Шпаргалка по "Экономике"

Французький варіант «змішаної ек-ки». Прин-ципово відрізняється від ін. Французькі соціаліст-ти уважають, що націоналізація власності є неві-дворот­ним, об'єктивно-обумовленим процесом.

Як важливу передумову докорінного трансфор-мування сус-ва вони розглядали проведення по-лі­тики «соц-но-ек-ної модернізації», що знайшла відобра­ження в доктрині «3-го шляху» генерала де Голля. Її складо­вими були: націоналізація ключових під-в, банківських та фінан­сових уста-нов і посилення ролі державного сектора; поси-лення дирижизму: державного індикативного планування сус-ної ек-ки і директивного планува-ння ек-ки націо­налізованого сектора, довгостро-кового, середньострокового та по­точного плану-вання і програмування; участь трудящих у при-бутках;  співучасть трудящих в управлінні (підзві-тність управлінських структур на всіх рівнях), ре-гламентована сус-ими угодами, роз­в-к самоупра-вління в госп-ому та територіальному планах; ко-нтроль за ціноутворенням; контроль за викорис-танням ресурсів; протекціонізм стосовно нац-них виробників; державне регулювання зовнішньоек-ної діяльності; державний контроль за іноземни-ми інвестиціями; розв-к сис-ми соц-ної допомоги, запровадження широ­кого спектра соц-них прог-рам; контроль за розв-ком культури та освіти. Програма «соц-но-ек-ної модернізації» сприяла виходу Франції з післявоєнної ек-ної кризи. Зі змі-ною уряду внаслідок приходу до влади республі-канців (1974) обраний курс був лише частково скорегований, уточнений, набув неоліберальних рис (сис-ма перерозподілу доходів через подат-ки), але щодо основних складових він залишився таким самим. Певної корекції зазнала і програма соціалістів, які з 1971 р. домага­ються перемоги на виборах. Соціалісти не вважають більше наці-о­налізацію альтернативою ринковій ек-ці. Ринкові механізми розглядаються як умова формування «здорової» ек-ки, але «глобальним регулятором» проголошується план, який визначає орієнтири розв-ку, забезпечує соц-ну орієнтацію, визначає умо­ви ек-ної рівноваги, є засобом боротьби з кризами, основним стабілізатором ек-ки. Плану-вання має бути директивним, тобто безперервн-им і загальнообов'язковим, але будувати його треба на підставі угод на принципі демократич-ного централізму (державний план формується, виходячи з низових планів), воно не може поши­рюватись на зар-пл, сферу торгівлі та послуг. Го-ловним об'єктом планування мають бути інвести-ції. Відтак французька «змішана ек-ка», хоч і складається з кількох секторів — державного, ко-лективного і приватного, але управляється за со-ціалістичним принципом.

Західнонім. «статичному (державному) соціаліз-мові», скандинавській моделі «розподільчого со-ціалізму», лейбористській моделі «корпоративно-го соціалізму» французькі соціалісти протистави-ли модель «самокерованого соціалізму».

Наприкінці 70-х років могутня сис-ма соц-них га-рантій у пром-во-розвинених країнах дала змогу говорити про існування в цих країнах «соц-но-де-мократичного консенсусу».

67. Теоретична сис-ма та ек-на програма Дж. М. Кейнса.

Кейнсіанство – одна з провідних течій сучасної ек-ної думки. Джон Мейнард Кейнс (1883-1946)

