Шпаргалка по "Экономике"

Ростоу опублікував книжку «Стадії ек-ного зрос-тання. Некомуністичний маніфест» (1960), який виклав власну концепцію су­с-ого розв-ку, як аль-тернативу марксистській формаційній те­орії. Він виділяє 5 стадій ек-ого зростання: 1) традиційне сус-во, 2) підготовка передумов для піднесення, 3) піднесення, 4) рух до зрілості, 5) ера високого масового спож-ня.  «Традиційне сус-во» хар-ся примітивною ручною технікою, ручною працею, переважанням с-г. 1-а стадія хронологічно охоп-лює всю історію людства до XVII ст. 2-а стадія зростання — це сус-во в перехідному стані. На цій стадії створюються передумови для піднесен-ня. Визначаль­ною рисою стадії є утворення цент-ралізованих нац-них дер­жав. В ек-ці з'являються «нові типи підприємливих людей ... які бажають мобілізувати заощадження й узяти на себе ризик, праг­нучи прибутку або модернізації». На 2-гій стадії виникають бан­ки, зростають інвестиції, по-жвавлюється зовнішня та внутрішня торгівля.

3-я стадія, стадія піднесення, визначається тим, що сили ек-ого прогресу починають домінувати в сус-ві. Відбуває­ться розв-к в інтересах усього сус-ва. Цю стадію різні країни пройшли в історик-но різні відрізки часу. 4-а стадія хар-ся постійним прогресом, удоско­наленням техніки, поширенням нової технології на всю сферу гос­п-кої діяльності, більш швидким зростанням випуску продук­ції по-рівняно зі зростанням к-ті населення. Саме цю стадію називає «індустріальним сус-вом». Най-характернішою рисою 5-ї стадії ек-ого зростання є випуск товарів тривалого користування. На цій стадії змінюються пріоритети сус-ва. На 1-ий план виходить не В, а «спож-ня і благоденство в самому широкому розумінні». 5-ю стадією не за-вершує періодизацію сус-ого розв-ку. Майбутнє сус-во він зв'язує зі стадією «за спож-ням», якої ніби вже досягнуто у США. Для неї характерним є пе­реважання сімейних та інтелектуальних цін-ностей над спож-­ням. Вважає, що високе масове спож-ня стане загальним і закликає людство при-скорити цей процес.

Раймон Арон. Свою концепцію індуст­ріального сус-ва він виклав у таких творах: «18 лекцій про ін­дустріальне сус-во» (1962) та «3 нариси про ін-дустріальну епоху» (1966). Індустріальне сус-во він визначає як таке, у котрому най­більш поши-реною формою В є велика пром-ть. Такому сус-ву притаманні повне відокремлення від сім'ї, тех­нологічний поділ праці, нагромадження капіталу, концентрація ро­бітників. Отже, визн-ня індустріа-льного сус-ва є досить розпливчатим, поверхо-вим. Він також виділяє 2 типи інду­стріального сус-ва: кап-не й радянське. Різницю між ними він бачить у формі власності на засоби В і способах регулювання ек-ки. Кап-ому типу ек-ки притаман-на приватна власність на засоби В, децентралі-зоване регулювання ек-ки, по­діл сус-ва на най-мачів — власників засобів В і найма­них робітни-ків, гонитва за прибутком як рушієм В та циклі­чні коливання ек-ки. Ці ознаки властиві суто кап-ому типу індустріального сус-ва — чистому кап-змові. Реальний же кап-зм не можна вважати «чистим», оск за низкою ознак він наближається до соціалі-зму. З соціалізмом його зближує хар-р власності, використання прибутку, розподілу. Щодо власно-сті, то схожість бачить в існуванні на Заході так званої «колективної власності», що виникла в рез-ті націо­налізації деяких галузей пром-ті після 2-ої світової війни. Прибуток — категорія, прита-манна будь-якому індустріальному су­с-ву, і не є особливістю тільки кап-зму. Схожість у розпо­ділі полягає в тім, що і в плановому, і в кап-ому сус-­ві зберігається різниця індивідуальних доходів, го-ловним джерелом якої є різна зар-пл. Для мето-дології Арона, як І для Ростоу, визначальним є техноло­гічний підхід до аналізу ек-них процесів, коли рівень розв-ку сус-ва, його тип і соц-на стру-ктура виводяться з рівня роз­в-ку техніки. Щопра-вда, сам Арон вважав такий метод недоскона-лим, оск він ігнорує різницю у формах власності і класову структуру сус-ва. Проте це не заважало йому користуватися таким методом. Він навіть категорично заявляв, що хар-р ек-ки не можна визначати хар-ром власності на засоби В, як це робив К. Маркс. У межах ек-ки, що базує­ться на приватній власності на засоби В і децентралізо­ваному регулюванні, має місце безліч варіацій В, прод-ності, що унеможливлює об'єднуван­ня їх поняттям «кап-зм». Тобто Арон намагається за­перечити факт різного рівня ек-ого розв-ку в ме-жах кап-ної сис-ми. Ставить за мету зблизити кап-ну й соціалістичну сис-ми, оск вони обидві визначаються поняттям індустріаль­них сус-в. Ві-дтак він сподівається, що його критичний аналіз, спрямований проти кап-зму, такою самою мірою буде спрямова­ний і проти іншого режиму, тобто соціалізму.

