Шпаргалка по "Экономике"

Проблема майбутнього — складна і багато гран-на. Крім теорій, які виникають в рамках так зва-них ортодоксальних напрямів, з'явились альтер-нативні ідеї сус-ого розв-ку. У них наголос усе бі-льше переноситься з відносин між людьми і бага-тством, на відносини між людьми у найширшому розумінні. Це концепції «якості життя», «етики розв-ку», «екорозв-ку», «соц-ого роз­в-ку». Вони включають не лише ек-ні, а й соц-ні, політичні, психологічні та інші аспекти.                            

91. Теорії трансформації кап-зму: “народного кап-зму”, “колективного кап-зму”, “соц-ого партнерства”.

У 2-ій пол. XX ст. великого поширення набрали так звані теорії «трансформації» (перетворення) кап-зму. Ці теорії виходили, як правило, з реаль-них соц-но-ек-них процесів і явищ кап-ого розв-ку, але тлумачили їх досить своєрід­но. Крім того, розв-к світової сис-ми соціалізму, зростання її впливу після 2-ої світової війни стали причиною певної «непопу­лярності» навіть самого терміна «кап-зм». За цих умов і почали формуватися різні теорії перетворення кап-зму на «новий» сус-ний лад.

Теорія «народного кап-зму» виникла у 50-х рр. у США. З її обгрунтуванням виступили такі ек-сти і соціологи, як А. Берлі, М. Наддер, С.Чейз, Дж. М. Кларк, М. Сальвадорі та ін. Най­більше при-хильників вона здобула в Європі, особливо у ФРН, Авст­рії, Англії, Італії. Ця теорія складається з 3 частин: 1) теорії «демократизації капіталу», або «дифузії власності»; 2) тео­рії «управлінської менеджерської революції»; 3) теорії «революції в доходах». Теорія «дифузії власності». або «де-мократизація капіталу». З розв-ком кап-зму пос-тупово змі­нюється структура кап-ної власності. Якщо кап-зму доби вільної конкуренції була при-таманна індивідуальна приват­на власність, то су-часному властива різноманітність форм власнос-ті: індивідуальна, акціонерна, монополістична, дер­жавна. Провідною формою під-в, а отже і форм власності, є акціонерна. Збільшення к-ті під-в акціонерної форми, розповсюдження акцій серед населення розглядалося багатьма ек-ста-ми як «дифузія» (розпорошення) власності. Дрі-бний акціонер нібито перетворюється на рівно-правного співвласника акціонерних під­-в, на спів-власника «народного капіталу». У США, заявляв А. Дракер, відбувається безпрецедентна демок-ратизація під-кої власності «оск реальними Влас-никами цих під-в стають маленькі люди, середній клас і робітники». Усіх, хто володіє акціями зара-ховує до буржуазії. Демократиза­ція капіталу, на думку теоретиків «народного капіталізму», відбу-ва­ється ще й тому, що будь-яке акціонерне това-риство є достатньо демократичною організацією: акціонери беруть участь у щорічних зборах, зас-луховують звіти правління, обирають новий склад прав­ління і т. ін. Аналізуючи цю концепцію, слід зазначити, що вона плутає 2 різні процеси: процес концентрації капіталу і зростання сус-ого хар-ру В, що справді відбуваються постійно і скрізь, із процесом ліквідації приватної кап-ної власності, немож­ливим за кап-зму. Власність на засоби В розглядаєть­ся як формальне право на дохід. Відтак розповсюдження акцій серед насе-лення визнається як «розпорошування» власнос-ті без огляду на хар-р розподілу акцій.  Теорія «управлінської революції»  Її прихильники стверджують, нібито з розв-ком акціонерних то-вариств влада капіталістів-власників слабшає або і зовсім зникає і замінюється владою найма-них управлінців — мене­джерів. Вони є «довірени-ми особами народу» і керуються не моти­вами прибутку, а сус-ими інтересами. З обгрунтуван-ням цієї концепції виступили амер. ек-сти А. Бер-лі, Дж. Бернхем, П. Дракер та ін. Ця теорія теж відображає реальні процеси в розв-ку кап-з­му: відокремлення капіталу-власності від капіталу-ф-ції, розме­жування власності й управлінської дія-льності. За домонополістич­ного кап-зму, коли під-во було здебільшого індивідуаль­ною власніс-тю й управлінська праця не потребувала глибо-ких знань, капіталіст сам керував В. Зі зростан-ням розмірів В, з виникненням акціонерних това-риств капіталісти стали до­ручати керівництво на-йманим працівникам. Дехто вбачав у цьому про-цесі витискування капіталіста не лише із В, що спра­вді має місце, а із сус-ва взагалі. Передовсім буде методологічною по­милкою судити про при-роду під-в на підставі форми управ­ління. Адже природа під-ва визначається не нею, а формою власності на засоби В. Автори концепції «управ-лінської революції» ігнорують питання про хар-р власності. Як власники під-в капіталісти найма-ють управляючих, які керують під­-вами в інтере-сах капіталістів, забезпечуючи їм максимальні прибутки. Прихильники цієї теорії дипломатично ухиляються від відповіді на те, які саме власники акцій не мають ефективної влади в корпо­раціях: дрібні чи великі. Оск в корпораціях діє основний прин­цип «1 акція — 1 голос», то саме великі ак-ціонери мають можливість утримувати в своїх ру-ках усю повноту влади, на свій розсуд розпоряд-жатися капіталом корпорації і висувати до складу її керуючих тих людей, які охоронятимуть їхні ін-тереси. Крім того, вищі верстви управлінського апарату (менеджерів) ті­сно зв'язані з власниками великого капіталу і часто самі належать до них. їхні інтереси здебільшого збігаються з інтереса-ми власників. У великій корпорації, отже, відбува-ється не тільки постійне від­окремлення власності від управління, а й зворотний процес — віднов-лення єдності управління і власності завдяки пе-ретворенню ме­неджерів на капіталістів. Теорія «революції в доходах» Її прихильники стверд-жують, що в розвину­тих кап-них країнах стався принциповий переворот у роз­поділі нац-ого дохо-ду, суть якого полягає у поступовому зближенні доходів різних верств і класів кап-ого сус-­ва. Цю тезу пропагували С. Кузнець, Дж. К. Гелбрейт, К. Боулдінг, М. Сальвадорі, Е. Хансен та ін.

