Шпаргалка по "Экономике"

Ціноутворення  Особливістю олігополії є взає-мозалежність рішень панівних фірм у галузі ціно-вої політики. Діяльність фірм-конкурентів – це до-даткове обмеження, котре фірми мусять урахову-вати, визнчаючи оптимальні ціни й обсяги В. Во-на робить ряд висновків про те, що за умов оліго-полії у під-ців є можливість впливати на рівень цін факторів В, оск вони є монопсоністами – єди-ними спож-чами специфічних факторів. На ціну робочої сили, тобто на рівень зар-пл, немає пот-реби впливати: вона встановлюється за іншими з-нами – під впливом попиту і пропозиції на ринку робочої сили, і є виявом протистояння робітни-ків-продавців та окремого під-ця-покупця. Оліго-поліст, який отримує виграш лише за рахунок ни-жчих ніж у конкурентів витрат, змушений заміню-вати цей фактор ін. – мат, тобто олігополія сприяє зростанню безробіття. Цінова конкуренція в олігополії не припиняється, вона здійснюється за рахунок якісної модифікації товару, змни його функціональності, поліпшення реклами, заправа-дження нових форм торгівлі. 1 продукт може бути замінений іншим того самого виду, але вищого готунку, тобто дорожчим.

Але Робінсон не приділяла окремої уваги аналізу проблеми диференціації товару, в сус-ві кожен виробник є наперед визначеним монополістом. Диференціація продукту є не єдиною і не визна-чальною умовою влади монополіста на ринку. Передумава виникнення олігополії і недоскона-лої конкуренції - концентрація В. За наявності монополії в будь-якій формі вільної конкуренції немає, ціни встановлюються вище за середні й граничні витрати, стають джерелом монопольно-го прибутку, а конкуренція припиняє виконання ф-ції врівноваження ринку.

Пропонуючи свою теоретичну концепцію, Робін-сон дотримувалася антимонополістичної позиції, виступала проти засилля монополії. Вона вважа-ла за необхідне антимонопольне втручання дер-жави в процеси концентрації та централізації ка-піталів.

Теорія монополістичної конкуренції. Провідна ідея ек-ної теорії Едварда Хейстінгса Чемберлі-на - в процесі монополізації В виникає нове яви-ще, не властиве ринковим ситуаціям чистої кон-куренції та чистої монополії. Воно є рез-том син-тезу цих ситуацій і породжує монополістичну кон- куренцію, яка відрізняється від уже відомих форм тим, що дає можливість контролювати як пропо-зицію, так і попит.  Будує модель, за допомогою якої аналізує дії незалежних продавців однорід-ного продукту. Підставою для встановлення їх-ньої монополії стають ознаки диференціації това-ру:виняткові якісні характеристики продукту; мар-ка фірми; особлива упаковка; місцезнаходження фірми; особливі форми обслуговування; рекла-ма, що підкреслює винятковість товару.

Монопольна конкуренція – це конкуренція, що відповідає таким вимогам: к-ть продавців однорі-дного товару є достатньо великою, щоб їхня ек-на діяльність не справляла особливого впливу на ін. конкурентів, на відміну від недосконалої конку-ренції не зачіпала їхніх ек-них інтересів; продукт і справді якісно різнорідний, диференційований, і покупець може вільно вибрати конкурентного продавця; будь-хто має право безперешкодно виробляти товар даної групи, ринок не є закри-тим. Якщо продукт і ринок диференційовано – ко-жен продавець одночасно є й монопорлістом і конкурентом. Ознакою диференціації є різнорід-ність навіть однойменних товарів різних виробни-ків, завдяки чому покупці віддають перевагу яко-мусь конкретному товару.

Аналізує 3 напрямки монополістичної конкурен-ції: цінової (маніпулювання цінами), неціновий (внесення якісних змін у продукт), рекламний.

Цінова конкуренція. Пропонуючи диференційо-ваний товар, кожен продавець формує власне коло покупців – мікроринок, що контролює ціну товару, певною мірою підвищуючи її за рахунок обмеження обсягів В. Монопольний прибуток – головна мета ринкової стратегії виробника. Його максимізація досягається зменшенням обсягів В та підвищенням цін.

