Основні завдання податкового прогнозування і планування

3

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Економічний факультет

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Основні завдання податкового прогнозування і планування

ВИКОНАЛА:

студентка 56 групи

спеціальності «Оподаткування»

Шевчук Тетяна

Перевірила:

к.е.н., ст.викл. Динь І.М.

Луцьк 2011

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОДАТКОВОГО
ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ В СИСТЕМІ
ПОДАТКОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

1.1. Сутність, функції та значення податків

1.2. Податкове прогнозування і планування – складова частина
       державного податкового менеджменту

1.3. Механізм податкового прогнозування та планування

РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИКА ПОДАТКОВОГО ПРОГНОЗУВАННЯ ТА ПЛАНУВАННЯ В Україні

2.1. Аналіз податкових надходжень до державного бюджету України

2.2. Прогнозування податкового навантаження у зв’язку із зміною
      податкового законодавства України

РОЗДІЛ ІІІ. НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ПОДАТНОГО ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ПЛАТЕЖІВ В УКРАЇНІ

3.1. Шляхи оптимізації механізму податкового прогнозування та
      податкового планування

3.2. Законодавча база реформування податкової системи України

3.3. Напрями реформування податкової системи

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

При централізованій системі управління народним господарством такі важливі сфери управлінських дій, як податкове планування, прогнозування, інформаційний аналіз, контроль, були жорстко регламентовані. Це забезпечувало досяжність мети за будь-яку ціну, тобто виконати директивно встановлюваний план.

Державний податковий менеджмент як особливий науково-практичний процес надзвичайно місткий за своїм змістом, умовами організації і цільовими установками.

В даний час особливою гостротою відчувається необхідність систематизованого аналізу надходження податків, тенденцій розвитку податкової бази і її елементів та науково обґрунтоване прогнозування поступлень платежів до бюджету. Від того наскільки вміло і послідовно буде вирішуватися це завдання в значній мірі залежить ефективність податкової системи в цілому. Питання прогнозування надходжень актуальні у зв’язку із недостатньою їх науковою розробкою. На сьогодні податкові органи не мають достатніх методичних розробок по аналізу поступлень, а особливо аналізу бази оподаткування.

Предметом дослідження є завдання податкового прогнозування і податкового планування.

Об’єктом вивчення є механізми податкового прогнозування та податкового планування.

Метою дослідження виступає вивчення особливостей податкового прогнозування та податкового планування, методів їх оптимізації для нарощення доходів бюджету України.

Поставлена мета досягається шляхом виконання таких завдань дослідження:

1)    розкрити поняття податків та їх ролі в економіці країни;

2)    визначити основні завдання податкового прогнозування та податкового планування;

3)    розглянути механізм податкового прогнозування надходжень до державного бюджету та інших бюджетів; 

4)    провести аналіз податкових відрахувань до державного бюджету України до 2010 року;

5)    проаналізувати податкове прогнозування податкових надходжень до бюджету різних видів податків в 2011-2012 роках;

6)    вказати напрямки оптимізації механізму податкового прогнозування та податкового планування та розкрити концепцію реформування податкової системи України. 

Робота написана з використанням таких наукових методів дослідження, як порівняння, опис, аналіз, статистичний аналіз, економетричний аналіз, припущення, моделювання.

Мета і завдання зумовили формування такої структури курсової роботи: вступ, основна частина, яка складається з трьох розділів, висновки та список використаних джерел.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОДАТКОВОГО ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ В СИСТЕМІ ПОДАТКОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

1.1. Сутність, функції та значення податків

Стягнення державою на свою користь певної частини ВВП – це один, хоч і дуже важливий бік податкових відносин. Що стосується використання податків як інструменту державного регулювання економіки, то цей аспект податків має більш змінні характеристики – від фрагментарного податкового втручання держави до її постійного (з кінця ХІХ століття) і далі (з початку ХХ століття) до цілеспрямованого податкового впливу на економіку, який, однак, відрізнявся своїм рівнем в окремі періоди.

Довгий час пануючим було лише класичне уявлення про значення податків в економіці. Вчені-класики, економісти А. Сміт, У. Петті, Ж.-Б. Сей, Д. Рікардо вважали економіку сталою, саморегульованою системою, де податки виконували лише роль джерела доходів бюджету.

