Интеграция банковской системы Украины

     тарифів на банківські продукти та послуги. У  тої самий година глобальна нестабільність, тобто глобальні фінансові кризи, провокують кризи на регіональних та національних банківських ринках як складових фінансових ринків [3, с. 17]. 
 

     1.3. Поняття глобалізації. 
 

     У цей час відбуваються глибокі  зміни у всій системі міжнародних  відносин. Новою істотною рисою їх стає глобалізація. Це поняття трактується  по-різному: відповідно до переважної крапки зору, жодне дія (економічне, соціальне, юридичне, політичне, військове й т.д.), жоден процес у суспільстві, у нашім житті, яким би масштабним або, навпроти, часткою він не був, не можна розглядати обмежено тільки як такий. Взаємозв'язок і взаємозалежність окремих акцій, явищ і процесів підсилюються, що вимагає обліку й оцінки зворотного ефекту, всіх наслідків як близьких, так і більше віддалених, у безпосередньо прилягаючих й у віддалених сферах. Серйозно ускладнюється визначення передумов: ті або інші ситуації в політику можуть бути викликані не тільки й не стільки політичними факторами, скільки економічними, соціальними, етнічними, а в економіці вони можуть бути обумовлені не тільки й не стільки економічними факторами.

     Глобалізація, що розуміється в такому розширювальному  змісті, означає істотне збільшення безпосереднього простору, поля виникнення, здійснення, впливу наслідків окремих акцій у різних областях життєдіяльності. Стосовно до розглянутих проблем таким простором стають все світове співтовариство, вся система міжнародних відносин. На перший погляд, чисто правова міжнародна акція, що зачіпає економічні (політичні, соціальні) дії й ситуації, при такому підході виявляється важливим, а нерідко вирішальним фактором їхнього розвитку. При цьому в сфері міжнародних відносин вона так чи інакше стосується інших країн, що не може не враховуватися при її обґрунтуванні, підготовці, здійсненні, оцінці результатів і наслідків. Наприклад, гостра проблема сучасності - вступ нових країн у НАТО. Здавалося б, проблема сугубо військова й політична. На ділі ж дуже серйозна економічна - перерозподіл зовнішньої торгівлі озброєннями, зміна інвестицій у військове виробництво, витрат на утримання й підготовку військовослужбовців, зміни у видатках військового бюджету й т.п.

     Мова  йде й про значне непередбачене  розширення сфери впливу окремих акцій і процесів національного (регіонального, інтернаціонального) рівня на міжнародні відносини з урахуванням взаємозалежності окремих країн, що посилюються, у сучасних умовах. Показовий щодо цього досвід Косовских подій у Сербії: вони безпосередньо зачіпають багато європейські, та й не тільки європейські держави, економічні, правові, етнічну й релігійну сфери, що ускладнює їхнє рішення, оцінку наслідків у всіх областях.

     На  прискорення процесу глобалізації у світових масштабах радикальний  вплив робить розвиток всеохоплюючої системи зв'язку й інформації, формування якісне нових умов міжнародного спілкування.

     Глобалізація  стосується й такої особливої  сфери міжнародних відносин, які світо господарські зв'язки, світова економіка. Це означає, що комерційна трансакція в цій області неминуче торкається внутрішньої економіки, виробництво, демографію, екологію, соціальні відносини, право, політику й т.д. При цьому ступінь такого охоплення різна, як не однакові зворотні зв'язки. З даного підходу випливає, що проста й навіть комплексна, але лише економічна оцінка подібної трансакції недостатня. Необхідний облік її наслідків хоча б у зазначених сферах. Тоді рішення про трансакцію зажадає коректування й, можливо, навіть виявиться недоцільним. Інший буде й оцінка початих дій. Тут необхідні не тільки традиційні кількісні показники, які малопридатні в таких областях життя суспільства, як культура й мистецтво, мораль і право, життєві цінності й установки, соціальні й політичні подання.

     Правомірна  й обмежувальне трактування глобалізації, що розглядає взаємовпливи й зворотні ефекти в межах певної сфери, у цьому випадку економіки, і всієї її області й сектори, що охоплює (внутрішня, зовнішня, НИОКР, виробництво, ринок, обіг, споживання), що зачіпає економічні відносини між країнами, світове господарство. Мова йде про глобалізацію світогосподарських відносин. І в цьому вузькому змісті процес глобалізації неоднозначний і проявляється в поступовому втягуванні в дану сферу всіх видів МЭО: зовнішньої торгівлі, руху капіталів, переміщення трудових ресурсів і інших факторів виробництва, наукового, техніко-технологічного, інжинірингового й інформаційного співробітництва між країнами.

