Інфляції: сутність, види та соціально-економічні наслідки

Також суттєво на інфляцію в Україні впливає запас овочів і фруктів. Цих запасів менше, ніж у минулому році. Тому сьомою причиною є імпорт і відповідні на ці товари ціни.

Також були суттєві втрати під час страйку польських митники Наслідком цього страйку є зменшення і навіть зникнення окремих товарів з ринку під час стояння вантажів на кордоні, що призвело до значного їх подорожчання. Збитки ж під час страйку митників українські підприємці переклали на плечі споживача.

Дев’ята причина – боротьба з контрабандою. Зменшення контрабандних постачань в Україну, як не парадоксально, але завжди дає приріст інфляції на кілька відсотків.

Десятою причиною є суттєвий вплив тіньової економіки.

Як ми могли побачити, інфляційні процеси в Україні з часу отримання нею незалежності й до сьогоднішнього моменту були спричинені цілим комплексом факторів  [23].

Нинішня антиінфляційна політика України  направлена на:

- Створення умов для  підприємств, що займаються виробництвом  оскільки успішна діяльність  підприємства є заставою зниження  рівня безробіття в країні, і  збільшення ВВП.

- Розробку всіх можливостей  по поліпшенню податкової системи в Україні, "м'якші" податки дозволять підприємцям відмовитися від так званої чорної каси.

- Жорсткий контроль за  дотриманням антимонопольного законодавства  України, з метою недопущення  збільшення цін на монопольні  продукти (газ, сировина, паливо і ін.).

- Постійне збільшення заробітної плати що працює на державних підприємствах, підвищення рівня мінімальної заробітної плати і пенсій.

- Контроль за заходами щодо імпорту і експорту продукції з метою недопущення демпінгових цін імпортерів і завищених цін експорту; контроль за курсом валют.

Основою антиінфляційної програми треба зробити приборкання інфляційних очікувань, які здебільшого формувалися за адаптивним принципом і значною мірою корелювали з динамікою валютного курсу української гривні. Це полегшувало завдання антиінфляційної політики, бо достатньо було стабілізувати валютний курс.

Саме тому за умов керованості інфляційними процесами стосовно умов України доцільно надавати підтримку виробництву. Адже саме у виробництві створюються умови для товарного забезпечення грошей і реально ліквідувати тим самим інфляційні чинники. Припустимо, що сальдо платіжного балансу позитивне, тобто в даній країні має місце чистий приплив капіталів з-за кордону. Останнє, далі, поділяється на два основні потоки. Деякі капітали проникають у банківську систему, частково переводяться в національну валюту і, перетворюючись, припустимо, у короткострокові кредити, набувають ліквідної форми, поповнюють запас грошей в економіці. Інший потік капіталів приймає уряд, який бере позики за кордоном, даючи свої боргові зобов'язання. І в тому, і в іншому випадку інфляційні ефекти очевидні. І їх можна зняти, коли на виручку прийде національний центральний банк. У зазначених ситуаціях йому доведеться суттєво розширити обсяг продажу державних цінних паперів для того, щоб зменшити збільшену грошову масу, переправити певну її частину в централізовані резерви [14, c.83].

Особливе місце в антиінфляційній діяльності займає державне регулювання валютного курсу та стабільність грошової одиниці. Згідно зі статтею 6 Закону України "Про Національний банк України" "...основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Виконання основної функції потребує поглибленого вивчення розвитку інфляційних процесів та, відповідно, викликає необхідність аналізу альтернативних цінових індикаторів, які б краще характеризували вплив монетарної політики на розвиток інфляційних процесів [2, c.238].

Світова практика знає цілий арсенал боротьби з інфляцією. Справа полягає лише в тому, щоб уміло його використати. Цей арсенал з певною умовністю можна поділити на дві частини. Відома антиінфляційна стратегія, що об'єднує цілі і методи тривалого характеру. Існує антиінфляційна тактика, від якої можна чекати результатів у межах порівняно невеликого відрізку часу.

Одним із найважливіших завдань антиінфляційної стратегії є гасіння інфляційних очікувань, насамперед адаптивних цінових. Для подолання психології суб'єктів економічної системи, позбавлення їх страху перед знеціненням заощаджень, відвернення нагнітання поточного попиту, який зумовлений безперервним подорожчанням товарів і послуг, необхідно зупинити інфляцію. Однак проблему очікувань бажано розв'язувати якнайшвидше – ще до того, як інфляція поставлена під контроль. Світовий досвід говорить про можливість це зробити. Він показує, що інфляційні очікування якнайшвидше долалися там, де виконувалися принаймні дві умови.

