Интеграция банковской системы Украины

     Тобто китайська ринкова система - найбільш древня й стійка в сучасному світі. А сучасний "західний" варіант  програми глобалізації зовсім не враховує цієї обставини.

     Якщо  підходити до цій проблемі з історичним масштабом, то скоріше можна собі представити ситуацію, коли китайський ринок інтегрує "західний ринок", або ринкову систему Заходу, включаючи таку США і Європи. Але зворотне представити набагато сутужніше.

     При цьому відзначимо, що європейська ринкова система (тобто система інтенсивно взаємодіючих ринкових господарств європейських держав) у своєму сучасному виді зложилася не пізніше XV століття.

     Вона  дуже швидко початку приростати колоніальною периферією й системою залежних ринків (включаючи російський, починаючи з останньої третини XVI століття й по початок ХХ століття, а потім з 90-х років ХХ століття ).

     Характерною рисою розвитку європейської системи  ринків є наявність в XV - XIX століттях  значних системних розходжень між  господарствами окремих країн (що було пов'язане з розходженнями в ступені й у формах участі держави в економічному житті) і, відповідно, наявність серйозної різниці по ступені лібералізованості й приватизованості. У рамках європейської системи ринків завжди одночасно існувала безліч варіантів економічних стратегій, які, з одного боку, перебували в конкурентних відносинах, а з іншого боку - доповнювали один одного.

     Тобто європейська економіка XV - XIX століть  була, у відомому змісті, що розтягся на кілька сторіч ринковим експериментом. Причому епоха максимальної системної розмаїтості усередині європейської ринкової системи - була одночасно епохою європейського лідерства у світовій економіці.

     У період існування Римської імперії "всі шляхи вели в Рим". Однак  не можна сказати, що всі шляхи ведуть до економічної інтеграції (спочатку в масштабах субглобальних блоків, потім - у масштабах світового простору в цілому). У всякому разі, історія цивілізацій не дає підстав для такого висновку.

     Якщо  з її й можна зробити якийсь висновок, то він приблизно такий: для складних соціально-економічних і політичних систем є характерним періодичне чергування фаз інтеграції й дезінтеграції. У фазі інтеграції кумулятивний ефект економічних, соціальних і політичних процесів сприяє формуванню об'єднаних економічних систем. Але після того, як такого роду система виникає, у її рамках починають проявляти себе чинності, кумулятивним результатом дії яких стає дезінтеграція системи. Тобто й у цій сфері ми зіштовхуємося все з тим же великим циклом " життя-смерть".

     Прийнято  вважати, що ми живемо в епоху повної переваги інтеграційних тенденцій. Але в дійсності все може бути інакше.

     Справді, економіка 1913 р. була не менш інтегрована, чим нинішня (хоча тоді не прийняте було говорити про глобалізацію, і  держави влаштовували свої справи хто як хотів). Ця економіка була більше ліберальної, чим сучасне господарство, а розходження між "національними" грошима не виходили за межі розходжень між банкнотами, різними американськими банками, що удосталь емітували ще в останній третині XIX століття під свою власну відповідальність. Тому що всі тоді грошові системи, що функціонували, мали під собою те, чого вони не мають зараз, - "золотий" фундамент.

     З погляду можливого рівня інтегрованості світова економіка періоду перед 1914 р. може уступати "глобальній економіці" (яку нібито намагаються створити з теперішній час) лише в тому випадку, якщо це буде економіка єдиного ринку. А це - під більшим сумнівом, якщо згадати наявність не інтеграції, що піддається, економічних центрів і підприємницьких співтовариств (насамперед, китайського), а також системи країн, паралізованих боргами.

     Рівень  інтегрованості світової економіки  перед 1914 р. є або граничним для  світової економіки, або близьким до граничного стосовно до ситуації існування індивідуальних країнних ринків.

     Заслуговує  на увагу той момент, що інтеграційний  максимум близько 1913 р. був досягнутий в умовах наявності в центральній  економічній системі групи розвинених країн з гостро конкурентними  відносинами, політично друг від друга абсолютно незалежних і не схильних координувати свою економічну політику.