У своїх книгах розглядає широке коло проблем, зокрема проблеми теорії ймовірності, монетарної ек-ки, наслідки мирної угоди, укладеної після 1-ої світової війни. Головна праця - “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936). Вчення Ке-йнса стало своєрідною реакцією на неокласичну школу і маржіналізм. Чітко сформулював новий напрям ек-ної теорії – теорія держ. регулювання ек-ки. На відміну від ін. буржуазних ек-стів, які зо-середжували свою увагу на діяльності окремих госп-ких од., значно розширив рамки досл-ня, ро-блячи спробу розглянути нац-не кап-не госп-во вцілому, оперувати агрегатними категоріями – величинами, котрі визначають рівень та темп зростання нац-ого доходу. У перебігу аналізу су-купних народногосп-ких величин прагнув встано-вити причинно-наслідкові зв’язки, залежності та пропорції між ними. Цим було покладено початок напрямові в ек-ній науці, який сьогодні наз. мак-роек-ним. Кейнс віддав перевагу загальноек-ним умовам В. Прийшов до висновку, що усі життєво важливі проблеми високорозвинутого кап-ого сус-ва слід шукати не на боці пропозиції ресурсів, чим займалася до цього часу неокласична ек-на думка, а на боці попиту, що забезпечує реаліза-цію цих ресурсів. Відповідно до з-ну Сея: пропо-зиція породжує свій власний попит. Піддав сумні-ву дію автоматичного механізму як на ринку то-варів, так і на ринку робочої сили та капіталу.  Він поставив під сумнів існування в умовах монопол. кап-зму вільного руху цін у напрямку зниження.

Показав неможливість безмежного зниження но-рми % з метою стимулювання інвестицій. Поста-вив питання про неможливість зниження зар-пл у зв’язку з все зростаючим впливом профспілок.

Намагався показати, що механізм автоматичного зрівняння попиту та пропозиції, на якому базуєть-ся неокласична теорія, є утопією. Сучасний рі-вень В залежить від сукупного і ефективного по-питу, що забезпечений грішми, тобто від реаль-них витрат на придбання товарів та послуг. У зв’язку з цим звертає увагу на проблему реаліза-ції та показує, що неузгодженність саме у сфері попиту і створюють у кап-ому сус-ві головну пе-решкоду для використання ресурсів, що трудно-щі з реалізацією якраз й призводять до порушень процесу відтворення. Нац-ний доход витрачаєть-ся на спож-ня і нагромадження, складається з ос-обистого та виробничого попиту. Особисте спож-ня складає близько 2/3 всіх закуплених товарів та послуг. Розглядав доход, що є у розпоряджен-ні, як першочерговий фактор, що визначає стр-ру спож-ких витрат. Витрати на спож-ня зростають у міру збільшення цього доходу. Людина схильна споживати менше із зростанням її доходу – “ос-новний психологічний з-н”. Виробничий попит є показником бажання капіталістів інвестувати свої капітали. Він відображується в інвестиціях. Осно-вними факторами, що впливають на обсяг інвес-тицій є норма % і норма очікуваного прибутку. Ін-вестиції можуть здійснюватися лише у тому випа-дку, якщо очікуваний прибуток буде вищим, ніж %, що сплачується в рахунок отримання позики. Величину процента ставив у залежність від про-позиції та попиту на грошові засоби. Необхідна умова нормального розв-ку ек-ки та її перебуван-ня у стані рівноваги полягає у тому, щоб вакуум, утворюваний внаслідок розриву між рівнем дохо-ду та спож-ня заповнювався збільшенням інвес-тиційних витрат, котрі покликані поглинути все зростаючий обсяг заощаджень. Це можливо тіль-ки тоді, коли інвестиції = заощадженням. Заоща-дження здійснюють спож-чі, а інвестиції – вир-ки. Заощадження населення можуть бути єдиним фі-нансовим джерелом інвестицій під-в, а величина заощаджень та інвестицій в ек-ці повинні завжди співпадати. Але це зовсім не так на стадії плану-вання витрат. Вказував на існування 3-х мотивів, здатних спонукати людину зберігати гроші за-мість активів, що приносять доход (земля, будів-лі, акції, облігації). До них належать: трансакцій-ний мотив (бажання мати готівку для непередба-чених платежів), мотив остороги та спекулятив-ний мотив (страх втратит капітал).  Цілісна карти-на ек-ної сис-ми відповідно може бути представ-лена такою схемою. Сукупний попит становить суму витрат сус-ва на спож-ня та очікуваних вит-рат сус-ва на інвестиції. Існує єдиний рівень нац-ого доходу, при якому сукупні витрати сус-ва (су- купний попит) = нац-ому прибутку (сукупній про-позиції). Це і є необхідний рівень рівноваги нац-ого доходу. Ек-на сис–ма не зможе досягти рівно-ваги за будь-якого ін. рівня нац-ого доходу, бо в цьому випадку плани покупців не будуть співпадати з діями вир-ків.

