Поняття інтелектуальної власності

Другим за поширенням (після особистого створення) є набуття авторських прав на комп'ютерну програму шляхом передачі майнових авторських прав за цивільно-правовим договором. Особа, яка володіє майновими авторськими правами, може відчужувати ці права повністю, може передати їх іншій особі частково або надати дозвіл на використання об'єкта авторського права.

Розпоряджання майновими правами  інтелектуальної власності на комп'ютерну програму може здійснюватись на підставі: ліцензії на використання об'єкта права  інтелектуальної власності; ліцензійного договору; договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; іншого договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності має бути укладеним у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є недійсним.

При відчуженні майнових авторських прав у повному складі, передають увесь їх комплекс, передбачений чинним законодавством, при цьому автор втрачає майнові авторські права на цей твір, а набувач авторських прав стає їх єдиним власником. Якщо автор передає частину виключних майнових авторських прав, він втрачає право на передану частину прав, залишаючи за собою права, які не були передані, а набувач отримує власність лише на передані йому права. У випадку надання особою, яка володіє майновими авторськими правами, іншій особі лише дозволу на використання об'єкта інтелектуальної власності, правовласник не втрачає своїх прав, а лише, у деяких випадках (при наданні виключної чи одиничної ліцензії) бере на себе зобов'язання утриматись від певних способів використання своїх майнових авторських прав.

У випадку набуття  авторських прав з трудових правовідносин, майнові права інтелектуальної  власності виникають у автора та у юридичної або фізичної особи, у якої працює працівник, який створив  комп'ютерну програму. За законодавством особисті немайнові права інтелектуальної власності на твір, створений працівником у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив такий твір. Проте передбачено, що окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати і юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. Це пов'язане з тим, що складні програми можуть створюватись досить значною кількістю авторів, і реалізація деяких їх немайнових прав, наприклад, на зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, є досить проблематичною. В повній мірі це стосується і зазначеного немайнового права автора на недоторканість твору. З одного боку, саме автор має право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні чи будь-якому посяганню на твір. Але зрозуміло, що коли таке право буде реалізовувати не фізична особа (чи невизначено великий колектив фізичних осіб), а могутня компанія з солідними фінансовими можливостями, то такий захист буде більш ефективним та прийнятним як для самого автора, так і для його роботодавця.

Що стосується майнових прав інтелектуальної власності  на твір, створений у зв'язку з  виконанням трудового договору, то зазначені майнові права належать спільно працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, якщо інше не передбачено договором. Враховуючи це, вкрай важливим для сторін трудової угоди є питання відображення в такій угоді аспектів, пов'язаних з правами інтелектуальної власності на об'єкти авторського права, створені у зв'язку з виконанням трудового договору, які повинні бути детально та однозначно визначені, формалізовані та погоджені сторонами.

У цьому випадку роботодавець позбавляє працівника економічних  та інших (в тому числі особистих) підстав шукати без відома роботодавця  шляхів та способів розповсюдження створеної  під час виконання своїх трудових обов'язків розробки. Як правило, на практиці це забезпечується внесенням до договору положень про те, що автор отримує певний процент від коштів, отриманих роботодавцем за реалізацію програмного продукту, додатково до заробітної плати автора.

Укладення договору також  дозволяє роботодавцю з більшою впевненістю гарантувати виконання ним своїх зобов'язань, що стосуються безпеки, супроводження, усунення недоліків, наступних модифікацій, навчання та подібних дій з комп'ютерними програмами перед зовнішніми замовниками, користувачами, покупцями та іншими особами. При цьому роботодавець має додаткову можливість стимулювати працівника для створення оригінальної, конкурентної розробки та передбачити відповідальність робітника за дотримання ним умов конфіденційності інформації щодо діяльності підприємства роботодавця, що стала йому відома під час виконання трудових обов'язків.