Перша із них – всебічне зміцнення механізмів ринкової системи. Тільки вони здатні викликати природне, що супроводжується збільшенням кількості і підвищенням якості товарів, зниження цін або хоча б уповільнення їхнього зростання. Лише за такої умови ймовірна зміна споживчої психології, подолання в ній інфляційних мотивів. Доки споживач не переконається в тому, що коливання цін набули ринкових окреслень, він зберігає пагубну для економіки схильність до інфляційного збільшення поточного попиту.

Другою умовою є існування уряду, який непохитно дотримується курсу на поступове викорінення не керуючої інфляції і користується довір'ям більшості населення. [13, c.36-40]

Ще одним невід'ємним компонентом антиінфляційної стратегії є тривала грошова політика. Її відмінна особливість – введення жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси. Цей показник визначається довгостроковим темпом зростання реального виробництва і таким рівнем інфляції, який уряд вважає прийнятним і зобов'язується контролювати.

Для того щоб грошова політика була справді антиінфляційною, вказаного ліміту треба дотримуватися протягом тривалого часу і, найважливіше, незалежно від стану бюджету, інтенсивності інвестиційного процесу, рівня безробіття тощо. Межу грошової експансії треба перетворити у стелю, що обмежує будь-яку діяльність держави, пов'язану зі змінами грошової маси. При цьому треба пам'ятати, що немає більш підступного шляху розладнання економіки будь-якої країни, як запуск зайвих грошей у сферу обігу. Тільки керуючись цими імперативами, держава має шанси не допустити або зупинити інфляцію. Очевидно, що здійснення антиінфляційної грошової стратегії під силу лише сучасній банківській системі, очолюваній незалежним від виконавчої влади центральним банком.

Важливим заходом антиінфляційної політики є скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації [1, c.12].

До його здійснення можна йти двома шляхами – через збільшення доходів і зменшення видатків держави. Перевагу все-таки слід надати другому шляху. Річ у тім, що посилення податкового пресу в кращому випадку може принести лише миттєвий анти дефіцитний результат. У тривалому плані така політика звичайно веде до підриву стимулів до праці та інвестування, уповільнення економічного розвитку і, як наслідок, скорочення надходжень до державного бюджету. Сучасна податкова система революціонізує у протилежному напрямі – у бік лібералізації, зниження ставок. Тобто правильна політика уряду, який хоче покінчити з бюджетним дефіцитом, полягає не в тому, щоб якнайбільше в економіки забрати, а в тому, щоб менше їй давати із державної скарбниці.

Щодо ставок прибуткових податків, то їх зниження приводить до збільшення особистих заощаджень, звичайно, у випадку, якщо вдасться переламати інфляційну психологію споживачів. Приріст заощаджень йде як на фінансування економічного розвитку, так і на покриття дефіциту бюджету.

Вводячи в дію регулюючі механізми (насамперед податкові й кредитні), держава допомагає розширити продаж наукоємних, технічно-досконалих товарів і послуг (побутової електроніки, засобів зв'язку, інформації тощо), сформувати нові динамічні ринки. Приріст пропозиції, компенсуючи надлишковий попит, впливає на зниження ціни, гальмує інфляцію [16, c.3].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Отже, за результатами дослідження можна зробити висновки: інфляція властива більшості економічно розвинутих країн світу і є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються. Чим би не була спровокована інфляція, вона знецінює доходи бюджету й супроводжується його дефіцитом. Адже крім бюджетного дефіциту інфляція обов’язково супроводжується нерівномірним зростанням цін й, звідси, порушенням господарчих зв’язків, гонкою цін між окремими галузями економіки й хвильоподібним поширенням зростання цін по районах держави й галузям. У стані інфляційної нестабільності орієнтація лише на регулювання з боку співвідношення “попит-пропозиція” може призвести до затяжних криз з повільним періодом стабілізації і оздоровлення економіки. Незважаючи на дію ринкових законів, держава не відмовляється від впливу на ціни, суттєво посилюючи його в кризові для національної економіки періоди.

Тому вихід з кризового стану для економіки будь-якої країни містить два основних елементи. По-перше, приборкання інфляції та, по-друге, припинення падіння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирішення питання інфляції, оскільки це-найважливіша умова для поновлення інвестиційної активності, що в свою чергу має забезпечити відродження виробництва.

Між оподаткуванням та встановленням державного контролю за цінами існує функціональний взаємозв’язок і цим користуються уряди, коли ставлять собі за мету припинити зростання внутрішніх цін та поставити у невигідне становище тих господарюючих суб’єктів, які планують підняти ціну на продукцію. Адже державний контроль над цінами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризису економіки і виходу з нього.

