Інфляції: сутність, види та соціально-економічні наслідки

Розглянувши міркування щодо зменшення природного рівня безробіття, необхідно взяти до уваги таке застереження. Три десятиліття наукових досліджень і практики ринку з цієї проблеми зробили наукових аналітиків дуже обережними у їх твердженнях щодо зменшення природного рівня безробіття.

Один із способів пристосування – “індексування” економіки. Індексування – це механізм, за допомогою якого заробітна плата, ціни і контракти частково чи повністю захищені від змін у загальному рівні цін. Приклад часткової індексації можна знайти у багатьох трудових угодах, які гарантують працівникам поправку на зростання прожиткового мінімуму. Типовий приклад: фірма забезпечить робітникам 2 % зростання заробітної плати у наступному році, якщо не буде інфляції. Проте якщо ціни зростуть на 10 % протягом наступних 12 місяців, то фірма додасть ще 4 % як поправку на зростання прожиткового мінімуму. Інші сфери, що інколи індексуються, – це податкова система, орендна плата і довгострокові угоди.

 Коли повністю індексувати економіку інфляція не буде ні для кого “реальною”, і може буде, мабуть, ігнорувати її і зосередити увагу на зменшення безробіття. Це виглядає як хороша ідея, але на практиці вона має серйозні вади. Повна індексація неможлива, бо вона гарантує певний рівень реальних доходів, що в такому разі просто не можуть бути отримані. Крім того, чим вища індексація, тим більших інфляційних потрясінь буде зазнавати економіка.

Високий процент індексування діє як великий мультиплікатор – він підсилює зовнішні потрясіння у цінах. Повна індексація – це шлях до галопування інфляції. Адаптація до інфляції, отже, містить парадокс: чим більше суспільство ізолює своїх членів від інфляції, тим нестабільнішою стає інфляція. Країни, що повністю індексували інфляцію (такі, як Бразилія), дійшли до висновку, що практично неможливо викорінити інфляцію навіть через драконівські заходи [6, c.290-294].

 

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВІВ ІНФЛЯЦІЇ В УКРАЇНІ ТА МОЖЛИВІ СПОСОБИ ЇХ ПОМ’ЯКШЕННЯ

 

3.1. Аналіз інфляційних процесів в Україні

 

За підсумком січня-вересня 2009 року зростання цін на споживчому ринку України становило 9,1% (базова 12,5%), що на  7 в.п. менше ніж за аналогічний період 2008 року. У вересні індекс споживчих цін становив 100,8% (базовий 101,1%).(див. додаток В)

У 2009 році спостерігалася стійка тенденція до уповільнення темпів росту ІСЦ як в річному (з 22.3% до 12.3%), так і квартальному обчисленні ( див. додаток Г).

Основними чинниками, які визначали динаміку інфляційних процесів на споживчому ринку у січні-вересні 2009 року, були: звуження споживчого попиту населення, як наслідок зменшення обсягів кредитування (зниження з початку року на 10,1%), так і через скорочення доходів населення (середнє значення індексу реальної заробітної плати за січень-серпень становило 98,79%, що на 8,61% менше порівняно з груднем 2008); дія сезонних чинників, що проявлялося у дефляційній динаміці липня-серпня (0,1%, 0,2% відповідно); переважання девальваційних тенденцій на валютному ринку (на міжбанківському ринку середньомісячний курс гривні у січні-вересні становив 8,12 грн./дол. США, зниження на 0,97% до грудня 2008); збереження негативних інфляційних очікувань, що виявляється у тому числі у тенденції до конвертації заощаджень населення в іноземну валюту (від’ємне місячне сальдо продажу-купівлі населенням іноземної валюти на готівковому валютному ринку у вересні становило 565,7 млн. дол. США) [24, c. 43-45].

У 2010 році експертами очікується прискорення інфляційних процесів  головним чином внаслідок дії адміністративних чинників, таких як підвищення тарифів на окремі складові житлово-комунальних послуг (на 10-15%).

Поряд з вищезазначеним, матимуть місце і деякі інші фактори серед яких можна виділити: підвищення цін у виробництві окремих продуктів харчування як наслідок цінових шоків на зовнішніх товарних ринках (протягом п’яти місяців 2009 року ціни на цукор сирець на Нью-Йоркській біржі зросли на 41,6%, на білий цукор на Лондонській біржі – на 41,4%); зростання обсягів видатків зведеного бюджету (за підсумками 8 місяців приріст на 7,5 % або 13,4 млрд. грн.) створює передумови для посилення інфляційного тиску.

Крім того, відповідно із моделлю сукупної пропозиції, до категорії якої відноситься й крива Філіппса, у короткостроковому періоді, внаслідок скорочення безробіття через цінові шоки у прогнозному періоді буде прискорюватися інфляція (спостерігається скорочення чисельності безробітних у віці 15-70 років, за методологією МОП, на 0,4% у січні-червні 2009 порівняно з січнем-березнем 2009р. Рівень безробіття у  січні-червні  2009 року – 9,1%).

