Економіка праці і соціально-трудові відносини

• аналіз виробничого процесу;
• поділ його на частини;
• вибір оптимального варіанта технології й організації праці;
• проектування режимів роботи обладнання, прийомів і методів роботи, систем обслуговування робочих місць, режимів праці і відпочинку;
• розрахунок норм згідно з особливостями технологічного і трудового процесів.

    Норми праці повинні відповідати найефективнішим для конкретних умов варіантам технологічного процесу, організації праці, виробництва і управління.

    На  основі норм праці розраховують трудомісткість виробничої програми, визначають необхідну  чисельність персоналу  і його структуру на підприємстві, розраховують економічну ефективність науково-технічних  та організаційних нововведень.

    Норми праці повинні встановлюватися  на рівні, що відповідає мінімуму сумарних витрат виробництва на випуск запланованого  обсягу продукції. 

    6.3.Об’єкти нормування праці

    Виділяють дві форми витрат праці:

• витрати робочого часу;
• витрати робочої сили (фізичної та нервової енергії людини).

    Відповідно  до цього виділяють дві групи  об’єктів нормування праці:

• ті, що характеризуються переважно витратами робочого часу;
• ті, що характеризуються переважно витратами робочої сили.

    Найширше  вживаним об’єктом нормування праці є робочий час. Він нормується на різних рівнях і різними видами норм.

    На  державному рівні робочий час  нормується для забезпечення певної кількості праці, необхідної для  нормальної життєдіяльності суспільства, а також для дотримання прав людини на збереження здоров’я, відпочинок і всебічний розвиток.

    В Україні така норма робочого часу встановлюється відносно робочого тижня  і становить 40 годин при нормальних умовах праці.

    В шкідливих умовах праці, а також  для певних категорій працівників (неповнолітні, інваліди, матері малолітніх дітей, вагітні жінки) норма робочого часу скорочується.

    До  об’єктів, що характеризуються переважно  витратами робочої сили, належать встановлення обсягу роботи, зони обслуговування, а також норм витрат фізичної та нервової енергії.

    При нормуванні обсягу роботи він встановлюється у вигляді нормованого завдання на певний період часу (зміну, місяць).

    Зона  обслуговування визначається кількістю засобів виробництва, ефективну роботу яких може забезпечити один працівник або бригада.

    Витрати фізичної і нервової енергії працівників можуть характеризуватися темпом роботи, мірою зайнятості працівників протягом робочого часу, показниками втомлюваності та ін. Для характеристики цих показників найбільше підходять норми тяжкості праці. Складовими тяжкості праці є її інтенсивність, стан виробничого середовища та ін. Норми тяжкості праці регламентують допустимі навантаження на організм працівника і використовуються для обґрунтування часу на відпочинок, встановлення компенсації за несприятливі умови праці та ін. 

    6.4.Система нормативів і норм праці

    З метою забезпечення більш-менш рівної інтенсивності праці на різних за змістом та складністю роботах розробляють  єдину нормативну базу. На її основі визначають норми праці.

    Норматив  є первинним і універсальним, а норма – вторинною і локальною.

    Норматив – це функція, що встановлює залежність між багатьма нормами та впливаючими на них факторами.

    Норма – це конкретне значення даної функції за фіксованих значень факторів.

    Нормативні  матеріали – це комплекс довідкової інформації, необхідної для визначення норм затрат праці для конкретних трудових процесів аналітично-розрахунковим методом.

    Різноманітність трудових процесів зумовлює необхідність існування значної кількості  нормативних матеріалів. Їх класифікують за різними ознаками:

• за призначенням і сферою використання розрізняють загальнопромислові, галузеві та місцеві нормативи;
• за мірою укрупнення – диференційовані, укрупнені та ін.;
• за видами – нормативи режимів роботи устаткування, нормативи часу, нормативи обслуговування, нормативи чисельності, нормативи підлеглості.

    Нормативи режимів роботи устаткування – це регламентовані кількісні характеристики режимів роботи виробничого устаткування, що забезпечують найдоцільніше його використання.

    Нормативи часу – це науково обгрунтовані показники затрат часу на виконання окремих елементів трудового процесу. Їх використовують для визначення норм затрат праці на машинно-ручних і ручних роботах.

    Нормативи обслуговування – це регламентовані величини, які характеризують співвідношення між кількістю персоналу, що виконує функції обслуговування певних об’єктів, та кількістю цих об’єктів. Вони використовуються для встановлення норм обслуговування кількості одиниць обладнання, робочих місць, виробничих площ одним чи групою працівників.

    Нормативи чисельності – це регламентовані величини, що визначають кількість працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідну для якісного виконання одиниці або певного обсягу роботи. Їх використовують для встановлення чисельності працівників на роботах, де її визначення через інші нормативи утруднене (чисельності спеціалістів, технологів, економістів).

    Нормативи підлеглості – це регламентовані величини, що визначають співвідношення між кількістю керівників та кількістю підпорядкованих їм працівників. Найчастіше їх використовують для визначення кількості керівників первинних ланок – бригадирів, майстрів, старших майстрів та ін.

