Ефективність державного регулювання виробничо-господарської діяльності підприємства

     ВСТУП 

     Темою дослідження даної роботи є „Ефективність  державного регулювання виробничо-господарської  діяльності підприємства”.

     Актуальність  цієї теми полягає в тому, що проблеми розвитку аграрного сектора економіки України пояснюється поряд з іншими причинами тим, що ефективні в минулому засоби та методи державного управління аграрною сферою виявилися не придатними для ринкової економіки. Відсторонення державних органів управління від цілеспрямованого регулювання процесу відтворення в сільському господарстві, руйнація взаємовідносин аграрного сектора з іншими галузями народного господарства призвели до непослідовності дій у здійсненні аграрної реформи, що негативно позначилося на динаміці обсягів виробництва та реалізації продукції, життєвому рівні селян, фінансовому стані сільськогосподарських товаровиробників. Певні позитивні зрушення в аграрній сфері України, які відбуваються  в теперішній час, поки що не дають підстав для оптимістичних оцінок. Сільськогосподарське виробництво не досягло рівня 1990 р. Результати діяльності в аграрній сфері у 2008-2009 рр. свідчать про загострення проблеми диспаритету цін, про відсутність помітних зрушень у розвитку кредитної інфраструктури, у відновленні та розвитку матеріально-технічної і технологічної бази сільського господарства, стимулюванні інвестиційної діяльності, формуванні прозорого аграрного ринку. Це дає підстави стверджувати, що створення принципово нової моделі аграрної політики, яка б ґрунтувалася на комплексному ефективному регулюванні та підтримці сільського господарства державою, ще не завершено.

     Фундаментальні  положення щодо державного регулювання  економіки висвітлені в працях відомих  зарубіжних учених: Дж. Кейнса, П. Самуельсона, Дж. Гелбрайта, А. Медіссона та ін. Значний  вклад у розвиток теорії та практики державного управління в Україні зробили                           В.Д. Бакуменко, В.Г. Бодров, О.Ю. Оболенський, В.М. Князєв, В.В. Цвєтков, Г.С. Одінцова, В.І. Луговий, Н.Р. Нижник, Р.М. Рудніцька, І.В. Розпутенко та ін. Питання ефективності застосування механізмів державного регулювання аграрного сектора економіки розглядаються в наукових працях В.Л. Валентинова, П.І. Гайдуцького, М.Х. Корецького, О.М. Іваницької,  П.М. Макаренка, О.М. Могильного, О.М. Онищенка та інших дослідників.

     Мета  дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні концептуальних положень та в розробці пропозицій щодо удосконалення механізмів державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки.

     Для досягнення  мети дослідження визначено  такі завдання:

     - узагальнити теоретичні підходи до розв’язання проблеми державного регулювання функціонування та розвитку аграрного сектора економіки;

     - обґрунтувати необхідність державного  регулювання розвитку сільського  господарства в умовах ринку  на основі наукових доробок  вітчизняних і зарубіжних дослідників;

     - сформулювати основні положення  концепції державного регулювання  розвитку аграрного сектора економіки;

     - виявити організаційно-економічні  наслідки реформування сільського  господарства регіону;

     - обґрунтувати основні напрями  подальшого удосконалення земельних відносин;

     - розробити пропозиції щодо удосконалення  інформаційного забезпечення та  інфраструктури аграрного ринку; 

     - визначити  критерії оцінки  та показники ефективності державного  регулювання розвитку аграрної  сфери ;

     - розробити методику формування та використання ресурсного потенціалу підприємства;

     - запропонувати механізми удосконалення  державного регулювання розвитку  аграрного сектора економіки.

       Об’єктом  дослідження є товариство з обмеженою відповідальністю агропромислове науково-виробниче підприємство „Візит” с. Томашпіль, Хмільницького району, Вінницької області – скорочено АПНВП „Візит”.

     Предмет дослідження – наукове та методичне  забезпечення удосконалення механізмів державного регулювання розвитку аграрного  сектора економіки.

     Методологічною  основою дослідження є наукові  принципи, методи та засоби наукового  пізнання, застосування яких дозволяє підвищити достовірність результатів  та досягнення його мети.

     Для вирішення поставлених завдань  застосовуються такі методи: діалектичний, монографічний, абстрактно-логічний – для обґрунтування необхідності та розкриття сутності державного регулювання економіки; розрахунково-конструктивний, кореляційний, графічний, економічного аналізу – для визначення стану та тенденцій розвитку аграрної сфери; економіко-математичний – для визначення оптимального варіанта використання ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств з метою регулювання продовольчого ринку в регіоні.

     Емпіричною  базою дослідження були матеріали  Державного комітету статистики України, публікації наукових установ, урядові видання, законодавчі документи у сфері аграрних відносин, матеріали по досліджуваному підприємству.

     Теоретичною базою дослідження були праці  вітчизняних і зарубіжних учених у сфері державного регулювання розвитку економіки, зокрема її аграрного сектора.