Працівник же зацікавлений в укладенні такого договору, тому що в ньому детально відображені  терміни, розмір та порядок виплати  авторської винагороди, зафіксовано  розподіл авторських прав (їх наявність) та інші права автора.

Створення комп'ютерної  програми за замовленням. Згідно чинного  законодавства особисті немайнові  права інтелектуальної власності  на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта, але  у випадках, передбачених законом, окремі немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові. Майнові права на об'єкт створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором. Договором безпосередньо визначають способи та умови використання створеного об'єкта замовником.

За договором замовлення одна сторона (у нашому випадку розробник  програми) зобов'язується в установлений строк створити об'єкт права інтелектуальної  власності відповідно до вимог другої сторони (замовника). На практиці ця вимогу реалізують у вигляді обов'язкового додатку до договору замовлення, так званого, "Технічного завдання на створення комп'ютерної програми". В цьому документі детально зазначають технічні вимоги, яким має відповідати програма, її параметри, функціональні можливості, сумісність з комп'ютерною технікою та іншими програмами, інші суттєві аспекти.

Відзначимо ще одну особливість, пов'язану з використанням примірників  комп'ютерних програм. Згідно зі статтею 441 Цивільного кодексу України використанням твору його продаж або передання в найм (оренду), тобто, відповідно, реалізація примірників комп'ютерних програм за плату чи надання в тимчасове користування з метою одержання вигоди. Автор комп'ютерної програми або інший власник авторських прав на цю програму може розповсюджувати його шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або через передання в майновий найм чи прокат, а також іншу передачу до першого продажу примірників твору. Якщо примірники комп'ютерної програми правомірно введені в цивільний обіг шляхом першого їх продажу в Україні, то допускається їх подальше розповсюдження через продаж, дарування тощо вже без згоди автора або іншого власника авторських прав.

На практиці при продажу примірника комп'ютерної програми ліцензія на право користування цим примірником програми (умови якої можуть бути викладені у самих примірниках програм) регулюється статтею 634 Цивільного кодексу України про договір приєднання. Відповідно до цієї статті договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, може бути укладено лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору "в цілому" без зміни його окремих положень. Користувач комп'ютерної програми перед її встановленням знайомиться з письмовим попередженням (на паперовому або електронному носіях) про свої обов'язки дотримання авторських прав і, якщо він погоджується з ними, то встановлює програму, тобто, своєю поведінкою виражає волю до прийняття на себе таких обов'язків, передбачених чинним законодавством України.

Зазначена ліцензія не передає  будь-яких авторських прав кінцевому  користувачу програмного забезпечення. Він отримує у власність матеріальний об'єкт - примірник, в якому втілено  комп'ютерну програму, і право здобувати корисні властивості цієї комп'ютерної програми при її використанні (функціонуванні) в утилітарному сенсі за прямим призначенням. Такий користувач може на законних підставах володіти, користуватись і розпоряджатись втіленим в матеріальній формі на відповідному носії примірником комп'ютерної програми, здійснювати відносно цього носія на власний розсуд усі дії, що не заборонені законодавством.

Правовідносини, пов'язані  з користуванням зазначеним носієм регулюються правочинами, що відносяться до цивільно-правових відносин купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Право власності на матеріальний носій примірника комп'ютерної програми (диск для лазерних систем зчитування, жорсткий диск комп'ютера, дискета тощо) ніяким чином не надає його власникові будь-яких авторських прав на комп'ютерну програму. Причому, правовий статус такого носія не залежить від комп'ютерної програми, яка міститься на ньому, її виду, автора чи інших параметрів цієї програми, а сам матеріальний об'єкт, як такий, не є об'єктом авторських правовідносин.

2.6. Визначення суміжних прав та їх об’єкти.

