Поняття інтелектуальної власності

Суб’єктами авторських прав визнаються також видавці енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних  збірок, колективних наукових праць, газет, журналів та ін. періодичних  видань. Зазначеним суб’єктам авторських прав належать виключні права на використання таких видань в цілому. Однак самі видавці, безумовно, авторами творів, що включені до колективного твору не визнаються.

Нове законодавство  про авторське право визнало  право на інтерв’ю. Вважається, що інтерв’ю – це спільний твір особи, що дала його і особи, що взяла інтерв’ю. Авторське право на запис інтерв’ю належить їм обом, якщо інше не передбачено угодою між ними. А опублікування запису інтерв’ю допускається лише за згоди особи, що дала його.

Охорона авторських прав обмежена у часі: авторське право виникає з моменту створення твору і діє протягом усього життя автора і ще 70 років після смерті. Однак є деякі нюанси у охороні авторського права.

2.3. Особисті немайнові і майнові права авторів.

Авторське право поділяють на особисті немайнові і майнові права. У той же час авторські права настільки взаємопов’язані, що виділити серед них права чисто майнового або немайнового характеру досить складно.

Особисті немайнові  права в усіх випадках належать лише безпосередньому авторові твору, незалежно від того, хто є власником авторських прав. Вони є невідчужуваними від особистості автора і не можуть передаватися іншими особам. Авторові твору належать такі особисті немайнові права:

• права авторства полягає у тому, що тільки справжній творець вправі називати себе автором твору, а всі інші зобов’язані зазначати його ім’я. Це право може належати тільки справжньому авторові твору і є невідчужуваним і таким, що не передається на будь-якій підставі, в тому числі за договором або у спадок. Воно є абсолютним правом і породжується самим фактом створення твору і не залежить від обнародування.
• право на авторське ім’я дає можливість випустити свій твір під власним іменем, псевдонімом або анонімно. Автор реалізує право на ім’я у випадках використання його твору, коли він вступає в договірні відносини з іншими особами і організаціями. Автор має право вимагати зазначення свого імені кожного разу при виданні, публічному виконанні, передачі на радіо, цитуванні та ін. використанні твору.
• право на захист репутації автора. За автором закріплюється право на захист твору, включаючи його назву, від будь-якого спотворення або іншого посягання здатного завдати шкоди честі і гідності автора. Зміст цього права полягає в тому, що при виданні, публічному виконанні або ін. використанні твору забороняється без згоди автора вносити будь-які зміни як до самого твору, так і до його назви і позначення імені твору. Забороняється без згоди автора додавати до твору при його виданні ілюстрацій, передмови, післямови, коментарів та будь-яких інших пояснень.

Право авторства, право на ім’я і  право на захист репутації автора охороняються безстроково.

• право на обнародування – юридично забезпечена автору можливість публічного розголосу створеного ним твору. За життя автора лише він сам може вирішувати питання про обнародування творів. Право на обнародування може перейти до ін. осіб, зокрема спадкоємців. Право на обнародування включає в себе право на відкликання, тобто право відмовитися від раніше прийнятого рішення про обнародування.
• право на опублікування полягає у визнанні за автором можливості випуску в обіг примірників твору в кількості, достатній для задоволення розумних потреб публіки виходячи з характеру твору будь-яким встановленим законом способом: шляхом видання, публічного виконання чи показу, передачі по радіо, телебаченню тощо.

Майнові права на використання твору  можуть вільно переходити до інших  осіб на основі авторських договорів. Передусім автору чи іншій особі, що має авторське право, належить виключне право на використання твору в будь-якій формі і в будь-який спосіб. Виключне право – це право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (наприклад, ліцензії тощо).

Авторові або іншій особі, яка має авторські права належать такі майнові права (тобто виключне право забороняти чи дозволяти):

