вирішення конфлікту інтересів між власниками, кредиторами та керівництвом підприємства.

 

35. Сутність та фактори дивідендної політики підприємства. Дивідендна політика підприємства - це комплекс цілей, інструментів і методів розподілу прибутку на частину, що спрямовується на виплати власникам підприємств усіх форм власності, і на частину, реінвестовану в підприємство з метою максимізації його ринкової вартості.

Фактори зовнішнього та внутрішнього для підприємства впливу на вибір  дивідендної політики характеризують попит підприємства на інвестиційні кошти, можливість їх отримати та об'єктивні  обмеження у розподілі прибутку від державного регулювання економіки.

Фактори впливу на інвестиційний  розвиток підприємства:

Фактори диверсифікованості джерел фінансування інвестицій підприємства:

Фактори, що об 'єктивно обмежують  пропорції розподілу прибутку:

Фактори впливу на конкурентоздатність  підприємства:

Оцінка цих факторів дозволяє визначити передумови формування того чи іншого виду дивідендної політики підприємства.

 

36. Подрібнення акцій та викуп  акціонерним товариством акцій  власної емісії як інструменти  дивідендної політики. Досить відомим інструментом дивідендної політики, до якого вдаються підприємства європейських країн та США, є подрібнення акцій та викуп акціонерним товариством акцій власної емісії. Механізм подрібнення акцій у рамках дивідендної політики застосовується за високого ринкового курсу акцій та високого рівня капіталізації. За рішенням загальних зборів акціонерів АТ може бути проведене подрібнення акцій (спліт): кожна з випущених товариством акцій замінюється на кілька акцій меншого номіналу. Величина статутного капіталу при цьому не змінюється. Однак, як і у випадку зі збільшенням статутного капіталу, досягається зменшення ринкової ціни акції.. Грошові компенсації за викуп акцій можна трактувати як дивідендні платежі, що до того ж не підлягатимуть оподаткуванню.

Як правило, на подрібнення  акцій ринок реагує позитивно, оскільки до такого роду операцій вдаються великі, динамічні підприємства. Однак значним  недоліком виплати дивідендів акціями  та подрібнення акцій є значні накладні витрати, зокрема пов’язані  з емісією акцій, їх вилученням, внесенням  змін у статут тощо. Дослідженням проблематики подрібнення акцій і виплати  дивідендів акціями займався провідний  американський економіст Т. Копеланд. В його висновках увага акцентується на необхідності урахування при прийнятті рішень щодо здійснення згаданих операцій чинника транзакційних витрат, які виникають під час подрібнення чи виплати дивідендів акціями.