Ризиками прогнозу можуть бути: політична невизначеність після виборів, що сприятиме підвищенню інфляційних очікувань; посилення девальвації національної валюти; збереження низького рівня довіри населення до національної валюти та до банківської системи (продовження відтоку депозитів фізичних осіб, за вересень знизилися на 0,8% – до 202,3 млрд. грн., що може буди проінфляційним чинником); низький рівень ресурсної бази та ліквідності банківської системи створюють умови для гальмування процесів кредитування, як чинник гальмування інфляції (спостерігається подорожчання вартості кредитних ресурсів, середня вартість кредитів (строком на місяць) на міжбанківському ринку зросла з 10,39% у серпні до 13,94% у вересні, за кредитами овернайт з 1,22% до 2,07% відповідно).

За умови справдження зазначених припущень  та ризиків індекс споживчих цін у 2010 році можливо буде на рівні 117,0-118,0 відсотків (до грудня) [22].

Як показує аналіз останніми роками ми спостерігали суттєве прискорення інфляційних процесів на споживчому ринку,  що вказує на існування суттєвих дисбалансів у економіці. Зокрема, розрив між продуктивністю праці, соціальними видатками та споживанням [13, c.22].

3.2. Причини виникнення інфляції в Україні та способи подолання наслідків (антиінфляційна політика України)

Уперше в Україні заговорили про інфляцію лише в 1991 році, хоча потужний інфляційний потенціал заклався ще в колишньому СРСР. Це зумовлювалося, з одного боку, повним державним монополізмом та відсутністю ринкової конкуренції, а з іншого – спотвореною структурою виробництва, надзвичайно високою часткою військово-промислового комплексу, надмірним “старінням” основних фондів, неефективних використанням капітальних вкладень, ресурсів тощо.

За глобального державного регулювання економіки та жорстокого адміністративного контролю за рівнем цін і доходів грубо порушувався автоматично діючий зв’язок між зростанням грошової маси, платоспроможного попиту і рівнем цін. Останні, як правило, “заморожувались”, незважаючи на зростання попиту за надто обмеженої пропозиції, що виключало відкриту форму інфляції. Унаслідок цього постійно збільшувалась товарно-грошова розбалансованість сфери обігу, тобто збільшувався незадоволений платоспроможнийпопит, який постійно тиснув на товарні ціни. За таких умов інфляція набрала прихованої форми і виявлялася в хронічному дефіциті товарів, зростанні цін на чорному ринку та зниженні ринкового курсу національної валюти.

Однак розвиток інфляційних процесів в Україні (1991-1994 рр.) мав і специфічні особливості. Вони повязані, насамперед, з непослідовністю екномічних перетворень, прорахунками в економічній політиці, деформаціями процесу роздержавлення і приватизації, надмірними бюджетними видатками. 

Інфляційні процеси протягом 1991 - 1993 рр набули в Україні найвищих темпів серед інших пострадянських держав. Пояснити це можливо не лише станом структурної розбалансованості економіки, нераціональним співвідношенням галузей, продукуючих на виробничий та споживчий ринки. Інфляційні процеси в Україні були спричинені їх багатофакторним характером, об'єктивними негараздами перехідної економіки, в тому числі значною мірою залежністю від зовнішнього енергопостачання [18, c.9].

  За данними Кабінету Міністрів України у 1994- 1995 рр. інфляція в Україні приблизно на 86% визначалась збільшенням обсягів грошової маси і швидкістю її обігу та на 14 % - зниженням обсягів виробництва. Насправді цей вплив є більш багатобічним і глибоким. Він діє також через співвідношення попиту і пропозиції, експорту й імпорту, валютний курс тощо.

  Серед чинників та факторів інфляції в українській економіці слід назвати наступні:

- невиважена первинна емісія;

- структурні перекоси у матеріальному виробництві та ціновій   політиці;

- затратність економіки та непродуктивні витрати окремих  виробництв;

- значна руйнація товаропродукуючої сфери та неефективність безготівкової системи розрахунків;

- від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі та неконтрольований експорт;

- доларизація економіки.

  Швидке поглиблення інфляції від прихованої до гіперінфляції протягом 1991-1993рр, було зумовлено, з одного боку, вкрай незадовільною структурою виробництва, його низькою ефективністю, падінням темпів росту, а потім і абсолютних обсягів виробництва, а з іншого - нарощуванням дефіциту державного бюджету із зменшенням надходження доходів та збереженням на попередньому рівні або зростанні державних витрат. Результатом цього стала безперервна емісія, а річні темпи інфляції становили:

- у 1992 році - 1308,0%;

- у 1993 році - 4834,9%;

- у 1994 році - 992,0%;

- у 1995 році -253,5%  

  Серед факторів інфляції в Україні неможливо не назвати "шок пропозиції" - різке зростання світових цін, зокрема на енергоносії, сировину. Порушення постачання енергоносіїв в Україну, її енергозалежність від зовнішніх надходжень нафти та газу, передусім, з Росії та Туркменістану призвели до зростання цін на енергоресурси ( з 1991 по 1994 рр. ціни на нафту зросли у 146 тис. разів, на газ- у 64,2 тис. разів) на внутрішньому ринку та до зростання зовнішньої заборгованості. Так, станом на 1 січня 1994 року кредиторами України були 11 республік колишнього СРСР. При цьому заборгованість перед Росією становила 79,3 % і була найбільшою  [9, c.9].