     Глобалізація  в цілому й світогосподарських відносин, зокрема, - об'єктивний процес, що виражає сукупність умов розвитку сучасного світового співтовариства й насамперед науково-технічного й економічного прогресу. Це неминучий етап сходження людства до нових обріїв, що несе в підсумку позитивні початки, але разом з тим не позбавлений серйозних і масштабних протиріч, а значить не виключає негативних впливів. У чинність виняткової багатофакторності глобалізації подолання таких впливів украй утруднено. Традиційна оцінка впливу окремих факторів в умовах глобалізації виявляється недостатньої, а загальні висновки малодостовірні в чинність різноманіття взаємозв'язків і взаємозалежнотей, їхньої особливої динамічності. Дуже рухливі вся світова економіка, її окремі сфери й сектори. Положення в міжнародних регіонах, групах країн і в окремих країнах безупинно змінюється, роль і місце останніх у світовому господарстві не раз і назавжди дані, залежать не тільки, а нерідко й не стільки від них самих. Тим більше це ставиться до окремих фірм і національним і транснаціональним. Приміром, ще в 1995 р. американська ТНК по виробництву комп'ютерної техніки й програмного забезпечення «Микрософт» не входила до числа 15 найбільших у світі, те вже в 1998 р. вона вийшла на перше місце, відірвавшись від інших надгігантів, у тому числі багато ріоків, що лідирували, до цього «Дженерал електрик» і «Роял Датч-Шелл».

     Глобалізація  світогосподарських зв'язків - багаторівневе явище, що зачіпає окремі підприємства (мікрорівень); товарні, фінансові й валютні ринки й ринки праці (мезорівень); регіональну, національну економіку (макрорівень). В умовах ринкових відносин мікрорівень становить структуроутворюючу основу глобалізації світогосподарських зв'язків у чинність того, що окремі підприємства, фірми, підприємці є визначальними суб'єктами міжнародних економічних зв'язків у всіх їхніх формах. Практичні масштабні світогосподарські контакти здійснюються на мезорівні міжнародних ринків товарів і послуг, капіталів, праці, фінансово-кредитних ресурсів і валюти. Множинність факторів глобалізації, крайнє ускладнення під впливом останньої умов господарювання, неможливість чисто ринкового саморегулювання в даній ситуації й особливо в планетарних масштабах визначають особливу роль у цьому процесі макроекономічного рівня. З одного боку, принципове значення на цьому рівні здобувають цілеспрямовані зусилля по подоланню, ослабленню й ліквідації перешкод і обмежень у сфері МЭО, з іншого боку - сприяння процесам глобалізації, здійснення послідовних заходів щодо координації економічних і соціальних програм, концентрації ресурсів для рішення глобальних, особливо масштабних проблем, що зачіпають світове співтовариство, групи країн, регіони.

     Передумови  й наслідки глобалізації світо господарських зв'язків.

     Якщо  виходити з об'єктивного характеру  процесу глобалізації, то варто визначити  ті основні фактори, які обумовлюють  цей процес. Можна виділити наступні з них:

• виробничо-технічний - різке зростання масштабів виробництва, міжнародні форми його здійснення (ТНК), якісно новий рівень коштів транспорту й зв'язку, що забезпечує швидке поширення товарів і послуг, ресурсів і ідей з додатком їх у найбільш сприятливих умовах;
• економічний - небувала концентрація й централізація капіталу, організаційні форми, рамки діяльності яких виходять за національні границі, здобувають міжнародний характер, сприяючи формуванню єдиного ринкового простору;
• інформаційний - радикальна зміна коштів ділового спілкування, обміну економічною, фінансовою інформацією, що створює можливості оперативного, своєчасного й ефективного рішення виробничих, науково-технічних, комерційних завдань не гірше, ніж усередині окремих країн;
• науково-технологічною, обумовленою економічною вигодами використання передового науково-технічного, технологічного й кваліфікаційного рівня ведучих у відповідних областях закордонних країн, для прискореного впровадження нових рішень при відносно менших витратах;
• соціологічний, що проявляється в ослабленні ролі звичок і традицій, соціальних зв'язків і звичаїв, подоланні національної обмеженості, що підвищує мобільність людей у територіальному, духовному й психологічному відношеннях, сприяє міжнародній міграції;
• політичний, що виражається в ослабленні твердості державних кордонів, полегшенні волі пересування громадян, товарів і послуг, капіталів;
• екологічне, зумовлююче об'єднання зусиль світового співтовариства, консолідацію ресурсів, координацію дій у різних сферах.

     Серед інших глобальних проблем сучасності він впливає на процес глобалізації. Процес глобалізації мірогосподарських зв'язків не виключає розширення й інтенсифікації економічної діяльності на регіональному рівні, у тому числі залучення в активний масштабний взаємний міжнародний обмін адміністративних утворень окремих країн. З одного боку, це прискорює планетарну глобалізацію, з іншого боку - виступає як відоме гальмо, що сприяє посиленню групової регіональної відособленості, виникненню нових протиріч і поглибленню конкуренції.