Основоположним є твердження про те, що ціни на продукцію та зар-пл у короткостроковому пе- ріоді, нееластичні у напрямку зниження, тобто падіння сукупного попиту не справляє впливу на їх рівень. Це призводить до того, що крива сукуп-ної пропозиції є горизонтальною лінією. Як тільки досягається рівень повної зайнятості, крива суку-пної пропозиції перетворюється у вертикаль. Функ-ня ек-ки на горизонтальному відрізку - знач-ний надлишок виробн. потужностей і безробітних , тому розширення сукупного попиту призведе до збільшення реального обсягу В і зайнятості, а не рівня цін. Кейнсіанці вважають, що сукупний по-пит нестабільний навіть якщо і не відбувається ніяких змін у пропозиції грошей. Зниження сукуп-ного попиту вплине на обсяг В та зайнятість. Мі-нливість сукупного попиту та нееластичність цін означає, що безробіття може збільшуватися і зберігатися у ринковій ек-ці протягом тривалого часу. Щоб уникнути величезних витрат від спадів та криз, необхідно активне макроек-не регулюва-ння сукупного попиту з боку держави. Конкретні напрями державного втручання в ек-ку і держ. регулювання охоплюють 3 основні сфери: грошо-вий обіг та грошову політику, нагромадження ка-піталу та інвестування і реалізацію виробленних товарів. У своїй книзі “Загальна теорія зайнятос-ті, % та грошей” Кейнс розглядав гроші як 1 з ти-пів багатства та частина портфелів активів, яку господарюючі агенти бажають зберігати у формі грошей, залежить від того, наскільки високо вони оцінюють властивість ліквідності. Кейнсіанська теорія попиту на гроші зветься теорією “переваги ліквідності”. Ліквідність – це можливість продати за од. часу максимально дорожче будь-яке май- но.  Збільшення номінального доходу викликає збільшення попиту на гроші, що обумовлено іс-нуванням трансакційного мотиву та мотиву обе-режності. Зниження норми позичкового % також збільшує попит на гроші, що зумовлено існуван-ням спекулятивного мотиву. Виступав прихиль-ником наявності великої к-ті грошей в обігу, що повинно було впливати на зниження % ставки. Це повинно було стати стимулом зменшення “об-ережності ліквідності” та зростання інвестицій. Вважав, що високий % є перешкодою для пере-творення грошових ресурсів в інвестиції, відстою- вав необхідність максимального зниження рівня % як засобу, який заохочує використання нагро-маджень на виробничі цілі.

Від Кейнса бере початок концепція дефіцитного фінансування або штучного накачування грошей в ек-ку, що є доповненням до загального потоку витрат і компенсує недостатній попит, зайнятість та прискорює зростання нац-ого доходу. Основ-ним стратегічним напрямом ек-ної політики дер-жави повинна стати підтримка інвестиційної дія-льності, сприяння тому, щоб максимально мож-ливо заощадження перетворювалися у капітало-вкладення. Зменшення рівня інвестиційної діяль-ності вважав основною причиною Великої Депре-сії 30-х років. Щоб подолати основну слабкість кап-ної ек-ки держава повинна брати на себе ф-ції безпосереднього капіталовкладчика. Концепт-ція Кейнса серед найважливіших заходів, здат-них компенсувати відставання попиту, активізу-вати “схильність до спож-ня”, виділяє проведення фіскальної політики, що регулює величини чис-тих податків та держ. закупівель.

