Шпаргалка по "Экономике"

Теорія Ліста — це меркантилізм XIX ст., пропо-відь політи­ки нац-ної відокремленості в перехід-ний до вищої стадії пері­од розв-ку. Вона збагати-ла ПЕ абстрактною тео­рією міжнародної торгівлі та протекціонізму. Це було оригінальне розумін-ня предмета ПЕ досл-ня, згідно з яким існують 2 різновиди лібералізму — для внутрішнього вико-рис­тання й космополітичного, 2 рівні природних ек-них з-­нів — особливих для окремої країни і за-гальних для всіх ек-к, що перебувають на тій са-мій стадії розв-ку, 2 рівні ек-ки — макроек-ний та мікроек-ний. Зведення цих рівнів в одне ціле, на думку Ф. Ліста, має теоретично забезпечити ПЕ.

94. Виникнення і суть реформізму. Ек-ні кон-цепції Е. Бронштейна, К. Каутського, Р. Гіль-фердінга.

У середині XIX ст., коли в кап-ому способі В від-бувались суттєві зміни і, як наслідок, загострюва-лись соц-­ні суперечності, виникали робітничі об'єднання, партії та рухи, Карл Маркс синтезув-ав соціалістичні ідеї і класичну ек-ну теорію в 1 ціле, намагаючись підвести наукову базу під вла-сну теорію класової боротьби. В основу його док-трини було покладено ідею докорінного знищен-ня кап-ого ладу і побудови но­вого, справедливо-го сус-ва без експлуатації, гноблення і насильст-ва. Ек-на й політична платформа побудови соціа-лістичного сус-ва, викладена К. Марксом та Ф. Енгельсом у «Маніфесті Комуністичної партії», передбачала революційне (деспотичне) скасува-ння інституту приватної власності, передачу її об'єктів у влас­ність сус-ва, створення планової, центрально-керованої ек-ки, встановлення соціа-лістичної форми розподілу сус-ого продукту. Ці ідеї набули надзвичайної популярності наприкінці XIX і особ­ливо на початку XX ст., що не тільки сприяло територіальному поширенню марксист-ської ідеології, а й забезпечило її суттєвий вплив на програми ін. партій і рухів. Марксизм став па-нівною ідеологією робітничого руху, знайшов ві-дображення в програмах соціал-демократичних партій. Майже всі робітничі партії Західної Євро-пи декларували як кінцеву мету робітничого руху — побудову соціалізму. Усупереч зусиллям рево-люційних марксистів об'єднати в межах її Інтер-націоналу робітничий рух в 1 силу і спрямувати його на боротьбу за скасування приватної Влас-ності та влади капіталу, він розпався на кілька напрямів, частина з яких зберегла ортодоксальну марксистську спрямованість, ін., що спиралася на профспілковий рух, формувалась на теорети-чних засадах соціал-реформізму.

Профспілки не виходили за межі ек-ної боротьби, що була спрямована не стільки проти кап-зму як такого, скільки на здо­буття конкретних соц-но-ек-них благ: підвищення зар-пл, поліпшення умов праці, збільшення зайнятості, удосконалення сис-ми соц-ого забезпечення та надання соц-них гарантій, скорочення робочого часу та ін. Саме через їхній вплив марксистську теорію революці-йної класової боротьби поступово починає витис-кати теорія еволюційно-реформістської зміни сис-­ми, ідея політики «соц-ого партнерства». Позбавлені радикаліз­му, ці ідеї здобувають під-тримку в робітничому середовищі, розу­міння ін. сус-них верств, а також починають впливати на марксизм, спричиняючи його еволюцію. Відтак виникають різнома­нітні трактування марксистсь-кої теорії аж до перегляду самої суті марксистсь-кої концепції, ревізії філософських, ек-них та по-лі­тичних основ учення, до пом'якшення радикалі-зму його революцій­них висновків. На цій основі виникають 2 течії марксизму — ор­тодоксальний марксизм і ревізіонізм. Соціал-реформісти, спри-йнявши основну ідею марксизму про побудову нового, соц-не справедливого сус-ва, не погоджу­вались з марксистською програмою революційної його побудови; ревізіоністи, навпаки, — форма-льно визнавали марксизм, були зго­дні з його ос-новними постулатами, але постійно піддавали критиці, уточнювали та переглядали окремі його ідеї.

Ревізіоністську течію в марксизмі, що сформував-лась наприкінці XIX ст., репрезентували лідери ії Інтернаціоналу: Карл Лібкнехт, Роза Люксембург, Дмитро Благоєв (ліве крило) та Едуард Бернште-йн, Карл Каутський, Рудольф Гільфердінг, Отто Бауер, Отто Шмідт (праве крило).

