Економіка праці і соціально-трудові відносини

    В комплексних бригадах без поділу праці властиве широке суміщення професій і певна взаємозамінність робітників у процесі праці. Кожний робітник може виконувати всі операції, що входять у виробниче завдання бригади.

    Залежно від режиму роботи комплексні і спеціалізовані бригади можуть бути змінними і наскрізними.

    До  складу змінних бригад входять робітники лише однієї зміни, протягом якої виконується весь комплекс робіт.

    Наскрізні бригади створюють за таких умов, коли тривалість циклу оброблення виробів або час виконання певної роботи на дільниці перевищує тривалість зміни. До таких бригад входять робітники двох або трьох змін.

    За  кількісним складом бригади можуть бути нечисленні (5-10 осіб), середні (11-25 осіб), великі (26-50 і більше осіб).

    Запровадження бригадного госпрозрахунку передбачає:

• створення системи госпрозрахункових показників (обсяги виробництва, матеріальні витрати, якість продукції та ін.);
• закріплення за бригадами конкретної площі, технологічного устаткування;
• обґрунтованість, стабільність і своєчасність доведення до бригад планових завдань;
• забезпечення бухгалтерського і оперативного обліку діяльності бригади;
• організація зберігання і видачі бригадам матеріальних цінностей;
• установлення бригадних норм і розцінок;
• наявність системи госпрозрахункових претензій.

 

    5.3.Організація та обслуговування робочих місць

    Робоче  місце – це зона трудової діяльності робітника або групи робітників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи.

    Разом з тим це первинна ланка виробничої структури підприємства, яка може функціонувати відносно самостійно.

    Організація робочого місця – це система заходів щодо його планування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення в певному порядку, обслуговування й атестації.

    Планування  робочого місця передбачає раціональне розміщенян в просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема, устаткування, технологічного та організаційного оснащення, а також робітника.

    Робоче  місце має робочу, основну і  допоміжну зони.

    В основній зоні (обмежується досяжністю рук людини) розміщують засоби праці, що постійно використовуються в роботі.

    У допоміжній зоні розміщують предмети праці, які застосовують рідко.

    Оснащення робочого місця – це сукупність засобів праці, необхідних для виконання конкретних трудових функцій, а саме:

• організаційне оснащення – оргтехніка, засоби зв’язку і сигналізації, освітлювальна апаратура, робочі меблі, тара та ін.;
• технологічне оснащення – робочі та вимірювальні інструменти, запасні частини;
• робоча документація.

    Оснащення робочих місць масових професій може здійснюватися за типовими проектами, в яких ураховані необхідні рекомендації щодо оснащенян і планування робочих місць даного виду.

    Робочі  місця можна класифікувати за різними ознаками:

• за професіями;
• за кількістю виконавців (індивідуальні, парні, колективні);
• за ступенем спеціалізації (спеціалізовані, універсальні);
• за кількістю устаткування, що обслуговується (одноверстатні, багатоверстатні);
• за рівнем механізації (ручної роботи, машинно-ручними, машинними, автоматизованими, апаратурними трудовими процесами);
• за специфікою умов праці (стаціонарні і рухомі, підземні і висотні, зі шкідливими і небезпечними умовами).

    Обслуговування  робочих місць здіснюється за такими функціями:

• енергетична – забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а також опаленян виробничих приміщень;
• транспортно-складська – доставлення предметів праці до робочого місця, вивезенян готової продукції і відходів виробництва, зберігання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей;
• підготовчо-технологічна – розподіл робіт за робочими місцями, комплектування технічної документації, підготовка інструменту та допоміжних матеріалів, інструктаж виконавців щодо передових методів праці;
• інструментальна – зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення;
• налагоджувальна – налагодження і регулювання технологічного устаткування;
• міжремонтна – профілактичне обслуговування;
• контрольна – контроль якості сировини, напівфабрикатів і готових виробів;
• облікова – облік бракованої продукції та аналіз причин браку, профілактичні заходи для підвищенян якості продукції.

 
 

    5.4.Умови праці та фактори їх формування

    Умови праці визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров’я і працездатність людини.

    Умови праці визначають такі фактори:

• виробничі;
• санітарно-гігієнічні;
• психофізіологічні;
• естетичні;
• соціальні.

    На  підприємствах і в організаціях, де є потенційні джерела шкідливих і небезпечних виробничих факторів, проводять атестацію робочих місць.

    Основна мета атестації – регулювання відносин між власником (уповноваженим ним органом) і працівником щодо реалізації їх прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

    Робоче  місце за умовами праці оцінюється з урахуванням впливу всіх факторів виробничого середовища і трудового  процесу на працюючих.

