Ефективність державного регулювання виробничо-господарської діяльності підприємства

        Світова спільнота визнає багатофункціональну сутність сільського господарства, що породжує нову його загальнонаціональну значимість і вимагає принципово нового підходу до забезпечення сільського розвитку на сталій основі. Галузь не тільки виробляє сільськогосподарську продукцію, вона також забезпечує продовольчу безпеку, пом'якшує ризики, пов'язані з форс-мажорними обставинами, або ж можливою нестачею продовольства з інших причин, сприяє збереженню навколишнього середовища, формує й охороняє природні ландшафти та підтримує життєдіяльність на сільських територіях за допомогою виробничої діяльності в гармонії з природою.

        Визначення сутності багатофункціональності як економічної категорії з погляду економічної теорії зводиться до виявлення зовнішніх ефектів. Суспільні блага можуть виникнути тільки тоді, коли сільськогосподарські товаровиробники вироблятимуть сільськогосподарську продукцію. Якщо не буде ефективного сільського господарства, держава не отримає і тих суспільних продуктів, які збагачують все населення країни.

         Враховуючи це, всебічне використання потенціалу домашніх господарств як інституційного сектора економіки, створення умов для задоволення потреб їх членів відповідно до соціальних стандартів і соціальних гарантій держави, а також наявність "середнього класу" на селі є базовими ознаками ефективності регулювання в аграрному секторі економіки.

          Соціальне спрямування економіки, належні рівень і якість життя селян забезпечують розширене відтворення фізичної й інтелектуальної здібностей до повноцінного життя і всебічного удосконалення людського капіталу на селі. Саме цей ресурс зазнав значної руйнації за роки реформ. Зокрема вартість індивідуального людського капіталу за період 1990 - 2003 рр. зменшилась у 44 рази, а сукупного людського капіталу, задіяного на сільськогосподарських підприємствах суспільного сектора, - у 114 разів [16, с.32]. Без державного сприяння людському розвитку забезпечення сталого розвитку аграрного сектора неможливе.

          Розробка державної політики у сфері доходів населення ще не отримала необхідного методологічного забезпечення, а це, своєю чергою, унеможливлює всебічне обґрунтування регуляторних заходів із поліпшення економічного становища домашніх господарств з огляду на стратегію економічного росту держави. Показники фактичного доходу домашніх господарств, їх схильність до споживання, накопичення і розміщення власних накопичень не входять у щорічні державні програми економічного і соціального розвитку [17, с.7-9].

         Традиційне обчислення ефективності виробництва в АПК зовсім не враховує ту суспільну ціну, яка платиться за досягнення виробничого результату у формі деградації довкілля та зниження його життєвої благодатності. За підрахунками О. Царенко, саме сільське господарство спричиняє не менше 20% усіх збитків від забруднення довкілля і перевищує 6 млрд дол. на рік [18, с.10-13], до того ж левова частка забруднення відбувається на стадії виробництва сировини в АПК. Американські екологи вважають, що на АПК припадає майже 3/5 всіх забруднень у США. Внесок АПК в екологічну кризу, забруднення і деградацію навколишнього середовища становить у середньому 35 - 40%, зокрема земельних ресурсів - понад 50%, в поверхневі водоймища - в середньому 35 - 40% [19, с.11].

         Екологічну безпеку, за визначенням російського еколога Н. Реймерса, необхідно розглядати як сукупність дій, станів і процесів, що прямо чи опосередковано не призводить до життєво важливих втрат (чи загроз таких втрат), непосильних природному середовищу, окремим людям і спільноті [20, с.4-5].

          Отже, узагальнюючи розглянуті проблеми визначення критеріїв ефективності державного регулювання аграрного сектора економіки, потрібно відзначити, що вони повинні відображати економічну, соціально-економічну і екологічно-економічну критеріальні складові ефективності державного регулювання аграрного сектора.

          Ринкове трансформування економіки України та її аграрного сектора виявилося досить складним і суперечливим явищем. Застосування ліберальної моделі реформування аграрного сектора економіки України мало ряд негативних наслідків: падіння обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, зменшення обігових коштів у галузі, що призвело до масової збитковості господарств, зубожіння сільського населення[3, c.18].

     Відсутність дійових механізмів державного регулювання  розвитку аграрної сфери в умовах її реформування обумовила загострення  аграрної кризи, руйнацію інтеграційних зв’язків між галузями АПК, безконтрольний імпорт продуктів харчування і як наслідок – загострення проблеми продовольчої безпеки країни.

     У зв’язку з цим важливого значення набувають дослідження напрямів, специфіки та форм державного регулювання розвитку аграрного сектора в зарубіжних країнах, можливості використання цього досвіду для вирішення соціально-економічних проблем в Україні.

     Головна мета державного регулювання аграрного  сектора економіки полягає у  створенні умов для стійкого розвитку аграрного виробництва, темпи, обсяги та пропорції якого визначаються динамікою суспільних потреб і соціального розвитку села[9,c.16].

     На  основі вивчення зарубіжного досвіду  впливу держави на аграрний ринок  обґрунтовано необхідність і доцільність  державного регулювання розвитку економіки галузі з урахуванням специфічних особливостей її функціонування. Державне регулювання  застосовується як додаток до ринкового механізму регулювання з метою усунення його недоліків або зменшення негативного прояву. Масштаби втручання держави в економіку можуть бути різними на різних етапах розвитку ринку.