З ускладненням економічних відносин у суспільстві виникла потреба в корекції класичного вчення. Уявлення, що фіскальні дії можуть мати важливу стабілізуючу дію на економіку, найбільш широко розповсюдилось у період Великої депресії 30-х років; ключову роль тут, як це відзначалося вище, відіграла кейнсіанська теорія зайнятості. Ці погляди фактично до 70-х років визначали розвиток і напрями економічної думки. Стосовно податків передбачалося, що шляхом зміни обсягу і структури податкових надходжень можна пом’якшити циклічні коливання економіки, стимулювати інвестиції. Зокрема, американський економіст Д. Д’ю стверджував, що в “сучасному суспільстві податки функціонують швидше як регулятори, ніж як дохідний захід” [6].

Врешті-решт, питання теоретичної моделі податкової системи потребує визначення функцій податків. Дослідження категорії податків буде неповним без з’ясування їх суспільного призначення.

В економічній літературі існують суттєві розбіжності як кількісного, так і якісного характеру з приводу визначення функцій, що виконує дана категорія. Особлива одностайність простежується стосовно фіскальної функції податків. Вона вважається історично найдавнішою та послідовно реалізовуваною, за допомогою неї здійснюється головне призначення податків – збір грошових коштів із фізичних та юридичних осіб із метою формування фінансових ресурсів держави, що акумулюються у бюджетній системі та позабюджетних фондах, і необхідних для здійснення нею своїх функцій. Щодо значимості та вагомості цієї функції, то вони значною мірою визначаються економічною доктриною конкретної держави.

Регулююча функція також належить до загальноприйнятих. В її основі – сутність податків як інструменту вартісного розподілу та перерозподілу доходів між соціальними верствами та групами, між сферами та галузями економіки. Держава вилучає частку поточного чи накопиченого доходу в одних осіб і передає його іншим. Такий перерозподіл державні органи здійснюють з метою забезпечення грошовими коштами і фінансовими ресурсами тих осіб, які відчувають доцільну, суспільно визнану потребу у ресурсах, однак не в змозі забезпечити її з власних джерел. Таким чином, оподаткування ставить своїм завданням отримання і зосередження в руках держави грошових коштів, необхідних для вирішення соціальних, економічних, науково-технічних проблем населення, регіонів, галузей, країни. Тобто з погляду економіки податки є як інструментом фіскальної політики держави, так і методом непрямого регулювання розподільчих і перерозподільчих процесів. Відповідно виділяються два напрями регулюючої ролі держави в галузі оподаткування [32]:

1) фіскальний, що полягає в отриманні й акумулюванні податкових платежів, формуванні на цій основі дохідної частини бюджету з метою виконання державою завдань економічної та соціальної політики;

2) регулюючий, який полягає у стимулюванні чи дестимулюванні шляхом таких податкових важелів: види податків, об’єкти оподаткування, база оподаткування, податкові ставки, податкові пільги для певних форм економічної діяльності, виробництва і споживання ряду товарів та послуг, галузей і регіонів.

На думку Б. Болдирєва, податки виконують економічну функцію. При цьому він вказує, що “економічна функція означає, що податки, як активний учасник перерозподільчих процесів, серйозно впливають на відтворення, стимулюючи або стримуючи його темпи, посилюючи накопичення капіталу, розширюючи чи звужуючи платоспроможний попит населення”. Реалізується така функція через систему санкцій, винятків, податкових кредитів. Вона проявляється в зміні об’єкта оподаткування, розмірів і ставок податків, оподатковуваної бази та інших параметрів, пов’язаних з розподільчими відносинами. З наведеної цитати можна зробити висновок, що, врешті-решт, йдеться про регулюючу функцію податків.

Регулююча функція податків має цілком самостійний характер, їй притаманний ряд властивостей, які характеризують багатогранність ролі податків у відтворювальному процесі. Держава, використовуючи регулюючу функцію, отримує можливість впливати на рівень соціально-економічного розвитку, стимулюючи чи дестимулюючи окремі його напрями. У міру активізації ролі держави в організації господарської діяльності, у регулюючої функції з’являються додаткові властивості, які знаходять свою реалізацію в окремих під функціях [17, 55-56].