    Якщо  роботи на підприємстві виконуються  за типовою технологією, що вже відпрацьована  в раціональних організаційно-технічних умовах на певній кількості підприємств, які мають такі самі види робіт, на ці роботи розробляють типові норми. Вони відіграють роль еталона для підприємств, що освоюють дану технологію.

    Конкретні норми праці для певного трудового процесу визначають безпосередньо на підприємстві на основі одного або кількох трудових нормативів.

    Норми праці також класифікують за такими ознаками:

• за призначення – норми часу, виробітку, обслуговування, чисельності, підлеглості, співвідношення кількості працівників, нормовані завдання;
• за сферою поширення – міжгалузеві, галузеві, районні, місцеві;
• за періодом дії – разові, тимчасові, сезонні, тривалі;
• за мірою деталізації – деталізовані (мікроелементні, елементні, операційні) та укрупнені (комплексні, типові, єдині).

    Норма часу – це кількість робочого часу, об’єктивно необхідна для виконання конкретної роботи (трудової операції) в певних організаційно-технічних умовах. Розрізняють норми підготовчо-завершального часу, часу обслуговування робочого місця, оперативного, штучного, штучно-калькуляційного часу, часу на відпочинок та особисті потреби, часу на партію виробів.

    Норма виробітку – це кількість продукції в натуральних показниках, яку необхідно виробити за одиницю часу в конкретних організаційно-технічних умовах.

    Норма обслуговування – це кількість виробничих об’єктів (машин, механізмів, робочих місць, виробничої площі), які повинен якісно обслуговувати працівник або бригада за одиницю робочого часу.

    Норма чисельності – це розрахована для конкретних організаційно-технічних умов кількість працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для якісного виконання одиниці або певного обсягу роботи за визначений період часу.

    Норма підлеглості – це розраховані для конкретних організаційно-технічних умов величини, що визначають оптимальну кількість безпосередньо підпорядкованих одному керівникові працівників.

    Нормоване завдання – це розрахований для конкретних умов асортимент і обсяг роботи, який повинен виконати працівник (колектив) за певний робочий період (зміну, місяць, рік). На відміну від норм виробітку нормовані завдання можуть встановлюватися не лише в натуральних одиницях, але і в нормо-годинах. 

    6.5.Методи нормування трудових процесів

    У нормуванні праці застосовують аналітичні і сумарні методи.

    Аналітичні  методи припускають установлення норм на основі аналізу конкретного трудового процесу, проектування раціональних режимів роботи устаткування і прийомів праці робітників, визначення норм по елементах трудового процесу з урахуванням специфіки конкретних робочих місць і виробничих підрозділів. За методикою одержання вихідних даних аналітичні методи поділяють на аналітично-розрахункові й аналітично-дослідницькі.

    У першому випадку за базу розрахунку беруться нормативні матеріали, у другому – дані, отримані при дослідженні трудових процесів на аналізованих робочих місцях.

    При досвідно-статистичних (сумарних) методах норми встановлюються в цілому на всю роботу без поелементного аналізу конкретного трудового процесу і проектування раціональної організації праці. При досвідному методі норми визначають на основі особистого досвіду нормувальника, при статистичному – на основі статистичних даних про фактичні затрати часу на виконання аналогічної роботи в минулому.

    Виділяють такі методи дослідження трудових процесів:

методи  безпосередніх замірів;

методи  моментних спостережень.

    Метод безпосередніх замірів передбачає фіксацію в процесі спостереження тривалості всіх елементів витрат робочого часу і послідовності їх виконання.

    Метод моментних спостережень – це спосіб одержання середніх даних про фактичне завантаження робітників і устаткування, даних про витрати і втрати часу групи робітників або устаткування на основі законів математичної статистики.

    За  метою дослідження  трудових процесів виділяють такі методи: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж.

    Хронометраж – метод вивчення витрат часу роботи робітника або устаткування шляхом безпосереднього спостереження на робочому місці. В процесі хронометражу здійснюють спостереження, яке полягає в тому, що спостерігач з допомогою секундоміра замірює тривалість елементів операції.

    Фотографія  робочого часу – спостереження і послідовний запис усіх витрат робочого часу і перерв протягом зміни з зазначенням їх тривалості і послідовності.

    Залежно від призначення розрізняють такі види фотографій:

• фотографія робочого часу;
• фотографія часу використання устаткування;
• фотографія виробничого процесу.

    Фотографія  часу використання устаткування – це спостереження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обґрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітником або кількома).

    Фотографія  виробничого процесу – це одночасне вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи. Спостереження можуть виконувати два спостерігачі: один спостерігає за робітниками, другий – за устаткуванням.

    Фотохронометраж поєднує фотографію робочого часу та хронометраж. 
 

Тема 7. Ефективність і продуктивність праці 
 

Тема 8. Політика доходів  і оплата праці

    8.1.Поняття  та види заробітної платні

    Заробітна платня – це винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник чи уповноважений ним орган виплачує працівнику відповідно до кількості та якості виконаної роботи.