Интеграция банковской системы Украины

     У своєму розвитку інтернаціоналізація  економіки пройшла ряд етапів. Спочатку вона являла собою міжнародне економічне співробітництво: зачіпала, насамперед, сферу обігу й була пов'язана з виникненням міжнародної торгівлі (кінець XVIII - початок XX століття). Наприкінці XIX століття набирає чинність міжнародний рух капіталу.

     Міжнародне  економічне співробітництво означає  розвиток стійких господарських зв'язків між країнами й народами, вихід відтворювального процесу за рамки національних границь.

     Наступним етапом з'явилася міжнародна економічна інтеграція, об'єктивно обумовлена поглибленням міжнародного поділу праці, інтернаціоналізацією капіталу, глобальним характером науково-технічного прогресу й підвищенням ступеня відкритості національних економік і свободи торгівлі.

     Міжнародна  економічна інтеграція - зближення  й взаімопристосування національних економік, включення їх у єдиний відтворювальний процес в інтернаціональних масштабах.

     Міжнародну  економічну інтеграцію можна охарактеризувати як процес господарського об'єднання  країн на основі поділу праці між  окремими національними господарствами, взаємодії їхніх економік на різних рівнях і в різних формах шляхом розвитку глибоких стійких взаємозв'язків.

     Міжнародна  економічна інтеграція - це досить високий, ефективний і перспективний етап розвитку світової економіки, якісно новий і більше складний етап інтернаціоналізації господарських зв'язків. На цьому етапі відбувається не тільки зближення національних економік, але й забезпечується спільне рішення економічних завдань. Отже, економічну інтеграцію можна представити як процес економічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарських механізмів, що приймає форму міждержавних угод і узгоджено регульований міждержавними органами.

     Економічна  інтеграція, зокрема, виражається в: 

• співробітництві між національними господарствами різних країн і повної або часткової їхньої уніфікації;
• ліквідації бар'єрів у русі товарів, послуг, капіталу, робочої сили між цими країнами;
• зближенні ринків кожної з окремих країн з метою утворення одного єдиного (загального) ринку;
• стиранні розходжень між економічними суб'єктами, що ставляться до різних держав;
• відсутності тої або іншої форми дискримінації іноземних партнерів у кожній з національних економік і т.п.

     Процеси економічної інтеграції йдуть як на двосторонньої, так і на регіональній або на глобальній основі. Як характерна особливість інтеграційних об'єднань у цей час можна назвати їхній розвиток на регіональному рівні: створюються цілісні регіональні господарські комплекси із загальними наднаціональними й міждержавними органами керування.

     Передумовами  економічної інтеграції є порівнянність  рівнів ринкового розвитку країн, що беруть участь, їхня географічна близькість, спільність проблем, що стоїть перед ними, прагнення прискорити ринкові реформи та не залишитися осторонь від інтеграційних процесів, що йдуть.

     Історично інтеграція еволюціонує через кілька основних щаблів, кожна з яких свідчить про ступінь її зрілості (табл. 1.1.)

     Таблиця 1.1.

     Щабля  розвитку регіональної економічної інтеграції

     Спочатку  створюється зона вільної торгівлі – знижуються внутрішні мита в торгівлі між країнами-учасницями. Країни добровільно відмовляються від захисту своїх національних ринків у відносинах зі своїми партнерами в рамках даного об'єднання, але у відносинах із третіми країнами вони виступають не колективно, а індивідуально. Зберігаючи свій економічний суверенітет, кожний учасник зони вільної торгівлі встановлює власні зовнішні тарифи в торгівлі із країнами, що не беруть участь у даному інтеграційному об'єднанні. Звичайне створення зони вільної торгівлі починається із двосторонніх домовленостей двох країн, що тісно співробітничають, до яких потім приєднуються нові країни-партнери (так було в НАФТА: спочатку - договір США з Канадою, до якого потім приєдналася Мексика). Більшість існуючих економічних інтеграційних союзів перебувають саме на цьому початковому етапі.