Родоначальником правого крила ревізіонізму став Е. Бернш­тейн (1850—1939), який 1899 р. Видав книжку «Передумови соціа­лізму і зав-ня соціал-демократії». Зміст її відображав нове ро-зу­міння суті робітничого руху, відмінності його но-вої програми, стра­тегії і тактики від марксистсь-ких. Доводить практичну непридатність обгрунто-ваної К. Марксом теорії в-сті, а відтак і теорій ці-ни, зар-пл, додаткової в-сті. заперечує постулат К. Маркса щодо абсолют­ного і відносного зубожі-ння пролетаріату за кап-зму, указуючи на нові те-нденції в ек-ому розв-ку сус-ва. Автор доводить, що з розвитком кап-зм зазнає глибокої трансфор-мації, створюю­ться умови для поліпшення якості життя, зростає сукупна частка до­ходів робітничо-го класу у ВНП. Він зосереджується на аналізі но-вих можливостей, які відкриває кап-зм, а саме: дальше поглиблення процесу усуспільнення В спеціалізації та кооперації; поділ праці, що ство-рює умови для корпоратизації; формування кор-поративних капіталів че­рез продаж акцій під-в, ін-вестування заощаджень; зростання можливості участі трудящих в управлінні В. Стверджує, що корпоратизований капітал є об'єктив­ною основою демократизації і соціалізації власності через її ак-ціонування. Критикуючи теоретико-ек-ні постула-ти марксистсь­кої теорії, переглядає основну ідею марксистського вчення — про необхідність рево-люційного перевороту як основної передумови побудови соціалістичного сус-ва. Він обґрунто­вує теорію «демократизації капіталу», яка повністю спростовує марксистську ідею революційного трансформування власності. Бернштейн уважає, що зав-ня усуспільнення власності можна вирі-шити еволюційним шляхом, без установлення диктатури пролетаріату. Цікавими були його під-ходи до проблем колоніалізму. Виправдовував колоніальну політику розвинених країн, наголо-шуючи на особливій місії цивілізованих народів, які прискорю­ють розв-к колоніально-залежних країн. Йому належить термін «колоніальний соці-алізм».

Важливим висновком Бернштейна, який катюго-рично не сприй­мали ортодоксальні марксисти, було твердження про те, що кому­нізм не є кінце-вою метою історичного розв-ку людства, а фор-ми віддаленого майбутнього непередбачувані. Від поглядів Бернштейна соціал-демократи «від-хрещувались» кількадесят років, але нині за ним усе більше визнають заслугу за­сновника теорії і політики соц-них реформ.

К. Каутський (1854—1938) у працях «Соц-на ре-волюція» (1902) та «Шлях до влади» (1909) обґ-рунтовує невідворотність епо­хи соц-ної револю-ції як об'єктивно зумовленого явища, підготовле-ного всім попереднім розв-ком людства. Монопо-лізація В як закономірний етап розв-ку кап-зму усуспільнює ек-ку і привносить до неї планове начало, а тому немає необхідності в практичних революційних діях та завоюванні влади зброй-ним шляхом, достатньо парламентських методів боро­тьби за контроль над ек-ною владою. Аналі-зуючи сучасні йому процеси — монополізацію В, імперіалізм як ек-ний переділ світу між союзами капіталіс­тів, колоніальну політику розвинених де-ржав, він стверджував, що ці явища є об'єктивни-ми і свідчать про поступальний розв-к сві­тової ек-ки, яка в перспективі стане картелізованою, поз-буде­ться міждержавних суперечностей. На цій «ультраімперіалістичній» стадії розв-ку кап-зму, коли великі галузеві монополії зіллють­ся в єди-ний всесвітній картель, виникнуть умови для пла-номірного регулювання госп-ва у світовому мас-штабі, що, власне, і озна­чатиме соц-ний перево-рот. Засуджував війну, виступав за мирне вирі-шення всіх проблем. Його теорія «ультраімперіа-лізму» закликала до реформіз­му як засобу сус-ної перебудови.

Р. Гільфердінг (1877—1941), соратник Каутсько-го, лідер і тео­ретик ІІ Інтернаціоналу. У своїх пра-цях, написаних в цілому з марк­систських позицій, зокрема у «Фінансовому капіталі» (1910), він ана-лізує головні зрушення, що відбулися в ек-ці та політиці ка­п-зму наприкінці XIX — поч. XX ст.: ви-никнення і розв-к си­с-ми кап-ого кредиту, поши-рення акціонерних товариств як особливої фор-ми монополізації капіталів, існування таких ек­-них явищ, як статутний та фіктивний капітал. І хо-ча в цій книжці проблема непримиренності класо-вих інтересів ставиться все ще дуже гостро, гли-бокий і всебічний аналіз фінансового капіталу дав авторові змогу зробити цілий ряд уточнень, що мали свідчити про об'єктивну неминучість змі-ни ек-ної ролі держави. Він уважав необхідним і об'єктивно обгрунтованим втручання держави у фінансову сферу з метою макроек-ого її впливу на цикліч­ність розв-ку ек-ки, запобігання кризо-вим явищам. Такий вплив створює передумови для сус-ого контро­лювання В, яке повністю зале-жить від грошово-фінан­сової сфери, а отже, дає можливість управляти розв-ком соц-ної сфери. З початком 1-ої світової війни Гільфердінг закликає до еволюційного, реформістського вирішення соц-но-ек-них проблем, посилаючись на те, що монополістичний ка­п-зм сам формує умови для ек-них трансформацій, для становлення ери «ор-ганізованого кап-зму».

У Гейдельберзькій програмі СДПН 1925 р., тео-ретичну частину якої написав Гільфердінг, марк-систській програмі революційної ек-ної перебудо-ви сус-ва протиставляється ідея свідомо­го фор-мування «ек-ної демократії» — основи соц-не спра­ведливого ладу.

Ідеї Бернштейна, Гільфердінга та Каутського за-цікавили не тіль­ки соціал-демократів, а й деяких марксистів. Так, у працях марксистів О. Бауера і К. Шмідта помітна еволюція їхніх поглядів від ра-ди­калізму до реформізму. Після перемоги рево-люції в Росії ревізіоністи відмежовуються від Жо-втневої революції, називаючи її помилкою, а її організаційні форми — реакційними.

Пізніше ревізіоністські доктрини трансформува-лись у реформі­стські і стали основою багатьох соціал-демократичних програм.

89. Неоінституціоналізм Соц-ний (індустріа-льно-технологічний) інституціоналізм, Гелб-рейт .

Після 2-ої світової війни відбулось відродження інституціона­лізму на дещо ін. засадах. Якщо не-окласики і кейнсіанці спере­чались щодо межі втручання держави в ек-ку, то інституціоналісти знайшли нові об'єкти досл-ня: місце і роль в ек-ому житті НТР, інформації, влади, політики та ін.

Джон Кеннет Гелбрейт (1909р. нар.) У своїх 1-их працях розробив концепцію «врівноважуваль-ної си­ли», пропагував «сус-во добробуту». В пра-цях, опублікованих у 50-х рр., розглядає техніку, як основу ек-ого прогресу. Виступив зі своєрід-ним різновидом теорії «індуст­рного сус-ва», яка підсумовувала й розвивала цей науковий нап-рям. Він спробував розробити «синтетичну», як він казав, теорію, котра б охоплювала всі най-важливіші закономірності сучасного кап-зму. Цю т-рію викладено у книжці «Нове індустрне сус-во». Суть т-рії полягає в тім, що усунен­ня конку-ренції внаслідок концентрації капіталу не призво-дить, про­те, до утворення монополій, оск той са-мий процес породжує нейтралізуючу, «врівнова-жуючу силу» у вигляді великих об'єднань покуп-ців і постачальників. Як «врівноважуючу силу» роз­глядає різноманітні кооперативні організації, фермерські об'єднан­ня, профспілки, різні торго-вельні об'єднання.Значення цієї «врівноважуючої сили» полягає не лише в тім, що вона перешкод-жає утворенню монополій, а й у тім, що вона за-мінює конкуренцію, котра колись була регулятор-ром ринку. Конкуренцію, яка панувала ще з часів А. Сміта, «фактично замінено типовим для сучас-ного часу ринком з невеликою к-тю продавців, як-их активно приборкують не конкуренти, а 2-ий бік ринку — сильні покупці». Гелбрейт— представ-ник неоінституціоналізму, котрий, на думку його прихильників, відрізняється від традиційного як соц-но-ек-ими умовами формування, так і поста-новкою проблеми. У працях неоінституістів кап-зм розглядається як «сус-во достатку», «сус-во масового спож-ня», «сус-во за­гального благоден-ства». Саме таким зображує його і Гелбрейт у книжці «Сус-во достатку» (1958) він робить вис-новок, що проблему В завдяки застосуванню все складнішої і все досконалішої техніки вирішено й залишається вирішити лише проб­лему розподілу Критично ставиться до чинної сис-ми розподілу і сподівається реформувати її, розширюючи сус-ні по­слуги і збільшуючи добробут .У «Новому індус-трому сус-ві» намагається комплексно розгляну-ти всю ек-ну сис-му кап-зму, яку зв'язує з техніч-ним прогресом - сутніс­ть, що саморозвивається, породжує сама себе. Технічний прогрес і органі-зація визначають ек-ну форм сусп-ва. Виділяє 2 форми кап-ної ек-ки з погляду рівня техніки, мас-штабів В і форми організації під-в — великі кор-порації і дрібне В (не відіграє значної ролі в суча-сній ек-ці). Основу сучасної ек-ки станов­лять ве-ликі корпорації, породжені передовою технікою Частину ек-ки, репрезентовану великими корпо-раціями, нази­ває «індустріальною сис-мою», кот-ра й визначає суть «нового індустр-ного сус-ва»

Індустріальна сис-ма у свою чергу, визначаєть­ся високорозвиненою технікою, котра зумовлює всі інші її ознаки: панування корпорацій у вирішаль-них сферах ек-ки, необхід­ність великих капітало-вкладень, ускладнення умов і зростання ви­трат часу на виконання зав-нь, що постають перед В у зв'язку зі збільшенням ролі наукових досл-нь і не-обхідності на­лежних лабораторних випробувань, підвищення вимог до кваліфіка­ції робітників і ке-руючих корпораціями, і, нарешті, потреба у лікві­дації ризику для великих корпорацій, котра пот-ребує планування. В «індустр-ому сусп-ві» зрос-тає і роль держави, яка му­сить узяти на себе час-тину витрат для забезпечення технічного прогре-су і зменшення ризику під-ця від його запровад-ження Тобто саме техніка визначає всю ек-ну струк-ру сус-ва. Відокремлює 2 рівні розв-ку кор-порацій: «під-ку» і «зрілу» У «під-кій корпорації» (20—30-ті рр XX ст) господарем і керівником був окремий капіталіст, власник капіталу Його основ-ною метою була максимізащя прибутку Конт­роль над корпорацією зумовлювався капіталом під-ця, а не йо­го компетентністю Така корпорація не пот-ребувала планування і державного втручання На зміну «під-кій корпорації» приходить «зріла» Цей перехід зумовлений технічним прогресом, його вимога­ми «Зріла корпорація» — це колективна організація, тому приватна власність замінюється «сус-ною кап-ною власністю» На чолі «зрілої кор-порації» стоїть не окремий під-ць, а «технострук-тура», до якої переходить влада(це «союз знань і кваліфікації», основний керівний персонал вели-ких корпорацій, який складається із людей, що спеціалізуються на кері­вництві В, збутом, фінан-сами, корпоративним плану­ванням, тобто тих, хто приймає рішення - саме цю групу людей про-понує назвати «техноструктурою») Перехід у кор-пораціях влади до «техноструктури» змінює й ме-ту діяльності корпорацій Передовсім вона відоб-ражає не особистий ін­терес під-ця, а сус-ний, ке-рується не максимізацією прибу­тку, а сус-ною метою На 1-ий план «техноструктура» ставить ек-не зростання, яке сприяє ефективному функ-ню корпорації, що відповідає як інтересам сус-ва, так і й власним інтересам Ефективне функ-ня ко-рпорації забезпечує висо­кий рівень дивідендів Отже, має місце узгодження інтересів сус-ва, ко-рпорацій і індивідів Але Гелбрейт неправомірно відриває прибуток акціонерів (дивіденди) від ре-шти прибутку корпорації Неправомірним є й визн-ня грошових доходів «техноструктури» як зар-пл, що нібито не заохочує її максимізувати прибу­ток корпорації в цілому. Важливою рисою «індустріа-льної сис-ми» називає планування, яке теж поро-джується розв-ком науки і техніки Вели­ка корпо-рація з її складною технікою, значними капіталов-кладеннями не може ефективно функціонувати за умов ринкової стихії. Ри­нок перестав бути на-дійним регулятором В. Йому на змі­ну приходить планування корпоративної діяльності. Плануван-ня має забезпечити здійснення передбачених фі-рмою, корпорацією рез-тів і «замінити ціни й ри-нок, як механізм, що визначає те, яка про­дукція буде виготовлятись, авторитетним рішенням, ко-тре встанов­лює, що буде виготовлятись і спожи-ватись і за якими цінами». Якщо раніше Гелбрейт сподівався нейтралізувати монополію і конкурен-цію з допомогою «врівноважуючої сили», то тепер він намага­ється замінити конкуренцію й ри-нок монополією (великою корпо­рацією) і плану-ванням. Щоправда, сам Гелбрейт вважає непри­пустимим ототожнення великої корпорації з мо-нополією.

