Поняття інтелектуальної власності

- Євразійська патентна  організація (ЄАПО);

- Африканська організація  інтелектуальної власності(ОАРІ)*;

- Африканська регіональна організація промислової власності (АRІРО).

ВОІВ не наполягає  на тому, щоб норми національних законів відповідали нормам міжнародних  угод у сфер інтелектуальної власності. Але якщо країна приєдналася до міжнародної  угоди, то у правовідносинах з  іншими країнами вона повинна керуватися нормами цих угод.

 

Контрольні  питання до теми 1.

1. Що таке інтелектуальна власність? Дайте визначення.

2. Назвіть складові матеріального права на об'єкти права інтелектуальної власності.

3. У чому полягає відміна права  власності на об'єкти інтелектуальної власності від права власності на матеріальні об'єкти власності?

4. У чому полягає відміна особистого (морального) права на об'єкт інтелектуальної власності від майнового права на нього?

5. Чи всі результати інтелектуальної  (творчої) діяльності є об'єктами інтелектуальної власності. Так чи ні?

6. Які об'єкти інтелектуальної  власності є результатом технічної  творчості? Яку назву носить  ця група об'єктів і чому?

7. Які об'єкти інтелектуальної власності є результатом художньої творчості?

8. Хто може бути суб'єктами  інтелектуальної власності?

9. Який орган державного управління  відповідає за політику у сфері  інтелектуальної власності?

10. Які основні функції виконує  ДП "Український інститут промислової  власності"?

11. Які основні функції виконує Державний департамент інтелектуальної власності?

12. Які основні функції виконує  ДП "Українське агентство з  авторських і суміжних прав"?

13. Які основні функції виконує  Інститут Інтелектуальної власності  і права?

14. Які ви знаєте громадські  організації у сфері інтелектуальної власності?

15. Чим є собою міжнародна  система інтелектуальної власності?

16. Скільки діє міжнародних договорів,  що адмініструються ВОІВ, і до  скількох із них приєдналася  Україна?

17. Назвіть по три основних  міжнародних договори, що відносяться до об'єкта промислової власності та до авторського права і суміжних прав.

18. Який статус і яка структура  Всесвітньої організації інтелектуальної  власності? 

19. Які функції виконує Всесвітня  організація інтелектуальної власності? 

 

Літературні та законодавчі джерела до теми 1.

1. Цибульов П.М., Чеботарьов В.П. Популярно про інтелектуальну власність / За заг. ред. к.е.н. М.В.Паладія. - К.: ТОВ "Альфа-ПіК", 2004. – 56 с.
2. Дроб'язко В.С., Дроб'язко Р.В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 512с.
3. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. Закладів / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. – с. 624.
4. Інтелектуальна власність: Словник-довідник / За заг. ред. О.Д. Святоцького. - у 2-х т.: Том 1. Авторське право і суміжні права / за ред. О.Д. Святоцького, Р.В. Дроб'язка. Уклад.: В.С. Дроб'язко, Р.В. Дроб'язко. - К.: Видавничий Дім "ІнЮре", 2000. - 356 с. Том 2 Промислова власність / За ред. О.Д. Святоцького, Р.В. Дроб'язка. Уклад.: Г.П. Добриніна, А.В. Кочеткова, Н.І. Мова та ін. - К.: Видавничий Дім "ІнЮре", 2000. - 272 с.
5. Конституція України: Офіційне видання. - К.: Право, 1996.
6. Кодекси України:

• Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Кондор, 2004.

• Міжнародні договори в сфері інтелектуальної власності, до яких приєдналась Україна.
• Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, підписана в Стокгольмі 14 червня 1967 року та змінена 2 жовтня 1979 року.

Тема 2. АВТОРСЬКЕ ПРАВО ТА СУМІЖНІ ПРАВА

1. Поняття та еволюція розвитку авторського права.
2. Об’єкти та суб’єкти авторського права.
3. Особисті немайнові та майнові права автора.
4. Вільне використання творів.
5. Особливості набуття прав на комп’ютерну програму.
6. Визначення суміжних прав та їх об’єкти. Умови здійснення суміжних прав.
7. Суб’єкти суміжних прав.
8. Суб’єктивні суміжні права. Умови здійснення суміжних прав.
9. Захист авторського права та суміжних прав.
10. Міжнародно-правова охорона авторського права і суміжних прав.

2.1. Поняття та еволюція розвитку авторського права.

Авторське право як частина цивільного законодавства, регулює відносини  пов’язані з використанням творів літератури, науки і мистецтва. У  цих відносинах беруть участь, з  одного боку, автори творів, їх спадкоємці, правонаступники та інші власники авторських прав, з другого – організації зацікавлені у використанні творів: видавництва, редакції періодичних видань, кіностудії, телестудії, радіостанції, театри, концертні організації, фірми звукозапису тощо. Відповідно законодавство забезпечує охорону прав не тільки авторів творів, а й творців об’єктів суміжних прав (виконавців, виробників фонограм, радіомовних та телевізійних компаній), що сприяють розповсюдженню цих творів. Основним положенням авторського права є монопольне (виключне) право автора на обнародування твору – дію, завдяки якій твір уперше стає доступним для публіки, а одним з основних його завдань є примноження культурної спадщини суспільства.