Суміжні права можна визначити  як права на результати творчої діяльності виконавців, виробників фонограм та організацій  ефірного та кабельного мовлення, пов’язані  з використанням творів літератури і мистецтва, авторські права яких належать ін. особам. Дійсно, для того щоб донести свій твір до широкої аудиторії, автору часто потрібне сприяння посередників (музикантів, продюсерів, видавців тощо), які використовуючи свої професійні якості, можуть представити твір у формі, найбільш цікавій  і доступній для публіки. Суміжні права безпосередньо пов’язані з авторськими правами, саме тому вони називаються суміжними і охороняються одним законом. Ці права випливають з творчої діяльності з реалізації, використання вже обнародуваних творів літератури і мистецтва. Істотною особливістю більшості суміжних прав є їх похідність і залежність від прав авторів творів. Під суміжними правами Закон України “Про авторське право та суміжні права” розуміє права виконавців, виробників фонограм та організації ефірного та кабельного мовлення. Це права на оригінальність, майстерність, манеру виконання, на інтерпретацію твору. Поняття суміжних прав охоплюється три групи прав: права виконавців; права виробників фонограм; права організацій ефірного та кабельного мовлення.

Таким чином об’єктами суміжних прав є:

• виконання для фіксації, відтворення і розповсюдження за допомогою технічних засобів;
• записи виконання та інші записи за допомогою технічних засобів;
• трансляція в ефір і по кабелю.

Зазначені результати творчої діяльності можуть одержати правову охорону  лише за певних умов, визначених Законом.

Права виконавців охороняються, якщо:

• виконання вперше мало місце на території України;
• виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється Законом;
• виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачу організації мовлення, що охороняється Законом.

Права виробників фонограм охороняються, якщо:

• виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території України;
• фонограму вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України  протягом 30 днів від дня її публікації і іншій держава;
• перша фіксація фонограми мала місце в Україні.

Права організацій мовлення охороняються, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території України.

2.7. Суб’єкти суміжних прав.

Суб’єктами суміжним прав є виконавці, виробники фонограм, організації  ефірного та кабельного мовлення.

Виконавцями визнаються актори (театру, кіно тощо), співаки, музиканти, диригенти, танцюристи, а також інші особи, які  виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичних інструментах чи у будь-який ін. спосіб виконують  твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору. Тобто виконавцями визнаються також особи, які хоча і не є офіційно артистами, співаками тощо, але виконують їх функції. Виконавцями визнаються також особи, які здійснюють таку саму творчу діяльність, у тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери. Виконавцями можуть бути громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства незалежно від віку.

Виробниками фонограм можуть бути фізичні  чи юридичні особи, які вперше здійснили  запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі. Фонограма – це виключно звуковий запис будь-якого виконання чи інших звуків. Грамофонічні платівки, диски, магнітофонні касети та ін. носії записів є примірниками фонограм (примірник – це результат будь-якого відтворення твору).

До суб’єктів суміжних прав Закон  відносить також організації  мовлення, тобто тільки юридичні особи. Це організації радіо- і телебачення, які використовують твори літератури і мистецтва у своїх програмах  передач як в ефір, так і по кабелю. Безумовно, до суб’єктів суміжних прав належать організації як державного так і приватного чи ін. форм власності.

2.8. Суб’єктивні суміжні права. Умови здійснення суміжних прав.

Усі суб’єкти суміжних прав мають  використовувати свої суб’єктивні  права (особисті немайнові і майнові) в такий спосіб, щоб не порушити прав авторів, чиї твори використовуються. Зокрема виконавці мають здійснювати свої суб’єктивні права за умови дотримання прав авторів, виробники фонограм і організацій мовлення – прав авторів і виконавців. Організації мовлення – прав виробників фонограм, авторів і виконавців.

Закон не передбачає процедури закріплення  виникнення і здійснення суміжних прав. Для  виникнення  і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення. Проте виробники фонограм і виконавці з метою інформування про належність їм суміжних прав, що виникли у процесі створення фонограми, можуть на всіх її примірниках або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав:è та ім’я (найменування) особи, що має суміжні права і зазначення року першої публікації фонограми.