Інструментами нецінової конкуренції є підвище-ння якості товарів, випуск нових моделей, дос-коналий дизайн, поліпшення умов обслуговуван-ня клієнтів, удосконалення сис-ми збуту. Попит визначається не тільки прибутками, інтересами та вподобаннями покупців – його організовують постачальники товарів.

Ек-на рівновага досягається за рахунок вільно-го ціноутворення. Монополістична конкуренція диференційованих продуктів включає елементи досконалої конкуренції і сприяє досягненню ек-ної рівноваги. Диференціація призводить до того, що утворюється мережа відособлених ринків.

Але ситуація рівноваги не завжди є корисною для сус-ва, адже її порушення часто супроводжує Ін-новаційну перебудову ек-ки. Диференціація дає покупцям свободу вибору.

Ек-ка саморегулюється і за умов монополії, але врівноважуючі сили з часом трансформуються – управління попитом і пропозицією поступово ви-тискає колишній саморегулятор – об’єтивне спів-відношення попиту і пропозиції.

Чемберлін і Робінсон переглянули класичну тео-рію ринку, пристосувавши її до сучасних умов.

На відміну від Маршалла, вони у своїх теоретич-них розробках намагалися тісно пов’язати аналіз цін конкуренції з реаліями ек-ної дійсності. Вони виступили проти твердження, що виробник не має можливості впливати на ціну, і довели, що він отримує цю можливість, коли займає винятко-ве становище на ринку.

Теорія ефективної конкуренії. Усебічне вивчен-ня історії ек-ого аналізу привело Йозефа Шум-петера до висновку, що найдосконалішою на той час концепцією в ПЕ була теорія загальної ек-ної рівноваги Вальраса, яка відбивала статичний стан ек-ки і не враховувала факторів розв-ку ек-них процесів. В центр свого досл-ня поставив са-ме розв-к сис-ми ті чинники, які стають рушійни-ми силами такого розв-ку. Рушійна сила розв-ку – під-ць. Під-ць є головним суб’єктом технічного прогресу, створюючи надлишок в-сті, забезпечу-ючи своєю діяльністю розв-к ек-ки. % є ціною, сплачуваною за придбання нових прод-них сил з прибутку. Прибуток є винагородою за активність під-ця. Він має тимчасовий хар-р. Принциповою рисою кап-зму він вважав діяльність під-ця-нова-тора. Кап-зм він розумів надто обмежено – як приватно-під-ку си-му класичного типу, що базує-ться на дрібній і середній власності. Нова фаза хар-ся руйнування його соц-ної бази під впливом масового акціонування власності.

Досконала конкуренція для сус-ва – це стимул для мініиізації витрат і максимального наближен-ня оплати праці до її граничної прод-ті. Для під-ця – це стимул для мінімізації витрат і максиміза-ції прибутку. Називає таку ек-ну ситуацію і такий прибуток статичними, а конкурентну боротьбу не-ефективною. Ефективна конкуренція можлива тільки за умов ек-ної динаміки - це конкуренція нового типу, побудована на новаторстві. Її голов-ним агентом є під-ць-новатор, а її важливою умо-вою – монополізація В.

Монополія. Монополії у чистому вигляді не іс-нує. Це лише тимчасове явище. Більш важливою для ринку, для ек-ки в цілому вважає ситуацію об’єднання групи конкурентів – олігополію, яка  сприяє технічному прогресу. Вона дає змогу виді-ляти кошти для НДР, збільшує впевненість інвес-торів у отриманні високих прибутків за допомо-гою випуску нових товарів, розширення асорти-менту.

Ек-нарівновага. Ефективна конкуренція веде до розбалансування, перебудови ек-ки, стрибка у розв-ку прод-них сил.

Теорія інновацій Шумпетера створила можли-вість узгодження таких явищ, як вільна конкуре-нція й монополія. Він виводить поняття конкурен-ції за межі товарного світу й ринкових відносин.

Проте Шумпетер вказував на існування такого явища, як еволюція ек-ної динаміки, коли немає місця досконалій конкуренції, її замінено альтер-нативною формою – недосконалою конкурент-цією.

