Фіскальна політика: сутність, види та наслідки

24

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра загальної економічної теорії

Курсова робота

на тему:

«Фіскальна політика: сутність, види та наслідки»

Виконала студентка

факультету міжнародної економіки

ІІ курсу, 2 групи

Кавуненко Каріна Ігорівна

Науковий керівник, викладач

Скидан Ольга Анатоліївна

м. Одеса, 2010р.

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади фіскальної політики, її сутність та види.

              1.1. Сутність фіскальної політики та її види.

              1.2. Історичний розвиток фіскальної політики.

Розділ 2. Механізм дії фіскальної політики.

              2.1. Механізм функціонування фіскальної політики.

              2.2. Актуальні проблеми фіскальної політики та шляхи їх вирішення.

Розділ 3. Фіскальна політика України.

              3.1. Діяльність фіскальної політики в національній економіці.

              3.2. Шляхи удосконалення фіскальної політики.

Висновок

Література

              Вступ

              Знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням – одне з ключових завдань, яке сьогодні постало перед Українською державою.

              Перехід до ринку, економічні реформи не можуть бути для України самоціллю. Це саме стосується приватизації державного майна та інших ринкових заходів. Це лише інструменти, які поряд з посиленням державного впливу на економіку мають забезпечити досягнення важливих суспільних цілей. Такими цілями є підвищення рівня життя широких верств населення, зміцнення здоров’я нації, формування розвинутої матеріальної та духовної культури народу, досягнення соціального миру і стабільності, гармонії у взаєминах людини з природою, екологічної безпеки, забезпечення Українській державі гідного місця у світовому співтоваристві.

              Особливістю для України є те, що становлення ринку та інститутів національної держави збігаються у часі. За цих умов внаслідок слабкості молодої держави є загроза деформування ринкових структур. Тому час вимагає розбудови тих інститутів держави, які компенсують негативні, побічні наслідки функціонування ринку. Це інститути планування, забезпечення економічної безпеки, соціального страхування і пенсійного забезпечення, тощо.

              Україна має формувати таку національну модель ринку і державного регулювання економіки, яка враховувала б історичні реалії та сучасний зарубіжний досвід. Велика роль в цьому відводиться фіскальній політиці.

Зважаючи на кризовий стан в нашій країні, ця тема є дуже актуальною. Предметом дослідження даної курсової роботи є діяльність держави в сфері фіскальної політики, а об’єктом є - фіскальна політика.  Мета даної курсової роботи – дослідити і вивчити суть фіскальної політики, прослідкувати її вплив на економічне життя країни. Тому в даній курсовій роботі я би хотіла описати деякі аспекти формування фіскальної політики  в Україні, її недоліки та переваги. Було розглянуто роботи таких вчених як: Д.В.Нікітенко, В.Д.Базилевич, О.Міняйло та інші і зроблено власні висновки.

Розділ 1. Теоретичні засади фіскальної політики, її сутність та види

1.1.           Сутність фіскальної політики та її види.

Фіскальна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування і державних витрат.

Основні функції фіскальної політики:

1.Вплив на стан господарської кон’юнктури.

2.Перерозподіл національного доходу.

3.Нагромадження необхідних ресурсів для фінансування державних програм.

Основні джерела доходів.

1.Податки

2.Власні доходи держави від виробничої та інших форм діяльності.

3.Платежі за ресурси згідно діючим законодавствам належать державі.

4.Позики у формі облігацій.

Залежно від того, як (через свідомі дії уряду чи автоматично) впливають бюджетно-податкові інструменти на стан макроекономіки, розрізняють ще дискреційну та недискреційну (автоматичну) фіскальну політику.

Дискреційна фіскальна політика – це політика, за якої уряд свідомо маніпулює податками та державними витратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання.

Під дискреційною політикою розуміють усвідомлене маніпулювання урядом державними витратами та податками. Її ще називають активною фіскальною політикою. Вона може здійснюватися за допомогою як прямих, так і непрямих інструментів. До перших відносять зміну державних закупок товарів та послуг, трансфертних платежів. До других - зміни в оподаткуванні (ставок податків, податкових пільг, бази оподаткування), політику швидкої амортизації.