     Важливим  методологічним аспектом державного регулювання  розвитку аграрного сектора економіки  є також урахування співвідношення між поставленою метою і досягнутим результатом. Неузгодженість мети та результату є фундаментальною характеристикою державного регулювання, що зумовлює його безперервний характер, оскільки кожний досягнутий результат неминуче ставить нові цілі, які потребують реалізації в умовах, що змінилися. Запропоновано основоположні принципи, на яких повинен ґрунтуватися механізм реалізації заходів державного регулювання економічних процесів в аграрній сфері.  Конкретні соціально-економічні умови визначають використання різноманітних методів державного регулювання розвитку економіки. У зв’язку з цим виникає ряд принципових питань щодо оцінки результативності дії системи державних регуляторних важелів у сільському господарстві[18, c.17].

     Отже, держава повинна здійснювати аграрну політику у напрямі забезпечення ефективної діяльності крупнотоварного виробництва та підтримки дрібного бізнесу. Визначити ефективність державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки регіону можна тільки виходячи із накресленої мети та критеріїв ефективності. До критеріїв оцінки ефективності державного регулювання розвитку аграрної сфери належать: рівень забезпечення соціально-економічних потреб населення регіону; співвідношення витрат виробничих ресурсів і результатів; раціональність розподілу ресурсів національної економіки. За багатокритеріальним підходом до оцінки ефективності державного регулювання розвитку аграрного сектора нами розроблено систему показників її виміру[14, c.10]. 

3.2.Вдосконалення  механізму державного регулювання підприємства 

     Конкретні форми регулятивної діяльності держави пов'язані з правотворчою, правоохоронною, правозастосовною діяльністю. Використання тих чи інших форм обумовлено характером завдань, конкретною ситуацією, а також іншими обставинами, що складаються в економіці в цілому та в сільськогосподарському виробництві і пов'язаних з ним галузях і сферах господарства зокрема. Правотворча форма регулятивної діяльності знаходить своє відображення у виданні органами законодавчої та виконавчої влади відповідних правових актів. Таким чином, уповноважені на це державні органи регулюють суспільні відносини у сфері прогнозування виробництва та заготівлі сільськогосподарської продукції, забезпечення суб'єктів аграрного господарювання технікою, пальним, мінеральними добривами тощо[17, c.12].

     Отже, в період переходу до ринкової економіки державне регулювання господарської діяльності має сприяти становленню саморегулюючих факторів, притаманних їй, створенню законодавчого середовища для ринкового суспільства.

     Особливо  гостро постало питання про необхідність зміни регулятивної функції держави в умовах становлення ринку в провідній галузі народного господарства, якою є аграрна. Вона полягає в переході від безпосереднього управління до створення сприятливого середовища для ведення господарства на селі.

     Своєму  впливу на господарську діяльність у цілому і аграрну зокрема держава надає, як уже зазначалося, силу правового акта.

     Міністерство  аграрної політики дійснює макроекономічне прогнозування і нормативне планування розвитку галузей агропромислового виробництва з урахуванням попиту і пропозицій на продовольчі товари; бере участь у складанні прогнозних розрахунків потреб сільського господарства, садівництва, виноградарства в мінеральних добривах, засобах захисту рослин; здійснює організаційно-методичне забезпечення розвитку галузей агропромислового виробництва, розробляє загальнодержавні баланси забезпечення потреб населення в продовольстві, бере участь у складанні галузевих балансів потреб у сільськогосподарській продукції та продовольстві, а також визначенні державних потреб у цій продукції.

     Правовими формами забезпечення державних  потреб є державне замовлення і державний  контракт. Державне замовлення визначається згаданим законом як засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності[14, c.16].

     Розглянемо  основні важелі державного регулювання діяльності підприємства.

     Нормативно-правовове забезпечення.

     1. Законодавче забезпечення – формування  чинного законодавства України  стосовно діяльності с.-г. підприємств та її вдосконалення.

     Базою цього забезпечення є законодавчі  та інші нормативно-правові акти, відповідні норми цивільного, кредитно-фінансового, податкового, адміністративного, трудового та інших галузей чинного законодавства, основними з яких є Закони України.

     2. Адміністративне регулювання як складова нормативно-правового забезпечення має цілий арсенал адміністративних засобів, що базуються на силі державної влади і включають різного роду заборони, дозволи, примушування тощо.

     Основними видами адміністративного регулювання, що використовуються нині, є державна реєстрація підприємства, ліцензування, сертифікація та стандартизація.

     3. Державна підтримка.

     Складність і специфіка державного регулювання АПК полягає в тому, що воно повинно поєднувати, з одного боку, заходи, спрямовані на формування конкурентного середовища, розвиток підприємництва в цій сфері, а, з іншого, - забезпечувати соціальний захист населення.

     Загальносвітові тенденції розвитку відносин "держава — аграрний сектор економіки".

     1. Дотаційність сільського господарства.

     2. Посилення регулюючої ролі держави в аграрному реформуванні.

     3. Державне сприяння розширенню місткості аграрного ринку.

     4. Державна підтримка сільськогосподарських підприємств різних форм власності.

     5. Протекціонізм вітчизняного сільгоспвиробника.

     Для розвитку механізму конкуренції в аграрному секторі необхідні:

     - впровадження в практиці господарювання механізмів мотивації, що забезпечують належний рівень зацікавленості у функціонуванні сільськогосподарських товаровиробників на основі приватної власності;

     - формування економічних інститутів ринку в аграрному секторі, що впливають на створення конкурентного середовища;