У «індустріальному сус-ві» формується нова кла-сова структура. За умов «зрілої корпорації» і па-нування «техноструктури» нібито зникає конфлікт між багатими і бідними. Йому на зміну приходить новий конфлікт, породжений НТП — між «класом освічених» і «неосвічених та малоосвічених». Ви-рішальною силою «індустріального сус-ва» стає «клас освіче­них», складовою частиню якого є «техноструктура». Ця теорія Гелбрейта мала на меті спростувати марксистське вчення про проти-лежність інтересів праці та капіталу. Проте Гелб-рейт не міг ігнорувати реальних суперечностей кап-зму, не міг не бачити бідності, безробіття. І якщо в друго­му виданні «Сус-ва достатку» (1969) він називає бідність «пе­режитком», «залишковим явищем», то в книжці «Нове індустріальне сус-во» він заявляє, що ці вади притаманні лише тій частині ек-ки, що перебуває поза «індустріаль-ною сис-мою», тобто сфері дрібного В. Що ж до «індустріальної сис-ми», то вона керується сус-ими інтересами, а відтак не призводить до злид-нів, бідності і класових антагонізмів.

Велику роль в «індустріальному сус-ві» Гелбрейт надає державі. Технічний прогрес у нього авто-матично зумовлює необхід­ність втручання дер-жави в ек-не життя. Він визнає необхід­ність пла-нування на державному рівні, регулювання дер-жавного по­питу, перерозподіл нац-ого доходу че-рез сис-му податків, сприяння розв-ку НТП, осві-ти, нац-­ної оборони. При цьому він підкреслює незалежність корпорацій, їхню самостійність, «автономію» щодо держави. Державу й корпора-ції Гелбрейт розглядає як 2 незалежні сили, котрі плідно співп­рацюють одна з одною. У концепції «індустріального сус-ва» Гелбрейта почуваю­ться й критичні ноти. Він критикував мілітаризм, гонку озброєнь, пропонуючи навіть націоналізувати ко-рпорації, які виготовляють зброю. Гелбрейт розу-міє складність вирішення соц-них проблем у ме-жах «індустріального сус-ва». Майбутнє «індуст-ріального сус-ва» він зв'язує з діяльністю інтелі-генції, яка на противагу «техноструктурі» керува-тиметься тільки ек-ими пріоритета­ми, сприятиме розв-ку «естетичних цінностей», спрямуванню «ін­дустріальної сис-ми» на служіння широким соц-ним інтересам.

92. Теорії «індустріального сус-ва»

НТР справила великий вплив на всю си­с-му суча-сної ПЕ. Своєрідно відобразив її інституційна-лізм, породивши новий, так званий соц-ний нап-рям інсти­туціоналізму. Його адепти, використову-ючи принцип технологічного детермінізму, поча-ли розробляти різні типи індустріальних концеп-цій трансформації кап-зму. Основи індустріальної концепції було закладено ще у працях Веблена. У 40—60-х рр. вона знов набула актуальності у зв'язку з роз­гортанням НТР. Родоначальником концепції «індустріального су­с-ва» вважають ам-ер. ек-ста П. Дракера, який у 40-х рр. опублікув-ав кілька праць, присвячених цій проблемі: «Май­бутнє індустріальної людини» (1942), «Ідея кор.-порації» (1946), «Ве­ликий бізнес» (1947), «Нове сус-во. Анатомія індустріального ладу» (1949). Становлення «індустріальної сис-ми» він відно-сить до XX ст. Її основу створюють великі під-ва й корпорації, що здійсню­ють масове В. «Індустрі-альна сис-ма» знаменує перехід до «індустріаль-ного сус-ва». Центральним інститутом «індустріа-льного сус-ва» є велике спеціалізоване під-во. Визначає 2 різновиди «індустріального сус-ва»: кап-не й соціалістичне. Кап-не «Індустріальне сус-во» називав «вільним», а соціалістичне — «рабським». У 60-х рр. теорію «індустріального сус-ва» розвинули аме­р. соціолог і ек-ст Уолт Ростоу, французькі соціологи Жак Еллюль і Раймон Арон.