Особливих зусиль для обгрунтування теорії док-лав амер. ек-ст С. Кузнець. У праці «Частки ви-щих за доходами груп у доході і заощадженнях» (1953) навів дані про динаміку розпо­ділу нац-ого доходу в 1919—1948 рр. Зробив висновок про си-сте­матичне зниження доходів вищих груп насе-лення. Розрахунки й висновки широко рекламу-вались у пресі. Проте концепція «революції в до-ходах» зазнала серйозної критики з боку бага-тьох амер. ек-стів і соціологів. Між тим у післяво-єнний період значно посилилось приховування доходів під-цями. Крім того, Кузнець не врахову-вав нерозподілених прибутків, тобто тієї частини доходів, яка не розподіляється між акціонерами, а використовується на нагромадження, утворен-ня різних фондів. За сучасних умов, без огляду на зростання зар-пл тенденція збільшення розри-ву у дохо­дах робітників і під-ців посилюється.

Концепція «колективного кап-зму» Г. Мінза та А. Берлі. Ця концепція склалась у 60-ті рр. XX ст., про­те її початки сягають 30-х рр., коли амер. ек-сти Г. Мінз та А. Берлі висунули ідею про те, що акціонерні під-ва є вже не приватними, а ко-лективними. У їхньому трактуванні корпора­ція із організації приватної власності перетворюється на «соц-­ний інститут», мета якого вже не ототож-нюється з максимізацією прибутку. Концепція «колективного кап-зму» має багато спільного з те­орією «народного кап-зму». Ця спільність наса-мперед полягає в тім, що важливою складовою обох концепцій є теорія «революції управління». У концепції «колективного кап-зму» беруться до уваги тільки показники (розміри корпорації), але ігнорується їх соц-но-ек-ний зміст. Мінз зазначав, що на сучасних великих корпораціях працюють тисячі робітників і службовців, використовуються мільярди доларів капіталу, виготов­ляються това-ри масового спож-ня, які продаються мільйонам спож-чів. Усе це ніби привело до того, що велика корпорація пе­рестала навіть «віддалено відпові-дати як старій юридичній моделі власності», так і ек-ній моделі «атомістичної фірми за умов конку-рентного ринку». Отже, корпорація, на думку де-яких учених, перестала бути автономною щодо сус-ва, а стала соц-ним інститутом, соц-ною си-лою, котра забезпечує розв'язання сус-них проб-лем. І не випадково саме на цьому грунті в 60—70-х рр. сформувалась концепція «соц-ної відпо-відальності» корпорації перед сус-вом.