     У цей час ситуація інша. Те, що вище йменувалося "центральною ринковою системою", - це сьогодні, у першому  наближенні, "сімка" (або, із застереженнями, Європа плюс Японія плюс США). Але зараз всі перераховані суб'єкти світового ринку проводять практично погоджену економічну політику, характер якої на 90% визначається США.

     Поза  цією системою - Китай з його промисловим  виробництвом, уже на сьогоднішній день переважаючої американське, і з досить своєрідною окремою-частковою-державно-приватною регульованою економікою (2).

     Країни  АСЕАН (Південно-Східна Азія) тяжіють  до Китаю вже тому, що місцевий "капіталізм" обслуговується в основному китайськими  підприємцями.

     Якщо  ігнорувати китайський фактор, то можна вважати світову економіку високоінтегрованим ринковим господарством. Якщо не ігнорувати, то не можна.

     Тут доречний принципове питання: чи можна  взагалі досягти максимального  ступеня інтегрованості світової економічної  периферії й "центра" із країн з великим економічним потенціалом, якщо цей "центр" виступає відносно зовнішнього миру як єдина команда?

     Не  виключено, що не можна. З історичного  досвіду треба, що в умовах "багатополюсного  економічного центра" (тобто наявності  конкуруючих, але типологічно близьких економічних і політичних модулів, кожний з яких формує у світовій економічній периферії власну зону впливу) досяжний ступінь інтегрованості в системі " центр-периферія" вище, ніж у випадку "однополюсного" (з високим ступенем внутрішньої інтегрованості) центра світової ринкової системи.

     Відповідно, можлива наступна альтернатива:

• Перший варіант 1900-1913 гг.: ступінь інтегрованості центральної ринкової системи економіки (її ядра) низька, а ступінь інтегрованості в системі "центр -периферія" для даних умов - максимальна (рис. 2.1а).
• Другий варіант 1997-2002 гг.: ступінь інтегрованості центральної ринкової системи (тобто економік розвинених країн) висока, а ступінь інтегрованості в системі " центр-периферія" - далеко не гранична для даних умов (рис. 2.1б).

     Тобто наприкінці XIX і початку ХХ століття реалізовувався перший з перерахованих  сценаріїв формування глобальної ринкової системи, а наприкінці ХХ століття - початку XXI століття - другий (рис 2.1). Однак, у зв'язку з наявністю китайського фактору, вона може трансформуватися в перший.

     У загальному підсумку інтенсивних заходів  щодо підвищення ступеня інтегрованості світової економіки, вона всього лише за два десятиліття стрибкоподібно збільшилася до рівня, що наближається до рівня 1914 р. (рис. 2.2.).

     * - Розвинені країни, що становлять центральну ринкову систему (ядро) глобальної ринкової системи; О - країни, що розвиваються, і країни зі слабкими економіками, що становлять світову економічну периферію; К – Китай; G7 - "Сімка"; _ _ _ _ - Границі зон економічного впливу

     Рис. 2.1. Зіставлення моделей економічної інтеграції в рамках глобальної економіки

     Індін - індекс інтегрованості світової економіки (ум. од.); 1 - період перед Першою світовою війною; 2 - Перша світова війна; 3 - 1919-1929 рр.;4 - 1929-1933 рр.; 5 - 1939-1945 рр.; 6 - 1946-1978 рр.; 7 - 80-і й 90-і роки ХХ сторіччя; 8 - початок XXI сторіччя (занепад фондових ринків, поява євро, світова фінансова криза)

     Рис. 2.2. Динаміка індексу інтегрованості світової економіки в узагальненому поданні ( 1910-1995 гг.)

     Оскільки  друга інтеграційна хвиля, що бере свій початок після другої світової війни  тісно пов'язана з інтеграцією  банку в МФС, для цього розглянемо її більш докладно.  Інтеграція банку в МФС – це об'єднання банку в єдине ціле з іншими учасниками цієї системи за допомогою виникаючих між ними економічних відносин у процесі надання банком банківських послуг своїм клієнтам.