      Розділ 2: Глобалізація світових фінансових інститутів на сучасному  етапі розвитку світової фінансової системи. 
 

     2.1  Глобалізація фінансових інститутів у наш час 
 

     “Глобальна  економіка" аж ніяк не є сучасним винаходом. Виникнення системи взаємодіючих у масштабах земної кулі систем ринків і означало виникнення глобальної економіки. Відбулося ж це ніяк не пізніше останньої чверті XIX століття.

     До  цього, принаймні з V століття до нашої  ери, існувало кілька автономних взаємодіючих систем ринків ("субглобальні економіки"). У тому числі - середземноморська, середньо-близькосхідна, індійська, східноазіатська. Кожна із цих систем ринків мало ядро, що відповідає розвиненим ринковим системам одного або декількох держав, і периферію у вигляді системи нерозвинених ринків, взаємодія яких із Центральним ринком або ринками мало слабкий характер.

     Ядро  середземноморської системи ринків становили ринки фінікійських держав (потім Карфагена), Єгипту, з IV-V ст. до н.е. - ринки грецьких держав, плюс ринки італійських держав. У період з кінця IV у до н.е. до II в. до н.е. ця система трансформувалася в систему ринків елліністичних держав (після виникнення й розпаду держави Олександра Македонського), Карфагена, Римської держави.

     Кінцевий  етап еволюції середземноморської системи ринків - виникнення єдиного ринку "римської держави". Причому єдиний ринок Рима інтегрував у себе й частина близькосхідних ринків (включаючи єгипетські, сірійський і ринки держав, що існували до моменту римського завоювання на території нинішньої Туреччини).

     Момент  поділу Римської імперії на Західн і Східну (396 р.) зафіксував поділ  єдиного загальімперського ринку  на дві частини, що тяжіли до Заходу й Сходу. Падіння в 476 р. Західної Римської імперії мало неминучим  слідством і остаточний розпад єдиного ринкового простору Заходу колишнього Рима. А потім арабські завоювання привели до різкого скорочення в розмірах і ринку Східної Римської імперії ("Візантії").

     У середземноморському світі, таким чином, приблизно тисячу років ішли інтеграційні процеси, а потім - дезінтеграційні процеси, причому ці останні зайняли відносно невеликий час.

     Приблизно по такій же схемі розвивалася  й середньо-близькосхідна ринкова  система. З тією лише різницею, що цикл інтеграція-дезінтеграція тут був  більше стислий у часі. Первинними структуроутворюючими елементами середньо-близькосхідної ринкової системи були ринкові системи Вавілонії й держав на території сучасного Ірану. Залежно від мінливостей історії й політичної кон'юнктури ці системи те зливалися, то розділялися. Тобто, якщо в антично-середземноморській зоні цикл інтеграції-дезінтеграції ринкової системи був (якщо не брати до уваги локальних подій) однократним, причому він зайняв величезний проміжок часу (зразкове тисячоріччя), те в середньо-близькосхідній зоні на цей же період доводиться кілька циклів інтеграції-дезінтеграції.

     І те ж саме - в індійській та східноазіатській ринкової системах.

     В останньої ядром ринкової системи  були ринки (або ринок) китайських держав. Розвинена ринкова система із широкому використанням грошей ( золото-срібло) і високим рівнем товарності існувала тут уже в середині першого тисячоріччя до нашої ери ("Епоха воюючих царств"). У рамках першого централізованого й більш-менш сучасного по своїй структурі китайської держави - Цинскій імперії (кінець III в. до н.е.) - єдиний ринок по суті не встиг зложитися (як і в імперії Олександра Македонського) за стислістю її існування: ця імперія проіснувала менш двох десятків років.

     Час формування єдиного китайського  ринку - Перша й Друга династії Хань (у цілому чотири сторіччя). Потім, разом з політичним поділом держави, розпався і єдиний ринок, що відновився вже при династії Тан (початок VII - початок IX вв. н.е.). Після загибелі останньої знову виникла система локальних ринків, на основі якої створювався Сунський ринок. Однак Сунська імперія на початку XII століття втратило свої Північні території в долині р. Хуанхе, де сформувалася "Золота імперія" з елітою із завойовників чжурчжэней, предків маньчжуров.

     Єдність китайського ринку відновилося тільки після завоювання Суньскій імперії (долина р. Янцзы) Хубилай-Ханом, монгольським правителем Північного, Північно-Західного й Північно-Східного Китаю. Після цього система єдиного ринку існувала в Китаї, за винятком невеликих проміжків часу, пов'язаних з війнами й перехідними політичними станами, аж до теперішнього часу.