      Дана  робота має наступну структуру: вступ, три розділи, висновки, використані  джерела інформації та додатки. 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 1

     ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ПІДТРИМКИ  СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА 

     

1. Значення і завдання державного регулювання сільськогосподарського виробництва

 

     Досвід  розвинутих країн, система агробізнесу  яких тривалий час формувалась під  впливом держави, переконливо засвідчує, що в умовах ринкової економіки життєздатність сільськогосподарських підприємств, ефективність аграрного виробництва і відносна стабільність соціальної сфери в сільській місцевості значно зумовлені державним регулюванням.

     Потреба та особливості державного регулювання  агропромислового комплексу визначаються низкою об`єктивних чинників:

     - різноманітність природно-кліматичних умов;

     - страхування діяльності сільськогосподарських підприємств;

     - непостійність цін і доходів в агропромисловому виробництві, що залежить від природних чинників і кон`юнктури ринку;

     - конкурентне середовище в сільському господарстві і високий ступінь монополізації в ресурсозабезпечувальних переробних сферах;

     - низька привабливість інвестування аграрного виробництва через специфіку відтворювального процесу;

     - потреба екологізації сільського господарства;

     - особливості формування соціальної інфраструктури села. [41, с. 125]

     Масштаби  регулювання залежать від рівня економічного і соціального розвитку господарства, збалансованості попиту і пропозиції на аграрних ринках. Світовий досвід виділяє наступні напрямки державного регулювання агробізнесу:

     1) регулювання цін і фермерських  доходів;

     2) бюджетне фінансування;

     3) кредитування;

     4) оподаткування;

     5) стабілізація ринку сільськогосподарської  продукції.

     В умовах, що склалися сьогодні в Україні, з метою розвитку АПК і країни в цілому, крім перерахованих вище напрямів, держава повинна:

     1) підтримувати розвиток фермерства;

     2) сприяти в реалізації продукції  у межах квот і гарантованих  цін, які запроваджують органи  державної влади;

     3) дотувати виробництво окремих видів продукції;

     4) підтримувати розвиток аграрного  підприємництва;

     5)  провадити антимонопольну політику;

     6) забезпечувати підготовку кадрів, підтримувати розвиток аграрної  науки, соціальної інфраструктури. [2, с. 268]

     Результатом розвитку агропромислової інтеграції (АПІ) – синтезу сільського господарства і промисловості – є агропромисловий комплекс.

     Агропромислова  інтеграція – це органічне поєднання  сільського господарства і галузей  промисловості, транспорту, торгівлі тощо, які обслуговують сільське господарство, постачають ресурси і доводять його продукцію до споживача.

     Агропромислова  інтеграція розвивається:

     - вертикально;

     - горизонтально.

     Вертикальна інтеграція означає міжгалузеве  кооперування підприємств і виробництв між собою (є агропромислові підприємства тощо).

     Горизонтальна інтеграція – це система взаємозв`язків  між підприємствами однієї галузі (спеціалізованих  господарств, мікрогосподарських підприємств  тощо).

     В наслідок розвитку агропромислової  інтеграції, об`єднання і злиття порівняно самостійних ланок з виробництва і переробки сільськогосподарської сировини, доставки її до споживача формується агропромисловий комплекс (АПК). Він є складною виробничою системою. Структуру АПК характеризують за сферами діяльності, інтеграції спеціалізованих їх ланок і територіально[12, с. 145].

     Метою державного регулювання, функціонування та розвитку агропромислового комплексу  є забезпечення населення продуктами  жарчування, а також іншими товарами з сільськогосподарської сировини в поєднанні з вирішенням соціальних та економічних проблем АПК в умовах становлення ринкових відносин і багатоукладності економіки[1, c.45].

     Держава в особі відповідних органів  управління виконує такі функції  з регулювання розвитку АПК:

     - визначає пріоритетні напрями розвитку АПК та пріоритетні напрями спрямування інвестицій на його розвиток;

     - регулює земельні відносини;

     - здійснює заходи щодо стабілізації продовольчого постачання;

     - здійснює підтримку пріоритетних галузей і сфер АПК через пряме бюджетне фінансування, механізм дотацій, цільове субсидіювання;

     - сприяє здійсненню процесів роздержавлення, приватизації та розвитку нових форм господарювання;

     - встановлює механізм формування державних замовлень та контрактів на поставку до державних ресурсів сільськогосподарської продукції та сировини;

     - здійснює індикативне планування розвитку АПК;

     - регулює ціни на деякі види продовольства[21, с. 242].

     Як  і стосовно інших товаровиробників - Міністерство фінансів та Національний банк України встановлюють механізм фінансово-податкового і грошово-кредитного регулювання. Для цього використовують систему економічних важелів - податків і податкових пільг, диференційованих умов кредитування. 

     Центральною ланкою АПК є сільське господарство, призначене для задоволення потреб суспільства у продовольстві, а промисловості - в сировині.

     В Україні є всі умови для  розвитку сільського господарства.

     Сільське  господарство має низку особливостей, які відрізняють його від інших  галузей народного господарства, і які необхідно враховувати  при розробці державного плану, а саме:

     1) соціально-економічні особливості:  демографічні, технологічні, побутові, економічні;

     2) природні ресурси: агрокліматичні, земельні, водні, біологічні.