Ефективність державного регулювання виробничо-господарської діяльності підприємства

     Соціально-економічні особливості обумовлені наявністю  в сільському господарстві різних типів підприємств. Основу сучасного сільського господарства становлять сільськогосподарські товариства з обмеженою відповідальністю (СТОВ) – колишні колгоспи і радгоспи. Останнім часом збільшується кількість селянських фермерських господарств (СФГ). У приватну власність передані присадибні ділянки, на яких за сучасних умов вирощується значна частина овочів і фруктів, утримується велика кількість сільськогосподарських тварин і птиці. [25, с. 42]

     Різноманітні  форми власності обумовлюють  відмінності у формах державного управління, у ступені охоплення державним планом сільськогосподарського виробництва в цих підприємствах.

      В умовах спаду виробництва, скорочення посівних площ, зменшення поголів'я  худоби, зниження її продуктивності, диспаритету  цін фінанси галузі знаходяться у складному стані. Аграрії потребують суттєвої державної підтримки, але вона явно недостатня.

      Сьогодні  державна підтримка аграрного виробництва  в Україні малоефективна. Крім того, що бюджетні кошти виділяються в  недостатніх об’ємах, вони поступають на місця неритмічно, несвоєчасно, неповністю. Асигнування для здійснення капітальних вкладень нерідко надаються без проведення конкурсів і використовуються без належної віддачі. Аналогічна ситуація складається і з фінансуванням державних операцій на ринку продовольства. Недостатньо підтримується організація ринкової інфраструктури АПК.

      Завданнями  державного регулювання сільськогосподарського виробництва є:

      - стабілізація і розвиток агропромислового виробництва;

      - забезпечення продовольчої безпеки;

      - поліпшення продовольчого забезпечення населення;

      - підтримка економічного паритету між сільським господарством і іншими галузями;

      - зближення рівнів прибутку працівників аграрної сфери і промисловості[4, с. 321].

      Державне  регулювання здійснюється подальшим напрямам:

      - формування і функціонування ринку сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства;

      - фінансування, кредитування, страхування, пільгове оподаткування;

      - захист інтересів вітчизняних товаровиробників при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

      - розвиток науки і здійснення наукової діяльності у сфері агропромислового виробництва;

      Ринкові ціни, що складаються під впливом попиту і пропозиції, є основною формою економічних взаємин аграріїв з іншими суб'єктами ринку.

      Гарантовані ціни визначають мінімально допустиму межу рівня цін на сільськогосподарську продукцію, виконують страхову функцію захисту. Використовуються із згоди товаровиробників для закупівлі їхньої продукції державою в межах об'ємів, визначуваних на державному і регіональному рівнях, а також як величина для розрахунку доплат до ринкових цін при реалізації будь-яким покупцям в масштабах встановлених квот.

      Введений  новий інструмент регулювання ринку  — заставні операції з продукцією аграріїв, включаючи кредитування під заставу майбутнього урожаю. На цій основі формується ф'ючерсний ринок (ринки термінових контрактів). Для встановлення гарантованих цін і заставних ставок, розрахунку дотацій і компенсацій МСГУ щорічно визначає цільові ціни.

      Цільова ціна - розрахункова величина, або нормативний індикатор. Вона забезпечує (з урахуванням нецінових державних форм підтримки):

      - паритетне співвідношення цін на промислову і сільськогосподарську продукцію в зонах масового товарного виробництва;

      - сплату податків і обов'язкових платежів, відсотків по кредитах (на рівні середніх діючих ставок)[24, с. 186].

     Метою державного регулювання сільськогосподарського виробництва є досягнення найбільш ефективного, стабільно-поступального  економічного і соціального розвитку сільського господарства. У процесі такого регулювання здійснюється економічна підтримка аграрних підприємств з тим, щоб вони, по-перше, за нормального господарювання мали необхідний рівень дохідності в умовах несприятливої ринкової кон’юнктури, і, по-друге, були зацікавлені вести виробництво в такому обсязі й асортименті продукції та її якості, які вигідні споживачам і забезпечують соціальну стабільність суспільства. 