Ряд економістів (Д. Чернік, В. Федосов) у ряду самостійних функцій податків називають контрольну. На думку прихильників такого підходу, вона проявляється в ролі оціночного показника ефективності кожного окремого податку та системи в цілому. Погоджуючись з подібною властивістю податків, слід, однак, відзначити таке. Структура податків, їх розміри створюють основу для аналізу фінансової політики держави і прийняття відповідних кроків до вдосконалення. Проте контрольна функція податків проявляється лише в умовах дії регулюючої функції, а тому може вважаться саме її підфункцією.

На думку В.М. Родіонової, податки виконують також і соціальну функцію. З нашої точки зору, як і у випадку з контролюючою функцією, її необхідно включити до складу регулюючої, адже остання охоплює всі процеси, пов’язані з розподілом ресурсів та багатства суспільства у цілому.

Тут цікаво буде подивитися на природу податків у контексті теорії економічної стратифікації суспільства П. Сорокіна.

Сутність теорії П. Сорокіна полягає в тому, що процес перерозподілу багатства у світі відбувається постійно. Відповідно до руху та перерозподілу товарно-матеріальної форми речей у будь-якому суспільстві відбувається стратифікація (розшарування) національної громади на певні людські групи з різним рівнем доходу і, відповідно, добробуту. Чим відчутнішим стає це розшарування (розрив у рівнях доходів), тим більш нестабільною стає соціально-економічна система, що, врешті-решт, може закінчитися соціальними катаклізмами (революції, громадянські війни, поява латентних терористичних угруповань).

П. Сорокін зазначає, що Парето висунув гіпотезу про постійність форми розподілу (профілю) економічної стратифікації. Маркс, у свою чергу, виходив з припущення про те, що концентрація багатства в “одних руках” неодмінно призведе до революції. Не відкидаючи право на існування таких поглядів, П. Сорокін доводить, що це занадто радикальні ідеї. Істина ж, як завжди, знаходиться між ними.

Для аргументації своє позиції він провів статистичний аналіз розподілу доходів за різними групами населення в найбільших демократіях XІX сторіччя. Головним чином, це США та країни Західної Європи. Як виявилося, в усіх країнах, що увійшли до вибірки, протягом другої половини XІX сторіччя відбулося значне зростання рівня доходів населення і, головним чином, за рахунок середнього класу.

У зв’язку з цим П. Сорокін висуває гіпотезу вирівнювання економічної диференціації суспільства за рівнем доходів. При цьому одним з головних інструментів усунення надмірної стратифікації він вважає податки. Вони, на його думку, є найбільш цивілізованим інструментом перерозподілу національного доходу в будь-якому суспільстві (на відміну від війн, націоналізації, конфіскації, експропріації тощо) [18, 7-8].

Таким чином, у ході постійного руху процесів економічної стратифікації суспільства податки об’єктивно виконують так звану егалітарну (вирівнюючу) підфункцію. Вони, поєднуючи в собі антагоністичні інтереси суб’єктів податкових відносин, дозволяють запобігати соціальним катаклізмам, надають економічним системам більшої стабільності та сприяють довготривалому економічному зростанню. Наявність такої властивості, природно, викликає потребу в уявленні такого потенціалу податків у вітчизняній практиці і врахуванні повною мірою особливостей оподаткування.

Отже, можна зробити висновок, що суспільне призначення економічної категорії податків достатньо реалізується шляхом виконання двох функцій – фіскальної та регулюючої, остання з яких має ряд підфункцій: контрольну, соціальну, егалітарну тощо.

Ефективність методів державного впливу на економіку ставить високі вимоги до регулюючої функції податків. Хоча виробництво домінує над іншими фазами відтворення, розподіл слід враховувати у ряду визначальних факторів економічного розвитку суспільства. Стрімке зростання ролі розподільчих відносин у суспільному відтворенні прямо впливає на мотиви підприємницької діяльності, стабільність, економічне зростання, величину національного багатства. Недостатнє використання регулюючого потенціалу окремих складових системи розподільчих відносин пояснює, поряд з іншими чинниками, недостатню ефективність трансформаційних процесів в Україні.