Теорія ефетивної конкуренії пояснює загальні причини циклічного розв-ку.

Ф.Хайєк включив в модель ефективної конкурен-ції дещо ін. чинник – монополію на інформацію. Підкреслював, що така конкуренція дає стимули до виявлення вже накопичених знань або до по-шуку нових, які можуть мати високу ек-ну цін-ність. Ринок є каталізатором і координатором по-шукової активності. Монополія надає незрівнянно більші можливості, передусім мат, для цього по-шуку.

61. ПT в Україні у ХІХ-поч.ХХ ст. та її еволюція.

Змі­ни, що сталися в ек-ому та сус-ому житті краї-ни після реформи 1861 р., позначилися і на розв-ку ПЕ. ПЕ як наука в Росії набула певного розв-ку ще до реформи 1861 р. Було перекладено й опу-бліковано низку праць західноєвропейських ек-стів, друкувалися досл-ня вітчиз­няних учених. 1-им із 1-их розробив курс ПЕ російською мовою Тихін Федорович Степанов.На формуванні сус-но-ек-них поглядів Т. Степанова вирішальним був вплив представників класичної ПЕ Сміта й Рікардо. Не будучи цілком оригінальним мисли-телем в галу­зі ПЕ, не тільки аналізував і пропагу-вав теоретич­ні ідеї західноєвропейських ек-стів, а зв'язував їх із російською дійсністю, використо-вував для критики феодально-кріпосницької сис-ми. Прихильником класичної ПЕ був І. В. Верна-дський (1821—1884). У своїх працях головну ув-агу приділяє критиці кріпосниц­тва і всіх добуржу-азних форм В. Після реформи він за­хищає бур-жуазні відносини, стає прихильником великого В і великого капіталу, які уможливлюють НТП. Як прихильник класичної школи в ПЕ заперечував протекціонізм, втручання держави у приват­ну іні-ціативу, наголошував на позитивних аспектах ві-льної кон­куренції. Усупереч класикам, вважав усі ви­ди праці прод-ими. ПЕ в Україні в пореформе-ний період і до 90-х рр. розвивається переважно в руслі класичної школи. Ек-стів цікав­лять проб-леми аналізу ек-них категорій, з'ясування пред-мета ПЕ, якій вони надавали виняткового значен-ня в су­с-ому житті. М. Вольський підкреслював - предмет ПЕ охоплює всі сфери діяльності, як мат, так і духовної. У такому ро­зумінні ПЕ є нау-кою про людину, її діяльність, спрямовану на за-доволення мат і моральних потреб. М. Бунге, в “Основах ПЕ” (1870), обстоюючи шлях кап-ого розв-ку як необхідного й при­родного, критикував соціалістів за те, що вони засуджува­ли існуючий порядок і вбачали свій ідеал у новій організації праці, у “вигаданих формах сус-ого устрою” ПЕ буржуазного лібералізму відмовлялась від трудо-вої теорії цінності. М. Вольський прагне об'єдна-ти всі відомі ек-ні теорії. Водночас на його погля-дах помітно позначався вплив класичної школи. Прихильником теорії попиту й пропозиції був Д. І. Піхно. Але згодом Бунге розробив тео­рію ціннос-ті на засадах психологічної школи і визначив цін-ність ко­р-стю. Теорії цінності спеціальне досл-ня присвятив А. Антоно­вич (“Теорія цінності”, 1877). Питання цінності він називає осно­вним у ПЕ, від розв'язання якого залежать інші питання цієї науки .До визн-ня цінності підходить з погля-ду В. Прихильником і захисником трудової теорії цінності був М. Косовський. У досл-ні “Цінність і ціна” (1883) з-н “мінової цінності” він називав ос-новним з-ном ПЕ. Джерелом цінності називав працю, витрачену на В товару. Докладно аналі-зує виклад теорії цінності пред­ставниками класи-чної ПЕ. Щоб вирішити питання про цінність нео-бхідно користуватись діалектичним методом як це робив Маркс. Популяризатором ек-ого вчення К. Маркса в Росії і Україні та захисником трудової теорії в-сті був М.