    На  підставі комплексної оцінки робочі місця відносять до таких:

• з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці;
• зі шкідливими і важкими умовами праці;
• зі шкідливими умовами праці.

    За  результатами атестації складають  переліки:

робочих місць, виробництв, робіт, професій і  посад, працівникам яких підтверджено право на пільги і компенсації, передбачені законодавством;

робочих місць, виробництв, робіт, професій і  посад, працівникам яких пропонується встановити пільги і компенсації  за рахунок коштів підприємства;

робочих місць з несприятливими умовами  праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їх поліпшення. 
 

Тема  6. Нормування праці

    6.1.Режими праці і відпочинку. Класифікація витрат робочого часу.

    Раціональне використання робочого часу на підприємстві починається зі встановлення найдоцільніших режимів праці і відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий і місячний режими.

    Змінний режим праці і відпочинку визначає тривалість змін, час їх початку і закінчення, тривалість і час початку і закінчення перерв у роботі.

    Добовий режим праці і відпочинку включає кількість змін (циклів) за добу.

    Тижневий  режим праці і відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів за тиждень, роботу у вихідні чи святкові дні, порядок чергування змін.

    Місячний режим праці і відпочинку визначає кількість робочих і неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які отримують відпустки, тривалість основних і додаткових відпусток.

    Режими  праці і відпочинку регулює Кодекс законів про працю України.

    Загальними  вимогами до режимів роботи є:

• дотримання встановленої законом загальної тривалості робочого часу;
• забезпечення рівномірного чергування часу роботи і перерв між змінами, для чого розраховують тривалість циклу обороту змін – періоду, за який всі працівники відпрацюють у всіх змінах, передбачених графіком;
• обмеження кількості змінних графіків на підприємстві, оскільки це утруднює процес управління.

    Для виявлення резервів раціональнішого  використання фонду робочого часу працівників  проводиться класифікація видів  витрат робочого часу за такими напрямками:

    Час роботи і час перерв у роботі

    1.1.Час  роботи – це загальна тривалість  змінного часу, протягом якого  працівник виконує трудові функції.  Він включає:

         1.1.1.Час підготовчо-завершальної  роботи, що витрачається на підготовку  до виконання завдання, і дії, пов’язані з його завершенням (одержання завдання, інструктаж, здавання готової продукції та ін.).

         1.1.2.Час оперативної  роботи витрачається на безпосереднє  виконання трудового завдання. Він  включає:

• основний час – час безпосереднього перетворення предметів праці;
• допоміжний час – час управління обладнанням, вимірювання показників, переходів та ін.

         1.1.3.Час обслуговування  робочого місця складається з:

• часу організаційного обслуговування, що витрачається на догляд робочого місця, пов'язаний з виконанням змінного завдання;
• часу технічного обслуговування, що витрачається на догляд робочого місця, пов'язаний з виконанням даної конкретної роботи.

    1.2.Час  перерв – це загальна тривалість  змінного часу, протягом якого  працівник не виконує трудові  функції з різних причин. Він включає:

         1.2.1.Час регламентованих  перерв заздалегідь передбачений, об’єктивно необхідний. До нього  належать:

• час перерв, зумовлених особливостями техніки, технології та організації виробництва;
• час перерв, обумовлених трудовим законодавством;
• час на відпочинок та особисті потреби.

1.2.2.Час  нерегламентованих перерв складається  з непередбачуваних, небажаних зупинок  в роботі. Це:

• час перерв, зумовлених недоліками у технології та організації виробництва (перебоями постачання, несправністю устаткування);
• час перерв, зумовлених порушеннями трудової дисципліни – запізненнями, прогулами та ін.;
• час відпусток з дозволу адміністрації.

    Нормований  і ненормований робочий  час.

    2.1.Нормований  час включає всі затрати часу, що є об’єктивно необхідними  для виконання конкретного завдання, а отже, підлягають нормуванню. Це таке:

         2.1.1.Час продуктивної  роботи.

         2.1.2.Час регламентованих  перерв.

    2.2.Ненормований  робочий час не є об’єктивно  необхідним, а отже не включається  до складу норми. Це таке:

         2.2.1.Час непродуктивної роботи.

         2.2.2.Час нерегламентованих  перерв. 

    6.2.Суть і значення нормування праці.

    Нормування  праці спрямоване на встановлення оптимальних  співвідношень між витратами  та результатами праці, а також між  чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.

    Зміст роботи з нормування праці на підприємстві включає: