Характеристика економічних районів України

     Целюлозно-паперова промисловість зосереджена в Цюрупинську та Ізмаїлі. Спочатку вона орієнтувалася на власну сировинну базу (очерет), але така орієнтація була не зовсім виправданою (відсутність надійної техніки для збирання очерету), тому нині працює здебільшого на довізній сировині та паперовій макулатурі, частково на очеретяній сировині.

     1.4. Будівельний комплекс. Промисловість будівельних матеріалів недостатньо розвинена, у значних кількостях в районі добувають лише вапняк-черепашник. На заводах виготовляють залізобетонні вироби, м'яку покрівлю, лінолеум тощо. Цемент виробляють на Бахчисарайському (АР Крим), Ольшанському (Миколаївська область), Одеському та інших заводах.

     Будівельний гіпс, вапно та вироби з гіпсу випускають Миколаївський глиноземний завод, мале підприємство ДАО (Миколаїв); керамзит – Одеський керамзитовий завод; блоки пустотілі й литі – керамічний завод (Одеса); бетонні вироби – заводи в Ялті та містечку Гаспрі (АР Крим); плитку облицювальну – завод керамічних виробів (Херсон); вироби з волокнистого цементу - «Силікальцит» (Одеса), Горячівка (містечко Красні Окни Одеської області), цементні вироби - українсько-німецьке спільне підприємство «Ялуниг» (Ялта).

     На Одеському комбінаті дахових матеріалів виробляють дахові покриття. Санітарні вироби із склоподібного фарфору, металу виготовляють заводи монтажних заготовок (Сімферополь) та «Сантехніка» (містечко Тарутине Одеської області). Скляний комбінат «Кварц» у Керчі виробляє скло, скловироби, скловолокно, ізоляційні матеріали з скла. Столярні вироби виготовляють на механічному заводі в Севастополі, двох деревообробних заводах в Бахчисараї. В Бахчисараї випускають також фанеру, дошки, збірні дерев'яні будинки.

     Легка промисловість: південний економічний район виготовляє близько 20% від загальної кількості тканин у країні. Найвідоміші підприємства – Херсонський бавовняний комбінат, Одеська конопле-джутова фабрика, вовняні фабрики Одеси й Татарбунар. Є трикотажні комбінати в Миколаєві, Одесі, Херсоні. Взуття виготовляють в Одесі, Сімферополі, Миколаєві. В районі працює до 20 швейних фабрик, у тому числі в Сімферополі спільна українсько-турецька фірма «Лачин ЛТД», українсько-німецька фірма «Сара». Музичні інструменти виготовляють на фабриці «Гама» (Одеса); парасольки - в Одесі.

     Харчова промисловість: працює на місцевій сировині. Широко розвинені консервна, молочна, ефіроолійна, рибна, м'ясна, тютюнова галузі. На харчову промисловість припадає майже половина продукції промисловості району. М'ясна промисловість представлена м'ясокомбінатами в Одесі, Миколаєві, Херсоні, Ізмаїлі, Сімферополі, Керчі, Первомайську, Вознесенську. Маслоробна, сироварна галузі розміщені рівномірно по всій території району В Одесі працює потужний олійно-екстрактовий завод та єдиний в Україні завод олій з кісточок фруктів. Плодоконсервна промисловість включає два херсонських, три сімферопольських, ізмаїльський та одеський заводи. Рибоконсервні заводи є в Керчі, Генічеську, Ялті, Кілії, Білгород-Дністровському, Херсоні, Красноперекопську, Севастополі.

     У районі виробляється більшість вин України. Раніше тут працювало понад 20% виноробних підприємств, найбільші й найвідоміші з них - в Ялті, Алушті, Судаку, Сімферополі, Феодосії, Старому Криму, Одесі, Ізмаїлі, Білгород-Дністровському, Херсоні та ін. У період так званої «боротьби з алкоголізмом» частину з них закрили, виноградники вирубали, тару знищили. Нині виноробні й виноградарські підприємства та господарства починають відроджуватись.

     Виробництвом тютюнових виробів займається Феодосійська тютюнова фабрика.

     Агропромисловий комплекс: сільське господарство має зерново-тваринницький напрям з широко розвиненими садівництвом і виноградарством. У структурі сільськогосподарських угідь 81% ріллі, понад 13% пасовищ і 1% сіножатей. Майже половина посівних площ зайнята зерновими культурами. Взагалі частка продукції сільського господарства в районі становить майже 17%.