Концепція «соц-ого партнерства». 1-і концепції «соц-ого партнерства» з'явилися ще наприкінці XIX ст., коли соціал-реформісти почали розроб-ляти різні сис-ми «участі робітників у кап-них при-бутках». Після 2-ої світової війни принцип «соц-ого партнерства» поширюється у багатьох захід-ноєвро­пейських країнах. З обгрунтуванням цієї ідеї виступили французь­кий ек-ст і соціолог Р. Арон, нім. професор Е. Гауглер, Д. К. Гелбрейт та ін. Вони намагалися довести, що в сучасному кап-ому су­с-ві внаслідок розв-ку НТР, посилення ек-ної та соц-ної ролі держави, зростання к-ті ве-ликих корпорацій докорінно змінилось становище робітників, зникли кла­сові суперечності і класові конфлікти. Відбувається нібито «об'єднання» й «по­глинання» класових інтересів завдяки тому, головне, що робітникові дається певний комплекс соц-них гарантій і мотивом діяльності корпорацій «уже не є прибуток». Мат підставою «соц-ого па-ртнерства», на думку Гауглера, є поширення уча-сті робітників у кап-ній власності і прибутках. Се-ред аргументів стосовно поширення «соц-ого па-ртнерст­ва» досить часто називають практику уч-асті трудящих в управ­лінні кап-ним під-вом. Така практика й справді має місце. Але вона обмежує-ться вирішенням другорядних питань, не змінюю-чи статусу робітників на під-ві. Цю концепцію ши-роко використовували західнонімецькі неолібера-ли в теоретичних розробках «соц-ого ринкового госп-ва», «сформованого сус-ва».

Розглянуті концепції «трансформації кап-зму» не вичерпують усієї їхньої різноманітності. Посилен-ня втручання держави в ек-не життя, зростання її ролі у вирішенні соц-них проблем по­родили май-же аналогічні теорії «плюралістичної ек-ки», «пла­нового кап-зму», «держави достатку», «сус-ва високого масового спож-ня».

69. Поширення кейнсіанства і його особливості в різних країнах.

В сучасному кейнсіанстві домінкють 2 тенденції: амер. та евро-ка, зв”зана перед усім з досл-нями французьких ек-стів. Найбільш розгорнуте викла-дення амер. варіанта кейнсіан. озробили проф-ри Гарвард. університету Е. Хансен і С. Харріс. Їхні розробки одержали назву неокейнсіанство.

Головна проблема- забезпечення збалансова-ності стійкості кап-огогосп-ва. 1-ою з найпошире-ніших теорій є неокейнс інвестиційна теорія цик-лу. Першопричиною циклічності є розміри інвес-тицій. Інвестиційна т. увібрала в себе основні по-ложення т-рії Кейнса і була доповнена новими елементами, головним є механізм акселератора. Значне місце посідає механізм мультиплікатора, який являє собою відношення приросту доходу до прироста інвестицій.Акселератор це відношу-ння пиросту інвестицій до приросту дохода. Нео-кейнсіанська інвестиц. т. поєднала механізм му-льтиплікатора і акселератора.Мультиплікатор, внаслідок нових інвестицій забезпечує дохід, ак-селератор доповнює цей процес тим, що кожний приріст доходу веде до наступного    інвестицій. Хансен запропонував два методи  регулювання ек-ки: 1. стабілізація обсягів інвестицій, 2. коли-вання  приват. інвестицій заходом грощово-кре-дит. політики

Капіталовкладення поділяються на атоматичні та похідні. Похідні – зв”язані з розширення спож-ня внаслідок нац-ого доходу. Цей тип інвестицій бере участь у моделв мультиплікатор – акселе-ратор.

Ек-сти Франції (Ф. Перру та ін.) вважали необо-в”зковим положення  про регулювання судного % як засобу стимулювання нових інвестицій. Вони вважали, що саме корпорації з домінуванням ча-стки держ. власності є координуючою силою сус-ва, вони акцентували увагу на використані інди-кативного методу планування ек-ки , як засобу дії на незатухання інвестиційного процесу. При цьо-му індикативне планування рекомендується з ме-тою всановлення обов”язкових задач тільки для держю сектору. Теорія індикативного планування найшла практичне втілення у Франції де з 1947 розробляються п”ятирічні плани.

96.Соціал-реформістські моделі ек-ого розв-ку: нім., лейбористська, французька, сканди-навська.

