Ефективність державного регулювання виробничо-господарської діяльності підприємства

       Розрахувавши показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в АПНВП „Візит” можна зробити наступні висновки. В цілому в господарстві земельні ресурси використовують ефективно. Якщо порівнювати 2009 рік порівняно із 2007 роком, то по деяких видах продукції спостерігається покращення досліджуваних показників (наприклад, молоко, приріст свиней, зернових та зернобобових), а по деяких, навпаки, погіршення – це приріст ВРХ, цукрові буряки.

     По  галузі тваринництва  рівень рентабельності складає 12,0 %, тобто на 1 гривню вкладених  затрат підприємство по галузі тваринництва отримало 0,12 грн. прибутку. Щодо норми  прибутку, то даний показник в 2009 році порівняно із 2007 роком, зменшився  на 3,8 %, тобто ефективність використання основних та оборотних фондів підприємства погіршилась.

     Щодо  вартісних показників ефективності економічної ефективності виробництва, то у 2009 році порівняно із 2007 роком  ці показники на підприємстві погіршились, проте мають доволі високе значення.

      В цілому, на підприємстві доволі ефективно  використовуються всі види ресурсів, збільшуються обсяги виробництва та реалізації продукції. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 3

     ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 

     3.1. Критерії ефективності державного  регулювання с.-г. виробництва 

     Сучасний  стан аграрного сектора економіки  України має відповідні ознаки пореформеного періоду розвитку: спостерігається підвищення ділової активності його суб'єктів господарювання; зростає виробництво валової продукції сільського господарства; завершується реформування земельних і майнових відносин; закладено і нормативно-правову базу для становлення ринку землі, а також для рівноправної діяльності підприємств всіх організаційно-правових форм власності та аграрного господарювання; напрацьовано компенсаційний механізм кредитування структур агропромислового комплексу; впроваджено страхування ризиків відносно вирощування основних зернових і технічних культур; формується інфраструктура аграрного ринку; економічна поведінка більшості сільськогосподарських структур сприяє їх адаптації до мінливого ринкового середовища[23, c. 145].

     Період, в якому перебуває зараз Україна, - особливий, надзвичайний етап. Від допускає і вимагає особливих нестандартних форм і методів роботи, зокрема з боку держави. Ті функції держави, які притаманні для розвинених країн із ринковою економікою дещо відрізняються від тих, що є характерними і актуальними для країн із перехідною економікою. Як самостійну, передусім в умовах перехідного періоду, необхідно виділити консультативну функцію інституту влади, яка є особливо важливою при розробці і реалізації економічної політики.

     Оцінити результативність впливу держави на розвиток аграрного сектора можна за допомогою системи показників, які досить давно використовуються науковцями та практиками в усьому світі, а саме показники, основою яких є порівняння сформованих внутрішніх цін на сільськогосподарську продукцію зі світовими цінами на аналогічних ринках. Такий підхід грунтується на тому, що за відсутності державного втручання і наявності вільної конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках установилися б однакові ціни, тобто не було б розбіжностей між внутрішніми та світовими цінами[6, c.121]

     У результаті тієї чи іншої державної аграрної політики може виникнути розрив між цінами на внутрішньому і світовому ринках, до того ж позитивне значення цього розриву свідчить про підтримку внутрішнього виробника, негативне - про його додаткове оподаткування.

     Фінансові ресурси держави спрямовуються  переважно в пріоритетні галузі народного господарства. Державна фінансова  підтримка сільського господарства із року в рік істотно збільшується, проте галузь досить пасивно реагує на значні надходження зовнішніх фінансових ресурсів. Досить послатися на результати 2009 р., коли обсяг продукції сільського господарства проти 2008 р. зріс лише на 0,4%, зокрема продукція сільськогосподарських підприємств зросла на 4,2%, а продукція домашніх господарств зменшилася на 2,1%. Для прикладу: за п'ять років (2003 -2007 рр.) на розвиток садівництва, виноградарства та ягідництва із державного бюджету витрачено 600 млн. грн. За цей же період динаміка площ багаторічних насаджень неупинно зменшувалась (майже на 35%), як і виробництво. У галузі є глибинні процеси, які стримують її розвиток.

     Таблиця 3.1

     Державна  фінансова підтримка сільського господарства в Україні, млн. грн.

Продовження табл. 3.1

     Керуючись принципами системного підходу до концептуального забезпечення державного регулювання аграрного сектора економіки, критерій ефективності необхідно визначати: по-перше, мірою досягнення встановлених пріоритетів, які відповідають соціально-економічним потребам суспільства і можливостям економіки; по-друге, витратами суспільних ресурсів, направлених на реалізацію пріоритетних напрямів, співставністю з досягнутими за цього результатами; по-третє, оптимальністю функціонування самих органів державного регулювання галузі, що забезпечують реалізацію пріоритетів, із огляду максимального використання ними стимулів ринкового механізму[9, c.11].

     Оскільки  досягнення пріоритетів розвитку аграрного  виробництва визначається його основними  параметрами, то при розробці критеріїв  ефективності державного регулювання галузі виправданим із методологічних міркувань є трансформування системи показників ефективності сільськогосподарського виробництва у критерії ефективності його державного регулювання. За такого підходу конкретні показники визначаються залежно від об'єкта державного регулювання. Це можуть бути окремі галузі аграрного сектора економіки, ринки конкретних товарів рослинного та тваринного походження, організаційно-правові форми підприємств або, наприклад, такі економічні процеси, як: реформування аграрних відносин, приватизація державних сільськогосподарських підприємств, оновлення виробничих фондів, впровадження органічного землеробства тощо.