• право на відтворення – це виготовлення одного або більше примірників твору чи значної його частини у будь-якій матеріальній формі, включаючи репродукування, звуко- і відеозапис.
• право на розповсюдження розуміється як пропонування примірників твору широкій публіці або якої-небудь його частини, в основному через відповідні торговельні канали. Крім розповсюдження примірників твору, термін “розповсюдження” також включає в себе радіомовлення, телебачення, виконання або ін. способи сповіщення. При продажі допускається подальше розповсюдження творів без згоди автора і без виплати йому винагороди.
• право на імпорт – виключне право автора імпортувати примірники твору з метою розповсюдження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу власника виключних авторських прав. Тобто автор має можливість здійснювати контроль за ввезенням на територію дії його авторського права примірників створеного ним твору, які виготовлені за кордоном.
• право на публічний показ реалізується в основному відносно творів образотворчого мистецтва. Показ – це демонстрування оригіналу чи його примірника твору безпосередньо чи на екрані. Право на публічний показ може бути здійснено лише відносно творів зафіксованих на будь-якому матеріальному носії. Публічний показ передається тільки зоровим сприйняттям, у місці відкритому для вільного відвідування.
• право на публічне виконання полягає в показі твору шляхом гри, декламації, співу, танцю, в живому виконанні так і передачею за допомогою технічних засобів, а також показ кадрів аудіовізуального твору, у місцях відкритих для вільного відвідування.
• право на звукозапис;
• право на екранізацію;
• право на передачу в ефір – закріплена за авторами можливість сповіщати твори для загального відома шляхом передачі в ефір. Передача в ефір охоплює собою як первинне сповіщення твору публіці, так і наступну передачі твору в ефір. Можуть передаватися в ефір як обнародувані так і не обнародувані твори.
• право на сповіщення для загального відома – це право автора передавати твір для загального відому по кабелю, проводах або за допомогою ін. аналогічних способів.
• право на переклад – можливість самому перекладати і використовувати переклад свого твору, а також право автора давати дозвіл на переклад і використання перекладу іншими особами.
• право на переробку включає можливість автора самому переробити твір в ін. вигляд, форму або жанр чи дати дозвіл на переробку іншим особам. Створювані в результаті творчої переробки твори є новими об’єктами авторського права, однак їх використання може здійснюватися лише за згодою авторів оригінальних творів.
• право на практичну реалізацію відповідних проектів;
• право слідування. Ним володіють автори творів образотворчого мистецтва. Суть цього права полягає у тому, що у кожному випадку публічного перепродажу (аукціон, художній салон, галерея тощо) твору образотворчого мистецтва автор має право на отримання певного % від перепродажної ціни. Основна мета – захист майнових інтересів художників і авторів ін. творів образотворчого мистецтва, які часто продають свої твори різного роду перекупникам дешевше від реальної ціни.
• право на отримання частини прибутку.

2.4. Вільне використання творів.

Вільне використання твору –  це можливість, що витікає з обмежень авторського права, безоплатно використовувати твір у певних випадках і без отримання на це дозволу, однак дотримуючись певних умов, встановлених чинним законодавством, в основному, що стосується немайнових прав автора. Використання твору без згоди автора Закон України “Про авторське право і суміжні права” визначає як вільне використання. Дозволяється в окремих зазначених Законом випадках вільне використання творів без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди та вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди. Останнє (з виплатою винагороди) відтворення творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, допускається виключно в особистих цілях. У цьому випадку винагорода виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіо- відеоапаратури тощо) та матеріальних носіїв (звуко-, відеоплівок, касет, лазерних дисків, компакт-дисків тощо), які використовуються для такого відтворення.

Без згоди автора або ін. особи, що має авторське право, але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення допускається зокрема:

• використання цитат з опублікованих творів;
• використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, у передачах мовлення, у записах звуку або зображення навчального характеру;
• відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або ін. повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій;
• видання випущених у світ творів спеціальним шрифтом для сліпих;
• публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів;
• відтворення з інформаційною метою у періодичних виданнях, передачах публічно виголошених промов, звернень, доповідей та ін.;
• відтворення творів для судового та адміністративного провадження.

Без згоди автора вільне відтворення  творів допускається для навчання, в обсязі виправданому поставленій  меті.

Вільне використання творів передбачає репродукування правомірно опублікованих творів одиничним примірником без здобуття прибутку, зокрема це дозволяється робити бібліотекам та архівам для відновлення, заміни втрачених та зіпсованих примірників, а також для надання іншим бібліотекам.

Окрему групу видів вільного використання творів становлять деякі випадки використання комп’ютерних програм і баз даних (наприклад, користувач комп’ютерної програми або бази даних може здійснювати їх адаптацію, тобто вносити в них зміни тільки з метою забезпечення функціонування комп’ютерної програми чи бази даних на конкретних технічних засобах користувача або під управлінням конкретних програм користувача), а також записи короткострокового використання здійснюваних організаціями ефірного мовлення.

2.5. Особливості набуття прав на комп'ютерну програму.

Комп'ютерні програми є об'єктом авторського права й охороняються як літературні твори у відповідності до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів від 24 липня 1971 р., Цивільного кодексу України, Закону України "Про авторське право і суміжні права" в редакції від 11 липня 2001 р. № 2627-ІІІ, іншими нормативно-правовими актами.

