Шпаргалка по "Экономике"

40. Історична школа в Німеччині в 1-ій пол. 19ст. В. Рошер, К. Кніс, Б. Гіальдебранд.

Послідовники Ліста в Німеччині проблему класи-чної науки вба­чали в тім, що абстрактні узагаль-нення не розкривали всієї глибини ек-них явищ і не могли бути використані на практиці. Вони охо-че сприймають і абсолютизують тезу Ліста, що вивчення конк­ретної ек-ки має будуватися на іс-торичному порівнюванні й вивченні закономірно-стей еволюції конкретної нації. Відкинувши абст-рактну теорію як шкідливу, вони проголошують зображення дійсності в історико-нац-ому аспекті єдиною метою ПЕ. Цей напрямок розв-ку науки отримує назву історичної школи ПЕ саме ця школа привер­нула увагу до конкретних проблем і тим самим сприяла розширен­ню предмета досл-ня ПЕ. Засновники - В. Рошер, Б. Гільдебрант, К. Кніс. Критичне ставлення до класичної школи об'єднує їхні тео­рії, але головне — це намагання визначити й простежити тенденції сус-ого розв-ку, а потім вплинути на нього, не обмежуючись теоретичними узагальненнями. На їхній погляд, саме пасивність є головним недоліком класичної ПЕ. Історичний метод досл-ня представників цієї школи хар-ся аналізом ек-ки й ек-ної поведін-ки з погляду всіх історичних аспектів людського життя: історії розв-ку культу­ри, науки, мистецтв, індустрії, релігії, моралі, державних інституцій і т.д., тобто кожен елемент цивілізаційного проце-су стає предметом уваги.

Лідером історичної школи був Вільгельм Рошер (1817—1894). Праця - «Короткі основи курсу ПЕ з погляду історичного методу». Йому належить «Історія англійської ПЕ XVI—XVII ст.» (1851), п'ятитомник «Сис-ма ПЕ» (1854—1894), «Історія нац-ної ПЕ в Німеччині» (1874).

Ставить собі зав-ня доповнити й розвинути зага-льно­визнану теорію класичної школи і водночас вплинути на форму­вання нац-ної політики. У його працях наявний глибокий по­рівняльний аналіз іс-торії становлення й розв-ку ек-них явищ у Німеч-чині, Англії, Франції. Досліджуючи генезис міжна­родної торгівлі, грошового обігу, банківської спра-ви, він визначає притаманні всім нац-ним ек-кам риси і намагається встановити причини нац-них особливостей розв-ку ек-них процесів. Високо оц-інює переваги індустрії, розв-ку транспорту і вка-зує на породжені ними зміни в ек-них відносинах, а також на можливості, що вони відкривають. Він розглядає роль держави щодо підтримки і сприя-ння машинному В як приклад впливу на розв-к нац-ого госп-ва. Його практичні ре­комендації фа-ктично є порадником щодо використання можли-вос­тей сус-ва з метою його самовдосконалення.

Слід особливо підкреслити, що всі практичні ре-комендації Рошер обов'язково звіряв із теоретич-ними постулатами класичної школи, тим самим підтверджуючи плідність історичного методу, який зв'язує класичну теорію із життям.

Історична школа в особі Рошера мала рішучого поборника ево­люційного шляху розв-ку сус-ва. Він уважав будь-яке рево­люційне перетворення злом, оск наслідки його завжди непередбачувані, а хаос як невід'ємний супутник переворотів зава-жає роз­в-кові започаткованих прогресивних яв-ищ. Історія сама торує собі шлях мирним шляхом «позитивного права», а нація може бути учасни-ком цього процесу під керівництвом держави.

Теорію поступального розв-ку сус-ва  протистав-ляв соціалістичним ідеям, які набували тоді все більшого поширення. Він уважав за можливе до-сягти соціалістичної мети реформістським шля-хом і критикував класичну школу за те, що вона, розглядаючи кап-ні відносини як рез-т цивілізаці-йного прогресу, во­дночас оголошувала їх незмін-ними й вічними, не бачила історичної перспекти-ви.