     За останні роки в структурі посівних площ району сталися помітні зміни, які виражені в підвищенні частки кормових і зменшенні частки зернових культур, дещо зросли посіви технічних культур. Собівартість основної продукції сільського господарства в районі нижча, ніж у середньому по Україні. Землеробство району спеціалізується на вирощуванні пшениці (майже третина від збору в Україні), кукурудзи, соняшнику та ін. Соняшник вирощують повсюдно, цукрові буряки - у північній частині. Культивують також ефіроолійні (казанлицька й червона троянди, ірис, лаванда, шавлія мускатна); тютюн, гірчицю, лікарські рослини, південні коноплі та овочево-баштанні культури (томати, баклажани, кабачки, огірки, перець, дині, кавуни). На поливних землях вирощують рис, бавовник, деякі лікарські рослини.

     Поширені сади та виноградники. Найбільше плодів збирають в АР Крим та Одеській області. Вирощують кісточкові - абрикоси, вишні, черешні, сливи; зерняткові - яблука, груші.

     В АР Крим провідними культурами є озима пшениця, кукурудза, рис, соя і тютюн. Область займає перше місце в Україні за валовим збором рису та сої і друге-тютюну. Значні площі зайняті посівами соняшнику й ефірно-олійних культур. За площею виноградників і валовим збором винограду область посідає друге місце в Україні.

     У Миколаївській області головна зернова культура - озима пшениця. Вирощують також ячмінь, кукурудзу; з технічних - соняшник, цукрові буряки (в північних районах), коріандр, рицину, сою. Овочівництво розвивається переважно на поливних землях. Значні площі під плодово-ягідними насадженнями, у південних районах - під виноградом.

     В Одеській області основна зернова культура - озима пшениця, вирощують також ячмінь, кукурудзу, рис, сою. Область займає четверте місце в Україні за валовим виробництвом рису. У північних і центральних районах вирощують соняшник, на півночі - цукрові буряки, у південно-західних районах займаються виноградарством та овочівництвом.

     У Херсонській області основна зернова культура - озима пшениця. Велике значення мають також кукурудза, ячмінь, зернобобові культури, рис, просо. Основною технічною культурою є соняшник. Серед овочевих культур переважають помідори, перець солодкий, баклажани, кабачки. Провідні кормові культури - кукурудза на силос, зелений корм, люцерна, кормові коренеплоди тощо. Однією з високорозвинених галузей сільськогосподарського виробництва є виноградарство.

     Другою основною галуззю сільськогосподарського виробництва в Південному економічному районі є тваринництво, яке має молочно-м'ясний напрямок. В АР Крим найвищого рівня розвитку набуло м'ясне птахівництво. Розвинені також скотарство молочно-м'ясного напрямку, свинарство, вівчарство.У Миколаївській області головними галузями тваринництва є молочно-м'ясне скотарство, а також свинарство, птахівництво, вівчарство, допоміжними - кролівництво, бджільництво і рибництво на основі рибних ресурсів Чорного моря. В Одеській області тваринництво переважно м'ясо-молочного напрямку - скотарство, птахівництво і свинарство. Розвинене також рибне господарство. У Херсонській області серед галузей тваринництва провідне місце займає скотарство м'ясо-молочного напрямку. Велике значення мають також свинарство, тонкорунне вівчарство і птахівництво. На Чорному й Азовському морях, на Дніпрі розвинене рибництво.

     За наведеною вище спеціалізацією сільського господарства окремих областей можна виділити такі сільськогосподарські зони:

     -  виноградарсько-зерново-олійна із садівництвом та молочно-м'ясним тваринництвом - південні райони Одеської, Миколаївської, Херсонської областей і Степовий Крим;

     - зерново-олійна з виробництвом цукрових буряків і молочно-м'ясним тваринництвом - північні райони Одеської. Миколаївської і Херсонської областей;

     -  овоче-молочна приміського типу - навколо Одеси, Миколаєва, Херсона;

     - виноградарсько-тютюнова з молочно-м'ясним тваринництвом (вівчарством) - передгір'я Криму, Південний берег Криму.

     1.5. Розвиток інфраструктури. Найбільша густота залізниць в Одеській області. Головні залізничні вузли - Одеса, Херсон, Каховка, Миколаїв, Вознесенськ, Сімферополь, Джанкой.

     Загальна довжина автомобільних шляхів - 25,4 тис. км, у тому числі з твердим покриттям - 23,9 тис. км. Основні автомобільні шляхи державного та міжнародного значення: Миколаїв – Одеса – Кишинів; Миколаїв – Херсон - Сімферополь; Миколаїв - Кіровоград; Миколаїв - Кривий Ріг; Рені - Ростов-на-Дону; Одеса - Ізмаїл. Діє міжміська тролейбусна лінія Сімферополь - Ялта (майже 79 км).