Комп'ютерна програма – це створений  творчою працею фізичної особи набір  інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому  іншому вигляді, втілений на носіях будь-якого виду (електронних, паперових тощо), для використання в автоматичних пристроях для обробки інформації, або іншому обладнанні, що базується на цифровій техніці з метою приведення його у дію для досягнення певної мети або результату. Це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному тексті або об'єктному коді, а також допоміжні та проміжні матеріали розробки, що призводять до створення комп'ютерної програми, якщо тільки суть цих матеріалів така, що результатом їх є створення на наступній стадії комп'ютерної програми.

Первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор комп'ютерної  програми, тобто фізична особа, яка  своєю творчою працею створила програму і якій належать особисті немайнові  та майнові права на цю програму. Крім того суб'єктами авторського права можуть бути інші фізичні та юридичні особи, які набули права на комп'ютерну програму відповідно до договору або Закону.

Особисті немайнові права авторів (право: на ім'я, на заборону його використання, на псевдонім та на недоторканність твору) тісно пов'язані з особистістю, а тому є невідчужуваними.

Необхідно відмітити  специфіку реалізації права автора на недоторканість (цілісність) комп'ютерної  програми. Право на недоторканість - це право на захист як самої комп'ютерної  програми, так і її назви від  усілякого роду спотворень чи інших  посягань, здатних завдати шкоди честі та репутації автора. Для комп'ютерних програм в силу їх технічного характеру та спрямованості на отримання певного результату за допомогою комп'ютера, першочерговим є недопущення несанкціонованих автором модифікацій, здатних відобразитись на їх функціональних властивостях і технічних характеристиках, на відміну від класичного авторського права, коли в основному викривлення і посягання на цілісність виникають у формі передмов, післямов чи коментарів твору інших осіб, які містять необґрунтовані та образливі для автора твердження або пропозиції. Тому у ліцензіях на використання програмних засобів, як правило, обумовлюють заборону вносити будь-які зміни у код програми, або встановлюють правила, у відповідності до яких здійснюється наступне поширення змінених комп'ютерних програм.

Майновими правами інтелектуальної  власності на комп'ютерну програму є право на використання твору, виключне право дозволяти використання твору  іншими особами та право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання. Зазначені права можуть бути передані повністю або частково іншій особі на умовах, визначених договором щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Відповідно до цивільного законодавства  право власності виникає за умови наявності певних юридичних фактів, які можна поділити на первісні, тобто такі, коли право на об'єкт виникає незалежно від волі третіх осіб (це власне створення об'єкта інтелектуальної власності) та похідні, за якими право власності виникає за волею попереднього власника та, як правило, набувача прав (договори про передачу прав та інші цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом). Таким чином авторське право на комп'ютерну програму може виникати:

1) з факту безпосереднього створення автором такої програми або факту створення комп'ютерної програми спільною працею декількох осіб - співавторів;

2) з трудових правовідносин,  коли майнові права інтелектуальної  власності виникають у юридичної  або фізичної особи, у якої  працює працівник, який створив комп'ютерну програму;

3) з правовідносин, пов'язаних  зі створенням комп'ютерної програми  на замовлення, де замовник отримує  спільні права на створений  автором за замовленням об'єкт;

4) з договору про передачу  права на комп'ютерну програму;

5) з інших договірних відносин, таких, наприклад, як договір  застави, де об'єктом застави  виступає майнове право на  комп'ютерну програму;

6) у юридичної особи з факту  внесення майнових прав інтелектуальної  власності як вклад до статутного  капіталу такої юридичної особи;

7) внаслідок прийняття рішення  спеціальним державним органом  - судом;

8) у порядку спадкування.

Розглянемо окремі випадки більш  детально.

Якщо автор сам створив комп'ютерну програму, то порядок набуття прав в даному випадку є дещо спрощеним - достатньо самого факту створення твору, що вже сам по собі призводить до виникнення та набуття автором передбаченої законодавством сукупності авторських прав, і набуття жодного з цих прав не пов'язане з будь-якими додатковими діями автора. Тобто, з факту самостійного створення автором комп'ютерної програми виникає увесь комплекс немайнових та майнових прав інтелектуальної власності, який належить такому авторові (чи авторам). Єдиною умовою для набуття прав на комп'ютерну програму є втілення її в певній матеріальній формі. Будь-які формальності чи сповіщення не є підставою для набуття чи не набуття таких прав. Набуття авторських прав з факту створення автором цього твору є одним з найдемократичніших правових інститутів.