1.2. Методика визначення рівня державної підтримки виробничо-господарської діяльності підприємства 

     Державне  регулювання економіки в цілому та сільського господарства зокрема, передбачає використання ряду методів. Під методами державного регулювання розуміють способи впливу держави, законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку комерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності. Методи державного регулювання поділяються на дві групи: прямого і непрямого (опосередкованого) впливу.

     До  методів прямого державного впливу належать такі:

     · визначення стратегічних цілей розвитку економіки і відображення в індикативних та інших планах, цільових програмах

     · державні замовлення і контракти  на поставки певних видів продукції, виконання робіт, надання послуг;

     · державна підтримка програм, замовлень  і контрактів;

     · нормативні вимоги до якості і сертифікації технології та продукції;

     · правові й адміністративні обмеження  та заборони щодо виробництва певних видів продукції [3, с. 512].

     Прямі методи державного регулювання економіки  не передбачають створення додаткового  матеріального стимулу, не загрожують фінансовими збитками і спираються на силу державної влади.

     Методи  непрямого (опосередкованого) державного регулювання ґрунтуються переважно  на товарно-грошових важелях, визначають правила гри в ринковому господарстві та впливають на економічні інтереси суб’єктів господарської діяльності. До цих методів належать:

     · оподаткування, рівень оподаткування  і система податкових пільг;

     · регулювання цін, їх рівні та співвідношення;

     · плата за ресурси, відсоткові ставки за кредит і кредитні пільги;

     · митне регулювання експорту й  імпорту, валютні курси та умови  обміну валют.

     Сфера застосування опосередкованого регулювання  в міру розвитку ринкової економіки  значно розширюється. Водночас зменшуються  можливості прямого втручанні держави  у процеси розширеного відтворення.

     Залежно від засобів впливу на ринок розрізняють  правові, адміністративні, економічні, зокрема кредитно-грошові, методи регулювання. Механізм поєднання методів прямого  і опосередкованого регулювання, а  також правових, адміністративних і економічних методів може бути різний, незалежно від ступеня розвитку ринкових відносин, фінансової та економічної ситуації в країні.

     Правові методи регулювання розвитку економіки  передбачають прийняття законів  і законодавчих актів Верховної  Ради України, видання указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю. Закони, законодавчі та нормативні акти визначають об’єкт і зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб у разі їх невиконання. Закони виконують функцію довгострокового правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, - короткострокового, або оперативного. Закон України “Про видавничу справу” визначає загальні засади видавничої справи, регулює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб’єктів видавничої справи. Відповідно до Конституції України цей Закон покликаний сприяти національно-культурному розвитку українського народу, громадян України всіх національностей, утвердженню їх духовності та моралі, доступу членів суспільства до загальнолюдських цінностей, захисту прав та інтересів авторів, видавців, виготовлювачів, розповсюджувачів і споживачів видавничої продукції. Закон України “Про поштовий зв’язок” цей закон визначає правові, соціально-економічні та організаційні основи діяльності у сфері надання послуг поштового зв’язку, а також регулює відносини між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, операторами поштового зв’язку і користувачами їх послуг.

     Адміністративні методи регулювання ринку виражають, по суті, пряме управління з боку держави. Суть адміністративних методів  значною мірою залежить від обраного засобу управління суб’єктами ринкової діяльності. Адміністративні методи базуються на стилі державної влади і поділяються на засоби заборони, дозволу і примусу.

     Адміністративна діяльність є засобом виконання  обов’язків, покладених на відповідні підрозділи і керівники, а також  створює передумови вирішення економічних  соціальних завдань, переведення системи в новий стан розв’язання конфліктних ситуацій і т. ін. Глибока адміністративна дія в різних формах орієнтована на забезпечення ефективного функціонування управляючої системи. За її допомогою вирішується багато завдань, зокрема підтримка параметрів системи в нормальних межах, попередження відхилень від заданої програми, в разі потреби - їх усунення, перехід системи з одного стану в інший.

