Прискорення оборотності оборотніх коштів

Норматив на витрати  майбутніх періодів визначається так: до витрат майбутніх періодів, які має підприємство на початок планового року, додаються витрати, які здійснюються в запланованому році, і віднімаються витрати, які включаються в собівартість продукції, яка виробляється в запланованому році. Норматив власних оборотних коштів на витрати майбутніх періодів (N_В.М) обчислюється по формулі:

                                                                   (1.9)

де  - витрати майбутніх періодів відповідно на початок планованого року;

   — витрати, які будуть здійснені в запланованому   році по   відповідних кошторисах;

   — витрати наступних періодів, які включаються в    собівартість продукції запланованого року.

Таким чином, норматив оборотних  коштів є грошовим виразом планованого  запасу товарно-матеріальних цінностей, мінімально необхідних для нормальної господарської діяльності підприємства. У сучасних умовах значення нормування оборотних коштів різко зростає, оскільки, зрештою, це пов'язаний з платоспроможністю і фінансовим станом підприємства.

Не заповнення нормативу оборотних коштів може привести:

- до скорочення виробництва;

- невиконанню виробничої  програми через перебої у виробництві  і реалізації продукції, через  відсутність матеріальних ресурсів  і необхідного заділу незавершеного  виробництва;

- до порушення графіка  відвантаження готової продукції  споживачу.

Виникнення понад запаси приводить до імобілізаціїі засобів (відвернення засобів, вибуття їх з безперервного кругообігу) і  уповільненню обороту засобів, свідчить про недоліки матеріально-технічного забезпечення, неритмічності процесів виробництва і реалізації продукції. Все це приводить до недостатнього або неефективного використання ресурсів.[28]

1.2 Джерела формування  оборотних коштів

Оборотні кошти підприємств  покликані забезпечувати безперервний їх рух на всіх стадіях кругообігу для того, щоб задовольняти потреби виробництва в грошових і матеріальних ресурсах, забезпечувати своєчасність і повноту розрахунків. Всі джерела фінансування оборотних коштів підрозділяються на власні, позикові і залучені. Дивися табл. 1.1.         Власні засоби виконують головну роль в організації кругообігу фондів, оскільки підприємства, що працюють на основі комерційного розрахунку, повинні володіти певною майновою і оперативною самостійністю з тим, щоб вести справу рентабельно і нести відповідальність за ухвалення рішення.

Формування оборотних  коштів відбувається у момент організації  підприємства, коли створюється його статутний фонд. Джерелом формування в цьому випадку служать інвестиційні засоби засновників підприємства. В процесі роботи джерелом поповнення оборотних коштів є одержаний прибуток, а також прирівняні до власних засобів так звані стійкі пасиви.

Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних  коштах покривається за рахунок таких  власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку до фондів спеціального призначення; цільове фінансування і цільові надходження (з бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів.  

Традиційно джерелом покриття приросту нормативу оборотних коштів вважається прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд.     

Об'єм засобів, які спрямовують  на поповнення власних оборотних  коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального об'єму прибутку, можливого об'єму залучення позикових засобів і інших чинників.           Стійкі пасиви - це мінімальна (стійка) заборгованість по заробітній платні працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). В даний час в бухгалтерському балансі не виділяються стійкі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновки, що стійкі пасиви відсутні на підприємстві. Методика визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз пропонується, не робить розмежування між стійкими і короткостроковими пасивами. Відображаються вони в першому розділі пасиву балансу.

Таблиця 1.1

Склад і структура  джерел оборотних коштів

Розмір мінімальної  заборгованості по заробітній платні залежить від часу її виплати і  терміну, за який вона виплачується. Що більший розрив між терміном виплати  заробітної платні і кінцевою датою  періоду, за який вона платиться, тим  вища заборгованість, тим більше засобів підприємство може використовувати в господарському обороті. Так, якщо виплата заробітної платні здійснюється за першу половину місяця 25-го числа кожного місяця, а за другу половину - 10-го числа наступного місяця, то в обороті підприємства завжди знаходиться дев'ятиденна сума заробітної платні. Мінімальна заборгованість щодо резерву майбутніх платежів створюється головним чином за рахунок нарахувань на оплату відпусток. Належна заробітна платня за чергову відпустку списується на витрати виробництва не тоді, коли робітник йде у відпустку, а рівними частинами. Ці суми, які відносяться на собівартість продукції щомісячно, резервуються у порядку нарахувань на рахунок майбутніх платежів. Вони виплачуються робітникам, коли ті йдуть у відпустку, а потім списуються з цього рахунку. Проте на рахунку майбутніх платежів згідно з графіком відпусток завжди є засоби, які використовуються в господарському обороті. У зв'язку з цим мінімальні залишки засобів на рахунку майбутніх платежів враховуються як джерело формування власних оборотних коштів. Резерв майбутніх платежів визначається в сумі мінімального залишку за звітними даними за 12 місяців, які передують плановому року, з урахуванням змін фонду заробітної платні в плановому році. Мінімальна заборгованість щодо відрахувань до позабюджетних фондів також постійно є в обігу підприємства, її можна визначити як добуток мінімальної перехідної заборгованості з оплати праці робітникам і відсотка відрахувань, затвердженого для відповідного фонду. Мінімальна заборгованість кредиторам з оплати продукції по частковій готовності обчислюється в галузях промисловості з тривалим циклом виробництва. Проміжні платежі замовників по етапах готовності продукції, які є джерелом покриття витрат незавершеного виробництва, враховуються як постійні пасиви і можуть бути прирівняні до власних оборотних коштів. Сума по цьому виду стійких пасивів визначається відповідно до програми виробництва, умов здачі продукції і порядку розрахунків.

