Прискорення оборотності оборотніх коштів

 

 

1.3 Методичні підходи до аналізу  оборотних коштів

 

Проблеми аналізу формування і використання оборотних коштів підприємств досліджені в працях В.О. Бланка, М.И. Баканова, М.В. Грідчиной, В.В. Ковальова, О.М. Кононеко, В.П. Савчука, Е.С. Стоянової, М.Г.  Чумаченко, Ю.С. Цал-Цалко і ін.        Оборотні кошти займають велику питому вагу в майні підприємства. Це наймобільніша частина засобів, від стану і раціонального використання яких багато в чому залежать результати господарської діяльності і фінансовий стан підприємства. Основна мета аналізу — своєчасне виявлення і усунення недоліків управління оборотними коштами і знаходження резервів підвищення інтенсивності і ефективності їх використання. Тому в процесі аналізу вивчається структура оборотних коштів, розміщення їх у сфері виробництва і сфері обігу, ефективність використання. Вивчаються також і окремі групи, що роблять найістотніший вплив на платоспроможність і фінансову стійкість підприємства.  [48]

Основною інформаційною  базою для аналізу оборотних  коштів є фінансова звітність  підприємства.

Відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку регламентовані форми фінансової звітності  і їх зміст.[6] До складу фінансової звітності  входять:

- Баланс (ф. № 1);

- Звіт про фінансові  результати (ф. № 2);

- Звіт про рух грошових  коштів (ф. № 3);

- Звіт про власний  капітал (ф. № 4);

- Примітки до звітності  (ф. № 5).

Під структурою оборотних  коштів розуміється співвідношення їх окремих елементів у всій їх сукупності. Знання і аналіз структури оборотних коштів на підприємстві мають дуже важливе значення, оскільки вона до певної міри характеризує фінансовий стан на той або інший момент роботи підприємства. Структура оборотних коштів на підприємствах різних галузей промисловості не однакова і залежить від специфіки підприємства. На підприємствах з тривалим виробничим циклом (наприклад, в суднобудуванні) велика частка незавершеного виробництва; на підприємствах гірського профілю велика частка витрат майбутніх періодів. На підприємствах, у яких процес виробництва продукції швидкоплинний, спостерігається велика питома вага виробничих запасів. Якщо на підприємстві випускається продукція низької якості, яка не має попиту у покупців, то різко підвищується частка готової продукції на складах. Також залежить від рівня концентрації, спеціалізації, кооперації і комбінування виробництва, прискорення науково-технічного прогресу.

 При всьому цьому  необхідно мати на увазі, що  одні чинники носять довготривалий  характер, інші – короткочасний. [27]

Перш за все, дається загальна оцінка змін в структурі оборотних коштів по найважливіших їх групах: виробничі  запаси,  незавершене виробництво  і витрати майбутніх періодів (сфера виробництва); готова продукція  на складах і відвантажена покупцям, грошові кошти і всі види дебіторської заборгованості (сфера обігу).

Для стабільного, добре  налагодженого виробництва і  реалізації продукції характерна і  стабільна структура оборотних  коштів. Істотні її зміни небажані, а якщо вони мають місце, то вони означають перерозподіл вкладених засобів між окремими видами оборотних коштів. Однією з причин такого стану можуть бути і інфляційні процеси. Інфляція діє як податок. Це набагато спустошливіший податок, ніж будь-який інший, що вводиться законодавцями. Він веде до зниження реальної вартості поточних активів, прибули від реалізації продукції, попиту на капітал. В умовах інфляції зростають невизначеність і ризик, яким схильна діяльність будь-якого підприємства. Це збільшує його залежність від зовнішніх джерел фінансування.[17]

Причини і слідства зміни  структури по окремих статтях  оборотних коштів різні. Так, збільшення питомої ваги виробничих запасів  може означати їх накопичення унаслідок  наявності неліквідів, свідомого  накопичення у зв'язку з перебоями в постачанні і інфляційними процесами і з інших причин. Як наслідок — втрата споживних властивостей продукції через неякісну сировину, зниження ціни, збитки.