     Згідно  зі ст. 13 Закону України “Про державне прогнозування та розроблення програм  економічного і соціального розвитку України” основними показниками розвитку галузі визначено обсяги та ефективність виробництва, розвиток конкуренції, конкурентоспроможність продукції, забезпеченість сировиною та матеріалами, фінансове становище підприємств галузі, розвиток міжгалузевих зв'язків, ефективність системи збуту продукції, обсяги інвестицій.

          М.Латинін ефективність державного регулювання розвитку аграрного сектора вважає за доцільне визначити за показниками економічного ефекту , такими як: приріст обсягів виробництва валової продукції у чинних та порівнянних цінах; приріст валової доданої вартості; приріст прибутку. За цього виділяє такі види ефективності: виробничо-технологічну, виробничо-економічну і соціально-економічну[12, c.18].

          Пропозиція В.Гришка щодо цього питання полягає у необхідності зміни економічних критерій в оцінці діяльності самого сільгоспвиробництва, а відтак результативності й ефективності державного регулювання. На його думку, головним критерієм успішності виробництва має бути додана вартість, на рівні держави –це валовий внутрішній продукт, який характеризує розвиток суспільства: ,,додана вартість має чотири складових: оплату праці, що має зростати, податки, які необхідно своєчасно сплачувати, амортизацію, яку потрібно не забувати нараховувати підприємствам, і прибуток”. Із огляду на підприємця або керівника господарства, прибуток є, безумовно, головним. Але для суспільства важливішою є все ж додана вартість загалом. Бо цілком ймовірна ситуація, коли керівник, дбаючи про прибуток, може не виплачувати зарплату, уникати сплати податків, не відраховувати кошти в амортизаційний фонд. Отримуючи навіть мільйонні прибутки, такий керівник фактично не працює на потреби суспільства. Погоджуючись із автором у позиції, що додана вартість є дійсно якісним бізнес –показником, який характеризує стратегічну направленість розвитку підприємства з урахуванням соціальної складової, необхідно зазначити, враховуючи вимоги законодавства, де така інформація є комерційною таємницею, наголосити на обмеженості застосування на практиці такого критерію.

         Узагальнюючи наведену вище сукупність основних показників ефективності державного регулювання відтворювальних процесів у сільському господарстві, таких як: маса і норма прибутку, продуктивність праці, товарність виробництва, питома вага продукції галузі в експортно-імпортних операціях країни; рівень ефективності використання земельних, трудових і матеріальних ресурсів, фондовіддача, фондо- і енергоємність продукції тощо, зауважимо, що при позитивній їх динаміці і відповідній зовнішньоеко-номічній політиці держави стосовно регулювання аграрного ринку країни створюються належні передумови для нарощування конкурентоспро-можності сільськогосподарської продукції вітчизняних товаровиробників і галузі загалом як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

           Проте цих показників вимірювання ефективності державного регулювання не достатньо, оскільки пріоритетна мета і економічний ріст галузі можуть бути досягнуті і за допомогою антиринкових регуляторів, зокрема шляхом списання боргів аграрних підприємств перед бюджетом і за допомогою соціальних фондів, надання різних податкових пільг і експортних субсидій, що у підсумку в довготривалому періоді призводить до негативних результатів. Практика періоду трансформування економіки дає підґрунтя для висновку, що частина підприємств досягають конкурентних переваг через надмірну експлуатацію природних ресурсів, ухиляння від сплати податків, рентоорієнтовану поведінку, персональні преференції, скорочення пакету заохочувальних програм для членів своїх трудових колективів, протермінування кредиторської заборгованості, несвоєчасні виплати заробітної плати тощо.

           Так, непрямі субсидії завдяки спецрежимам справляння податку на додану вартість (далі - ПДВ), незважаючи на переваги, вносять дуже великі викривлення, оскільки саме вони підтримують неефективні структури аграрних підприємств та стимулюють більший обсяг виробництва, що не завжди відповідає ринковим сигналам і відносним перевагам сільськогосподарських товаровиробників цієї продукції [14, с.19].

          Враховуючи вищевикладене, передбачається додатковий критерій ефективності державного регулювання сільського господарства, який би враховував раціональність розподілу і ефективність використання ресурсів національної економіки. Адже критерій оптимальності повинен відповідати таким принципам, як законність, гармонізація економічних інтересів сільського господарства з іншими галузями економіки, економічна доцільність і регіоналізація підходів до розміщення сільськогосподарського виробництва та організація агромаркетингу.

        Наведені вище критерії ефективності державного регулювання сільського господарства мають переважно галузеве спрямування. Тому на маргіналіях залишаються не менш важливі показники, які дещо характеризують ефективність регуляторної політики держави, але стосуються сфери міжгалузевих відносин і пов'язані з перерозподілом ресурсів національної економіки.

         Згідно із Законом України "Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року" №2982-ІУ від 18.10.2005 р., державну аграрну політику спрямовано на досягнення таких стратегічних цілей: гарантування продовольчої безпеки держави; перетворення аграрного сектора на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки; збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності нації; комплексний розвиток сільських територій та вирішення соціальних проблем на селі [15,с.9]. Тому критеріальну базу ефективності державного регулювання аграрного сектора необхідно формувати з урахуванням його багатофункціональної сутності.