Поняття інтелектуальної власності

Загальне законодавство  закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави і суспільства. Наприклад, основною формою охорони  винаходів був не патент, а авторське свідоцтво, яке надавало виключне право на використання об’єкта інтелектуальної власності не їхнім творцям, а державі. Авторське законодавство містило істотне вилучення зі сфери виняткових авторських прав. Воно дозволяло вільно використовувати випущені у світ твори на телебаченні/радіо, у кіно і газетах. І авторське право, і патентне право допускали примусовий викуп суб'єктивних прав на творчі досягнення у власників таких прав, можливість видачі примусових дозволів на їхнє використання.

В той же час механізм захисту порушених прав не був  ефективним. Передбачені законодавством санкції були незначні, а судова процедура - складною. У результаті при масових порушеннях прав кількість  судових справ була мізерною.

Після проголошення незалежності і державотворення України 24 серпня 1991 року, почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.

Початком становлення  законодавства України про інтелектуальну власність вважається, день прийняття Закону України “Про власність”, тобто 7 лютого 1991 року. Цим Законом результати інтелектуальної власності вперше були визнані об’єктами права власності. Деякі норми, що відносяться до інтелектуальної власності, знайшли своє відображення в інших законах України. Першим нормативним актом на шляху створення спеціального законодавства про промислову власність було “Тимчасове положення про правовий захист об’єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій”, затверджене Указом Президента України 18 вересня 1992 року.

Однак, основними джерелами  права промислової власності, що складають основу спеціального законодавства  про інтелектуальну власність, є  Закони України: “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” (15 грудня 1993 року), “Про охорону прав на промислові зразки” (15 грудня 1993 року), “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” (15 грудня 1993 року).

У той же період були прийняті закони України “Про обмеження монополізму  та недопущення недобросовісної  конкуренції у підприємницькій діяльності” (18 грудня 1992 року), “Про охорону прав на сорти рослин” (21 квітня 1993 року), “Про захист від недобросовісної конкуренції" (7 червня 1996 року), “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” (5 листопада 1997 року).

У розвиток зазначеного законодавства про промислову власність Державним патентним відомством України було розроблено і прийнято понад 70 підзаконних актів, що регулюють відносини у сфері набуття прав на об’єкти промислової власності.

Основним законом, що регулює правовідносини в сфері авторських і суміжних прав, є Закон України “Про авторське право і суміжні права” (23 грудня 1993 року). Питання правової охорони прав авторів знайшли своє відображення також у постановах Кабінету Міністрів України, серед яких: “Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва", “Про державну реєстрацію прав автора на добутки науки, літератури і мистецтва”, а також у нормативних актах Державного підприємства “Українське агентство з авторських і суміжних правах”.

Завершальним акордом  у розбудові законодавства України  у сфері інтелектуальної власності  стало прийняття у 2003 році Верховною  Радою України Цивільного Кодексу  України Книга IV, яка має назву  “Право інтелектуальної власності”.

Важливим джерелом права інтелектуальної власності також є міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналася Україна.

Таким чином, в Україні  вже створена законодавча база, що регулює правовідносини у сфері  інтелектуальної власності. Але  попереду ще велика робота з його вдосконалення і гармонізації з міжнародним законодавством у цій сфері.

1.5. Законодавча база інтелектуальної  власності в Україні.

Правовідносини у сфері  інтелектуальної власності в  Україні регулюються окремими положеннями  Конституції України (ст. 41, 54), Нормами Цивільного кодексу України (Книга IV “Право інтелектуальної власності”). Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В Україні діють 10 спеціальних  законів щодо сфери інтелектуальної  власності. Це закони України: “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, “Про охорону прав на промислові зразки”, “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, “Про охорону прав на сорти рослин”, “Про охорону прав на зазначення походження товарів”, “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”, “Про авторське право і суміжні права”, “Про захист економічної конкуренції”, “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм”, “Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”.

Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться  в багатьох інших законах України.

У випадку, коли необхідно  врегулювати спори щодо прав на об'єкти інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

1.6. Структура національної системи  охорони інтелектуальної власності.

За роки незалежності в Україні розбудовано Державну систему правової охорони інтелектуальної  власності (рис. 1.2). За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти і науки України. Виконання конкретних функцій у цій сфері Міносвіти делегувало Державному департаменту інтелектуальної власності. Держдепартамент інтелектуальної власності є урядовим органом державного управління, що уповноважений представляти, реєструвати і підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, зазначення походження товарів, топографії інтегральних мікросхем, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних тощо. Держдепартамент проводить єдину державну політику у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Він здійснює роботи по удосконаленню законодавчої і нормативної бази, міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної власності, забезпечення умов для введення інтелектуальної власності до господарського обороту, підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, взаємодії з громадськими організаціями тощо.

До сфери управління Держдепартаменту включено: Український  інститут промислової власності, Українське агентство з авторських і суміжних прав, Інститут інтелектуальної власності  і права, а також державні інспектори з питань інтелектуальної власності.

Головною функцією Українського інституту промислової власності (Укрпатенту) є здійснення експертизи заявок на об'єкти промислової власності. Саме його експерти проводять експертизу поданих заявниками матеріалів на предмет відповідності умовам правової охорони і видають експертний висновок. Укрпатент має філію, що надає інформаційні послуги, здійснює патентний пошук.