Зменшення питомої ваги вкладень засобів у виробничі  запаси і незавершене виробництво  може приводити до дефіциту окремих видів сировини і перебоїв в процесі виробництва, до недовантаження виробничих потужностей, падіння об'ємів виробництва і реалізації, збитків.

Вивчення наявності, складу і структури виробничих запасів  і витрат дозволяє зробити висновок про несприятливу тенденцію накопичення нереалізованої продукції, що намічається, — готовому і відвантаженому покупцям, але не сплаченої.

    Щоб забезпечити безперебійний виробничий процес і реалізацію продукції, виробничі запаси повинні бути оптимальними. Найважливішими умовами їх досягнення є обгрунтовані розрахунки їх потреби, встановлення постійних договірних відносин з постачальниками і виконання ними своїх зобов'язань. Частою причиною непередбачених коливань фактичних запасів є невиконання постачальниками своїх зобов'язань. Крім того, такими причинами можуть бути недоліки в організації виробництва: неритмічність випуску продукції, невиконання плану освоєння нових її видів, зміна асортименту продукції, недоліки в організації її збуту, недоліки планування і обліку і ін. [26]

Основними причинами  зростання залишків готової продукції  є: неритмічний випуск, невідповідність  графіка поставок готової продукції  плану перевезень і графіку подачі транспортних засобів під вантаження, незадовільна організація упаковки і вантаження готової продукції, затримка оформлення транспортних документів і ін. Збільшення питомої ваги незавершеного виробництва може бути викликане простоями устаткування, недоліками технологічного процесу і ін. Збільшення питомої ваги готової продукції може бути результатом зниження попиту через погану якість, високі ціни і інші причини. Слідством цього для підприємства-виробника буде відсутність засобів на розрахунковому рахунку, необхідність отримання додаткових кредитів і сплати відсотків по них, зростання кредиторської заборгованості і збитків.[36]

Одним з етапів аналізу  оборотних коштів є оцінка ліквідності  і платоспроможності.

Платоспроможність –  можливість підприємства своєчасно  задовольнити платіжні зобов'язання. Ліквідність  – здатність підприємства перетворити свої активи на грошові кошти для покриття боргових зобов'язань. Поняття „платоспроможність” і „ліквідність” взаємопов'язані. Від рівня ліквідності підприємства залежить платоспроможність. Разом з тим ліквідність характеризує як поточний стан розрахунків, так і перспективне. Підприємство може бути платоспроможним на звітну дату, але втратити її в майбутньому.

Недостатня ліквідність, як правило, означає, що підприємство не в змозі скористатися новими вигідними комерційними можливостями. На цьому рівні недостатня ліквідність означає, що немає свободи вибору, і це обмежує свободу дій керівництва.

Значна недостатність  ліквідності свідчить, що підприємство не може сплатити свої поточні борги  і зобов'язання. Це може привести до інтенсивного продажу довгострокових вкладень і активів, а в якнайгіршому випадку – до неплатоспроможності і банкрутства.

Для власників підприємства недостатня ліквідність може означати зменшення прибутковості, втрату контролю і часткову або повну втрату капіталу. Якщо власники несуть необмежену відповідальність, їх збитки можуть навіть перевищити початкові їх вкладення в підприємство.

Для кредиторів недостатня ліквідність у боржника може свідчити про затримку в сплаті відсотків  і основної суми боргу. Поточний стан ліквідності підприємства може також вплинути на його взаємостосунки з контрагентами (покупцями і постачальниками товарів і послуг). Такі зміни можуть викликати неспроможність даного підприємства виконати умови контрактів і привести до втрати зв'язків з постачальниками.

От чому аналізу ліквідності  надається важливе значення. Якщо підприємство не може погасити свої поточні  зобов'язання в міру того, як наступає термін їх оплати, його подальше існування  береться під сумнів. [44]

Аналіз ліквідності  балансу полягає в порівнянні засобів по активу балансу, згрупованих по рівню їх ліквідності (рівень ліквідності активів визначається тривалістю періоду, впродовж якого відбувається їх перетворення на грошові кошти), і розташованими у порядку зменшення ліквідності із зобов'язаннями по пасиву, згрупованими по термінах їх погашення і розташованими у порядку збільшення термінів, і проводиться в наступній послідовності.[25]