При загрозі ек-ого спаду уряд може протидіяти цьому шляхом скорочення податків, збільшення трансфертних платежів чи підвищення видатків на оборону, розв-к інфраструктури або інші цілі. При загрозі інфляції уряд може підвищити подат-ки, зменшити трансфертні платежі, відкласти за-плановані державні закупівлі. Зміна рівня рівно-ваги нац-ого доходу відбувається більшою мі-рою, ніж зміни висхідного рівня автономних вит-рат, що його викликали. Це поняття у макроек-ної теорії відоме як мультиплікаційний ефект.

Мультиплікатор витрат визначається як відношу-ння відхилень від рівновісного доходу до почат-кової зміни у випадках (на інвестиції), що викли-кали цю зміну. ΔY=ΔI*(1/(1-r)), деY – приріст до-ходу; I – приріст інвестицій, що викликав приріст доходу;r - “гранична схильність до спож-ня”;1/ 1-r – це і є величина мультиплікатора, що виражена через “граничну схильність до спож-ня”. За даних обставин може бути встановлено певне співвід-ношення між доходом та інвестиціями, яке слід назвати мультиплікатором. Виходячи з цієї фор-мальної алгебраїчної залежності – зростання ін-вестицій автоматично веде до зростання зайня-тості та до пропорційного зростання нац-ого до-ходу, а коефіцієнтом пропорційності є величина мультиплікатора.

Кейнсіанська революція – це була справжня ре-волюція в ек-ому мисленні: відбулася раптова і дивовижно швидка трансформація усієї теорети-чної сфери, включаючи метафізичне “бачення” ек-ого процесу, з якого починалися всі попередні теорії.

100. Розв-к ек-ної теорії в Україні в радянсь-кий період.

Післяжовтневий розв-к ек-ної теорії в Укр. поз-нач.:розквітом 20-30рр, занепадом 30-60рр, пері-одом відродж. в 60-х і кризою 70-80х, періодом відрод. 2-ої пол.80-х. В 20-х рр. розв. ек –ної на-уки відображає цівілізаційні особливості нац-ної ек-ки, Ленінська программа побудови держ. соці-алізму не знайшла підтримки. У 1918р. створено Укр.академ.наук яку очолив Туган-Барановський (уважав,щоб для вивч.закономірн.розв-ку сус-ва провадились досл-ня в галузі соціології, статис-тики, теорет.економії і наполягав на прикладному хар-рі їх щодо окремих галузей). В 1918р створ. інститут ек-ної коньюктури, який мав на меті про-ведення ек-них досл-нь закономірностей розв-ку та опрацювання рекомендацій щодо соц-но-ек-ого стимулювання. Рекоменд.цього інст. базува-лись на досягненнях світової ек-ної думки в галу-зі ек-ної теорії і спочатку були спрямовані проти ек-ної прогр. більшовизму, на розроб.плану само-стійного розв-ку Укр., а згодом - на створення на-укової концепц. планування, сис-ми фін., єдиної сис-ми Укр.с-г кооперації. У1920р.-засноване То-вариство ек-стів, що займались теоретико-ек-ним і прикладни аналізом. Воно координ.діяльність дослідників, спрямовуючи її на створення конце-пціїєдиної Укр. госп-кої сис-ми, побуд.на засадах ек-ної відкритості та саморег. У теорет.розробках тієї доби обстоюється думка про регул.роль рин-ку та ринк.цін, про неможл.зведення їх в ек-ні від-носини тільки до сис-ми натур.та труд.обліку.  Критикувались ідеї централіз.соц.планування за умов, коли не має загал.ціннісних орієнтирів. За-мість цього пропон.ідея плану-прогнозу. Орі-єнт.владних структур на тоталітаризм поклала край розв-ку ек-ної науки в Укр. Було закрито інстит., припин.ек-ні досл-ня. З 30-х р. змістом наук.досл-нь  стає доведення переваг ек.політ., що буд.за «класовим принц.» Всі досл-ня були просякнуті ідеями планув., директивності, цент-ралізму. Деякі вчені вказували на можл.кризи збуту за умов монополіз.торг., про те їхні перед-баченя були розкритиковані ек-стами-«марк-сист.». У1928р. Волобуєв пропаганду вав пере-ваги самостійного ек-ого розвку Укр., тому роз-поч.боротьба ортодоксальних марксист. Із «во-лобуєвщиною». В 60-ті рр. вчені наполяг.на зміні підходів до визн.ролі ПЕ в соц-но-ек-ні перетвор. На прикінці 80-хрр почин.формування засад суч.концепц.сусп. розв.     