Іншим німецьким адептом історичного методу був профе­сор-ек-ст Бруно Гільдебранд (1812—1878) Автор багатьох книжок із політики, соціо­логії, бізнесу, статистики, але в своїй основній праці «ПЕ сучасного і майбутнього» (1848) він ставить собі за мету «відкрити шлях для основ-ного історичного погляду в ПЕ і перетворити ПЕ на теорію, що має спра­ву з ек-ним розв-ком на-родів» . Він значно рішучіше, ніж Рошер, нападає на класичну ПЕ: не визнає об'єктивності ек-них з-нів, універсальнос­ті узагальнень, принципу інди-відуалізму і критикує Рошера за те, що той нама-гається примирити свою теорію з класичною.

Історія — це не лише засіб доповнення ек-­них те-орій, а зброя повного оновлення науки. На його думку, «ПЕ має бути наукою про з-ни ек-ого розв-ку націй». Під такими він розуміє з-ни еволюції, які можна просте­жити, вивчаючи історію та узага-льнюючи фактичний матеріал із допомогою ста-тистики.

Прикладом таких узагальнень є його відкриття фаз еволюції: фа­за натурального госп-ва сере-дніх віків, фаза грошової та фаза кредитної ек-ки. За основу періодизації бере спо­соби організації обміну продуктами. Доводячи свою теорію, він постійно шукає аргументів у класичній ПЕ, особ-ливо що­до питань В та обміну.

Схема, яка мала охопити всю історію розв-ку лю-дства, обмежилась визн-ням фаз еволюції, далі він лише порівнює основні ознаки, що за ними визначається конкретна фаза сус-ого розв-ку. Як вершину прогресу ек-ки будь-якої нації він бачить кредитне госп-во, що формується під впливом попередньої еволюції і є її рез-том. Ця форма госп-ва будується на справедливому обміні й ро-зподілі, якому не потрібні гроші як посередник та вимірювач в-сті. Її ототожнює з плановою ек-кою, що функціонує задля задоволення конкретних, наперед визначених потреб спож-чів і є можли-вою завдяки високим моральним якос­тям грома-дян сус-ва. Роль держави полягає в керівництві соц-но-ек-ним процесом.

Третій представник історичної школи Карл Кніс (1821—1898), професор Марбурзького, Фрейбу-рзького, Гейдельберзького універ­ситетів. Його праця 1853 р. «ПЕ з погляду історич­ного мето-ду» була прикладом такої наполегливості й по­слідовності у викладанні цієї проблеми, якої ми не бачимо ні в Ро­шера, ні в Гільдебранта.

Кніс виходить з того, що рівень ек-ної могутності сус-ва і теоретичні концепції, які відображають стан цього сус-­ва, є рез-тами певної передісторії розв-ку. Рівень, якого досягло воно на даний мо-мент, є перехідною фазою до його наступного прогресу. Оцінити можна лише рівень розв-ку ку-льтури. Ек-на доктрина не може свідчити про рі-вень розв-ку, оск категорії, якими вона оперує, мають місце в будь-якій госп-кій сис-мі, але за рі-зних умов відіграють різну роль. Ці категорії уза­гальнюють тільки аналогії, а не конкретні законо-мірності. Оск класична ПЕ дотримується доктрин, які в часі залишаю­ться незмінними, вона просто не може бути правильною.

Кніс критикує Рошера за визнання об'єктивності з-нів та ви­користання класичних методів у досл-нях, а Гільдебранда — за перебільшення ролі чи-стої теорії. Але він солідаризується з ними щодо питань аналізу еволюції явища у його взаємоза-лежності і вза­ємозумовленості з іншими аспекта-ми сус-ого розв-ку.

Поділяв думку про можливість сві­домо впливати на сус-ні процеси, за умови, що генезис цих про­цесів добре відомий, а мета, заради якої здійс-нюватиметься цей вплив, є сус-нозначущою.