Для виникнення і здійснення авторського  права не вимагається реєстрація, спеціальне оформлення твору або дотримання інших формальностей. Однак варто мати на увазі, що на друкованих видання може проставлятися знак охорони авторського права, який складається з латинської букви С у колі ©; імені (найменування) власника виключних авторських прав; року першого опублікування твору. Хоча правовою охороною будуть користуватися однаковою мірою як твори на яких проставлено цей знак так і ті, на яких його немає. Основною метою проставлення знаку охорони авторського права є інформування третіх осіб, що цей твір охороняється, що спрощує процес доведень провини порушника, якщо таке сталося. Аналогічне значення має і реєстрація прав автора на твір, тобто у разі виникнення спору про авторство на твір або його незаконне використання, факт реєстрації може відіграти важливу роль на користь автора.

Ідея охорони авторського  права виникла з часу винаходу друкарського верстату. Можливість тиражувати літературні твори за допомогою  механічних процесів зумовила появу  нових професій. Ці підприємці вкладали значні суми у придбання паперу, у виробництво друкарських машин та ін., що передбачало авансування коштів, що відшкодовувались від продажу друкованої продукції. У такій ситуації, коли відсутні будь-які форми охорони від конкурентів, що продають незаконні копії і як наслідок інвестування у видавничу справу було небезпечне і ризиковане і тому необхідні були певні форми охорони. У Англії така форма охорони з’явилась у вигляді привілеїв, що надавались владою. Ці привілеї давали видавцям виключні права відтворення і розповсюдження твору протягом певного часу і надавали засоби захисту для здійснення права книговидання за допомогою штрафів, арештів тощо.

До кінця 17 ст. система  привілеїв все більше зазнавала  критики, що призвело до появи у 1709 р. Статуту Анни, визнаного першим положенням про авторське право. Предметом цього закону була підтримка вчення і закріплення за правомочними власниками права власності на копії книжок. Закон закріплював за автором виключне право на перевидання книжки протягом 14 р. з дати першого опублікування і можливість передачі цих прав видавцю ще на 14 р. Особлива увага приділялась охороні від несанкціонованого копіювання опублікованих творів. Закон встановлював умови реєстрації в Центрі книговидання і депонування для користування в університетах та бібліотеках. Однак виникали неодноразово спори і судові розгляди з питань співвідношення авторського права згідно із загальним правом і Статутом Анни. Регулювання прав на основі загального права тривало до прийняття у 1911 р. Закону про авторське право, який його скасував (статут Анни).

У Франції перехід  від системи привілеїв до системи  авторського права був частиною загальних змін в житті країни, зумовлених революцією, що скасувала  привілеї всіх видів. У 1791 р. і 1793 р. Конституційна асамблея прийняла декрети, які заклали основу французької системи авторського права. Декретом 1791 р. забезпечувалось право автора на публічне виконання твору протягом усього його життя, а також 5 років після його смерті на користь спадкоємців. Декретом 1793 р. автору надавалося виключне право перевидання його творів протягом життя, а також 10 р. після його смерті на користь спадкоємців і правонаступників. Таке вирішення питання відрізняється від норм Статуту Анни. Зокрема у Франції на відмінну від Англії права автора використовувалися протягом життя автора незалежно від опублікування.

Міжнародний період охорони  авторського права розпочався з  підписання Бернської конвенції  про охорону літературних та художніх творів у 1886 р.

2.2. Об’єкти та суб’єкти авторського права.

Об’єкти авторського права. Об’єктом авторського права є твір науки, літератури і мистецтва, що є результатом  творчої діяльності, виражений у  будь-якій об’єктивній формі незалежно  від призначення, цінності і способу  вираження твору. Твір – це результат творчої праці автора, комплекс дій, образів, поглядів тощо. Закон України “Про авторське право та суміжні права” дає перелік об’єктів авторського права та їх загальні ознаки, однак цей перелік об’єктів авторського права не можна вважати повним, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові форми об’єктивного вираження творчої діяльності людей. Об’єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який має певні, встановлені Законом України “Про авторське право та суміжні права” ознаки: а) творчий характер; б) вираження в об’єктивній формі. Об’єктивна форма може бути різноманітною (усною письмовою, звуко- або відеозапис, зображення тощо) – ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо. Але задум письменника чи композитора, який у свідомості автора склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але ще не виражений зовні у будь-якій формі не визнається об’єктом авторського права.

Об’єктами авторського права є  усні твори (промови, лекції, доповіді, проповіді, виступи тощо оскільки усні твори шляхом їх виголошення вважається опублікованими, тобто вираженими в об’єктивній формі), письмові (літературні наукові), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо.

