Прискорення оборотності оборотніх коштів

- витрати майбутніх  періодів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 1.1 - Класифікація оборотних засобів підприємства

 

Виробничі запаси - це предмети праці, підготовлені для запуску  у виробничий процес; складаються  вони з сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, горючого, куплених напівфабрикатів і комплектуючих виробів, тари і тарних матеріалів, запасних частин для поточного ремонту основних фондів. Незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення - це предмети праці, що вступили у виробничий процес: матеріали. деталі, вузли і вироби, що знаходяться в процесі обробки або збірки, а також напівфабрикати власного виготовлення, не закінчені повністю виробництвом в одних цехах підприємства і підлягаючі подальшій обробці в інших цехах підприємства.  Витрати майбутніх періодів - це нематеріальні елементи оборотних фондів, включаючи витрати на підготовку і освоєння нової продукції, які виробляються в даному періоді (квартал, рік), але відносяться на продукцію майбутнього періоду (наприклад, витрати на конструювання і розробку технології нових видів виробів, на перестановку устаткування і ін.) Оборотні виробничі фонди в своєму русі також пов'язані з фондами обігу, обслуговуючими сферу обігу. Вони включають готову продукцію на складах, товари відвантажені і знаходяться в дорозі, грошові кошти в касах, на розрахункових рахунках, в банках, в розрахунках. Сукупність грошових коштів підприємства, призначених для утворення оборотних фондів і фондів обігу, складає оборотні кошти підприємства.[41]

 До отримання виручки від реалізації продукції оборотні кошти є джерелом фінансування поточних виробничих витрат підприємства. Оптимальна забезпеченість оборотними коштами веде до мінімізації витрат, ритмічності і злагодженості роботи підприємства. Завищення оптимальної величини оборотних коштів веде до зайвого їх відвернення в запаси, до заморожування ресурсів, оскільки виникають додаткові витрати на зберігання і складування, на сплату податку на майно. Заниження ж приводить до перебоїв у виробництві і реалізації, до невиконання підприємством своїх зобов'язань. У будь-якому випадку неоптимальна величина засобів означає нераціональне використання фінансових ресурсів. Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах. По-перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів. По-друге, визначення планової потреби і розміщення оборотних коштів по окремих елементах і підрозділах. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань при ритмічній роботі (розробка норм тривалої дії і щорічних нормативів). По-третє, корекція розрахованих і діючих нормативів з урахуванням вимог господарювання, які змінюються: об'ємів виробництва, цін на сировину і матеріали; постачальників і споживачів; форм вживаних розрахунків. По-четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених засобів в розмірах, які забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства. По-п'яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефективності кругообігу засобів, які використовуються, з метою прискорення їх обігу. [42]              За принципами організації оборотні кошти підрозділяються на нормовані і ненормовані.

Нормування - один з основних принципів організації оборотних  коштів. Реалізація цього принципу дозволяє економічно обгрунтовано встановити необхідний розмір оборотних коштів і тим самим забезпечити умови для успішного здійснення ними своїх функцій.[37]     Нормованими є тільки власні оборотні кошти, але не всі, а лише оборотні виробничі фонди і частково фонди обігу у вигляді готової продукції на складі. До ненормованих відноситься решта елементів фондів обігу: товари відвантажені, грошові кошти і засоби в розрахунках. Нормування - встановлення оптимальної величини оборотних коштів, необхідних для здійснення господарської діяльності підприємства. На базі виробничого плану розробляється кошторис витрат на виробництво, в якій визначається можлива собівартість продукції, в основу визначення потреби в оборотних коштах закладається кошторис витрат. Існують декілька методів розрахунку нормативів оборотних коштів.

Аналітичний метод припускає  укрупнений розрахунок оборотних коштів. Відображає фактичний стан оборотних  коштів на підприємстві і визначається як усереднена фінансово-експлуатаційна потреба (ФЕП) в оборотних коштах за даними місячних балансів:

 

                          ФЕП = К_З + К_Д.З – К_К.З                                                    (1.1)

 

де   К_З – оборотні кошти в запасах;

      К_Д.З – кошти дебіторської заборгованості;

      К_К.З   – кошти кредиторської заборгованості.