Рис. 1.2. Структура державної системи охорони інтелектуальної власності

 

Головною функцією Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП) є колективне управління правами авторів. УААСП за бажанням автора здійснює підготовку до державної  реєстрації об’єктів авторського права  і суміжних прав та видачі автору охоронного документу – свідоцтва. Важливою функцією УААСП є надання допомоги авторам щодо захисту їх прав у разі порушення. Державне підприємство “Інтелзахист” опікується питаннями боротьби з порушеннями прав на об’єкти інтелектуальної власності, причому у більшій частині суміжними правами.

Інститут інтелектуальної  власності і права виконує  функцію підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної  власності. Він готує спеціалістів і магістрів по спеціальності  “Інтелектуальна власність", а також в рамках підвищення кваліфікації: патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав на об’єкти інтелектуальної власності тощо.

Головним завданням  державних інспекторів з питань інтелектуальної власності, є попередження правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Інспектори - це повноважні представники Держдепартаменту у регіонах України.

На рис. 1.2 представлені також громадські організації, що безпосередньо переймаються питаннями інтелектуальної власності і з якими тісно співпрацює Держдепартамент.

Всеукраїнська асоціація  інтелектуальної власності має  міжвідомчий характер. Вона сприяє доведенню основних проблем, що існують  у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади.

Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація патентних повірених України. За діючим законодавством саме через патентних повірених здійснюється патентування вітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. Патентні повірені надають також кваліфіковані послуги фізичним і юридичним особам в питаннях правової охорони, використання та захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторам посильну допомогу у їх діяльності.

Українська асоціація  власників товарних знаків опікується інтересами правоволодільців знаків.

1.7. Міжнародна система інтелектуальної  власності.

Основою міжнародної  системи інтелектуальної власності  є 21 угода. 15 з них регулюють правовідносини у сфері промислової власності та 6 - у сфері авторського права.

Найбільш важливими  з них є:

- Паризька Конвенція  про охорону промислової власності;

- Мадридська угода  про міжнародну реєстрацію знаків;

- Договір про патентну  кооперацію (договір РСТ);

- Лісабонська угода  про охорону місць походження  та їх міжнародної реєстрації;

- Бернська конвенція  про охорону літературних і  художніх творів;

- Договір ВОІВ по  авторському праву;

- Римська конвенція  про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення тощо.

Адмініструє ці договори Всесвітня організація інтелектуальної  власності (ВОІВ), яка була заснована  у 1967 р. на Дипломатичній конференції  у Стокгольмі. У 1974 р. ВОІВ отримала статус однієї з 16-ти спеціалізованих організацій ООН. На сьогодні членами ВОІВ є 179 держав, у тому числі і Україна, що приєдналася до 18 угод.

Головними завданнями ВОІВ є:

- поліпшення взаєморозуміння  і розвиток співробітництва між  державами в інтересах їх взаємної  користі на основі поваги до їх суверенітету і рівності;

- заохочення творчої  діяльності, сприяння охороні інтелектуальної  власності в усьому світі;

- модернізація та підвищення  ефективності адміністративної  діяльності міжнародних угод, що  створені у сфері охорони промислової  власності, а також охорона літературних і художніх творів. Контроль за виконанням Угод здійснюють керівні органи ВОІВ.

Конвенція, що засновує ВОІВ, передбачає наявність чотирьох органів: Генеральної Асамблеї, Конференції, Координаційного комітету і Міжнародного бюро ВОІВ (секретаріату).

Генеральна Асамблея ВОІВ, членами якої є держави-члени  ВОІВ за умови, що вони також є членами  Асамблеї Паризького і (або) Бернського Союзів, а також Швейцарської Конфедерації - країни місця перебування ВОІВ, є верховним органом ВОІВ. На відміну від Генеральної Асамблеї, у Конференції беруть участь усі держави, що є членами ВОІВ. Членами Координаційного комітету є 72 країни, у тому числі Україна. Координаційний комітет - це виконавчий орган Генеральної Асамблеї і Конференції, що виконує консультативні функції.

Генеральна Асамблея і Конференція скликаються на чергові сесії кожні два роки, Координаційний комітет -щорічно. Виконавчим головою ВОІВ є Генеральний Директор, що обирається Генеральною Асамблеєю  на шестирічний термін. Секретаріат ВОІВ має назву “Міжнародне бюро”. Секретаріат знаходиться в Женеві.

Членом ВОІВ може стати  будь-яка держава - член Паризького або Бернського Союзів, а також  будь-яка інша держава, що задовольняє  хоча б одній з умов:

- є членом ООН, будь-якої  пов'язаної з ООН спеціалізованої установи або членом МАГАТЕ;

- є стороною статуту  Міжнародного суду;

- запрошено Генеральною  Асамблеєю ВОІВ стати учасником  Конвенції про установу ВОІВ.

Крім системи міжнародних  угод, які адмініструє ВОІВ, співробітництво  країн у сфері інтелектуальної власності здійснюється в межах регіональних організацій, таких як:

- Європейська патентна  організація (ЄПО);