     Після завершення створення зони вільної  торгівлі учасники інтеграційного блоку  переходять до митного союзу. Тепер уже уніфікуються зовнішні тарифи, проводиться єдина зовнішньоторговельна політика - учасники союзу спільно встановлюють єдиний тарифний бар'єр проти третіх країн. Коли митні тарифи відносно третіх країн різні, те це дає можливість фірмам країн поза зоною вільної торгівлі проникати через ослаблену границю однієї із країн-учасниць на ринки всіх країн економічного блоку. Наприклад, якщо тариф на американські автомобілі у Франції високий, а в Німеччині низок, те американські автомобілі можуть «завоювати» Францію - спочатку їх продадуть у Німеччину, а потім, завдяки відсутності внутрішніх мит, легко перепродадуть у Францію. Уніфікація зовнішніх тарифів дає можливість надійніше захищати ринковий простір, що формується єдине регіональне, і виступати на міжнародній арені в якості згуртованого торговельного блоку. Але при цьому країни-учасники даного інтеграційного об'єднання втрачають частину свого зовнішньоекономічного суверенітету. Оскільки створення митного союзу вимагає значних зусиль по координації економічної політики, не всі зони вільної торгівлі «доростають» до митного союзу.

     Перші митні союзи з'явилися ще в 19 в. (наприклад, німецький митний союз, Zollverein, що поєднував в 1834-1871 ряд німецьких  держав), напередодні Другої світової війни функціонувало більше 15 митних союзів. Але оскільки тоді роль світової економіки в порівнянні із внутрінаціональним господарством була невелика, ці митні союзи не мали особливого значення й не претендували на перетворення в щось інше. «Ера інтеграції» почалася в 1950-і, коли бурхливий ріст інтеграційних процесів став закономірним проявом глобалізації - поступового «розчинення» національних економік у світовому господарстві. Тепер митний союз розглядається не як кінцевий результат, а лише як проміжна фаза економічного співробітництва країн-партнерів.

     Третім  щаблем розвитку інтеграційних об'єднань є загальний ринок. Тепер до мінімізації внутрішніх мит додається усунення обмежень на переміщення із країни в країну різних факторів виробництва - інвестицій (капіталів), працівників, інформації (патентів і ноу-хау). Це підсилює економічну взаємозалежність країн - членів інтеграційного об'єднання. Воля пересування ресурсів вимагає високого організаційного рівня міждержавної координації. Загальний ринок створений у ЄС; НАФТА наближається до нього.

     Але й загальний ринок не є завершальним етапом інтеграційного розвитку. Для  формування єдиного ринкового простору мало волі пересування через границі  держав товарів, послуг, капіталів і  робочої сили. Щоб завершити економічне об'єднання, треба ще вирівняти рівні податків, уніфікувати господарське законодавство, технічні й санітарні стандарти, скоординувати національні кредитно-фінансові структури й системи соціального захисту. Виконання цих заходів веде, нарешті, до створення справді єдиного внутрірегіонального ринку економічно, що об'єдналися країн. Даний щабель інтеграції прийнято називати економічним союзом. На цьому етапі підсилюється значення спеціальних наддержавних управлінських структур (типу Європарламенту в ЄС), здатних не тільки координувати економічні дії урядів, але й приймати оперативні рішення від імені всього блоку. До цього рівня економічної інтеграції дійшов поки тільки ЄС.

     У міру розвитку економічного союзу в  країнах можуть зложитися передумови для вищого щабля регіональної інтеграції – політичного союзу. Мова йде про перетворення єдиного ринкового простору в цілісний господарсько-політичний організм. При переході від економічного союзу до політичного виникає новий багатонаціональний суб'єкт світогосподарських і міжнародних політичних відносин, що виступає з позиції, що виражає інтереси й політичну волю всіх учасників цих союзів. Фактично відбувається створення нової великої федеративної держави. Поки немає жодного регіонального економічного блоку настільки високого рівня розвитку, але ближче всього до нього підійшов ЄС, що іноді називають «Сполученими Штатами Європи».