     Економічні  методи регулювання - це система прийомів і способів прямого впливу та його напряму на суспільно-господарський розвиток з дотриманням вимог економічних законів за певних товарно-грошових відносин і з використанням інших економічних важелів задля створення умов, що забезпечують досягнення високих економічних результатів. Державний комітету України у справах видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження визначає пріоритетні напрями розвитку галузевої науки, вживає заходів щодо підвищення ефективності науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, рекомендує для впровадження у поліграфічне виробництво прогресивних технологій та устаткування, вживає заходів щодо залучення до цього коштів підприємств та організацій; виступає замовником наукових досліджень і проектних робіт комплексного характеру з технологічних, організаційних та екологічних проблем розвитку поліграфічної промисловості та видавничої справи, а також на розроблення нової техніки для поліграфічної промисловості.

     За  допомогою економічних методів  створюються економічні умови, що стимулюють прагнення досягати у праці високих результатів, їх застосування передбачає порівняння витрат і результатів. До економічних методів регулювання належать прогнозування, планування, програмування, матеріальне стимулювання і санкції, фінансування й кредитування, використання таких економічних категорій, заробітна плата, собівартість, прибуток, ціна та ін. Українська держава для реалізації власних стратегічних цілей економічного розвитку має активно використовувати всі демократичні важелі.

     В 2007-2008 роках касові видатки державного бюджету на державну фінансову підтримку сільського господарства склали 11 млрд. 292,3 млн. гривень.

     Підтримка аграрного виробництва щорічно  збільшувалася і за останні п'ять  років зросла більш ніж у 9 разів, досягнувши у 2008 році за рахунок видатків загального фонду державного бюджету майже 7 млрд. грн., що перевищує порівняно з попереднім роком, в 1,9 раза. Видатки загального фонду державного бюджету на підтримку АПК у 2008 році, у порівнянні з 2004 роком, за основними бюджетними програмами, збільшилися в три рази, тоді як загальна сума видатків державного бюджету за цей період зросла в 2,2 раза[5, c.56].

     Інформація щодо  порядків використання бюджетних коштів, передбачених Мінагрополітики  Законом України “Про Державний бюджет України на 2010 рік”(наведена у додатку Б).

     Державна  підтримка сільгосптоваровиробників включає в себе видатки загального та спеціального фондів державного бюджету, а також спеціальні режими оподаткування аграріїв податком на додану вартість (ПДВ) (додатки А, Б).

     Оперативна  інформація про рівень середньозважених цін на основні види сільськогосподарської продукції станом на 15.10.2010 р. (наведена в додатку Е).

     Особливої уваги вимагає стан кредитування підприємств агропромислового комплексу.

     Одним із основних факторів економічного зростання агропромислового сектору України є кредитне забезпечення. Кредитні ресурси відіграють важливу роль для зменшення сезонного розриву між залученими та власними коштами. Кредитозабезпеченість дає можливість сільськогосподарським товаровиробникам нарощувати обсяги виробництва та підвищувати конкурентоспроможність даної галузі.

     В Україні проблема кредитування аграрного  сектору перебуває під наглядом Уряду. Так, запроваджено державну програму фінансової підтримки сільськогосподарських  товаровиробників, яка набула позитивних тенденцій. Однак, на сьогодні ще не повністю подолано всі перешкоди на шляху до покращення системи кредитування аграріїв [3, c.661].

     В Україні аграрний сектор потребує державної  підтримки через кредитне забезпечення сільськогосподарських товаровиробників.

     Кредитування  сільського господарства дає змогу  застосовувати новітні технології та ефективні засоби захисту рослин. Основною конкурентною перевагою вітчизняного сільського господарства перед економічно розвиненими країнами є низька вартість капіталу, землі та заробітної плати. Так, наприклад, зростання рівня продуктивності тваринництва  дасть змогу підвищити перевагу продукцію вітчизняного сільського господарства.