Розділення активів  підприємства на групи залежно від  рівня ліквідності представимо  в табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Угрупування активів по рівню ліквідності

Групи	Умовне позначення	Сума рядків балансу	Характеристика
1	2	3	4
Високо- ліквідні	А1	р.220 240	Грошові кошти і поточні фінансові  інвестиції
Швидко ліквідні	А2	р.150 210	Дебіторська заборгованість, яка буде погашена за умов договорів
Слабо-ліквідні	А3	р.100 140, 250	Запаси (сировина і матеріали, незавершене  виробництво і т.п.) і інші оборотні активи (серед інших, дебіторська заборгованість, термін оплати якої закінчився)
Важко- ліквідні	А4	р.080	Активи, які передбачено використовувати  більше одного року (або операційного циклу, якщо він перевищує рік)
Примітка: р.220 - рядок 220 в балансі ф. №1

 

Групування зобов'язань  підприємства по термінах їх погашення  приведене в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3

Угрупування зобов'язань  підприємства

Група	Умовне позначення	Сума рядків балансу	Характеристика
1	2	3	4
Найтерміновіші	П1	р.530 610	Поточні зобов'язання по рахівницях
Короткострокові	П2	р.500 520	Короткострокові кредити і кредитні засоби
Довгострокові	П3	р.480	Довгострокові зобов'язання
Постійні	П4	р.380, 430	Зобов'язання перед власниками по формуванню власного капіталу

 

Баланс підприємства вважають абсолютно ліквідним, якщо виконується наступні співвідношення:

 

                  А₁≥П₁, А₂≥П₂, А₃≥П₃, А₄≤П₄                                               (1.10)

 

У випадку, якщо одне або  декілька нерівностей системи мають  протилежний знак в порівнянні з  оптимальним варіантом, ліквідність  балансу відрізняється від абсолютної.

Порівняння найбільш ліквідних засобів (А1) і швидко-ліквідних  активів (А2) з найтерміновішими зобов'язаннями (П1) дозволяє оцінити поточну ліквідність. Порівняння ж активів, які поволі реалізуються, з довгостроковими і постійними пасивами відображає перспективну ліквідність. Поточна ліквідність говорить про платоспроможність (або неплатоспроможності) підприємства на найближчий відрізок часу до даного моменту. Перспективна ліквідність є прогнозом платоспроможності на підставі порівняння майбутніх надходжень і платежів.

На більшості підприємств  не виконується перша умова нерівності (1.10). Як правило, це викликано двома причинами: по-перше, недоцільність при високій інфляції утримувати у складі активів значну частину високо-ліквідних активів, тобто грошей і короткострокових цінних паперів (з терміном погашення менше одного року), оскільки вони знецінюються в першу чергу. Тому є значення переводити їх в інші, найбільш захищені від дії інфляція види активів, тобто запаси сировини, матеріалів, палива, в устаткування, будівлі і споруди; по-друге, в умовах високої інфляції підприємствам невигідно своєчасно погашати кредиторську заборгованість, оскільки за рахунок її виникає непряме кредитування підприємства.[25]

Окрім абсолютних показників для оцінки ліквідності розраховуються відносні показники . Їх перелік представимо  в таблиці 1.4.

Позитивна зміна показників ліквідності, приведене в таблиці 1.4 - збільшення їх значення.

Приведемо деякі пояснення  значення і суті показників ліквідності:

Коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності) показує, скільки гривень оборотних  активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Якщо оборотні активи перевищують по величині поточні зобов'язання, то підприємство вважається ліквідним.

Цей показник має особливе значення для оцінки підприємства покупцями, інвесторами, кредитними установами; залежить від галузі виробництва, виду діяльності, тривалості виробничого циклу, структури запасів, форм розрахунків з покупцями і т.п.[21]

У літературних джерелах рекомендоване значення коефіцієнта  покриття різне – більше 1,0; 2,0; 2,5. Якщо коефіцієнт буде рівний 1,0, то підприємство у разі погашення поточної заборгованості повинне припинити функціонування, оскільки у нього не буде оборотних коштів для продовження процесу виробництва, ведення поточної діяльності.