Зібер. Він відхиляв як безпідс-тавне намагання буржуазних критиків звинувати-ти К. Маркса в метафізичному підході до досл-ня цінності. Не лише прагне спростувати аргумента-цію її критиків, а й викладає й роз'яснює суть цієї теорії. Захищаючи трудову теорію цінності, М. Зі-бер високо оцінює вчення К. Маркса про двоїстий ха­р-р праці. Детально аналізує проблему форм в-сті, повторю­ючи навіть заголовки з відповідних розділів “Капіталу”. На підставі цього аналізу він простежує процес виникнення грошей, аналізує їхні ф-ції. Значну увагу приділяє аналізу катего-рій капіталу та прибутку. Він докладно висвітлює теорію додаткової в-сті, яку називає ядром “Капі-талу”. Він поділяв думку К. Маркса про законо­мір-ний хар-р зміни сус-них формацій, проте запере-чував ре­волюційні висновки марксизму. Наприкінці XIX — на початку XX ст. відбувається певна переорієнтація ек-ної думки в Україні. Усе більший вплив на її розв-к справляють нім. істо-рична та австрійська школи. Широкого визнання набула Київська психологічна шко­ла. її представ-ники розглядають явища ек-ого життя з по­гляду психології суб'єктів госп-ня. Основи цієї школи, було закладено ще М. Бунге. Ідеї психологічної школи розвивав учень М. Бунге Д. І. Піхно. У досл-нях він основи ціни та цінності вбачає в пот-ребах людей, які, у свою чергу, зумовлюють поп-ит. Найбільш відомими представниками суб'єкти-вно-психологічно­го напряму в Україні на початку XX ст. були Р. М. Орженцький та О. Д. Білимо-вич. Р. Орженцький свою працю присвячує по-пуляризації ідей австрійсь­кої школи. Він деталь-но викладає теорію цінності Менгера, дає істори-ко-філософське обгрунтування психологічного напряму, його за­гальних методологічних принци-пів. Цінність благ визначає почуттям. Послідов-ником Київської психологічної школи був також О. Білимович. Розробляючи і пропагуючи ідеї австрійської школи, він бачить заслугу її саме в тім, що вона висту­пила проти трудової теорії в-сті, завдяки чому всі теоретичні розробки Маркса зависли у повітрі”'. Цінність є продуктом “оцінної діяльності суб'єкта”. Визначає зміст поняття “гра­нична кор-сть”, зв'язуючи ступінь задоволення потреб з к-тю благ. Сприйняття і пропаганду су-б'єктивно-психологічної теорії цін­ності австрійсь-кої школи в Росії й Україні було доповнено спро-бами поєднати її з трудовою теорією в-сті. Цю спробу зробив М. Туган-Барановський (1865—1919) Став першовідкривачем сучасної інвести-ційної теорії циклів. Він розглядає проблему криз, аналізуючи ек-ні коливання, рух “ек-ної активнос-ті”, а також фактори, що зу­мовлюють таку актив-ність. Він 1-им сформулював основний з-н інвес-тиційної теорії циклів, відповід­но до якого фази пром-ого циклу визначаються активністю інвесту-вання. Намагався переорієнтувати ПЕ в Росії і в Україні на позиції суб'єктивно-психологічної шко-ли та неокласицизму. Світовим визнанням корис-тувались досл-ня укр. ек-стів, представників ма-тематичного напряму в ПЕ, які намагалися синте-зувати ідеї класичної і психологіч­ної шкіл. М. Столяров за допомогою диференційного обчис-лення намагався довести слуш­ність запропоно-ваної М. Туган-Барановським ек-ної формули про пропорційність граничної кор-сті госп-ких благ, що вільно відтворюються. Розробляючи цю проб-лему, зумів не лише подолати певну обмеженість формули М. Туган-Барановського, що полягала у суто суб'єктивному трактуванні кор-сті, а й сфор-мулював ф-цію сус-ної кор-сті. 1-им у Росії й Ук-раїні глибоке обгрунтування принципів застосу-вання математичних методів з позицій психологі-чної школи дав О. Білимович. Ек-ко-математич-ний метод досл-ня застосовував також Р. Оржен-цький, розвиваючи ідеї відомого російського ек-ста-математика В. Дмитрієва щодо теорії ціни, теорії попиту. Найбільш видатним ек-стом-мате-матиком, який справив величезний вплив на розв-к сучасних ек-ко-математичних до­сл-нь, був Є. Слуцький (1880—1948). Зробив визначний внесок у розв-к математичних, математико-ста-тистичних досл-нь.Його твір “Теорія кореляції і елементи вчення про криві розподілу” (1912) був тривалий час найліпшим посібником з математи-чної статистики. Вчений показав зв'язок між ф-цією кор-сті і рухом цін і грошових доходів насе-лення. Ця праця вважається основоположною серед сучасних ек-ко-математичних досл-нь про-блем попиту і взаємозв'язку між ф-цією попиту, рухом цін та доходів.

59. Революційно-демократична думка на захі-дноукр землях. В. Навроцький, О.Терлецький, М. Павлик, І. Франко.

О. Терлецький (1850—1902) Виступає як рево-люційний демократ і саме з цих позицій висвіт-лює найзлободенніші проблеми Галичини. Най-голов­нішим питанням, яке потребувало вирішен-ня, було аграрне. І не ви­падково підкреслює нео-бхідність звернути увагу са­ме на нього. Він кри-тикує тих ек-тів, які причину тяжкого становища селянства вбачали в його особистих вадах (пи-яцтві, лі­нощах) і пропонували рецепти морально-го виховання народу. У статті «Лихва на Букови-ні» (1878) пише, що саме ек-ні злидні штовхають людей до морального та духовного занепаду.

Вирішити аграрне питання уважав за можливе ре­волюційним шляхом. До тих пір він пропонував створювати госп-ва, засновані на громадській власності на землю.

Критикує кап-зм як спосіб В, що «оснований на експлуатації усього робочого народу через мен-шість багату і неп род-ну». Він пише про пануван-ня приватного капі­талу, анархію В, конкуренцію, безробіття, цікавиться проблемами зар-пл. З ан-алізу становища робітничого класу за умов кап-зму, зро­бленого ним у статті «Робітницька плата і рух робітницький в Авст­рії в послідніх часах» (1881), робить висновок, що поліпшити своє ста-новище робітники можуть, лише покладаючись на самих себе, «на свою власну силу».

Майбутнє су-ва зв'язує із соціалізмом. Проте ва-жливо зазначити, що на суді, спростовуючи зви-нувачення в антидержавній діяльності, він зая-вив, що пропаганда «бунту» мож­лива лише там, де розв-к ек-ки вже призвів до появи 2 ворожих верств — капіталістів і пролетаріату. У Галичині цей про­цес тільки почався, тому соціалістичною пропагандою передбачало­ся лише роз'яснення робітникам і селянам їхнього реального стано­ви-ща. Така заява свідчить про розуміння ним зако-но­мірностей сус-ого роз-ку.

М. Павлик (1853—1915) Виступив як виразник ін-тересів трудового, або, як він писав, «робітного народу». До ціє категорії ик зараховував «найми-тів і дрібних господарів і взагалі людей фізично працюючих», про що писав у «Матеріалах до ре-візії програми укр.-руської радикальної партії» (1891). Критикує кап-зм, змальовує кап-ну експ-луатацію й характеризує існуючий лад як неспра-ведливий. Головну увагу у своїх працях він приді-ляє вирішенню питання про усунення експлуата-ції та побудову майбутнього сус-ва, котре він зв'язує із соціалізмом. Читав твори революційних демократів, був обізнаний із марксизмом. У своїх працях він неодноразово посилається на «Капі-тал», використовує деякі його положення для ар-гументації своїх думок. Це, зокрема, стосується питання про переваги великого В над дрібним. І не випадково М. Павлик є прихильником громад-ського госп-ва.