     На  сучасному етапі відбуваються глибокі  зміни у всій системі міжнародних  відносин. Істотною їхньою рисою стає глобалізація. Схематично процеси, що ведуть до економічної інтеграції та глобалізації, можна виразити взаємозалежним ланцюжком, представленої на рис. 1.1. Етапи, відображені на рисунку , безумовно, трохи спрощено характеризують процес інтернаціоналізації світової економіки. У реальній дійсності дуже складно виділити ці етапи в чистому виді, можна виявити тільки певні тенденції, і існують безсумнівно як прямі, так і зворотні зв'язки між ними..

     Рис. 1.1.Взаємозв'язок інтеграції та глобалізації 

     Мі  погоджуємося з думкою В. Козюка, який визначає, що глобалізацію не можна вважати наступним етапом розвитку інтернаціоналізації світової економіки, бо вона є якісно іншим феноменом, який демонструє новий інтегративний стан функціонування міжнародної та національної економік, до ознак якого потрібно віднести тенденцію щодо формування цілісності світу на основі інтеграції ринків [1, с. 7].

     Тобто вчений підкреслює, що глобалізація виникає  як результат подальшого розвитку інтеграційних  процесів на світових фінансових ринках. На нашу думку, сутність взаємовідносин між поняттями фінансова глобалізація, інтернаціоналізація та інтеграція й розумів їх розвитку можна відобразити схематично (рис. 1.2.).

     Виникненню  поняття „фінансова глобалізація”  у кінці минулого століття, на нашу думку, сприяло ті, що фінансовий ринок  почав відігравати незалежну від ринку товарів та послуг роль.

     Гроші перетворилися на товар, а тому в  сучасних умовах не товарні ринки  формують фінансову систему, а навпаки, фінансові ринки визначають рівень розвитку країн світу.

     Рис. 1.2. Умови та взаємозв'язок між поняттями «фінансова глобалізація», «інтернаціоналізація» та «інтеграція».

     Перетворенню  фінансової сфери в самостійну частину  світового господарства та відриву  її від виробництва й торгівлі сприяв розвиток інтернаціональних  технологій та виникнення в 70 - 80-ті роки ХХ ст. нових фінансових інструментів і операцій з ними. Банки активно використовують ці інструменти, які для них є позабалансовими операціями (ф'ючерси, опціони, форварди, непокриті акредитиви, кредитні лінії, зобов'язання з надання кредитів). Позабанківська діяльність дуже вигідна банкам, оскільки дає їм можливість збільшити прибуток за рахунок комісійних, а також уникнути вимог збільшення власного капіталу за рахунок виведення частини активів поза баланс.

     Найбільш  популярною формою позабалансової діяльності в останній годину стала сек'юритизація активів, яка є продажем боргових зобов'язань, переоформлених у цінні папери. Вказане сприяє подальшому відриву фінансових потоків не тільки від товарних ринків, алі й від реальних банківських операцій, що відображаються нарахунках та регулюються відповідним національним і міжнародним законодавством.

     Розвиток  процесів глобалізації фінансових ринків, виникнення системи електронних  розрахунків та активна діяльність банків і бірж як основних фінансових інститутів дало змогу використовувати специфічні (похідні) банківські інструменти укладати догоди, практично миттєво передавати фінансову інформацію, переказувати й здійснювати інші операції незалежно від державних кордонів та відстаней [2, с.175].

     Вказане сприяє подальшому розвитку процесів глобалізації фінансового капіталу, що призводить до того, що на базі створених глобальних інформаційних та фінансових мереж частина фінансових потоків формується у віртуальному просторі без їх відображення на банківських рахунках. Внаслідок цього відбувається дерегуляція фінансової сфери, яка дає можливість уникнути правил і обмежень, що раніше існували. Це викликало до життя невідомі до цього години явища з характерними ознаками глобалізації. Отже, фінансова глобалізація - це складний та суперечливий процес. З одному боку, вона сприяє вдосконаленню економічного розвитку, з іншого, - збільшує ризик міжнародних фінансових операцій, що значно розширює сферу впливу локальних фінансових криз на світових фінансових ринках.

     Фінансова глобалізація викликала загострення міжнародної банківської конкуренції. Саме з ефектом конкуренції пов'язаний позитивний вплив глобалізації, оскільки поглиблення спеціалізації в наданні банківських послуг приводити до скорочення витрат і зниження процентних ставок та