Дискреційна фіскальна політика поділяється на:

      стимулюючу, що збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків;

      обмежувальну, що стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків.

До основних засобів дискреційної фіскальної політики належать:

      втілення програм громадянських робіт та інших програм, пов’язаних з витратами держави;

      здійснення перерозподільчих програм «трансфертного типу»;

      циклічні зміни рівня податкових ставок.

Дискреційна фіскальна політика в часі пролонгована, бо зміни структури державних витрат або ставок оподаткування вимагає тривалих дебатів з цього приводу у вищому законодавчому органі.

Дискреційна політика з метою стимулювання сукупного попиту в період кризи передбачає цілеспрямоване свідоме зниження ставок оподаткування, збільшення державних витрат та зведення державного бюджету з дефіцитом.

Основні завдання фіскальної політики полягають у перерозподілі національного доходу з метою:

      впливу на стан господарської кон’юнктури;

      нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм;

      підтримки належного рівня зайнятості;

      стимулювання економічного зростання.

Недискреційна (автоматична) фіскальна політика базується на дії вмонтованих стабілізаторів,які забезпечують природне пристосування економіки до фаз ділової кон’юнктури.

На практиці рівень державних витрат, податкових надходжень може змінитися навіть у випадку, якщо уряд не прийме відповідних рішень. Це пояснюється існуванням вбудованої стабільності, яка визначає автоматичну (пасивну, недискреційну) фіскальну політику. Вбудована стабільність заснована на механізмах, які працюють у режимі саморегулювання та автоматично реагують на зміни стану економіки. Їх називають вбудованими (автоматичними) стабілізаторами. До них відносять:

      Зміни податкових надходжень. Сума податків залежить від величини доходів населення та підприємств. В період спаду виробництва доходи почнуть зменшуватися, що автоматично зменшує податкові надходження до казни. Отже, збільшаться доходи, які залишаються у населення, підприємств. Це дозволить у значній мірі заповільнити зниження сукупного попиту, що позитивно відобразиться на розвиванні економіки. Таку ж саму дію надає прогресивність податкової системи. При зменшенні об'єму національного виробництва зменшуються доходи, але й одночасно знижуються податкові ставки, що супроводжується зменшенням як абсолютної суми податкових надходжень до казни, так і їх долі у доходах суспільства. В наслідок спад сукупного попиту буде більш м'яким.

      Системи допомоги по безробіттю та соціальні виплати. Вони також надають автоматичну антициклічну дію. Так, збільшення рівня зайнятості веде до росту податків, за рахунок яких фінансуються допомоги по безробіттю. При спаді виробництва збільшується число безробітних, що скорочує сукупний попит. Однак одночасно зростають і суми виплат допоміг при безробітті. Це підтримує споживання, уповільнює падіння попиту та протидіє наростанню кризи. У такому ж автоматичному режимі функціонують системи індексації доходів, соціальних виплат. Існують і інші форми вбудованих стабілізаторів: програми допомоги фермерам, збереження корпорацій, особисті збереження та ін.

Вбудовані стабілізатори зм'якшують зміни у скупному попиті і цим допомагають стабілізувати випуск національного продукту. Саме завдяки їх дії змінився розвиток їх циклу: спади виробництва стали менш глибшими та більш короткими. Раніше це було неможливо, так як податкові ставки були нижче, а допомоги по безробіттю та соціальні витрати незначними.

Головний недолік недискреційної фіскальної політики у тому, що її інструменти (вбудовані стабілізатори) включаються негайно при найменшій зміні економічних умов, тобто тут майже відсутній часовий лаг.

Недолік автоматичної фіскальної політики у тому, що вона тільки допомагає згладжувати циклічні коливання, але не може їх усунути. Слід відмітити, чим вище ставки податків, чим більші трансфертні платежі, тим більш дієва недискреційна політика.

Види фіскальної політики

В залежності від мети проводиться стимулююча або обмежуюча (стримуюча) фіскальна політика.