 Розмір власних  оборотних коштів, які закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку із зміною об'єму виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Крім того, на підприємствах виникають проблеми з невчасним надходженням засобів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, невчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками і через інші обставини, які викликають потребу в додаткових засобах. Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел в даний час економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства. 

При браку власних  оборотних коштів підприємства залучають  банківські кредити, кошти інших  кредиторів і комерційний (товарний) кредит. Кредит дає можливість доцільніше організувати оборот засобів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини і матеріалів.

В процесі кредитування підприємств в першу чергу  враховуються індивідуальні особливості  кругообігу їх оборотних коштів. Особливості  індивідуального кругообігу засобів підприємств виявляються в розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі і авансуванням засобів в новий оборот.[43]  Особливості індивідуального обороту засобів підприємства зумовлюються багатьма об'єктивними і суб'єктивними чинниками. До об'єктивних чинників належать: галузева приналежність підприємства; характер виробничого процесу; сезонність виробництва. До суб'єктивних чинників належать: рівень організації виробництва; рівень організації збуту і постачання; інші чинники. Розрізняють два види кругообігу засобів підприємства: відносно рівномірний і переважно нерівномірний. Перший вигляд властивий підприємствам нафтової, вугільної, металургійної і інших галузей промисловості. Для підприємств цієї групи характерна відсутність тривалого  періоду між надходженням і витрачанням засобів. Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Основними об'єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є: виробничі запаси (сировина, основні і допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент); незавершене виробництво і напівфабрикати власного виробництва; витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробів і тому подібне); готова продукція і товари; платіжні і розрахункові операції з постачальниками і покупцями. На підприємствах виникає потреба в кредитах під виробничі запаси, якщо їх розміри перевищують власні кошти, тобто якщо створюються наднормативні запаси. Причиною таких можуть бути сезонність завезення, нерівномірна або дострокова поставка матеріальних ресурсів постачальниками та ін. У складі витрат майбутніх періодів банки видають підприємствам позики на покриття сезонних витрат, оскільки в періоди сезонного зменшення об'ємів виробництва або міжсезонного простою витрати на виготовлення продукції тимчасово не покриваються виручкою від реалізації. Витратами майбутніх періодів є також витрати, пов'язані з освоєнням випуску нових видів продукції, пуско-налагоджувальні витрати. Якщо ці витрати кредитує банк, то в кредитних угодах називається конкретна продукція і витрати включаються в її собівартість. Отже, кредит необхідний і для підтримки кругообігу фондів діючих підприємств, які обслуговують процес реалізації продукції.

Кредити банку дають  можливість органічно пов'язати всі джерела оборотних коштів і роблять активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції і інших видів матеріальних цінностей. Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті. Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається для кожного об'єкту як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними коштами.

Потреби підприємства в оборотних  коштах можуть покриватися також  за рахунок випуску в обіг боргових цінних паперів або облігацій. Облігація  засвідчує відносини позики між утримувачем облігації і особою, що емітувала документ. Облігації припускають терміновість, поворотність і платність з фіксованою, плаваючою або рівномірно зростаючою купонною ставкою, а також з нульовим купоном (безпроцентні облігації). Виплата доходу по безпроцентних облігаціях виробляється один раз при погашенні цінних паперів за викупною ціною. По термінах позики облігації класифікуються на короткострокові (1- 3 роки), середньострокові (3-7 років), довгострокові (7-30 років). Облігації підприємства, як правило, є високодохідними цінними паперами, хоча надійність їх нижча, ніж у інших цінних паперів.[41]

 До залучених належать засоби інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на строк до одного року з оформленням векселя або іншого боргового зобов'язання.  Вексель є найпростішою і найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредитору. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей не достатньо, їх замінює вексель. 

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів, її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь в господарському обігу підприємства засобів інших суб'єктів господарювання. Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо вона обумовлена діючим порядком розрахунків. При кредиторській заборгованості постачальникам залучення коштів відбувається в товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають в грошовій формі. 

Джерела формування оборотних коштів впливають на їх обіг. Особливості різних джерел формування і принципи різного режиму використання власних і залучених оборотних коштів впливають на ефективність використання оборотних коштів і всього оборотного капіталу. Раціональне формування названих джерел оборотних коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства, сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними коштами. [31]