     Морський транспорт забезпечує переважно каботажні перевезення, має державне й міжнародне значення. Головні порти - Одеса, Херсон, Генічеськ, Скадовськ, Миколаїв, Очаків, Севастополь, Керч, Феодосія, Ялта, Євпаторія. Діють паромні лінії Іллічівськ - Варна, Іллічівськ – порти Туреччини, Іллічівськ – Поті. Євроазіатський транспортний коридор включає Іллічівський морський торговий порт. На базі Дунайського пароплавства створено ліхтерну транспортно-виробничу систему, що забезпечує ефективне перевезення вантажів з придунайських міст Європи в порти Південно-Східної Азії та інших регіонів без їх перевантаження. Судноплавство здійснюється Дніпром (річкові порти - Херсон, Нова Каховка, Гола Пристань), а також Південним Бугом, Інгулом та Інгульцем (порти Миколаїв, Вознесенськ).

     Територією Південного економічного району проходять траси нафтопроводів Кременчук - Херсон, Снігурівка - Одеса; газопроводу Шебелинка - Одеса; аміакопроводу Тольятті - Одеса. Аеропорти державного та міжнародного значення є в Одесі (два), Сімферополі, Миколаєві та Херсоні.

     Актуальні проблеми району (економічні, соціальні, екологічні): однією з актуальних проблем посушливого Причорномор'я € проблема водних ресурсів, оскільки в районі немає необхідної кількості власних водних джерел. Важливою є також проблема пошуку, розвідування та освоєння нових родовищ нафти й газу в прибережній частині та акваторії Чорного й Азовського морів.

     1.6. Стан оточуючого природного середовища. Основними напрямками перспективного розвитку Південного економічного району є вдосконалення його спеціалізації як індустріально-аграрного району, важливого транспортно-морського й рекреаційного регіону з розвиненим курортно-туристським господарством. Перспективним є забезпечення Кримського півострова енергоресурсами» переважно за рахунок нетрадиційних, екологічно чистих джерел енергії, зокрема розміщення вітрових енергоустановок (на Ай-Петрі, Ка-раби-яйла, Арабатській стрілці та в Західному Криму). Північна, східна й західна частини Кримського півострова перспективні для спорудження мережі станцій геотермального енергопостачання сільських районів рівнинного Криму, рекреаційних підприємств Саксько-Євпаторійського курорту, населених пунктів Керченського півострова.

     1.7. Рекреаційний потенціал. Національний склад населення району налічує більш як 100 національностей і народностей, що створює передумови для розвитку етнічного туризму. Для болгарських, турецьких, німецьких, грецьких, чеських громадян, чиї пращури жили колись в Криму, на Одещині та в інших областях, розроблено нові тури. Паломницьким цілям можуть слугувати святі місця різних конфесій.

     Новим у туристичній індустрії Південного району стає зелений (сільський) туризм. Район має всі можливості для розвитку нетрадиційних форм туризму: спелеологічного, скалолазання, кінного, велосипедного, дельтапланеризму, гірсько-пішохідного, мисливського, вертолітного, прогулянок на яхтах, підводного (з аквалангом) та ін. Собівартість туристичних послуг у Причорномор'ї досить висока, що пов'язано із значними витратами на оренду приміщень, землі тощо.

     Розвиток іноземного туризму в Криму стримується слабкою матеріальною і технічною базою. Необхідне будівництво нових підприємств і модернізація існуючих. Зона іноземного туризму може розширюватися за рахунок показу об'єктів м. Севастополя, Феодосії, Старого Криму, Судака, Бахчисарая і Керчі.

     Для курортів Причорномор'я в цілому характерні: відсутність комплексності їхнього розвитку (рекреація випадає з економічної структури району); низький рівень зовнішнього рекреаційного потоку; нерівномірний розподіл потоку рекреантів на території й концентрація його на більш освоєних територіях; яскраво виражена сезонність потоку рекреантів; відсутність єдиної рекреаційної політики будівництва й управління курортами; слабка транспортна забезпеченість курортів; концентрація місцевого населення на найбільш цінних у рекреаційному відношенні територіях; слаборозвинена, вузькоспеціалізована економічна база міст-курортів.

     1.8. Рівень природно-територіальної безпеки. Діяльність об'єктів портово-промислового комплексу в прибережній зоні Чорного та Азовського морів негативно впливає на природне середовище. Забруднювачами навколишнього середовища в районі є хімічні, металургійні, нафтопереробні комбінати, а також підприємства харчової промисловості і житлово-комунальне господарство. Зусиллями природоохоронних органів України викид стічних вод більшості підприємств в морську акваторію припинено завдяки організації замкнутого циклу водогосподарської діяльності. Крім того, створено природоохоронне обладнання для локального очищення різних категорій стічних вод, які містять нафтопродукти, в морських торгових портах і на деяких судноремонтних заводах.