ПЕ Німеччини тієї доби була пронизана ідеями нац-ної єдності, характерними для всіх аспектів сус-ого життя. Зрозуміло, що, простежити форму-вання цих ідей можна бу­ло, лише користуючись історичним методом досл-ня. Німецькі ек-сти, ви-ходячи з ідеї німецької нац-ної єдності, створи­ли історичний метод досл-ня і скористалися з нього для засну­вання нового напрямку ПЕ, основою як-ого стало вивчення закономірностей розв-ку нац-ого народного гос­п-ва, визначальної ролі держа-ви в цьому процесі. Цей напря­мок протистояв ко-смополітизму класичної школи та геополітизму Англії. Досягненням історичної школи було й те, що вчені цієї шко­ли широко користувалися істо-ричним та статистичним матеріалом, а також ви-сновками конкретних ек-них досл-нь.

88. Ранній інституціоналізм та його головні напрями.

У рамках раннього інституціоналізму склались 3 основні на­прями: соц-но-психологічний, соц-но-правовий, емпі­ричний (кон'юнктурно-статистич-ний).

Соц-но-психологічний інституціоналізм.

Торс ген Верлен проти матеріалізму і марксист-ського філософського матеріалізму. Дав своєрід-не тлумачення предме­та ек-ної науки. У центр досл-ня ставить ідею розв-ку, динаміки і людську діяльність у всіх її проявах. Вимагає, щоб ек-на наука звільнилась від раціоналіс­тичної психології і взяла на озброєння психологію реалістичну, та­ку, що є рез-том спостережень за людською дія-льністю. Визнавши обмеженість такого підходу до аналізу ек-них явищ,  ставить зав-ня — роз-ширити сферу досл-ня за рахунок вивчення сус-ної психології, інстинктів, навичок і схи­льностей людей -  заклав основи нового напряму в іс­торії ек-ної думки і її соц-но-психологічного відгалужу-ння — інституціоналізму. Веблену властивий соц-ний підхід до аналізу ек-них процесів. Він ро-зглядає сус-во як цілісну сис-му, аналізує поведі-нку соц-них груп людей, зумовлену соц-ими мо-тивами, «соц-ною психологією». Виступає як при-хильник еволюціоналізму, однак, поєднує його із соціал-дарвінізмом, поширюючи поняття природ­ного добору, боротьби за існування на сферу сус-ого життя («Теорія бездіяльного класу»). Закономірності сус-ого розв-ку в нього підляга-ють дії біологічних з-нів. Формулює ідею супереч-ностей еволюційного розв-ку. За його концеп-цією, інститути в процесі розв-ку сусп-ва вступа-ють у суперечність з новими умовами життя, з новим сус-ним середо­вищем. А оск нормальний розв-к сус-ва відбувається лише за відповідності його інституціональної структури навколишньому середовищу, то інститути, що не пристосовують-ся до змін, стають «консервативним фактором», перешкодою для сус-ого розв-ку. Рушійні сили, які спонукають людину до прод-ної ек-ної діяль-ності є: батьківські почуття, інстинкт майстернос-ті, тобто майже напівсвідомий потяг до добре ви-конаної та ефективної роботи, допитливість. У розв-ку людського сус-ва виділяє кілька стадій. Вихідна стадія еволюції - дикунство, якому при-таманні колекти­вістські інститути, відсутність приватної власності, обміну. Дальша еволюція сус-ва проходить через варварство до сучасної ма­шинної сис-ми. Кап-зм - «машинний процес та інвестиції заради прибутку». Головна суперечні-сть кап-зму - суперечність між «індустрією» і «біз-несом». «Індустрія» — це без­посередній процес В, що грунтується на машинній техні­ці. «Бізнес» — це певна інституціональна сис-ма, що включає такі інститути, як монополія, конкуренція, кредит. Ця суперечність проявляється в тім, що «бізнес» («психологія бізнесу») перешкоджає розв-кові машинної техніки. Сфера «індустрії» має на меті підвищення прод-сті й ефе­ктивності В на відміну від сфери «бізнесу», яка домагає­ться високого прибутку через різні кредитні й біржові махінації та зростання фіктивного капіталу. Розрізняє пром-вий і фінансовий капітал. 1-ий функціонує у В, але за умов монополістичного кап-з­му відбу-вається підкорення, поневолення власників спра-вжнього ба­гатства, тобто прод-них елементів сус-ва, власниками не­мат активів — фінансови-ми магнатами. Пром-вий процес сам собою не породжує криз. Першо­причину таких треба шука-ти у «психології бізнесу», яка охоплює рух цін, а згодом пром-вий процес і спож-ня. Виступає за реформування кап-зму, рекомендуючи замінити бізнесменів пром-во-технічною інтелігенцією. Ін-дустрією має керувати не бізнес, а інженери чи технологи. Вони ство­рюватимуть генеральний штаб індустріальної сис-ми, котрий візь­ме під ко-нтроль усе сус-во. Панування техноструктури за-безпечить ефективний і раціональ­ний розподіл ресурсів, ефективне функ-ня ек-ки, спря­мованої на задоволення людських потреб. Майбутнє сус-во уявляє як панування «індустрії», керованої технократією.