Нім. модель «змішаної ек-ки». втручання дер­жави в ек-ку визнавала лише способом удоскона-лення ме­ханізмів функ-ня кап-зму. Державне втручання розглядалося як засіб переходу до со-ціалізму ( автори X. Дайст та Г. Вайссер). Осно-ва моделі - теорія «ек-ної демократії». «Соц-но-ринкова» ек-ка базувалась на вільній конкурен­ції приватних фірм, але посилення концентрації В сприя­ло розв-ку державної, кооперативної та ін. форм власності. Це покликало до життя нові фо-рми конкурентної боротьби — між під­-вами різ-них сус-них секторів. Назріла необхідність пере­гляду неоліберальної моделі розв-ку. Ланками нім. моделі «змішаної ек-ки» ста­ла ек-на влада  і сус-ний контроль над нею. Формування «ек-ної демократії» трактувалось як: створення альтер-нативної щодо капіталу влади; поділ відповідаль-ності між сторонами, що беруть участь в управлі-нні; оприлюднення прийнятих рішень як в межах під-ва, так і на державному рівні; створення сис-ми самоконтролю; запобігання зловживанням ек-ною владою. За кап-змом закріплювалась ф-ція забезпечення ефектив­ного розв-ку ек-ки, ек-ого зростання. Соціалізм мав забезпечувати постійне підвищення рівня добробуту, соц-ної справедли-вості і якості життя, коли задоволення вимог соці-алістич­ного сектора гарантується і контролюєть-ся державою. Для ФРН не характерна націоналі-зація, «змішана ек-ка» бу­дується на поєднанні 3 форм власності, 3 секторів і 3 типів під-в: приват-на власність, приватний сектор, приватні під-ва;

державна власність, державний сектор, державні під-ва; сус-на (загальнонародна) власність, сус-ний сектор, під-ва сус-ної орієнтації (ті, що пра-цюють на досягнення сус-не значущої мети). Усі 3 сектори перебувають у зоні ринкових відносин і кон­курують між собою, будують взаємовідносини на ринкових засадах. До конкурентної боротьби залучено всі типи під-в. Ек-а демократія потребує однакового ставлення до всіх секторів з боку де-ржави, не передбачає пільг жодному з типів під­-в Владі монополій протиставляється контроль за їхньою діяльніс­тю з боку всіх ін. під-в. На засадах ринкової конкуренції вони мають підтвердити своє право на існування і забезпечити демокра-тичний контроль за діяльністю ін. Планового сек.-тора безпосередньо в ек-ці нім. модель не пере-дбачає. Діяльність ек-них суб'єктів не плануєть-ся. Але плануються фінанси і програми розв-ку соц-ної інфраструктури що сприяє нормальному розв-кові ек-ки. Побудоване на засадах ек-ної де-мократії сус-во за­безпечує демократичний конт-роль у таких формах: створення умов для виник-нення ек-ної контрвлади; участь трудящих та службовців в управлінні (через ради) з метою за-хисту інтересів виробників та спож-чів (протиста-вляєть­ся контролю з боку профспілок);  «прозо-рість» (гласність) під-кої діяльності. Регулююча ф-ція держави обмежена її втручанням у макро-ек-ну та соц-ну сфери. Управлінська ф-ція дер-жави стосовно ек-ки зводиться до регулювання кон'юнктурних та структурних порушень ек-ого циклу, запобігання кризовим ситуаціям, забезпе-чення стабільності грошового обігу, рівня цін, збі-льшення сус-ого продукту як гарантії зростання добробуту, з допомогою керування фінансами, податками, використання грошо­вих та кредитних механізмів, проведення раціональної митної по-лі­тики. Ця модель неодноразово підлягала онов-ленню, уточненню і до­повненню. Зокрема в про-грамі розвитку на 1975—1985 рр.  було чітко ок-реслено поле діяльності держави, методи її втру-чання в ек-ку. Уточнювалось, що методи непря­мого впливу на ек-ку залежать від конкретного соц-но-ек-ого стану сус-ва. Програма декларува-ла вірність традиційному соціал-демократичному курсу, але в ній знайшли відображення і нові тен-денції: визна­чалося місце конкуренції («мікрорі-вень») і місце планування («макрорівень»), виз-навалась конструктивна роль планування. «Змі-шана ек-ка» у новому варіанті розглядалась як така, що будується на принципі свідомого «гло-бального регулювання», поєднання мікроек-ого саморегулювання і макроек-ого державного регу-лювання з метою підпорядкування В потребам соц-ної сфери (програма називає це «глобаль-ною ек-ною полі­тикою»). У цілому нім. соціал-де-мократична модель реформування ек-ки зводи-ться до побудови ефективної ек-ки вільної конку-ренції за посилення інституціональних ф-цій дер-жави.