Коефіцієнтний метод - заснований на визначенні нового нормативу на базі того, що є з урахуванням поправок на зміну об'єму продукції. При цьому всі запаси і витрати підрозділяються на:

- залежні від об'єму  виробництва (сировина, матеріали,  витрати на незавершене виробництво  і готову продукцію на складі);

- не залежні від  об'єму виробництва (запасні частини, витрати майбутніх періодів).[40]

По залежних від об'єму  виробництва елементах потреба  планується виходячи з їх розмірів в базисному році, темпів зростання  виробництва і можливого прискорення  оборотності. По решті елементів  запасів і витрат планова потреба визначається на рівні їх середніх фактичних залишків.

Метод прямого рахунку, є найточнішим, обгрунтованим, трудомістким, оскільки заснований на визначенні науково-обгрунтованих  норм запасу по окремих елементах  оборотних коштів і нормативу оборотних коштів тобто вартісного втілення запасу, який розраховується по кожному їх  елементу (приватні нормативи) і в цілому по нормованих засобах (сукупний норматив).

Для визначення нормативу  потреби в оборотних коштах береться до уваги середньодобова витрата нормованих елементів в грошовому виразі. Процес нормування складається з декількох послідовних етапів, де встановлюються приватні і сукупні нормативи. На початку розробляються норми запасу по кожному елементу нормованих оборотних коштів. Норма – це відносна величина, що визначає запас оборотних коштів, як правило, норми встановлюються в днях. Цей показник відносно стабільний і може мінятися у випадку: зміни асортименту; постачальників; технології і організації виробництва. Далі, виходячи з норми запасу і витрати даного виду товарно-матеріальних цінностей, визначається сума оборотних коштів, необхідних для створення нормованих запасів по кожному виду оборотних коштів. Так визначаються приватні нормативи.[20]

Норматив окремого елементу оборотних коштів (Н_ЕЛ.К  ) розраховується по формулі:

 

                    Н_ЕЛ.К  = ( О_ЕЛ / ТД  ) * N_ЕЛ                                                    (1.2)

 

де  О_ЕЛ – оборот (витрата, випуск) по конкретному елементу за період;

 Т_Д – тривалість  періоду в днях (О_ЕЛ / Т_Д - одноденна   витрата даного елементу);

 N_ЕЛ - норма оборотних коштів по конкретному елементу.

Загальний норматив оборотних  коштів (N_ЗАГ) складається з суми приватних нормативів:

 

                            N_ЗАГ = N_В.З + N_Н.В + N_Г.П + N_М._П                                              (1.3)

 

де   N_В.З – норматив виробничих запасів;

      N_Н.В – норматив незавершеного виробництва;

      N_Г.П – норматив готової продукції;

      N_М._П – норматив  витрат майбутніх періодів.

Норматив виробничих запасів. Норматив виробничих запасів по кожному видові або однорідній групі матеріалів враховує час перебування в підготовчому, поточному і страховому запасах і може бути визначений по формулі:

 

                           N_В.З = Q_ДОБ * (Н_П.З+ Н_ПТ.З+ Н_СТР)                                            (1.4)

 

де  Q_ДОБ – середньодобове споживання матеріалів;

       Н_П.З – норма підготовчого запасу, в днях;

       Н_ПТ.З  – норма поточного запасу, в днях;

       Н_СТР – норма страхового запасу, в днях.

Підготовчий запас пов'язаний з необхідністю приймання, розвантаження, сортування і складування виробничих запасів. Норми часу, необхідного для виконання цих операцій, встановлюються по кожній операції на середній розмір поставки на підставі технологічних розрахунків або за допомогою хронометражу.

Поточний запас –  основний вид запасу, необхідний для  безперебійної роботи підприємства між двома черговими поставками. На розмір поточного запасу впливають  періодичність поставок матеріалів за договорами і об'їм їх споживання у виробництві. Норма оборотних коштів в поточному запасі звичайно приймається у розмірі 50% середнього циклу постачання, що обумовлено поставкою матеріалів декількома постачальниками і в різні терміни.

Технологічний запас  створюється у випадках, коли даний вид сировини потребує попередньої обробки або витримки для додання йому певних споживацьких властивостей. Цей запас враховується в тому випадку, якщо він не є частиною процесу виробництва. Наприклад, при підготовці до виробництва деяких видів сировини і матеріалів необхідний час на той, що підсушить, розігрівання, помел і т.д.