Жак Еллюль Розробив концепцію «технологічно-го сус-ва». Основою «технологічного сус-­ва» у нього є техніка, яка панує над сус-вом і людиною. Вона розвивається за власними з-нами і не під-владна людині. Вона ав­тономна і щодо ек-ки та політики.  У концепції Еллюля має місце не лише фетишизація, а й універ­салізація техніки. Техніка в його розумінні не обмежується маши­нами й те-хнологією, а охоплює всі сфери людської діяль-ності: 1) ек-на техніка (зв'язана з В), 2) техніка ор-гані­зації (включає комерційну і пром-ву діяль-ність, державу, полі­цію, військову справу), 3) лю-дська техніка (охоплює медицину, ге­нетику, про-паганду). Надаючи техніці роль вирішального фактора ек-ого роз­в-ку, Еллюль з'ясовує, як її розв-к позначається на ек-о­му розв-ку сус-ва. Са-ме розв-к техніки зумовлює перехід: 1)від індиві-дуального підприємництва до «ек-ки корпора-цій»; 2) від «ліберальної» ек-ки до державне ре­гульованої; 3) від ринкової до планової ек-ки. Цей процес він пояснює розв-ком техніки, збільшен-ням її в-сті, зростанням ін­вестицій. За цих умов ек-на діяльність виходить за межі інди­відуальних можливостей. Техніка передбачає централізацію, а та, у свою чергу, планування. Планування він визнає не за прерога­тиву соціалізму, а за необхі-дну умову функ-ня «технологіч­ного сус-ва». Вис-тупає проти індикативного планування. Щоб бути ре­алізованим, план має поєднуватись із апара-том примусу. У тодішньому сус-ві виділяє 2 сис-ми: «корпо­ративну» (кап-ну) і «планову» (проле-тарську). Обидві сис-ми споріднені, оск ґрунтую-ться на техніці, а відтак утворюють майже іденти-чні сус-ні структури, котрі очолює тех­нічна еліта.

Ефективніше функ-ня ек-ки за­безпечує саме «планова ек-ка», проте майбутнє сус-ва він з нею не зв'язує. Розуміючи під «плановою ек-кою» со-ціалісти­чну, він називає її авторитарною й анти-демократичною, яка перебу­ває в руках держави й технічної еліти, котрі експлуатують народ. Ціка-во, що в «корпоративній», тобто кап-ній, ек-ці він таких вад не помічає. Технологічний детермінізм, притаманний розглянутим концепці­ям, у Еллюля виявляється максимально виразно. Він підносить тех­ніку до абсолюту, а цивілізацію сучасного сус-ва пояснює тіль­ки розв-ком техніки.

Дж. Гелбрейт виступив зі своєрідним різновидом теорії «індуст­ріального сус-ва», яка підсумовува-ла й розвивала цей науковий напрям. Він спробу-вав розробити «синтетичну», як він казав, тео­рію, котра б охоплювала всі найважливіші закономір-ності сучасного кап-зму. + Питання 89.

93. Концепції футурології

Серед багатьох проблем сучасності однією із це-нтральних є про­блема майбутнього.

Марксистсько-ленінською концепцією сус-ого розв-ку, в основі якої лежить зміна сус-но-ек-них формацій, передба­чається побудова комунізму як майбутнього людства. Цій концепції протисто-ять концепції футурології (науки про майбутнє) західних ек-стів. О. Флехтхейм у праці «Історія і футурологія» (1966) визначає футуроло­гію як за-сіб переборення «старих ідеологій». У 60—70-х рр. виник справжній «футурологічний бум». Ек-сти, філософи, соціологи починають активно про-гнозувати майбу­тнє. Виникає низка урядових і позаурядових організацій, які займа­ються моде-люванням і прогнозуванням майбутнього.1-єю з 1-их таких міжнародних організацій був «Римсь-кий клуб» (1968). 1974 року було утворено «Все-світню федерацію досл-нь майбу­тнього». Вини-кають наукові центри під егідою 00Н, ЮНЕСКО. Над створенням моделей і прогнозів майбутньо-го працюють наукові центри при університетах, міжнародних концернах, банках. Учені намагаю-ться осмислити ек-ні, екологічні, енергетичні, де-мо­графічні та ін. проблеми, які постали перед людством на глобаль­ному і регіональному рів-нях. У футурологічних концепціях немає єдиної методологічної основи. Футурологи обмежуються фрагментарною характеристикою сус-ва, зводять до абсолюту 1-у його сторону, рису. Досить умов-но можна виокремити 2 основні напрями сучасної футурології — індустріальний і конвергентний. Прихильники теорії конвергенції намагалися спрогнозувати проце­си сус-ого розв-ку, виходячи з існування 2 протилежних сис-м. У межах індус-тріального напряму футурологічний хар-р мають різноманітні теорії так званого постсус-ва. Основ-ний методологічний принцип -технологічний де-термінізм, тобто твердження, що розв-к техніки визначає розв-к сус-ва незалежно від його соц-но-ек-ної структури. Роль науки, техніки, техноло-гії в розв-­ку сус-ва гіперболізується. В основу ха-рактеристики сус-ва майбутнього беруться різні ознаки. К-ть ознак неоднакова у різних авторів. Проте майже всі наголошують на розширенні сфери послуг, зростанні ролі науко­во-технічної інтелігенції, пишуть про загальний добробут, мо-жли­вість задоволення різноманітних інтересів. У працях 70—80-х рр. Г. Кан розвиває оптимістичні прогнози щодо дальшого розв-ку сус-ва. Екологі-чні проблеми розвинутих країн Кан сподівався вирішити перенесенням «екологічно брудних» В у країни, що роз­виваються. Соц-на спрямова-ність оптимізму Кана знайшла прояв у та­ких пра-цях, як: «Світовий ек-ний розв-к 1979 і далі» (19 79), «Прийдешній бум» (1982), «Роздуми про неймовірне в 1980-ті» (1984). В останній праці провіщає неминучість війн, зо­крема, термоядер-них, і намагається довести, що вони не означа-ють кінця цивілізації До концепції «постцивіліза-ції» Г. Кана близька концепція «тех­нотронної ери» 3. Бжезинського. У багатьох своїх працях, зокрема «Америка в технотронний вік» (1967), «Між 2-а віками. Роль Америки в технотронній ері» (1970), не лише прогно­зує майбутнє, а й роз-виває думку про провідну роль США в цьо­му мА-йбутньому, називаючи їх «соц-ною лабораторією світу» . США під впливом НТР вступили в нову еру — «технотронну». Він поділяє думку про те, що саме техніка (особливо електроніка) стають основним факто­ром, котрий визначає соц-ні зру-шення, зміну звичаїв, соц-ної структури, ціннос-тей, сус-ва в цілому . Конструюючи ек-ну сис-му «технотронного сус-ва», виділяє в ньому 3 секто-ри: 1) технотронний, в якому зосереджено нові галузі В, засоби масової інформації, сферу нау-ки; 2) індустріальний, де сконцентровано традиці-йні галу­зі, робітники яких є добре мат забезпече-ними; 3) доіндустріальний, що в ньому переважа-ють робітники з низькою кваліфіка­цією, низькими доходами. Як визначальні риси «технотронного сус-ва» називає: переважання сфери послуг, роз­в-к індивідуальних здібностей людини, досту-пність освіти, заміну мотиву нагромадження осо-бистого багатства «моральним імпера­тивом ви-користання науки в інтересах людини», ліквіда-цію «персоналізації» ек-ної влади, тобто втрату власниками капіталу позицій в управлінні В. Цю роль відіграє «еліта технот­ронного сус-ва», тобто організатори В та вчені, що утворюють «верхівку панівного класу». У «технотронному сус-ві» соц-ні конфлікти виникають лише в до індустріально-му секторі, але їх завжди можна усунути, збіль-шуючи доходи осіб цього сектора. Це не стано-вить проблеми, оск «амер. сус-во в цілому досяг-ло небаченого достатку, що стосується всіх кла-сів».

