Основні завдання податкового прогнозування і планування

Реформування податкової системи України здійснюватиметься шляхом удосконалення нормативно-правових актів з питань оподаткування і прийняття Податкового кодексу України як цілісного, гармонійно пов’язаного та комплексного документу, який забезпечить досягнення балансу інтересів держави і платників податків.

Реформування податкової системи України як європейської має відбуватися з урахуванням тенденцій розвитку оподаткування у країнах-членах ЄС та у країнах, що наближені до нас територіально. Ці тенденції формувалися під вирішальним впливом міжнародної податкової] конкуренції, європейської податкової гармонізації і координації національних податкових політик, що важливо враховувати з огляду на необхідність зміцнення позицій України в економічній конкуренції та досягнення стратегічної мети – інтеграції в ЄС.

Міжнародна конкуренція за мобільні фактори виробництва – працю й капітал – зумовила розвиток податкових систем багатьох країн у напрямку перенесення податкового навантаження із зазначених факторів виробництва на споживання і природні ресурси, внаслідок чого склалися такі тенденції у реформуванні податкових систем:

–       до зниження ставки податку на прибуток корпорацій (підприємств), яке протягом 2000-2009 рр. відбулося в 90% країн ОЕСР, в розвинутих країнах-членах ЄС протягом вказаного періоду ставка цього податку знизилася  в середньому з 35,3 до 27,2 відсотків;

–       до зменшення ступеня прогресії в оподаткуванні доходів фізичних осіб та переходу в ряді країн (Болгарія, Латвія, Литва, Естонія, Румунія, Словаччина, Чехія) до їх оподаткування за однією ставкою. За єдиною ставкою справляється податок з доходів фізичних осіб також у Білорусі, Грузії, Казахстані, Киргизстані, Росії,  Туркменістані;

–       до стабілізації ставок податку на додану вартість у багатьох європейських країнах та забезпечення достатньо високого рівня оподаткування товарів, споживання яких чинить негативний вплив на здоров'я людей і довкілля, а також проведення "зелених податкових реформ", у ході яких відбулася узгоджена різновекторна зміна ставок екологічних податків і внесків до соціальних фондів.

Світова фінансово-економічна криза, призвівши до зростання бюджетних дефіцитів, змусила ряд країн – нових членів ЄС підвищити ставки окремих податків. У бік зростання переглядалися переважно ставки ПДВ (в Естонії, Литві, Латвії, Чехії та Угорщині) та акцизів на лікеро-горілчані і тютюнові вироби (в Естонії та Латвії). Литва збільшила також ставку податку на прибуток підприємств, тоді як Чехія її знизила. Подальшого зниження в окремих країнах (Латвія, Литва) під час кризи зазнали також ставки податку на доходи фізичних осіб. В цілому в 2009 році середній рівень ставок ПДВ в нових країнах – членах ЄС зріс до 19,9 відсотків порівняно з 18,8 відсотків у 2006 р., тоді як податків на прибуток і на доходи фізичних осіб – зменшився відповідно з 19,5 та 29,8 до 18,9 та 24,4 відсотків.

До різноманітних податкових заходів у межах реалізації стабілізаційної політики вдавалися країни-члени СНД. Росія зменшила ставку податку на прибуток з 24 до 20 відсотків. Білорусь з 2010 р. підвищила ставку ПДВ з 18 до 20 відсотків та перейшла з 2009 р. до оподаткування доходів фізичних осіб за єдиною ставкою. Азербайджан зменшив ставку податку на прибуток з 22 до 20 відсотків.

Загострення міжнародної економічної конкуренції та гармонізація податкового законодавства країн - членів ЄС, що найвищого рівня розвитку сягнула стосовно податку на додану вартість і специфічних акцизів,  призвели до поглиблення процесу уніфікації національних податкових систем за складом, структурою, механізмом справляння основних податків.

За цими параметрами податкова система України також є подібною до податкових систем розвинутих європейських країн. Закони з питань оподаткування в Україні розроблено з урахуванням основних норм європейського податкового права, а також податкових аспектів права ГАТТ/СОТ та інших міжнародних організацій – Організації економічного співробітництва та розвитку, ООН.