Як палкий захисник інтересів народу, що мріяв про його світле майбутнє, досить детально зма-льовує це майбутнє. Основу соціалістичного сус-ва ста­новитиме колективна власність громадян і колективне госп-ня. Перехід до соціалістичного ладу він бачив як еволюційний процес, хоч і не виключав революційної боротьби. Мирний, ево-люційний шлях може обрати вже сам людський розум. Усі розумні люди повинні свідомо пряму-вати до соціалізму. Револю­ційний шлях буде не-обхідним тоді, коли правлячі кола відмовляться добровільно визнати новий лад.

І. Франко (1856—1916) Велику увагу приділив досл-ню ек-ки Гали­чини, становищу селянства й робітничого класу. У працях «Земель­на власність у Галичині» (1887), «Панщина та її скасування в 1848 році в Галичині» (1897) та інших він дає гли-бокий аналіз феодаль­них відносин у тім краї.

Використовуючи великий статистичний матеріал, роз­криває історію пограбування селянства як в процесі скасування крі­пацтва, так і після рефор-ми 1848 р. Причину соц-ної нерівності, експлуа-тації трудящих бачив у існуванні приватної влас-ності. Тому 1-ою обов'язковою умовою для зни-щення експлуатації має стати ліквідація приват-ної і встановлення сус-ної власності на землю і всі засоби В. Здійснення цих соціалістичних іде-алів вважає можливим без насильства, хоч і зак-ликає до боротьби і не пропонує відмовлятись від найрадикальніших ліків — революції.

Великого значення надавав ПЕ, під­креслюючи, що вона «безперечно найважливіша з усіх наук». Він популяризатор ек-ної теорії і ек-ної теорії К. Маркса. Аналіз категорій ПЕ в нього підпорядко-вується ін. зав-ням. Хоче приве­рнути увагу сус-ва до ек-них проблем, до необхідності їх виріше-ння. На науковому рівні він намагається роз­крити трудящим причини їхнього тяжкого ек-ого стано-вища. З метою пропаганди ідей соціалізму серед робітників надрукував у газеті «Ргаса» серію ста-тей під назвою «Робітниче пи­тання»: «Хто є робі-тником?», «Як постала наймана праця?», «Що приносить нам праця?», «На кого ми працює-мо?», «Чия вина?». 1881 р. їх було видано окре-мим виданням під назвою «Про працю». У цих статтях широко використовує категорії ПЕ для аналізу ек-них питань. Дає визначення ПЕ. Це ви­зн-ня, проте, не було чітким і сталим. Він роз-глядає ПЕ як науку про «сус-ні зв'язки між людь-ми», називає її найважливішою з наук тому, що вона «досліджує причини злиднів і багатства лю-дей, вчить про працю, її наслідки, її поділ». Зго-дом він визначає ПЕ як науку про ек-ні з-ни роз-ку сус-ва. Поділяв марксистську думку про про­гресивний хар-р сус-ого роз-ку і на цій підставі робив ви­сновок про історичний хар-р ПЕ. Він ви-соко оцінює марксистську ПЕ і називає її ПЕ тру-дящих класів.  В аналізі категорій ПЕ звертає ос-об­ливу увагу на такі: товар, гроші, капітал, рента тощо. Аналізуючи товар, він дає йому кілька визн-нь, але зрештою пише, що це про­дукт праці, створений не для власного спож-ня, а для обмі-ну. Він виділяє 2 властивості товару — мінову і споживну вартість і дає досить популярне їх тлу-мачення. Послідовно стоїть на позиціях трудової теорії в-сті Саме людська праця є мірою в-сті то-варів. Цю ідею використовує для критики кап-ого способу В як експлуататорського. Кап-не В пра-ви­льно розумів як В, засноване на найманій пра-ці. Для роз­криття механізму кап-ної експлуатації він використовує елементи вчення К. Маркса про додаткову в-сть. Велику увагу І. Франко приділяє висвітленню питання зар-пл, проте її характери-тику він дає переважно з позицій «заліз­ного з-ну зар-пл» Лассаля. Сприймає відкритий К. Марк-сом загальний з-н кап-ого нагромадження, ілю-струючи його численними прикладами з дійсності Галичини. Визнає неминучість перемоги соціаліз-му. Шляхи переходу до соціалізму він зв'язував з ево­люційним поступом, з поширенням освіти, на-уки й нац-ної свідомості.