     Елементи міжнародних фінансових структур (МФС) можна розділити на дві більші групи, які представлені на рис. 2.3.  

     Рис. 2.3. Елементи міжнародних фінансових структур.

     Таким чином, у процесі інтеграції в  МФС на певних ринках у банку виникають  певні економічні відносини з  учасниками цих ринків, що дозволяє банку ставати частиною фінансової системи, її елементом.

     Міжнародні  інтеграційні банківські структури являють собою міжнародні організаційно-інституціональні одиниці банку, діяльність яких спрямована на надання клієнтові банківських послуг, пов'язаних з його зовнішньоекономічною діяльністю. До них ставляться:

     1) Міжнародний департамент валютного або зовнішньоекономічного керування у вітчизняному банку.

     2) Неопераційний підрозділ за рубежем у формі закордонного банківського представництва, основними завданнями якого є збір необхідної інформації про регіон, створення іміджу для головного банку, налагодження ділових контактів з метою переконати потенційного клієнта скористатися послугами головного банку.

     3) Операційні підрозділи за рубежем у формі закордонного відділення, філії, дочірнього або спільного банку.

     Міжнародні  інтеграційні банківські структури  є ключовою ланкою у відносинах між  банком і учасниками МФС при інтеграції банку в цю систему з метою  надання банківських послуг своїм  клієнтам. Економічні відносини між  банком і учасниками МФС відрізняються залежно від учасників і видів світових фінансових ринків, тому з метою справжнього дослідження ми розглянемо сучасний стан основних елементів фінансової системи, тенденції їхнього розвитку й економічні відносини, що виникають між банком, що інтегрується в цю систему, і її учасниками в процесі надання клієнтові банківських послуг.

     Важливу роль у процесі інтеграції банку  в МФС грають міжнародні фінансові  інститути. Серед них найбільше  значення мають МВФ, група Всесвітнього банку, Європейський банк реконструкції й розвитку й Банк міжнародних розрахунків. Міжнародні фінансові інститути виникли, головним чином, після другої світової війни, за винятком БМР (1930 р.). Причина їхнього виникнення обумовлена поруч факторів:

     1) посиленням процесів глобалізації господарського життя;

     2) утворенням ТНК, ТНБ;

     3) необхідністю спільного рішення проблем нестабільності світової економіки, пов'язаних зі світовою валютною системою й міжнародними фінансовими ринками.

     Міжнародні  фінансові інститути поєднує загальна мета – розвиток співробітництва й забезпечення цілісності й стабілізації складного й суперечливого всесвітнього господарства [63, с. 425]. При цьому кожний з них має ряд своїх особливостей.

     Міжнародний валютний фонд (МВФ) призначений для  регулювання валютно-кредитних відносин держав-членів і надання їм фінансової допомоги при валютних утрудненнях, викликуваних дефіцитом платіжного балансу шляхом надання кредитів в іноземній валюті для покриття дефіцитів платіжних балансів і підтримки макроекономічної стабілізації й структурної перебудови економіки. Незважаючи на те, що МВФ провадить кредитні операції тільки з офіційними органами, його діяльність значно впливає на інтеграцію банків у МФС.

     Поряд із МВФ важливу роль у цій системі  грає група Всесвітнього банку. Група Всесвітнього банку – це спеціалізована фінансова установа ООН, до складу якого входять: Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК) і Багатобічне агентство по гарантуванню інвестицій (МАГИ). Всесвітній банк – це найбільший інвестиційний інститут, у завдання якого входить боротьба з бідністю й відсталістю, стимулювання економічного росту й ринкових відносин у державах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою.

     Міжнародний банк реконструкції й розвитку очолює групу Всесвітнього банку. МБРР акумулює кошти світових фінансових ринків і  видає позички державам, які не можуть скористатися послугами цих  ринків у чинність недостатньої кредитоспроможності. Кредити надаються урядам або під їхню гарантію.

     МБРР  дуже впливає на інтеграцію банку  в МФС. Для МБРР характерні ті ж  види впливу на інтеграцію банку в  МФС, що й для МВФ, але при цьому  МБРР має ряд додаткових інструментів.