74. Перегляд неокласичної теорії ринку. Теорії монополії і конкуренції.

Класична і неокласична теорії протягом тривало-го часу продовжують користуватися поняттям до-сконалої конкуренції. А.Маршалл досконалу конкуренцію трактує як ситуацію на ринку, за якої існує велика к-ть продавців (покупців) і кожен продає (купує) визначену й обмежену частину од-норідного продукту. Ні продавець, ні покупець не можуть диктувати ціни на ринку, вони можуть ті-льки пристосовуватись до них. Продавці змагаю-ться між собою за покупців, а покупці – за кращо-го продавця товарів, за якісніший товар. Конкуре-нція також є характерною рисою взаємовідносин між продавцями і покупцями. Досконала конкуре-нція за класичною теорією виконує кілька ф-цій: ціноутворюючу, стимулює скорочення граничних витрат В, сприяє безперебійному руху капіталів, їхньому переливаню із галузі в галузь, раціоналі-зує структуру В, урівноважує й регулює розв-к сус-ної ек-ки.

Сучасне трактування конкуренції за умов моно-полізації В ввібрало всі попередні досягнення та-ких теоретиків, як Дж.Робінсон, Е.Чемберлін, П. Самуельсон, а також врівнова- жуючих сил Дж. Гелбрейта.

Теорія ндосконалої конкуренції. Джоан Вайо-лет Робінсон ставить собі на мету довести, що конкуренція за умов монополізації В видозмінює-ться, але зберігається. Категорія досконалої кон-куренції є абстрактною моделлю, яка ідеалізує реальне становище на ринку. Її увагу приверта-ють інші ринкові ситуації: чиста монополія, моно-псолія, олігополія та зв’язані з ними форми моно-полізації ринку. Їхню природу виводить із відно-шення ек-них агентів до факторів В та диферен-ціації товарного світу.

Чиста (абсолютна) монополія - володіння про-дуктом, для якого немає близького замінювача. Покупець у такому разі позбавлений можливості вибору і змушений купувати товар у монополіста (1 продавець – багато покупців). Цілу галузь реп-резентує 1 виробник, котрий і диктує ціну на рин-ку. Він повністю контролює обсяги В товару і його ціну, отримуючи надприбуток. Але абсолютний контроль є можливим тільки за умови, що сам ви-робник є власником мат факторів В. Ще 1 суттє-вий чинник, що обмежує владу монополіста на ринку, - це спадання попиту зі зростанням ціни, а отже, зменшення обсягів збуту.

Монопсонія – ситуація, протилежна чистій моно-полії (1 покупець – багато продавців). Показує, що монопсоніст також може застосовувати ціно-ву дискримінацію і в такий спосіб контролювати ринок. Але і його влада на ринку обмежується багатьма факторами.

Реальним для ринку є щось промжне між чистою конкуренцією та чистою монополією і такий стан наочніше відображає чинники поведінки монопо-  лістів на ринку. Це тип ринку, який контролюєть-ся кількома фірмами, - оліго полія. Фірми об’єд-нуються і перешкоджають вступу ін. фірм на ри-нок. У рез-ті там панує обмежена к-ть виробників однородного або взаємозамінного продукту. Це уможливлює контроль за ціноутворенням, збере-ження напівмонопольного становища, отримання надприбутку і дає змогу позбутись негативних для нагромадження капіталів наслідків конкурен-ції. Конкуренція зберігається, але в особливих формах: її ф-ції, зокрема стимулювання й врівно-важування ек-ки, обмежуються, що призводить до часткової втрати конкурентного ефекту. Тому Робінсон називає її недосконалою конкурен-цією.