Соціально-правовий інституціоналізм.

Джон Роджерс Ком­монс В основу аналізу бере позаек-ні інститути. На 1-ий план висуває юриди-чні, правові нор­ми. Він досліджує дію колектив-них інститутів: сім'я, виробничі корпорації, проф.-спілки, держава; досліджує колективні дії, спря-мовані на контролювання дій індивідуальних. У праці «Інсти­туціональна ек-ка» писав, що колек-тивні дії є єдиним спо­собом примирення супереч-ливих інтересів. Дійшов висновку, що прагнення в ек-ці виявляються через суди. Суди він розгля-дає як важливий фактор ек-ого розв-ку. В основу вирішення ек-них проблем мають бути покладені рішення Верховного суду. Наголошування на приматі права зумовлювалося особливос­тями його розв-ку в США, зокрема відсутністю кодифі-кації (відпо­відних кодексів) так званого загально-го права. За цих умов рішення судових органів, особливо Верховного суду, мали обов'яз­кову си-лу щодо всіх аналогічних справ. Отже, суди були тлумача­ми права. Формулює «юридично-міно-ву концепцію» сус-ого розв-ку -  в основу розв-ку покладає мінові відносини, зображуючи їх як юридичні. Вихідна ек-­на категорія - юридичне по-няття угоди. Учасниками угоди можуть бути всі інститути сус-ва. Відносини між капіталістом і ро-бітником теж є угодою рівноправних членів сус-ва. Сама угода, яка становить основний елемент кожного ек-ого інституту, включає в себе 3 моме-нти: конфлікт, взаємодію, вирішення. Це означає, що всі сус-ні конфлікти, усі супере­чності можна розв'язати. Запорукою цьому буде юридичне ре-гулю­вання правил «угоди». Конфлікт може і му-сить розв'язувати також держава, зокрема через встановлення судовими органами так званої ро-зумної ціннос­ті. ПЕ — це наука про процеси, які ведуть до встановлення «розумної цінності». Ек-на наука повинна займатися аналізом мети, якої, шукаючи до­бробуту, прагне людина. Уся ек-на діяльність пояснюється бажанням людей домог-тися ліпшого життя. Саме то­му слід встановити такий юридичний і ек-ний порядок, який забезпе-чив би сталу основу, гарантії для чекання.  З розв-ком «банкірського кап-зму» поняття в-сті ви-пливає з угоди про виконання в майбутньому пе-вного контракту. Така теорія виводить в-сть із пе-реговорів, її остаточне встановлення завер-шується в судах. Витрати В розглядає із суб'єкти-вно-психологічних позицій як притаманну людині внутріш­ню психологічну протидію стимулам до дій (протидія ризику, пере­дачі власності в найма-ння на невигідних умовах). Саме в ре­з-ті такої протидії і виникає «розумна в-сть». Розглядає в-сть як очікуване право на майбутні блага й пос-луги. Власність по­діляється на 3 категорії: речо-ву, неречову (борги і боргові зо­бов'язання) і Неві-дчутну (цінні папери). Саме в купівлі і продажу ці-нних паперів виступає в чистому вигляді «угода з титулом власно­сті». Ці угоди є головною ознакою кап-ної ек-ки, а фіктивний капітал — основною ек-ною категорією. Держава має забезпечити уп-равління розв-ком кап-ної ек-ки, регулювати кон-флікти не лише між окремими ка­піталістами, а й між капіталістами і робітниками.