1-им із найбільш яскравих представників футуро-логії є амер. соціолог Д. Тоффлер, який конста-тує наявність кри­зових явищ в індустріальній сис-мі. Ці явища зв'язані з тим, що ін­дустріальний світ вступає в нову стадію історичного розв-ку, стадію технологічної цивілізації, яка вже не під-лягає правилам індустріалізму. Цей перехід буде періодом переворотів, він буде супроводжувати-ся падіннями, ек-ними катастрофами, воєнними конфліктами. Праця «Майбу­тній шок» (1970). Просування до «нового сус-ва» відбувається в процесі роз­в-ку «суперіндустріальної революції». Створене цією революцією «абсолютно нове сус-во» позбавить народні маси голоду та хвороб, створить «чудові можливості для розквіту індиві-дуальнос­тей», «задоволення психологічних пот-реб». Перехід до «суперіндустріального сус-ва» повинен бути чітко спланованим, потрібна розро-бка його моделі, або слід «спроеціювати нову ци-вілізацію». Проте щодо екологічного майбутнього сус-ва стоїть на позиціях соц-ого песимізму. У книжці «Третя хвиля» (1980) він змальовує катас-трофічий стан планети.  Вихід із ситуації, що склалась, бачить знову-таки у роз­в-ку техніки і технології. Саме ці категорії є в нього визначаль-ни­ми у конструюванні схеми розв-ку людства. Однак «індустріальна вісь» є лише загальним ор-ієнтиром сус-ого прогресу. Наголошує на необхі-дності враховувати «переоцінку цінностей», тоб-то зміну уявлень про моральні цінності. Зміни, які відбуваються у свідомості людей, певні супереч-ності, якими вони супроводжуються, — є явищем прогресивним. Зав-ня полягає лише в тім, щоб «пристосувати» поведінку людей до нових соц-но-ек-них і культурних реалій. Саме з цих позицій виходить Тоффлер, розробляючи схеми сус-ого розв-ку в праці «3-я хвиля. Від індустріального сус-ва до більш гуманної цивіліза­ції» (1980). Про-голошує крах індустріалізму і народження «нової цивілізації», пов'язаної з послідовною зміною «хвиль перемін». 1-а хвиля — аграрна хвиля ци-вілізації. Пром-ва революція породила 2-у хвилю — індустріальну цивілізацію. З початку 60-х рр. почалось наближення 3-ої хвилі — хвилі комп'ю-терів, комунікацій і утвердження суперіндустріа-лІзму. У «цивілізації 3-ої хвилі» суттєво зміниться життя людей, стануться разючі зміни в сімейних і міжнародних відносинах, полі­пшиться сис-ма ос-віти й виховання. У молоді буде менше спож-ких настроїв, посилиться роль моральних цінностей. Такі самі ідеї розвиває Тоффлер і в книжці «Пе-редбачення і пе­редумови» (1983). Щоправда, тут він особливу увагу звертає на формування різних структур «інформаційного сус-ва». «Інформацій-не сус-во» є гетерогенним, неоднорі­дним. Ця ге-терогенність «передбачає обмін інформацією на якісно новому рівні, який відрізняється від гомо-генної інформації тради­ційного масового сус-ва». У праці «Зрушення влади. Знання, багатство і на-сильство на по­розі XXI століття» (1990) майбутнє зв'язує з побудовою «цілісної гуманної цивіліза-ції». Перехід до неї відбудеться через «револю-цію влади», яку називає 1-єю з найважливіших революцій. Він визнає, що досі вчені аналізували перетворення у техніці, сус-ві, навколишньому середовищі, культурі і не при­діляли уваги владі, а саме вона є рушійною силою багатьох ін. пере-мін. Основним фактором «революції влади» є знання. Саме їх розв-к і поширення, що охопили все світове співтовариство, стали ви­буховою хвилею, яка спричинила всі сучасні процеси. Ан-алізуючи події, що відбуваються у сучасному сві-ті, автор прогнозує їх розв-к, спираючись на ам-ер. досвід. І «цілісна цивілізація майбутнього» — це теж поширення на всі країни досвіду США.