Слід зазначити, що інфляція - це не лише свідоцтво слабкості економіки, а й свідоцтво слабкості державної влади або слабкості політичної мудрості.

 Необхідно звернути увагу на те, що суттєво поліпшити ситуацію можна лише за умов комплексного впровадження заходів антиінфляційного регулювання. Адже економіку будь-якої країни слід розглядати як систему, організм з обмеженою кількістю прямих та опосередкованих зв’язків. Механізм дії інфляційних факторів залежить від співвідношення багатьох економічних процесів – внутрішніх і зовнішніх. Він неоднорідний на часовому проміжку становлення ринкової економіки в Україні. Також неоднакова активність конкретних інфляційних факторів. Це обумовлено тим, що інфляція – це, передусім, динамічний макроекономічний процес. У більшості випадків ті негативні процеси, які проглядаються на рівні макроекономіки, є наслідком значних деформацій внутрішніх економічних процесів, як макроекономічних, так і мікроекономічних. Саме тому без системного підходу, без комплексного оздоровлення фінансової ситуації, що мають бути узгоджені з конкретними національними особливостями, конкретними змінами процесів у кожній ланці економічної системи країни, їх розвитком протягом незупинного плину часу. Інакше, якщо засоби щодо оздоровлення економічної ситуації використовуються частково, то результат нагадуватиме лише тимчасову “косметичну” операцію.

Сьогодні в Україні є всі ознаки серйозної кризи, що знаходиться у взаємозалежності: катастрофічний спад виробництва і його низька ефективність. Криза платежів, що охопила практично всі галузі народного господарства, включаючи банківську систему. Криза фондового ринку, криза державних платежів і державних фінансів в цілому. Криза банківської системи «галопуюча» інфляція: фактична девальвація гривні зростання реальних цін на імпортні товари зниження купівельної спроможності населення унаслідок зростання цін без відповідного зростання заробітної плати зростання безробіття. Для виходу з кризової ситуації недопущення переходу кризи в колапс необхідно здійснити ряд заходів:

а) Розробити стратегію і тактику реформування економіки на державному рівні із залученням провідних фахівців країни, які включають: Розробку нового стабільного податкового кодексу, що передбачає загальне вилучення в бюджет не більше 30-35%. Зниження загальної чисельності і розмірів податків, зниження розміру прибуткового податку з громадян, скорочення розмірів ПДВ і податку на прибуток, впровадження міжнародних облікових стандартів, завершення процесу приватизації і на цій основі розвиток фондового ринку, залучення іноземних інвестицій.

б) Скорочення штату державних чиновників, включаючи працівників різних фондів, що містяться за рахунок обов'язкових відрахувань підприємств.

в) Здійснення легалізації тіньового капіталу.

г) Введення на всіх підприємствах, незалежно від форм власності, потижневої оплати праці. Свою роль зіграли і зовнішні чинники. Серйозні проблеми виникли із забезпеченням економіки енергоносіями – перш за все нафтою і природним газом. Внутрішні потреби України на рік в нафті складали 40-45 млн. т., в природному газі – 90-100 млрд. м3.

Заходи по оздоровленню фінансової ситуації в Україні можуть дати позитивні результати лише за умов початкового, обов’язкового і суттєвого оздоровлення фінансів базової ланки економіки – фінанси підприємств та організацій, ефективного стимулювання ділової активності та підприємництва продукуючого процесу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

1. Про схвалення Декларації цілей та завдань бюджету на 2010 рік (Бюджетної декларації) [Текст]: постанова Кабінету Міністрів України від від 25 лютого 2009 р. N 151 // Збірник урядових актів України. – 2009. – № 46. – c. 12.

2. Стаття 6 закону України "Про Національний банк України" [Текст]: закон України відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) // Відомості Верховної Ради України - 1999 р. - № 29 - с. 238

3. Башнянин Г.І. Національна і реальна інфляція [Текст] : підручник / Г.І. Башнянин; Київ - 1997. - №10. - с.19.

4. Братищев І. Антиінфляційна політика: Механізм реалізації: [Текст] :

І. Братищев // Економіст.- 1995. - №3. - с.22.

5. Будаговська С. Мікроекономіка та макроекономіка [Текст]: навчальний посібник /Будаговська С., Кілієвич О. [та ін.]; – К.: Основи, 1998 – 520с.

6. Ватаманюк З. Економічна теорія: Макро- і мікроекономіка [Текст]: Навчальний посібник / З.Ватаманюк, С.Панчишин; - Київ: Видавничий Дім Альтернативи, 1999. - с.281-294.

7. Ватаманюк З. Економіка [Текст]: Підручник. / З.Ватаманюк, С.Панчишин - Київ: Либідь, 1999. - с.270-273.