Стимулюючу фіскальну політику називають фіскальною експансією. У короткостроковому періоді вона спрямовується на подолання кризи в економіці, а у довгостроковому політика послаблення податкового тиску  може спричинити розширення пропозиції факторів виробництва і зростання економічного потенціалу.

Обмежувальну (стримуючу) фіскальну політику називають фіскальною рестрикцією. В короткостроковому періоді заходи стримуючої фіскальної політики дають змогу уповільнити темпи інфляції ціною зростання рівня безробіття і скорочення обсягу виробництва. В довгостроковому періоді збільшення податкового тиску може викликати стійке зниження сукупної пропозиції  й активізацію елементів механізму стагфляції, особливо за умов пропорційного зменшення державних витрат за всіма статтями бюджету, що призводить до значного скорочення державних інвестицій в інфраструктуру ринку праці.

1.2.           Історичний розвиток фіскальної політики.

У нашій економіці мультиплікатор збалансованого бюджету за 1992-1994 рр. практично не можна обчислити. У ці роки державний бюджет України характеризувався дефіцитністю, тобто був незбалансованим. Підвищення податків і державних витрат призводило не до збільшення валового національного продукту України, а, навпаки, до його скорочення.

Проведення фіскальної політики в Україні у перехідний період до ринку ускладнюється потребою одночасного збільшення обсягів виробництва і зниження темпів інфляції. У країнах зі сталою ринковою економікою такої проблеми, як правило, не існує. Там домагаються або зниження інфляції (у тому числі й внаслідок зниження обсягів виробництва шляхом збільшення податків), або збільшення обсягів виробництва (серед іншого - через зниження податків на прибуток корпорацій). У 50-х середині 70-х років на Заході підвищення податків на корпорації з метою забезпечення зростання доходів малозабезпечених верств населення негативно відбилося на розвитку виробництва. Тому з другої половини 70-х років майже повсюди ставки податків на виробників були зменшені, що позитивно вплинуло на зростання обсягів виробництва та інші макроекономічні процеси.

У 1992-1994 рр. в Україні неодноразово робилася спроба використати дискреційну фіскальну політику для поліпшення економічної ситуації. Однак бажаного результату не вдалося досягнути.

У першій половині 1994 р. жорстка монетарна політика Національного банку України і високі податкові ставки сприяли зниженню темпів інфляції, але спровокували різкий спад виробництва, що досягнув критичної межі. Тому в другій половині року був взятий курс на відносну лібералізацію податкового законодавства і фіскальної політики. Внаслідок цього вдалося припинити різкий спад виробництва.

У 1992-1994 рр. для фіскальної політики Української держави була характерна хаотичність у зміні системи оподаткування, відбувалося почергово зменшення, або збільшення розміру податків. Наприклад, ставки акцизного збору і базова ставка податку з доходу (прибутку) змінювалися декілька разів» а максимальна ставка прибуткового податку піднялась майже до 90% у 1993 р. Нестабільністю податкової політики пояснюється, насамперед, невизначеність напрямів переходу до ринку. В 1992 р. був взятий курс на прискорене входження України у ринкову економіку, що вимагало проведення лібералізації податкової системи., Результатом такого курсу стала нестача бюджетних коштів для задоволення соціальних потреб. У другій половині 1992 р. податковий тиск на підприємства посилився. На валовий доход підприємств була встановлена базова ставка у розмірі 18%. У першому кварталі 1993 р., коли відбулося повернення до оподаткування прибутку, ставка податку визначалась на рівні 30%, що відповідало бажанню уряду зменшити податковий тягар для підприємств і створити умови для зміцнення їх фінансового становища. Однак оподаткування прибутку за вказаною ставкою значно зменшило надходження до бюджету. Починаючи з другого кварталу 1993 р. уряд повернувся назад до оподаткування валового доходу за ставкою 18%. Однак і це не змогло забезпечити необхідні надходження до бюджету, тому ставку оподаткування було збільшено до 22%. Таким чином, збільшення ставки податків зумовлювалося потребами бюджету, кошти з якого були необхідні для реалізації програм соціального захисту малозабезпечених верств населення. Зменшення ж податків зумовлювалося спадом виробництва, що сягнув критичної межі.