Розглянемо детальніші групи об’єктів авторського права. Отже об’єктами авторського права є:

• літературні твори – романи, оповідання, твори драматургії та ін. письмові твори незалежно від їх змісту, форми втілення, факту опублікування. До цієї категорії належать і листи, інтерв’ю, а також твори написані особливою математичною мовою, мовою коду або спеціальною технічною мовою (комп’ютерні програми), що не є творами художньої літератури. Щодо наукових творів, то авторським правом охороняється сам твір, а не відкриття або теорії, що міститься у ньому;
• музичні твори – з текстом і без тексту (інструментальні – симфонії, сонати, квартети і вокальні пісні, романси тощо, а також музично-драматичні – опери, оперети, балети тощо). Авторське право охороняє лише твори, подані нотним записом чи перенесені на магнітні або цифрові носії, а також імпровізації або аранжування. До цієї групи варто віднести пантоміми, хореографічні та інші подібного роду твори для сценічного показу, а також сценічні обробки літературних, художніх творів, обробки фольклору, придатні для сценічного показу.
• аудіовізуальні твори – це кіно-, теле-, відеотвори розраховані на одночасне слухове і зорове сприйняття аудиторією. До них належать кіно-, теле-, відеофільми, слайд-фільми, діафільми, ін. кіно- і телетвори незалежно від жанру, призначення, обсягу, виконання.
• картографічні твори: географічні, геологічні та ін. карти, плани, ескізи і пластичні твори, що належать до географії, топографії та ін. наук.
• твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва: ескізи, фасади, проекти забудови, малюнки, плани озеленення, моделі, макети, будівлі, споруди, сади, парки, квартали забудови тощо.
• твори декоративно-прикладного мистецтва і дизайну – це характерні узори, орнаменти і форми, що використовуються для виготовлення промислових виробів і надають виробу естетичного зовнішнього вигляду (ювелірні вироби тощо).
• твори образотворчого мистецтва: картини, скульптури тощо.
• самостійними об’єктами авторського права є переклади, обробки, анотації, реферати, резюме, інсценізації, музичні аранжування та ін. переробки творів науки, літератури і мистецтва та обробки фольклору.

Не є об’єктами  авторського права: офіційні документи (закони постанови, рішення, а також  офіційні переклади); офіційні символи  і знаки (прапори, герби ордени, грошові знаки тощо); витвори народної творчості; повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної інформації; результати, одержані за допомогою технічних засобів, призначених для виробництва певного роду, без залучення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на створення індивідуального твору.

Суб’єкти авторського  права. Суб’єктами авторських прав є  особи, яким належить суб’єктивне авторське  право відносно твору. Власниками цих  прав можуть бути автори, їх спадкоємці, інші правонаступники.

Найважливішими суб’єктами авторських прав є автори творів науки, літератури, мистецтва. Авторами визнаються особи, творчою працею яких створено твір. Авторами визнаються і автори похідних (залежних) творів, зокрема  перекладів, переробок, копій творів образотворчого мистецтва. Але поняття автор твору і суб’єкт авторського права не тотожні як за змістом так за значенням. Оскільки, як уже наголошувалося, автором твору завжди буде його творець, тобто тільки фізична особа, незалежно від її віку, а суб’єктами авторських прав можуть бути і юридичні особи, які є правонаступниками авторів творів, власниками похідного авторського права.

У більшості випадків твори науки, літератури і мистецтва  створюються однією особою, але іноді  двома або кількома, тобто спільною творчою працею кількох співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ними називають співавторством. Розрізняють два види співавторства: нероздільне – коли неможливо виділити працю кожного співавтора, роздільне – колі складові частини чітко визначені і відомо, хто із співавторів написав ту чи іншу частину. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину і одночасно він є співавтором твору в цілому. При нероздільному співавторстві твір може використовуватися лише за спільною згодою всіх співавторів і право опублікування та ін. використання твору належить однаковою мірою всім співавторам.

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за якого  кілька авторів беруть участь у створені колективної праці (енциклопедій, енциклопедичних словників, збірок, журналів тощо). Автори двох різних статей, вміщених в одному номері журналу чи збірки не стають співавторам. Вони не можуть вимагати визнання за ними будь-якого авторського права на весь номер журналу чи збірку. Кожен має авторське право на власну статтю.

Суб’єктами авторського  права після смерті автора стають його спадкоємці. Успадкування авторських прав здійснюється або згідно із законодавством або за заповітом. Оскільки у нас заповіт досить рідкісне явище, то авторське право здебільшого переходять до спадкоємців за законом (в першу чергу спадкоємцями за законом є дружина (чоловік) померлого, його діти (зокрема і усиновлені) та батьки). Всі успадковують права у рівних частинах. Правонаступниками є спадкоємці, юридичні особи, видавництва, театри, кіностудії тощо, які оформили з автором договірні відношення щодо використання його твору. Правомірно придбані авторські права правонаступників визнаються і охороняються на рівні з правами самих авторів.