Згідно із статтею 51 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та європейськими співтовариствами і їх державами-членами наша держава має зобов'язання наблизити законодавство щодо непрямого оподаткування і оподаткування прибутку підприємств до норм і стандартів податкового права ЄС. За час дії Угоди у сфері непрямого оподаткування враховано основні вимоги базових нормативних актів ЄС - Директиви Ради ЄС від 28 листопада 2006 р. N 2006/112/ЄС про спільну систему податку на додану вартість, Директиви Ради 95/59/ЄС від 27.11.1995 щодо податків, інших ніж податки з обороту, які впливають на споживання тютюнових виробів, Директиви Ради 92/80/ЄЕС від 19.10.1992 щодо зближення податків на тютюнові вироби, інші, ніж сигарети та Директиви  Ради 92/83/ЄЕС від 19.10.1992 щодо гармонізації структур акцизних зборів на спирт та алкогольні напої  в частині структури акцизного збору.

Водночас Україною укладено міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування практично з усіма країнами СНД, Європи, багатьма країнами Азії, Північної та Південної Америки і кількома країнами Африки, що є найбільшими торговельними та інвестиційними партнерами України.

Основні тенденції розвитку податкової системи України відповідають тенденціям розвитку податкових систем інших європейських країн, про що свідчить зниження, починаючи з 1995 р., ставок основних податків – податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, перехід до оподаткування доходів фізичних осіб за єдиною ставкою. Однак податкові ставки, за якими справляється акцизний збір і податок з доходів фізичних осіб, на сьогодні в Україні значно нижчі, ніж у країнах-членах ЄС. Ставка податку на прибуток підприємств є нижчою, ніж у розвинутих країнах-членах ЄС, але вищою, ніж у країнах – нових членах ЄС.

Незважаючи на численні зміни, що перманентно вносяться до податкового законодавства і спрямовані на удосконалення податкової системи України, вона не позбавлена серйозних недоліків. Серед них:

–       високий  рівень податкового навантаження на економіку в цілому (в середньому за 2005-2009 рр. з урахуванням платежів до Пенсійного та інших фондів соціально призначення – 37,9% від ВВП, у т.ч. в 2008 р. – 39,1, 2009 р. – 37,3%; в країнах ЄС-12 у середньому 34,4%, у т.ч. в Польщі 34,8, Чехії 36,9, Естонії 33,1, Латвії 30,5, Болгарії 43,2%) і на бізнес зокрема (ставка податку на прибуток в Україні становить 25%, у середньому по країнах ЄС-12 – 18,9%, у т.ч. в Польщі 19, Чехії 20, Естонії 21, Латвії 15, Болгарії 10%);

–       відсутність економічно обґрунтованого балансу між фіскальною і регулюючою функціями податків, неефективна система державного податкового регулювання, його неузгодженість із завданнями економічної політики держави;

–       наявність великої кількості малоефективних податків та меншої, ніж у європейських системах оподаткування, тривалості базових податкових періодів (щоквартальне декларування і сплата податку на прибуток, тоді як у європейських країнах – раз на рік), що погіршує позиції України в міжнародному рейтингу простоти ведення бізнесу за показником "кількість платежів на рік" та збільшує витрати суб'єктів підприємницької діяльності на сплату податків;

–       нестабільність податкового законодавства, що обмежує можливості формування суб'єктами господарювання фінансової та економічної політики у середньо та довгостроковому періодах;

–       неоднорідність та складність нормативно-правової бази оподаткування, недостатня узгодженість і навіть суперечливість окремих законодавчих норм,           відсутність єдиної термінології, частота застосування норм непрямої дії в податкових законах, що призводить до нарощування кількості підзаконних актів, податкових роз’яснень, а також посилення навантаження на судову систему у зв’язку із зростанням кількості позовів щодо порушень податкового законодавства;

–       неузгодженість податкового законодавства з нормами, які складають інші інститути фінансового законодавства або входять до інших галузей законодавства;

–       наявність економічно необґрунтованих розбіжностей у підходах до визначення та оцінки доходів і витрат для встановлення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та нормативно-правовою базою бухгалтерського обліку в частині розрахунку фінансового результату, що призводить до невідповідності сум податкових платежів підприємств реальному результату їх господарської діяльності;

–       несвоєчасне виконання державою своїх зобов'язань по відшкодуванню податку на додану вартість суб'єктам господарювання;

–       відсутність істотного прогресу в досягненні цілей реформування податку з доходів фізичних осіб – розширенні його бази шляхом виведення доходів із "тіні", про що свідчать результати податкових перевірок суб’єктів господарювання у 2008 році, за якими заробітну плату у „конвертах” сплачували 42% перевірених роботодавців, а серед роботодавців – фізичних осіб – 74%;