Лейбористська (фабіанська) модель. Ця мо-дель передбачала еволюцію власності від прива-тної до сус-ної (державної) шляхом акціонування, а також прямої націоналі­зації. Співіснування різ-них форм власності мало здійснюватись на заса-дах публічної корпорації, на акціонерних під-вах — загальним збо­рам акціонерів. Діяльність дер-жавних під-в, як і приватних та кооперативних, розгорталася на засадах самофінансування і са­моокупності. Але націоналізований сектор мав право на пільгові по­зики та субсидії. Після 2-ої світової війни, відбувається інтенсивний процес упровадження цієї моделі, передовсім націоналі-зація та корпоратизація під-в. Під-ва най важливі-ших галузей пром-ті стають державними. Це да-ло підстави говорити про перехід до «сис-ми змі-ша­ної ек-ки». Широке запровадження планових начал лейбористи пов'язували поглиблення пла-нування ек-ки зі зростанням розмірів під-в, карте-люванням пром-ті, розширенням державного се-ктора в ек-ці. передбачалося директивне плану­вання стосовно державних під-в і індикативне — щодо корпорацій. Націоналізація і державний вплив на діяльність корпорацій умо­жливлювали урядовий контроль за розв-ком соц-ної сфери Витрати на соц-ну сферу  становили близько 1/2 всіх витрат державного бюджету. У лейбористсь-кій моделі як єдиної «пуб­лічної корпорації» знач-не місце займала сис-ма контролю над ек-ною владою, що здійснювалася 3-ьою силою — про-ф­спілками. Профспілковий рух не обмежувався контрольними ф-­ціями, а відігравав конструктив-ну роль як організатор В. Використовувалась і «синдикалістська модель» участі трудящих в уп-равлінні, так званий робітничий контроль.

Скандинавська модель. Шведський соціалізм В основу цієї моделі покладено , поєднання при-ватних і сус-них засад ек-ого розв-ку на функціо-нальній основі. Соціал-демократична робітнича партія Швеції, формує ек-ну та соц-ну політику уряду, ніколи не ставила питання про націоналі-зацію, ніколи не заперечувала право на існуван-ня інших форм власності. Ек-на політика соціал-демократичного уряду Швеції є ціл­ком самостій-ною, незалежною від зовнішнього впливу. Засад-ним її принципом є визнання безпосередньої за-лежності ек-ної стабільності від рівня державного управління та сус-ого доб­робуту. Соціалізація сус-ва в Швеції , з державним перерозподілом доходів їх вирів­нюванням Реформістська програ-ма передба­чала еволюційний перехід до соціалі-зму через удосконалення сис­-ми соц-ого забез-печення і ставила такі зав-ня: досягнення повної ек-ної демократії; збільшення обсягів сус-ого В;

забезпечення повної зайнятості; справедливий розподіл і забезпечення соц-ної рівності. Програ-му побудовано за принципом солідарності Прак-тичним втіленням принципу «солідарності» стала політика «солідарної зар-пл», яка формується на підставі угоди профспілок, об'єднань під-ців що-до меж її зростання, тариф­них ставок, умов пра-ці. Розміри зар-пл і всіх інших видів доходів суво-ро регламентуються, оск саме доходи визнають-ся основним фактором ек-ної динаміки та за без-печення соц-ної справедливості. Основною ри-сою політики державного контролю за зар-пл бу-ла і залишається тенденція «вирівнювання» до-ходів різ­них сус-них верств. Після того як рівень зар-пл в Швеції став найвищим у світі, шведські соціал-демократи перейшли до розв'язування проб­леми «справедливого розподілу власності». Шведська модель передбачала формування про-ф­спілкових фондів як засобу перерозподілу капі-талів між секторами, що забезпечувало виникне-ння ек-ної контрвлади. Сис-ма управління сус-вом, побудована на залученні до цього процесу різних впливових сус-них сил, яким делегується частина державних управлінських ф-цій, є осно-вою «функціо­нальної соціалізації», застосовував-ної щодо приватного капіталу. Еволюція програм-ної мети в переході від ідеї «політичної демокра-тії» (здійснення демократичних реформ, перебу-дова політичної сис-ми), до ідеї «соц-ної демок-ра­тії» (спрямованої на ліквідацію відсталості та злиднів), а згодом до «ек-ної (індустріальної) де-мократії», орієнтованої на ліквідацію традиційно-го підкорення праці капіталу, зміцнення позицій праці (підвищення її соц-ого престижу, підвищен-ня якості життя). Принципи функціонального соці-алізму, соціального партнерства та солідарності, що Їх розуміють як компроміс заінтересованих груп, різних соц-них сил, відображено також у програмах соціал-демократичних партій Данії і Норвегії.