Розвиток та регулювання соціально-трудових відносин на основі зарубіжного досвіду

- зміна системи внутрішнього  управління фірми, перехід від  елітарно-адміністративного правління  до гнучкого "паритетного";

- зміни використання робочого  часу;

- зміна системи внутрішньої  ієрархії, перехід від відносин  панування-підпорядкування до системи  відносин демократизації та партнерства.

Наступним важливим напрямком  розвитук рівня соціально-трудових відносин є вдосконалення функціонування ринку праці, зокрема пріоритетними напрямками його реформування є:

• удосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп;
• підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили;
• сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення;
• запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва [6, с. 143; 7, с. 548-550].

Отже, суттєвого покращення ринку праці можна досягти за допомогою запобігання масовому безробіттю і стимулювання зайнятості (рис. 3.6 ) .

Таким чином, для розвитку ринку праці потрібно:

• впровадити єдину інформаційну систему обліку та розподілу трудових ресурсів і вільних робочих місць;
• створити мережу навчальних центрів, які займалися б якісною професійною підготовкою дорослого населення;
• активізувати безробітних до пошуку нової роботи;
• державна політика сприяння зайнятості повинна бути зорієнтована, в першу чергу, на зміцнення економіки, розвиток нових і збереження наявних робочих місць;
• враховуючи праценадлишковість Західного регіону України, необхідно стимулювати в ньому розвиток трудомістких галузей;
• доцільно сприяти розширенню сфери застосування праці у сільській місцевості, розвитку підприємств з переробки сільськогосподарської продукції, підприємств торгівлі і побуту;
• підтримка і розвиток малих підприємств та самозайнятості населення, оскільки вони, не потребуючи особливо високих затрат, забезпечують роботою працівників і службовців, звільнених з великих підприємств;
• вдосконалити роботу регіональних служб зайнятості, поліпшити їх кадрове і технічне забезпечення;
• регіональні програми зайнятості мають носити характер інвестиційних програм зайнятості. Вони мають перетворитися з програм боротьби з безробіттям у комплексні програми стимулювання зайнятості [14; 42].

Рис. 3.6 Шляхи запобігання масовому безробіттю і стимулювання зайнятості

Також важливим елементом вдосконалення соціально-трудових відносин являється покращення умов праці. Правові та адміністративні методи регламентують ті чи інші вимоги охорони праці та потребують жорсткого контролю за їх виконанням. Проте більш ефективним буде застосування економічних методів, які є більш ліберальними й базуються не на страху покарання, а на економічних зисках. Економічні методи управління охороною праці – це інструмент, за допомогою якого держава формує такі умови господарювання для роботодавців, за яких останнім стає вигідніше спрямовувати ресурси на попередження травматизму, профзахворювань та поліпшення стану умов та охорони праці, ніж компенсувати наслідки неналежного стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища чи приховувати їх (рис. 3.7).

Інструментами економічного впливу держави на роботодавця є  кредитна, податкова, інвестиційна, страхова політика, прямі субсидії для поліпшення стану умов і охорони праці  та політика штрафних санкцій.

Державне регулювання  безпеки та охорони праці в  Україні має ґрунтуватися на запозиченні  кращого міжнародного та закордонного досвіду щодо профілактики виробничого  травматизму та профзахворювань. Там  широко застосовуються такі стимули, як надання субсидії при придбанні  та установці нових безпечних  видів устаткування, які не порушують  вимоги охорони праці, податкові  знижки, авансові виплати та надання  грантів для здійснення профілактично-попереджувальних заходів з охорони праці, зобов'язання компенсувати підприємству вартість витрат, пов'язаних із профілактикою непрацездатності у зв'язку з травмами або профзахворюваннями на період, коли на підприємстві не було нещасних випадків. Адміністративні  штрафи та фінансові стягнення по суду, які притаманні закордонній  системі, розцінюються роботодавцями  як серйозний удар по репутації, більш  важкий, ніж фінансові витрати  [5].

Рис. 3.7 Шляхи покращеня умов праці економічними методами

Заслуговує на увагу також  досвід промислово розвинених країн  світу щодо запровадження солідарної відповідальності страхового Фонду  й роботодавця шляхом введення податку  на травми. Отримані гроші можуть використовуватися  або для виплат працівникам, або  для підтримки наукових досліджень із питань охорони праці.

Принципи законодавства Європейського Союзу з охорони праці, які варто врахувати:

• більш досконалі стандарти охорони праці покликані сприяти зміцненню конкуренції. Вважається, що заходи, спрямовані на зниження видатків на лікування хвороб та усунення наслідків нещасних випадків на виробництві можуть позитивно позначитися на розвитку ефективної та конкурентоспроможної діяльності підприємства, економіки в цілому;
• законодавство про охорону праці може принести очікувані результати лише за умови його належного виконання;
• поява нових ризиків може вимагати розробки нового законодавства
• соціальний діалог залишається основним засобом при будуванні соціальної політики. Успішність заходів з охорони праці залежить від спрямованих зусиль соціальних партнерів [29].

Також вдосконалення соціально-трудових відносин неможливе без ефективного функціонування національної системи захисту населення, яка має певні першочергові пріоритети її розвитку в сучасних ринкових умовах        (рис. 3.8).

Реформування й удосконалення  механізму системи державного управління соціальним захистом населення в Україні передбачає:

• впровадження комплексу заходів щодо радикальної модернізації діючої пенсійної системи;
• забезпечення переходу від бюджетного до страхового принципу фінансування значної частини видатків на соціальний захист;
• запровадження єдиного соціального внеску.