Автор: Пользователь скрыл имя, 03 Ноября 2011 в 18:18, реферат
Міжнародна організація праці – це спеціалізована установа, що проголосила своєю метою вивчення і покращення умов праці та життя трудящих шляхом вироблення конвенцій та реокомендацій з питань трудового законодавства. Створена в 1919 році. Нмні працює при ООН. Штаб-квартира розташована в Женеві.
МОП рекомендує класифікувати населення таким чином:
• економічно активне;
• економічно неактивне.
Важливим суб’єктом соціальної політики є держава. Вона розробляє та здійснює комплекс заходів, які охоплюють різні сфери розвитку суспільства:
Профспілки – це масове самокероване громадське об’єднання трудящих певної галузі або суміжних галузей для захисту і представництва їх соціальних інтересів.
Соціальний захист – це система заходів, які забезпечують соціальну захищеність переважно непрацездатного населення і соціально уразливих верств працездатного населення (соціальне страхування, пенсійне забезпечення, страховий захист від небезпек, медичне страхування).
Пенсійна система – це сукупність правових, економічних та соціальних інститутів і норм, які забезпечують надання пенсій за віком, інвалідністю, у разі втрати годувальника.
Соціальна підтримка – це система заходів, які стосуються здебільшого економічно активного населення і спрямовані на створення умов, що дають змогу найманим працівникам забезпечити їх соціальну захищеність.
Соціальна допомога – це заходи, які стосуються всього населення і являють собою допомогу переважно короткочасного характеру. Здебільшого її надають людям, які потрапили в екстремальні життєві ситуації, що потребують додаткових витрат.
Соціальні нормативи – це вимірник і критерій розподілу бюджетних коштів для задоволення певного рівня соціальних потреб населення в освіті, медицині, пенсійному забезпечення, соціальному страхуванні. Крім того, це мінімальний розмір заробітної платні, пенсії. Нормативи встановлює уряд.
Соціальний індикатор – споживчий кошик. Мінімальний споживчий кошик застосовують для визначення нижньої межі малозабезпеченості, абсолютної кількості бідних людей.
Соціальні
стандарти – це показник, що характеризує
рівень життя (досягнутого і бажаного).
4.2.Соціальне партнерство
Соціальне партнерство – це система взаємозв’язків між робітниками (їх представниками) і роботодавцями (їх представниками), що дає змогу враховувати двосторонні інтереси, забезпечує досягнення згоди з соціально-трудових і соціально-економічних питань, які укладаються в колективних договорах.
Принципи
соціального партнерства
Трипартизм охоплює такі питання в системі соціального партнерства:
двосторонні колективні договори;
тристоронні колективні консультації та переговори між державою, підприємцями та робітниками;
трудові конфлікти та їх врегулювання;
участь
працівників у прийнятті
Соціальне партнерство реалізується через систему переговорів та укладання угод на державному, територіальному, галузевому і професійному рівні, а також колективних договорів на підприємствах (в організаціях, закладах).
Угоди та договори виконують три функції: захисну, організаційну, мирну.
Для регулювання соціально-трудових відносин, ведення колективних переговорів і підготовки проекту угоди формують постійно діючу тристоронню комісію (ТК), в яку входять представники профспілок та їх об’єднань, об’єднань роботодавців і державних органів виконавчої влади.
Галузева тарифна угода укладається між галузевими профспілками і галузевою спілкою роботодавців. Визначає узгодження позиції сторін за основними принципами соціально-економічної політики в галузі, спільні дії учасників угоди щодо їх реалізації.
Спеціальні угоди стосуються конкретно соціально-економічних проблем на регіональному рівні. Їх укладають представники органів найманих працівників (територіальні спілки профспілок, об’єднання роботодавців та ін.).
Колективний договір регулює соціально-трудові відносини між робітниками конкретного підприємства та роботодавцями.
Держава – це третя сторона в системі партнерства. Вона виконує такі функції:
Тема 5. Організація праці
5.1.Поняття, зміст і завдання організації праці
Організація праці – це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів.
У змісті організації праці виділяють такі елементи:
В
масштабах народного
В межах підприємства вдосконалення організації праці має такі завдання:
На конкретному робочому місці організації праці має такі завдання:
5.2.Поділ і кооперування праці на підприємстві
В економіці країни можна виділити такі форми поділу праці: між галузями економіки, всередині цих галузей, всередині підприємства.
Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконання певної частини спільної роботи. Існують такі основні види поділу праці:
Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого процесу за видами, фазами і циклами.
Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.
Функціональний поділ праці відбувається за різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, спеціалісти і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.
Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технології виробництва.
Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремлені складних робіт від простих.
Поділ праці є необхідною передумовою підвищення продуктивності праці, дає змогу організувати послідовну та одночасну обробку багатьох предметів праці.
Існують економічні та соціальні межі поділу праці.
З економічної точки зору поглиблювати поділ праці доцільно доти, доки це поглиблення супроводжується підвищенням ефективності використання робочої сили і обладнання.
З соціальної точки зору – це необхідність збереження широкої кваліфікації працівників та змістовності їх роботи, попередження монотонності та надмірної втоми.
Поділ праці на виробництві нерозривно пов’язаний з її кооперацією.
Кооперація – це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.
Розрізняють три взаємозв’язані форми кооперації:
На підприємстві кооперування праці може здійснюватися за умов індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціальностей під час колективної роботи.
Серед колективних форм організації праці провідне місце посідають групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.
Бригада – це група працівників, що разом здійснюють виробничий процес або його частину і колективно відповідають за результати своєї роботи.
Розрізняють спеціалізовані і комплексні бригади.
Спеціалізовані бригади формують з робітників однієї професії, що виконують однорідні технологічні процеси.
Комплексні бригади складаються з працівників різних професій, що виконують технологічно різнорідні, проте взаємопов’язані роботи, що охоплюють повний цикл виготовлення деталей, вузлів та ін.
Комплексні бригади можуть бути з повним поділом праці, частковим і без поділу праці.
У бригаді з повним поділом праці кожний робітник постійно виконує роботу однієї професії і кваліфікації, і ця робота є складовою частиною комплексного завдання бригади.
У бригаді з частковим поділом праці, яка зумовлена певною технологічною послідовністю виробництва, робітник поряд зі своєю певною операцією в разі необхідності виконує операції зі споріднених спеціальностей.
Информация о работе Економіка праці і соціально-трудові відносини