Майбутнє сус-во Тоффлер наділяє багатьма ри-сами, що їх уже розглядали інші футурологічні концепції. Але особливо деталь­но він аналізує проблему інформатизації сус-ва, яка досліджува-лась і в попередніх його працях. Він підкреслює, що знання, ін­формаційна революція загрожують фінансовій владі більше, ніж профспілки. Той, хто контролює знання, контролюватиме владу.

Прогнози майбутнього розробляв і французький ек-ст Жан Фурастьє. НТР знімає проблему кла-сової боротьби і забезпечує автоматичне виріше-ння всіх соц-них проблем завдяки утворенню «сус-ва спож-ня», так званої третинної цивіліза-ції, де переважатиме сфера послуг. Критикує ор-тодок­сальну ПЕ за її статичність і наголошує на необхід­ності опрацьовування прогнозів, орієнта-ції на майбутнє. Це майбутнє він зв'язує з техніч-ним прогресом, ек-ним зростанням. У книж­ці «Цивілізація 1995 року» (1970) пише, що життя нації не можна поліпшити за рахунок революцій-ного переділу нац-ого багатс­тва. Цю мету здат-ний забезпечити тільки ек-ний прогрес, який створить «цивілізацію дозвілля». Виділяє в розв-ку сус-ва кілька стадій і наголошує, що в «сус-ві до­звілля» станеться перехід до «четвертинної цивілізації», де основною метою стане отриман-ня знань. Але він змушений визнати, що творча праця й там буде привілеєм еліти, а не мас.

Дальша еволюція концепцій технологічного дете-рмінізму зв'яза­на з новим етапом НТР, який роз-почався на межі 80-х рр. У науковій літературі йо-го називають «ре індустріально-ресурсозберігаю-чим». Новий етап НТР знову породив зливу фу-турологічних прогнозів. З'явилися концепції «те-лематичної», «мікроелектронної», «кабель­ної», «інформаційної» революцій, які усувають необ-хідність ре­волюції соц-ної. Значного поширення набула, зокрема, теорія «інформаційного сус-ва». Її прихильники вважають, що ін­форматика радикально змінить становище людини в сус-ві. В «інформаційному сус-ві» розвинуті інформацій-ні сис-ми дава­тимуть змогу безконфліктно вирі-шувати всі проблеми. Деякі західні ек-сти вбача-ють прообраз «інформаційного сус­-ва» в Японії, котра досягла значних успіхів у багатьох сферах електроніки. Деякі теоретики зв'язували май бут-нє із соціалізмом.

Так, амер. соціолог К. Келлі заявляв про зміну хар-­ру власності, зміну мети В заради прибутку і настання «гуманістичного соціалізму», щоправ-да, в далекому майбутньому Шведський дослід-ник І. Гальтунг писав, що і США і СРСР розвива-ються у «післяреволюційне комуністичне сус-во». Дж. Гелбрейт у праці «Ек-ка і сус-на мета» роз-робив концепцію «нового соціалізму», який у ньо-го виступає як реформована в «єврокомуністич-ному дусі» амер. ек-ка.

Американський ек-ст П. Дракер проголошував «пенсійно-фондовий соціалізм». При цьому він посилався на К. Маркса, який зв'язував соціалізм із власністю робітників на засоби В. А в США во-на становить понад 35% — це пенсійні фонди. Отже, США, заявляє Дракер, — «1-а справді со-ціалістична країна»,