  Невиважена грошова емісія - ще одна причина інфляції в Україні. Якщо в економіку викидається певна сума грошей, не забезпечених товаром, то цей розрив компенсується ростом цін і відповідно посиленням інфляції. За повідомленням Міністерства статистики України, “емісія грошей за 1993 рік збільшилася у 25 разів і становила 123 трлн. карбованців, у тому числі за четвертий квартал - 7,5 трлн. крб., а лише за грудень - 3,8 трлн- крб”.

  Збільшення суми, незабезпеченнх товарною масою, грошей в українській економіці було пов'язане з покриттям готівкового попиту, бюджетними дотаціями, кредитуванням виробників та споживачів (включаючи і явних банкрутів). Грошові емісії в українській економіці 1992 - 1993 рр. були інфляційним фактором ще й тому, що сприяли падінню валютного курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют. Це, у свою чергу, призвело до того, що український карбованець не виконував класичних грошових функцій. Більш сильна іноземна валюта витісняла національні гроші. Тобто почалося обертання такої валюти, як долар. Станом на 1.08.1994 року питома вага національної валюти становила 86,5 %, іноземної валюти- 13,5 %. Станом на 1.01.1995 р. відповідно- 68,6% і 31,4%. 

Надмірний рівень інфляції у 1993 р. змусив уряд та НБУ докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політика НБУ будувалася, орієнтуючись на приборкання інфляції. Ще наприкінці 1993 року було запроваджено ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу (скорочення видатків бюджету, обмеження грошової емісії). Якщо у IV кварталі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4 %, то в І кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4 %, а в II кварталі - до 5,0 %. Жорстка монетарна політика сприяла ліквідації певних проявів інфляції. Але, на жаль, вона не лише не ліквідувала, а й сприяла активізації такого інфляційного чинника, як спад виробництва і посилення стагфляції - інфляційного процесу, який супроводжується падінням обсягів виробництва Падіння обсягів виробництва зберігалося на підприємствах усіх провідних галузей.

Отже, можна зробити висновок, що просте обмеження грошової маси хоча и гальмує динаміку цін, але водночас гнітить виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг боргових зобов'язань.

У відповідності до Наказу Президента, постанови Кабінету Міністрів та Національного Банку з 1 по 16 вересня 1996 року в Україні було проведено грошову реформу: введено в загальний обіг єдину національну одиницю - гривню. Основною  передумовою введення гривні вважають певною мірою успішне проведення рестрикційної грошово-кредитної політики, що призвела до зниження рівня інфляції. Якщо в 1994 р. рівень роздрібних цін зріс у 5 разів, то в 1995 р.- лише у 2,8 рази. У 1996 році, "напередодні реформ", темпи інфляції склали: у травні, червні- 1%, серпні- 5,7%, у вересні- 2%. 

За даними Держкомстату, інфляція в Україні (зростання цін споживчого ринку) у лютому 2000р. становила 3,3% (тоді як у січні - 4,6%). Так що прогноз Міністерства економіки відносно зниження її темпів у лютому до 2% не виправдався. Індекс споживчих цін у січні-лютому поточного року становив 108,1%, тоді як за аналогічний період 1999 року - 102,5% і 1998 року - 101,5%. Рівень інфляції в Україні в 1999 році становив 19,2%, в 1998 році - 20%

[13, c.31-35].

Виділяють десять головних причин зростання інфляції в Україні 2009 р.

Перша причина випливає із даних Держкомстату - протягом 2006-2007 років в Україні чітко простежувалось зростання цін виробників. Таке зростання з певним часовим лагом нині виявляється на споживчих цінах. На кінець 2007 року ріст цін виробників становив майже 15%. Це дало «вхідні» відсотки інфляції на споживчому ринку в 2008 році.

Другою причиною є “інфляція росту”. В Україні у 2005-2008 роках відбувалося економічне зростання. У таких умовах значно зростає попит на метал, деревину, цемент, енергоресурси, землю, і на гроші (високі ставки за кредитами). Зростання цін на “ресурси зростання” є часто не у відсотках, а кількаразовими.

Третя причина – зростання доходів населення у 2007 році і поступове пожвавлення споживчого попиту.

Четвертою причиною стало значне пожвавлення споживчого кредитування у попередні роки, яке привело до «розігрівання» платоспроможного попиту, тим самим банки підштовхнули споживчі настої населення.

П’ятою причиною є зростання надходжень від «гастарбайтерів» з-за кордону, незважаючи на усі труднощі з міграцією робочої сили.

Шостою причиною є деяке сповільнення операцій на вторинному ринку житла. В Україні зростає кількість низько ліквідного житла. При цьому до цієї категорії потрапляє житло, яке ще три роки тому було високоліквідним. Такі процеси призводять до зростання заощаджень у потенційних покупців житла.