Шпаргалка по "Экономике"

Існує так званий мотиваційний, або класовий, метод, коли аналіз ек-ної думки підпорядковуєть-ся ек-ній мо­тивації. Визначаються класи, які ве-дуть боротьбу за відповідну част­ку кінцевого про-дукту, а відтак — класова позиція теоретиків, іде-о­логів того чи того класу. Цей метод використо-вував К. Маркс і його послідовники.

Може застосовуватись і територіальний метод, що передбачає досл-ня історії ек-ної думки в певних країнах. Кожний метод має свої переваги і недоліки. Застосовується той чи той метод залежно від того, які зав-ня ставляться. Може використовуватись поєднання різних методів, особли­во у разі навчальних, а не безпосередньо наукових завдань.

58. Ек-ні погляди С.Подолинського 

Серіїи Андрійович Подолинський (1850—1891) — представник революційно-демократичного на-пряму. 1879 р. - праця  «Життя і здоров'я людей на Україні»,1880 р. — «Ремесла і фабрики на Ук-раїні», що стала першою спробою застосування ек-ого вчення К. Маркса до конкретної історичної дійсності Росії й України, визн-ня істори­чної долі кап-зму в країні.

Констатує, виходячи з учення К. Маркса про 3 стадії розв-ку кап-зму в пром-сті і практичного до-свіду укр. ек-ки, показує, що кап-зм в Україні, а ві-дтак і в Росії в цілому, проходить у своєму розв-ку «ремесло, мануфактуру і великий фабричний здобуток». Підкреслює прогресивність кап-зму порівняно з феодалізмом, але вказує на його іс-торично минущий хар-р. Він критикує цей спосіб В і виступає передовсім проти його ек-ної основи — приватної власності на засоби В. Аналізує су-перечності між працею і капіталом, між зростан-ням багатства буржуазії і зубожінням трудящих мас, суперечність між розв-ком прод-них сил і їх марнуванням за умов кап-зму. «Корінь зла» кап-ого способу В бачить у приватній власності, яка дає змогу капіталістам користуватися продуктом неоплаченої праці робітників. На цій підставі він робить висновок про необхідність знищення кап-зму. Кап-зму він протиставляє соціалізм як такий спосіб В, котрий створює найліпші можливості для розв-ку прод-них сил і найбільш відповідає вимогам моралі

Багато зусиль доклав до популяризації ек-ого вчення К. Маркса. Він розумів, що головне в ньо-му — теорія додаткової в-сті. Саме тому вже в 1-х своїх досл-нях він приділяє цій категорії особи-ву увагу. У викладі і трактуванні багатьох катего-рій ек-ого вчення К. Маркса був часто нерослі до-вним, а інколи допускав і суттєві помилки. Проте його діяльність сприяла ознайом­ленню широких кіл укр. громадськості з ек-ним ученням Маркса.

Подолинський дає нове природничо-наукове визн-ня праці. Саме праця може ста­ти причиною таких змін у розподілі енергії, які дали б можли-вість використати найбільшу частину сил приро-ди для задоволення людських потреб. Виходячи з цього він намагається відповісти на запи­тання: який же спосіб В є найсприятливішим. Таким спо­собом В, за С. Подолинським, буде соціалізм.

1.Предмет курсу і зав-ня курсу

Ек-на думка пройшла довгий шлях від появи уяв-лень про госп-ке життя, поглядів ек-ого хар-ру до формування ек-них теорій.  Процес розв-ку ек-них теорій, їх виникнення, зміна іншими і –пред-мет іс­торії ек-них вчень. Історія ек-них учень є складовою частиною іс­торії ек-ної думки, тобто історія ек-них учень є сис-мою ек-них поглядів, які об'єднувались у певну сис-му. Таким чином, історія ек-них учень є поняттям вужчим, ніж істо-рія ек-ної думки.

Сис-ма ек-них поглядів – сукупність ек-них ідей, які роз’яснюють сутність певного кола явищ, вза-ємопов’язані між собою та виникають як наслідок відображення у свідомості ек-них відносин. Прос-лідкувавши історичний розв-к ек-них ідей, з’ясу-вавши як і в яких умовах розвивалась ек-на наука можна повніше зрозуміти та засвоїти положення ПЕ, осягнути еволюцію погядів на категорії та з-ни, зробити аналіз їх тлумачень.

Мета – поглиблення вивчення та осмислення ос-новних етапів і напрямків розв-ку ек-них вчень. Історія ек-них вчень розкриває передумови та з-номірності еволюції світової ек-ної науки, систе-матизує ек-ні знання і дає аналіз, висвітлює ек-ні концепції основних шкіл і напрямків ек-ної думки, знайомлять з досягненнями видатних ек-тів.

Зав-ня:

          Поглиблення знань з економтеорії

          Формування уявлень про з-номірності, тен-денції розв-ку економтеорії.

          Аналіз наукового внеску окремих шкіл і напрямків економтеорії

          Розгорнута хар-ристика сучасих економтеорій.

Знання історії ек-ної думки важливе для оволо-діння куль­турою ек-ого мислення, для творчого сприйняття й викорис­тання ек-ної теорії, для да-льшого розв-ку ек-ної науки.

4. Ек-на думка античного світу. Стародавня Греція – Ксенофонт, Платон, Арістотель.

В античній літературі ек-ну думку стародавнього світу ви­ражено в найрозвиненішому вигляді. Джерелами, які дають уявлен­ня про ек-ну думку античності, є з-нодавство держав, пуб­лічні висту-пи і твори філософів, істориків, політичних діячів, поетів та ін. Висловлювання античних авторів з ек-них проблем, хоч і не є ще цілісною сис-мою поглядів, проте це вже серйозна спроба теорети-чно осмислити та науково узагальнити хар-рні для цієї доби ек-ні процеси та явища.

Основні ідеї мислителів Стародавньої Греції з ек-них пи­тань не тільки дивують своєю надзвичай-ною глибиною та оригі­нальністю. Вони лягли в основу всієї ек-ної науки.

Свої ек-ні погляди Ксенофонт виклав у багатьох творах, головним з яких є «Домострой». У них дано хар-ристику рабовласницького госп-ва. Основна проблема - пошук шляхів подолання прита­манних такому госп-ву недоліків (наприклад прод-ність рабської праці). Розумів протилеж-ність між розумо­вою і фізичною працею. Був при-хильником натурального госп-ва. С-г вважав най-важливішою галуззю ек-ки. Він не залишив без уваги і проблеми товарно-грошових відносин з огляду на можливість їх використання для зміц-нення на­турального госп-ва. Ставив питання про подвійне вико­ристання блага — як споживної цін-ності та як мінової. Визнавав функ-ня грошей ли-ше як скарбу і засобу обігу, засуджуючи лихварс-тво.

Платон.  Основні твори, в яких викладено його ек-ні погляди («Держава» та «З-ни»), присвячено проблемам держави. У працях виклав свою кон-цепцію ідеальної держави. Вихідною в його тео-ретичній по­будові була думка про те, що держа-ва, яка складається з багатих і бідних. Поділ пра-ці є основним принципом побудови держави. Вважав, що товари порівнюються за допомогою грошей. Категорія в-сті в його теорії відсутня. Гроші потрібні для обміну, а тому мають викону-вати ф-ції засобу обігу та міри в-сті. До ф-ції гро-шей як скарбу, засобу нагромадження ставився вкрай негативно.

Арістотель  — найвидатніший мислите­ь давни-ни, досліджував більш широке коло теоретико-ек-них проб­лем, ніж Ксенофонт і Платон. створив проект «найліпшої держави». Соц-ною основою такої держави мають бути громадяни, які володі­ють середньою власністю. Провідною галуззю ек-ки вва­жав землеробство. Розрізняв 2 види багат-ства: багатство як сукупність споживних в-стей (природне, істинне багатство) і багатство як нако-пичення грошей. Заслугою Арістотеля є аналіз зародження й розв-­ку торгівлі, виникнення гро-шей — необхідність, зумовлена розв-ком торгівлі.

5. Ек-на думка античного світу. Стародавній Рим – Катон, Граки, Варрон, Колумпелла.

Могутність Стародавнього Риму зв'язано зі зміц-ненням і роз­квітом античного способу В, за якого основними відно­синами були відносини рабів і рабовласників. Цент­ральне місце серед соц-но-ек-них проблем Стародавнього Риму займали проблеми рабства й аграрні проблеми, особливо пи­тання раціональної організації рабовласниць-ких госп-в. Саме вони насамперед знайшли відо-браження в з-нах, аграрних проек­тах, спеціаль-них творах, які є важливими джерелами з історії ек-ної думки.

Катон написав трактат «Землеробство», він уза-гальнює досвід і містить практич­ні рекомендації щодо ведення натурального рабовласницького гос­п-ва з певною ринковою орієнтацією. Вважав землеробство за найпочесніше й найшляхетніше заняття. Зразкове госп-во — це переважно само-забезпечуване натуральне госп-во, власник яко-го купує лише те, чого не можна виробити у вла-сному маєтку, а продає тіль­ки надлишки. Не на-даючи великого значення засобам В, виняткову увагу приділяє рабам і організації їхньої праці.

Брати Гракхи Тіберій і Гай пропонували аграрні реформи. Вони полягали по-1-е, у відновленні та зміцненні дрібного землеволодіння; по-2-е, у по-верненні зубожілих дрібних виробників до госп-кої діяльності; по-3-є, у обмеженні розмірів земе-ль­них ділянок, що можуть бути у розпорядженні 1-ого господаря (однієї родини).

Також аграрні проблеми досліджував Варрон. . Називав 2 цілі, досягнення яких мають прагнути землевлас­ники — користь і задоволення.  Дохід-ність маєтку визначається його агрокультурою, але передовсім — властивостями грунту. . Визн-аючи вплив ринку на організацію госп-ва, визнав-ав потребу його ринкової орієнтації. Вважає рабів «знаряддями, що говорять».

Колумелла розглядає античне с-г в період кризи рабовласництва. Головну причину цього занепа-ду справедливо бачить у недоліках госп-ня, наса-мперед через недбале ставлення рабів до праці. Узагальнивши тогочасну с-г практику, він запро-понував цілу сис-му заходів для раціональнішої організації рабовласницького госп-ва.

6.Ек-на думка Середньовіччя.

Після падіння Римської імперії (V ст.) починаєть-ся до­ба середньовіччя, що триває аж до XVII ст. Ек-ка цього періоду була переважно аграрною, панувало натуральне госп-во. Мис­лення серед-ньовічної людини мало теологічний хар-р. Ек-на думка ще не відокремилась у самостійну галузь знань. Цей про­цес почався лише в період пізньо-го середньовіччя (XVI — XVII ст.). Те, що можна розглядати як прояви ек-ної думки, просякнуто духом практицизму. Середньовічні трактати міс-тять численні конк­ретні госп-кі поради, різномані-тні практичні рекомендації, але надто мало тео-ретичних узагальнень і спроб осмислення ек-­них процесів та явищ. У добу не лише раннього (V — Х ст.), а й на­віть класичного середньовіччя (XI — XV ст.) так і не з'явилося жод­них теоретичних творів з ек-них питань. Основними джерелами ек-ної думки середньовічного сус-ва є юри­дичні кодекси й церковні пам'ятки. Ек-ні уявлення наро-дних мас відбилися в різних «єресях» та ек-них вимогах селянських повстань. Відмітна риса ек-ної думки Сходу в середні віки полягала в тім, що вона приділяла увагу власне тим самим проб-лемам, що і в давні часи, насамперед питанням управління країною, організації с-г як головної галузі ек-ки, ремесла й торгівлі як допоміжних.

Твори: Коран, твори Ібн Хальдуна

У  Західній Європі в добу раннього середньовіч­чя під впливом християнства висловлюються ідеї про рівність лю­дей перед Богом, про працю як єдине джерело існування, про необ­хідність діли-тися майном з бідними.