Транспортний запас  створюється у разі перевищення  термінів вантажообігу в порівнянні з термінами документообігу на підприємствах, віддалених від постачальників на значні відстані.

Страховий запас – другий за величиною вид запасу, який створюється на випадок непередбачених відхилень в постачанні і забезпечує безперервну роботу підприємства. Страховий запас приймається, як правило, у розмірі 50% поточного запасу, але може бути і менше цієї величини залежно від місцеположення постачальників і вірогідність перебою в поставках.

Нормування незавершеного  виробництва. Величина нормативу оборотних  коштів в незавершеному виробництві  залежить від чотирьох чинників:

- об'єму і складу  вироблюваної продукції;

-  тривалості виробничого циклу;

-  собівартості продукції; 

-  характеру наростання витрат  в процесі виробництва.[46]

Об'єм вироблюваної продукції  безпосередньо впливає на величину незавершеного виробництва: чим  більше виробляється продукції, тим більше буде розмір незавершеного виробництва. Зміна складу вироблюваної продукції по – різному впливає на величину незавершеного виробництва. При підвищенні питомої ваги продукції з коротшим циклом виробництва об'єм незавершеного виробництва скоротиться, і навпаки. Собівартість продукції прямо впливає на розмір незавершеного виробництва. Чим нижче за витрату на виробництво, тим менше об'єм незавершеного виробництва в грошовому виразі. Зростання собівартості продукції вабить збільшення об'ємів незавершеного виробництва. Для визначення норми оборотних коштів по незавершеному виробництву необхідно знати ступінь готовності виробів, її відображає, так званий, коефіцієнт наростання витрат. Всі витрати в процесі виробництва підрозділяються на одноразові і наростаючі. До одноразових відносяться витрати, вироблювані на самому початку виробничого циклу, - витрати сировини, матеріалів, купувальних напівфабрикатів. Решта витрат вважається наростаючими. Наростання витрат в процесі виробництва може відбуватися рівномірно і нерівномірно.

На підприємствах з  рівномірним випуском продукції  коефіцієнт наростання  витрат ( kН) можна визначити таким чином:

 

                            k_Н =                                                                  (1.5)

     

де α - витрати, які  відбулись одноразово на початку  процесу     виробництва;

σ – подальші витрати  до закінчення  виробництва виробів.

При нерівномірному наростанні витрат по днях виробничого циклу  коефіцієнт наростання (kН ) витрат визначається по формулі:

                              k_Н =                                                                    (1.6)

     де С _Н.В. – собівартість виробу в незавершеному виробництві;

         С_Г.В. – виробнича собівартість готового виробу.

Величина нормативу  незавершеного виробництва (N_Н.В) розраховується по формулі:

 

                                   N_Н.В = V_П.ДОБ * * К_Н.З                                                             (1.7)

 

де N_Н.В – норматив оборотних коштів в незавершеному виробництві;

V_П.ДОБ – плановий добовий об'єм випуску продукції за       виробничою собівартістю;

       – середня тривалість виробничого циклу в днях;

       К_Н.З – коефіцієнт наростання витрат у виробництві.

Таким чином, норматив оборотних  коштів в незавершеному виробництві  залежить від добового об'єму вироблюваної продукції, тривалості виробничого  циклу і коефіцієнта наростання витрат. Розрахунок нормативу оборотних  коштів на незавершене виробництво  в окремих галузях промисловості може розраховуватись іншими методами, залежно від характеру виробництва.

Норматив оборотних  коштів в запасах готової продукції (N_Г.П) можна визначити по формулі:

 

                                      N_Г.П  = V_ДОБ * (Т_Ф.П + Т_О.Д)                                          (1.8)           

 

де V_ДОБ – добовий випуск готової продукції за виробничою    собівартістю;

Т_Ф.П – час, необхідний для формування партії для відправки            готової продукції споживачу, в днях;

 Т_О.Д – час, необхідний для оформлення документів для    відправки вантажу споживачу, в днях.

До витрат майбутніх  періодів належать витрати, які здійснюються в поточному плановому періоді, але відносяться на собівартість продукції  в наступному періоді. Це витрати по освоєнню нових видів продукції, удосконаленню технології виробництва, на підписку періодичних видань, орендну платню і ін.