Кон'юнктурно-статистичний інституціоналізм.

Уеслі Клер Мітчелл  У Веблена запозичив гене-тичний метод досл-ня. Сприйняв ідею Веблена про те, що традиції і звички мають стати голов-ним предметом досл-ня. Поділяв думку Веблена щодо суперечності між В і бізнесом. Ця думка стала важливою складовою його аналізу розриву між рухом В і рухом цін, а також між прагнен­ням індивідуального прибутку і турботою про спільне благо. У центр своїх досл-нь ставить проблему руху В, грошей, ціни. ПЕ — це наука про інтитути, які забезпечують зразки й норми поведінки, укорі-нені у звичках, інстинктах. Інстинкти — устремлі-ння до певних рез-тів. 1-им із них є тяжіння до прибутків. До цього зво­диться логіка сучасного життя. В товарів підпорядкова­не не виготовлен-ню споживних в-стей, а одержанню прибутку. Прагнення при­бутку зумовлене існуючою «сис-мою». Без прибутку під-ць не може виготовляти товари. Саме цим пояснює необхід­ність вивчен-ня грошового госп-ва. Грошова ек-ка має недолі-ки, їй притаманні су­перечності, але вона — най-ліпша форма орга­нізації сус-ва, оск забезпечує потреби бізнесу, здійснює облік і є знаряддям ус-тановлення взаємодії і співробітництва в сус-ві.

Підкреслює й інший бік пробле­ми — соц-ний, кот-рий розглядає як звичку одержувати й витра­чати гроші. Цю звичку він називає рушієм ек-ки, яка визначає хар-р сучасних інститутів. Зав-ня ек-ної теорії полягає в тім, щоб вивчити взаємозв'язок між інститутами грошового госп-ва й поведінкою людей. Гроші не просто засіб об­міну, а рушійна сила ек-ого життя, визначальною рисою якої стає проблема придбання й витрачання грошей. Якщо саме при­дбанню грошей надають великого зна-чення в сучасній грошовій ци­вілізації, то ін. бік їх-нього призначення постійно недооцінюють.  Саму суть категорії «витрати грошей» він не зводить до марно­тратства, а розглядає її з позицій залеж-ності від факторів, що не контролюються індивід-уумом. Витрачання грошей часто зовсім не зумо-влене потребами, а диктується намаганням під-тримати імідж, перевершити суперника. Особли-ву увагу він приділив аналізу циклічних коливань. Ек-ні цикли характеризує як послідовну зміну під-несень і спадів В, котрі періодично повторюють-ся. Це не кризи, а своєрідні хвилеподібні колива-ння кон'юнктури — ділові цикли. Циклічний хар-р кап-ого відтворення спричиняється дією багатьох факторів «сис-ми грошового гос­п-ва». Дає дета-льний аналіз ек-­ної активності, докладно описує явища, що відбуваються під час циклічного підне-сення і спадів, досліджує статистичні дані щодо цін, зар-пл, процентних ставок, грошового обігу, банків­ських операцій. Основну увагу він звертає на категорію при­бутку. Піднесення і спади ділової активності випливають із праг­нення одержати прибуток. Циклічність не є неодмінною властивіс-тю процесу товарного В. Вона випливає із «гро-шового госп-ва», на якому тримається вся кап-на ек-ка. Цикли — це специфічне явище, притаман-не лише сфері інститутів підприєм­ництва. Виз-нає, що циклічні коливання не є випадковими, а ма­ють регулярний хар-р. Саме ця регулярність, закономірність зу­мовлює можливість впливати на цикли і навіть запо­бігати їм. Факторами впливу на ек-ку він вважає фінанси, грошовий обіг, кре-дит. Він прихильник державного регулю­вання ек-ки. 1-им із важливих методів регулювання є пла-нування. З допомогою планування він сподівався ви­рішити складні ек-ні й соц-ні проблеми сус-ва.