Твори: “Салічна правда” “Капітулярій про вілли” твори Фоми Авінського, “Руська Правда” “Повість времєнних літ”

79. Неолібералізм у Німеччині. Теорії “соц-ого ринкового госп-ва” та “сформованого сус-ва”.

Особливості нім. неолібералізму - представники цієї течії не обмежуються методологією неокла-сиків, а застосовують також інституціональні під-ходи, розроблені ще історичною школою. Нім. неоліберальна теорія поєднує ідеї сильної дер-жави, що виконує інституціональні, організатор-ські та виховні ф-ції, і має на меті свідомо ство-рити сильну конкурентну ек-ку, спираючись на особливий менталітет нації, здатної до само ор-ганізації і самопожертви, та на неокласичні ідеї саморегулювання ек-ки.

В Нім. видокремились 3 групи неолібералів, кожна з яких зроб. помітний внесок в теорію та практику соц-ого ринкового госп-ва: 1) Най ста-ршу групу нім. неолібералістів очолили В.Репке та А.Рюстов, які приділили особу увагу питанням теорії ек-ого ладу та ек-ної політики, розмежуван-ню та взаємозв’зку цих понять; 2) 2-а група сфо-рмувалася навколо В.Ойкена та Ф.Бема у Фрай-бурзькому університеті. Ця група зайнялася визн-ням стадій історичного й ек-ого розв-ку, тракту-ванням ек-ної сис-ми. 3) 3-я група  А.Мюллер-Армак, Л.Ерхард і їх учні; їх школа наз. Кельнсь-ка. Розробили концепцію “соц-ого ринкового госп-ва”.

У неолібералізмі виразно проявилася тенденція до створення єдиної, спільної теорії трансформа-ції тоталітарного ладу з центрально-керованою ек-кою в демократичний лад на основі вільного ринкового госп-ва з подальшою його орієнтацією на вирішення соц-них завдань. Було розроблено прагматичну концепцію соц-ого ринкового госп-ва, методологію, основою та найважливішими елементами якої стали теорія й політика ладу В.Репке – А.Рюстова, ідеал. типи госп-ва та при-нципи ек-ної політики В.Ойкена - Ф.Бема, ідеї та комплекс конкретних ек-но-політичних заходів щодо адаптації ринкової ек-ки до вирішення соц-них проблем А.Мюллера-Армака – Л.Ерхарда.

Теорію “соц-ого ринкового госп-ва” кельнсь-кої школи наз. серединним “3-ім шляхом”, що пролягає між кап-мом і соціалізмом та веде до свободи й справедливості. Сенс “соц-ого ринков-ого госп-ва” полягає у принципі свободи ринку поєднаного з принципом соц-ого вирівнювання. “Соц-не вирівнювання” вирішує проблему однобі-чного ринкового утворення доходів частково за допомогою соц-них витрат держави, але перева-жно завдяки здійсненню певної податкової полі-тики. Соц-не ринккове госп-во не ідентичне Віль-ній ринковій ек-ці, яка виконує ф-цію вирівнюван-ня, згладжування гострих соц-них відмінностей й конфліктів. Основні елементи структури соц-ого ринкового госп-ва: 1). конкурентний лад, який базується на приватній власності на засоби В; 2). ринок як координуючий механізм і регулятор госп-кої діяльності; 3).домашні госп-ва, пром-сві, с-г, банківські, торгівельні та ін. під-ва як суб’єкти госп-ня; 4).держава, яка за допомогою політики зміцнення конкурентного ладу забезпечує й контролює загальні умови функ-ня ринкової сис-ми та сприяє соц-ому вирівнюванню.

Найважливішим інструментом державного втру-чання в процес перерозподілу (соц-ого вирівню-вання), на думку А.Мюллера-Армака, є оподатку-вання, яке регулюється відповдно до ек-ної ситу-ації: для стимулювання чи стримування ініціати-ви, урівноважування попиту та пропозиції згідно з рівнем доходу та з урахуванням його джерел, а також із нац-ною структурною політикою держа-ви.Усе це має бути спрямоване на досягнення основної мети державного управління  прове-дення соц-но орієнтованої політики.