–       порушення фундаментального принципу справедливості в оподаткуванні, невиконання податковою системою функції перерозподілу доходів від багатих до бідних;

–       недостатнє виконання акцизним збором функції обмеження споживання шкідливих товарів, передусім внаслідок низьких ставок податку, що значно відстають від їх рівня в європейських країнах. Зокрема, навіть після підвищення в 2009 р. ставок акцизного збору на алкогольні напої, тютюнові вироби і нафтопродукти акциз на сигарети з фільтром у середньому становив 2,34 грн. з пачки (біля 0,25 євро) порівняно з 1,28 євро у країнах ЄС;  загальна частка акцизів (специфічний збір плюс адвалорний) у ціні сигарет виросла до 43% за мінімального для країн ЄС рівня 57%;

–       викривлення стимулів до економічної діяльності внаслідок співіснування в податковій системі України двох підсистем – загальної і спрощеної, незацікавленість суб’єктів малого підприємництва у зміні свого статусу і, відповідно, зростанні обсягів діяльності; використання суб’єктів підприємницької діяльності, які застосовують спеціальний режим оподаткування, у схемах мінімізації податкових зобов'язань підприємств, що працюють у загальному режимі оподаткування;

–       недосконала й витратна система адміністрування податків і зборів;

–       низький рівень податкової культури, широке розповсюдження схем мінімізації та ухилення від сплати податків, що призводить до зростання податкової заборгованості платників перед бюджетом і державними цільовими фондами, недостатнього фінансування виконання функцій держави;

–       нераціональна система податкових пільг, що спричиняють порушення принципів справедливості в оподаткуванні та призводять до зниження фіскальної ефективності основних податків;

–       нераціональна структура внесків до Пенсійного та інших державних фондів соціального призначення, наслідком якої є перекладання основного тягаря внесків на роботодавців. Існування чотирьох автономних фондів соціального страхування та диференційованих платежів до кожного з них призводить до значного збільшення витрат на адміністрування внесків, порівняно з консолідованим варіантом їх сплати (єдиний соціальний внесок).

Необхідність розв'язання зазначених проблем визначає мету та завдання реформування податкової системи України.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є соціальною правовою державою, податкова система якої має відповідати вимогам соціальної держави щодо рівня фінансування суспільних благ та перерозподілу ВВП через податкову систему, який забезпечуватиме формування фінансових ресурсів, достатніх для виконання конституційно закріплених функцій держави та додержання конституційних прав громадян на достатній життєвий рівень.

Реформування податкової системи розпочнеться в умовах подолання наслідків фінансово-економічної кризи, зменшення податкових надходжень до державного і місцевих бюджетів у 2009 році, високого рівня бюджетного дефіциту, дефіциту Пенсійного фонду України, зменшення інвестицій в економіку, падіння ділової активності у реальному секторі економіки та у фінансово-кредитній сфері.

Реформування податкової системи відбуватиметься синхронно з упорядкуванням та оптимізацією державних  видатків та вирішенням таких завдань:

–       відновлення економічного зростання та його забезпечення на інноваційно-інвестиційній основі;

–       масштабна модернізація національного виробництва, впровадження енергозбереження, зростання продуктивності праці, зміцнення конкурентних позицій вітчизняного виробника на зовнішніх товарних ринках;

–       стимулювання регіональних "точок зростання" економіки та залучення інвестицій;

–       запровадження європейських стандартів соціального захисту, якісного піднесення рівня життя громадян;

–       перегляд пільг, надання яких є необґрунтованим, та вжиття заходів щодо їх скасування; впровадження програм поетапної заміни пільг, що виконують функцію соціальної підтримки вразливих верств населення, адресною допомогою;

–       реформування пенсійної системи України, забезпечення її прозорості та стабільного функціонування, збалансування бюджету Пенсійного фонду, впровадження обов’язкової накопичувальної пенсійної системи;

–       поетапне збільшення обсягів бюджетного фінансування системи охорони здоров’я до загальноєвропейського рівня, забезпечення належної якості гарантованих державою медичних послуг;

–       перегляд державних цільових програм з погляду доцільності продовження їх бюджетного фінансування та концентрація бюджетних ресурсів на пріоритетних напрямах науково-технічного та інноваційного розвитку;

–       підтримка впровадження енергоефективних та енергозберігаючих технологій, а також технологій з використанням відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива;