Лекции по "Экономике"

 На поняття бідності  як соціально-економічного явища  впливає соціальна політика, що  проводиться в країні. Це поняття  залежно від завдань, які виконуються, може мати різний зміст в одній і тій самій країні в різний період (наприклад, програми щодо обмеження бідності в США в післявоєнний період і сьогодні), а також в один і той самий період у різних країнах (існують певні труднощі щодо національних оцінок бідності за єдиними стандартами в Європейському Союзі). У різних країнах існують свої підходи до критеріїв зарахування органами соціального захисту конкретної особи або домогосподарства до бідних. Наприклад, у США і Англії для цього використовуються шкали державних допомог, у Франції — мінімальна заробітна плата. У цих країнах люди, які потребують допомоги, повинні довести, що їхні доходи менші від тих, що гарантує держава.

 Рівень бідності  і чисельність бідних залежить  від межі бідності, офіційно встановленої державою. Ця мета, у свою чергу, залежить від фінансових можливостей країни, оскільки декларовані межі бідності ґрунтуються на певних розмірах соціальних програм.

 Зараз чинниками,  які впливають на рівень бідності  в Україні, є :

- місце розташування домогосподарств (у сільських районах рівень бідності вищий, проте необхідно враховувати, що сільська і міська бідність суттєво різняться);

- висока частка дітей;

- досягнення пенсійного  віку;

- безробіття, в тому  числі у прихованій формі (невиплати заробітної плати, її затримки, вимушені відпустки з ініціативи наймачів без збереження утримання тощо);

- висока частка утриманців  у отримувача доходів.

 Залежно від джерел  формування доходи можуть бути  трудові і нетрудові. За визначенням  МОП, трудовий дохід — це дохід, який отримує працівник у результаті своєї економічної діяльності як наймана робоча сила або у разі самостійної зайнятості. Слід розрізняти також трудові доходи від основної роботи за наймом і доходи від вторинної зайнятості.

 На формування доходів впливають нівелюючі та диференціюючі чинники. До перших входять заробітки сім’ї, пенсії пенсіонерів, які живуть в сім’ї і вносять свою пенсію в бюджет сім’ї, допомоги, що одержують члени сім’ї. До диференціюючих – наявність непрацездатних членів сім’ї, їхня кількість у сім’ї, співвідношення тих членів сім’ї, які працюють і не працюють.

 Залежно від джерел  формування доходи можуть бути  трудові і нетрудові.

Нетрудові доходи – це надходження від діяльності, що ведеться з відхиленням від прийнятих  у суспільстві державних правових норм, норм моралі та поведінки громадян.

 У сучасних умовах  значна частина доходів є прихованими.  Вони пов’язані з тіньовою  економікою, що становлять приховану  економічну діяльність. До неї  зараховують:

- види економічної  діяльності, що не є незаконним бізнесом, проте в них приховуються або зменшуються доходи, знижується величина заробітної плати з метою ухилення від податків та інших зобов’язань;

- неформальна економічна  діяльність, яка належить до законних  видів діяльності або ведеться підприємствами, що належать окремим особам, домашнім господарствам, котрі не оформлюються як особи, що ведуть економічну діяльність;

- нелегальна діяльність, яка охоплює незаконні види  виробництва та послуг і підпадає  під кримінальну відповідальність (виробництво і продаж наркотиків, контрабанда).

 Окрім того, до прихованих  доходів відносять доходи осіб, які ведуть незареєстровану індивідуальну  підприємницьку діяльність (доходи  від виробництва продукції для  продажу в особистих підсобних  господарствах, продаж товарів приватними особами на ринках, від послуг з будівництва, що здійснюється неформальними бригадами, юридичних послуг, послуг з ремонту одягу, взуття, побутової техніки, індивідуальних послуг у сфері освіти і культури тощо).

 Об’єктивною характеристикою рівня грошових доходів є відповідність їх прожитковому мінімуму.

Прожитковий мінімум  є показником обсягу та структури  споживання основних матеріальних благ та послуг на мінімально допустимому  рівні, що забезпечує підтримування  активного фізичного стану різних соціально-демографічних груп. Відтак, мінімальні розміри оплати праці, а також пенсії за віком, стипендії, соціальні допомоги та інші компенсаційні виплати мають орієнтуватися на величину прожиткового мінімуму, бюджет якого є вартісною оцінкою натурального набору прожиткового мінімуму, а також включає всі витрати на податки та інші обов’язкові платежі.

 Також прожитковий  мінімум і величина його вартості  для громадян працездатного віку  є одним з інструментом соціальної  політики. Зазначені категорії використовуються відповідно до поставленої мети: 1) як орієнтири під час регулювання доходів і витрат різних груп населення; 2) для обґрунтування розмірів оплати праці та регулювання міжгалузевого підвищення заробітної плати; 3) співвідношення в оплаті праці за галузями; 4) для оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм на рівні регіону, підприємства.

 Розмір прожиткового  мінімуму на працездатну особу  з 1 січня 2006 р.встановлено у розмірі 483 грн. Таким чином, граничний розмір заробітної плати, до якої можна застосовувати податкову соціальну пільгу у 2006 р., становить 680 грн. (483 х 1,4 = 676,20 грн.) (округлено до 680 грн.).

 В умовах трансформаційних  перетворень в економіці важливу роль відіграє проблема розподілу доходів, яка має два аспекти: функціональний розподіл і особистий розподіл.

Функціональний розподіл доходів пов’язаний із способом, яким грошові доходи суспільства діляться на заробітну плату, ренту, відсоток і прибуток. Сукупні доходи розподіляються відповідно до функції, яку виконує одержувач доходу. Функціональний розподіл формує первинні доходи населення. Як засвідчує практика розвинутих країн, у змішаній економіці основна частина загального доходу припадає на заробітну плату, а дохід дрібних власників є, по суті, комбінацією заробітної плати, прибутку, ренти і відсотка.

 Особистий розподіл  доходів пов’язаний із способом, яким сукупний дохід суспільства  розподіляється серед окремих  домогосподарств, причому сукупний дохід нерівномірно розподіляється між групами сімей. Частина доходів населення надходить державі як індивідуальні податки, а залишок розподіляється на особисте споживання і заощадження.

 Заробітну плати  розділяють на номінальну та  реальну. Номінальна заробітна плата – це сума коштів, які одержують працівники за виконаний обсяг робіт, кількість та якість витраченої праці та кінцевих результатів діяльності підприємства. Така форма зарплати дозволяє здійснювати обмін на необхідні товари, проте більш точною характеристикою доходів є реальна заробітна плата. Це сукупність матеріальних та культурних благ і послуг, які може придбати працівник за номінальну заробітну плату. Величина реальної заробітної плати напряму залежить від рівня цін на продукти споживання та послуги і величини номінальної заробітної плати. Цю залежність можна виразити так:

 

Ір зп = Ін зп/ Іц

 

де Ірзі, І нзп —  відповідно індекси реальної і номінальної  заробітної плати;

 Іц — індекс  цін.

 Якщо ціни на  товари зростають швидше, ніж  номінальна заробітна плата, то реальна заробітна плата знижується.

 Підвищення рівня  реальної заробітної плати та  забезпечення стабільних темпів  її зростання, а отже, і підвищення  купівельної спроможності населення,  може бути досягнуто лише двома  способами:

- суттєвим підвищенням номінальної заробітної плати;

- стримуванням зростання  цін на споживчі товари та  послуги, запровадженням ефективного  механізму індексації заробітної  плати з метою підтримання  її купівельної спроможності, а  також грошових доходів і збережень громадян.

 Номінальна заробітна  плата у січні 2006 року порівняно  з січнем 2005 року зросла на 35 відсотків  і становила 864,91 грн., що на 79,1 відсотка перевищує розмір прожиткового  мінімуму для працездатної особи  по Україні (483 грн.).

 Підвищення розміру заробітної плати у січні 2006 року порівняно з січнем 2004 року відбулось за всіма видами економічної та промислової діяльності.

 Зокрема, у сфері  відпочинку та розваг, культури  та спорту заробітна плата  зросла на 53 відсотка, в освіті  – на 44,3 відсотка, в оптовій та роздрібній торгівлі – на 41,6 відсотка, в сільському господарстві та пов’язаних з ним послугах – на 39,3 відсотка, в охороні здоров’я та соціальній допомозі – на 37,9 відсотка.

алишається значною  диференціація заробітної плати  працівників по видах економічної діяльності.

 Найвищі розміри  номінальної заробітної плати  у січні 2006 року спостерігались  у працівників, які займаються  такими видами економічної діяльності: авіаційний транспорт (1766,34 грн.), фінансова діяльність (1677,87 грн.), допоміжні транспортні послуги (1267,01 грн.), що, відповідно, в 1,5-2 рази перевищує середній рівень заробітної плати за видами економічної діяльності по Україні.

 Низькою залишається  заробітна плата у працівників  таких видів економічної діяльності: торгівля побутовими товарами та їх ремонт (605,95 грн.), охорона здоров’я та соціальна допомога (557,62 грн.), рибне господарство (488,03 грн.), сільське господарство та пов’язані з ним послуги (411,86 грн.), що становить 70,1-47,6 відсотка від середнього рівня заробітної плати за видами економічної діяльності по Україні. Зберігається диференціація заробітної плати по регіонах країни.

 Як і раніше, найвищі  її розміри були в м. Києві  (1399,37 грн.), Донецькій (1040,45 грн.), Дніпропетровській  (990,14 грн.) областях, де рівень номінальної заробітної плати перевищував на 61,8-14,5 відсотка середній рівень по економіці країни.

 Низьким залишився  розмір середньої заробітної  плати у Волинській (632,21 грн.), Житомирській (631,48 грн.), Вінницькій (626,16 грн.) областях, де розмір заробітної плати складає 73,1-72,4 відсотка до середнього рівня по економіці України.

Діапазон зростання  реальної заробітної плати за січень 2006 року до січня 2005 року по регіонах складав  від 115,1 % (Одеська область) до 131,4 % (Хмельницька  область).

 За даними Держкомстату  України, серед 10,7 млн. працівників,  зайнятих у різних видах економічної  діяльності в Україні, які відпрацювали 50 відсотків і більше робочого  часу, встановленого на грудень  2005 року (останні статистичні данні), 10,7 % працівникам нарахована заробітна плата не перевищувала законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати – 332 гривень на місяць.

 Найвищий відсоток  працівників, яким заробітна плата  за грудень 2005 року нарахована  до 332 грн., був у сільському господарстві та пов’язаними з ним послугами – 39,3 %, у рибному господарстві – 29,8 %, в готелях та ресторанах – 21,9 %, у роздрібній торгівлі побутовими товарами та їх ремонті

 

Рис. 12.3. Структура заробітної плати

 

 

До основної заробітної плати належить заробітна плата, нарахована за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки) за відрядними розцінками, тарифними ставками робітників та посадовими окладами службовців. До основної заробітної плати включено також суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакцій газет та журналів, телеграфних агентств, видавництв, радіо, телебачення та інших підприємств і (або) оплата їх праці, що здійснюється за ставками (розцінками) авторської (постановочної) винагороди, нарахованої на певному підприємстві.

Додаткова заробітна  плата — це винагорода за працю  понад установлені норми, за трудові  успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. До додаткової заробітної плати входять надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством (за високу кваліфікаційну майстерність, за класність водіям, персональні надбавки, за знання іноземної мови тощо). Сюди також належать оплата щорічних і додаткових відпусток, компенсація за невикористану відпустку, премії за виробничі результати, включаючи премії за економію матеріальних ресурсів тощо.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати  у вигляді винагород за підсумками роботи за рік, винагороди за винаходи і раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога, вартість путівок на лікування та відпочинок тощо.

 

12.3. Сутність заробітної плати як соціально-економічної категорії

 

Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація зацікавлює працівників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи й масштаби соціально-економічного розвитку країни.

 Заробітна плата  як елемент ринку праці є  ціною робочої сили, а також  статтею витрат на виробництво,  що включається до собівартості  продукції, робіт (послуг) на окремому  підприємстві.

 Заробітна плата  є найбільш дійовим інструментом  активізації людського чинника  та використання трудового потенціалу. При цьому використання наявного  кваліфікаційного і творчого  потенціалу працівників має повністю  залежати від наукової обґрунтованості  і вибору методів ув’язки заробітної плати з кваліфікацією, змістом виконуваної роботи, результатами праці й умовами, в яких вона здійснюється.