Валютні операції

     В основному термінові угоди здійснюються з ведучими валютами. Форвардні угоди  укладають, як правило, на термін від 1 тижня до 6 місяців. Проведення угод на термін понад 6 місяців може натрапити на труднощі, а на термін більш 12 місяців часто вимагає спеціальної домовленості. Банки, здійснюючи термінові валютні операції з клієнтурою, можуть вимагати внесення депозиту в розмірі визначеного відсотка від суми угоди. Такий депозит є для банку гарантією від збитків на курсах, якщо при настанні терміну угоди клієнт не в змозі внести суму проданої валюти.

     Термінові угоди з іноземною валютою  укладаються в наступних цілях:

     конверсія (обмін) валюти в комерційних цілях, завчасний продаж валютних надходжень чи покупка іноземної валюти для майбутніх платежів, щоб застрахувати валютний ризик;

     страхування портфельних чи прямих капіталовкладень закордон від збитків у зв'язку з можливим зниженням курсу валюти, у якій вони здійснені;

     одержання спекулятивного прибутку за рахунок  курсової різниці.

     Розподіл  термінових валютних операцій на конверсійні, страхові і спекулятивні значною мірою умовний. Майже в кожній з них присутній елемент спекуляції. Термінові валютні операції часто не зв'язані з зовнішньою торгівлею чи виробничою діяльністю організацій і здійснюються винятково в гонитві за прибутком, заснованої на різниці курсів валют у часі — на день укладання і виконання угоди.

     Для страхування надходжень і платежів від валютного ризику клієнти укладають термінові валютні операції з банками:

     1) «аутрайт» — з умовою фіксації  курсу, суми і дати постачання  валюти. Ці угоди одержали найбільше поширення в промислово розвинених країнах;

     2) на умовах опціону — з нефіксованою датою постачання валюти.

     Опціон  з валютою — підтвердження, що за умови сплати встановленої комісії (премії) надає однієї зі сторін в  угоді купівлі-продажу право вибору (але не обов'язок) або купити (угода  «колл»), або продати (угода «пут») визначену кількість визначеної валюти за курсом, встановленому при укладанні угоди до закінчення обговореного терміну (у будь-який день — американський опціон; на визначену дату (раз на місяць )— європейський опціон). Угоди на умовах опціону містять великий ризик для банку, тому він встановлює менш вигідний курс для клієнта.

     Розмір  комісії з опціону визначається з урахуванням курсу валюти (об'єкта угоди) по терміновій угоді на дату закінчення опціонного контракту. При тих чи інших відхиленнях різниця між комісією з опціону продавця і покупця тяжіє до різниці між форвардним курсом і курсом виконання опціонного контракту. У залежності від характеру й умов опціонного контракту розміри комісій з операцій «колл» і «пут» досить чітко визначені по відношенню друг до друга і спільно обмежені форвардним курсом валюти.

     Опціонні  угоди вигідні при курсових коливаннях, що перевищують розмір комісії. Опціонні угоди з валютою уступають іншим валютним операціям по обсягу, числу банків, що беруть участь, і кількості валют. Звичайно, валютний опціон застосовується для страхування валютного ризику. Опціонами торгують не тільки на міжбанківському ринку, але і на біржах — фондових і товарних. Використання термінових валютних операцій клієнтами в спекулятивних цілях може тиснути на курс відповідних валют.

     Валютні спекуляції — купівля-продаж іноземних  валют, які проводяться з метою одержання спекулятивного прибутку на різниці в їхніх курсах; здійснюється фізичними і юридичними особами, банками, ТНК і ТНБ на валютному ринку. Валютні спекуляції значно підсилилися в умовах плаваючих валютних курсів, тому що їх коливання помітно зросли. Вони негативно впливають на діяльність банків і економіку в цілому.

     Аналогічно  з валютними спекуляціями діють  прискорення чи затримка платежів у  визначеній валюті («лидз енд легз») з метою одержання вигоди. Маніпулювання термінами міжнародних розрахунків здійснюється в очікуванні різкої зміни валютного курсу, процентних ставок, оподатковування, чи введення посилення валютних обмежень, погіршення платоспроможності боржника. Побоюючись зниження курсу національної валюти, імпортери прагнуть прискорювати платежі чи купувати на термін іноземну валюту, тому що вони програють при підвищенні курсу останньої. Експортери, навпроти, затримують одержання чи переказ вирученої іноземної валюти і не роблять продажів на термін майбутніх валютних надходжень.

     З 70-х років з переходом до системи  плаваючих валютних курсів, одержали розвиток валютні ф’ючерси. Це угода, означає зобов'язання (а не право  вибору на відміну від опціону) на продаж чи покупку стандартної кількості визначеної валюти на визначену дату (у майбутньому) за курсом, заздалегідь установленому при укладанні угоди. У стандартних контрактах регламентуються всі умови: сума, термін, гарантійний депозит, метод розрахунку.

     Лідируючими біржами по торгівлі ф'ючерсними  контрактами нині є Чикагська (СМЕ), Нью-Йоркська (СОМЕХ), Лондонська (LIFFE), Сінгапурська (SІМЕХ), Цюріхська, Паризька (МАТІ) Торгівля ф’ючерсами здійснюється через кліринговий будинок (розрахункову палату), що є продавцем для кожного покупця і покупцем — для продавця. Тим самим спрощується торгівля: одні угоди покривають інші. При укладанні угоди покупець і продавець зобов'язані резервувати на спеціальному депозиті первісну маржу, яка щодня переглядається і коливається від 0,04 до 6% номінальної ціни контракту. Наявними оплачуються щоденні прибутки та збитки (зміни маржі).

     «Своп»

     Різновидом  валютної операції, що об’єднує “спот” і термінову операції, є угоди  «своп». Подібні угоди відомі з часів середньовіччя, коли італійські банкіри проводили операції з векселями; пізніше вони одержали розвиток у формі репортних і депортних операцій. Репорт сполучення двох взаємно пов'язаних угод: наявного продажу іноземної валюти і покупки її на термін. Депорт — це сполучення тих же угод, але в зворотному порядку: покупка іноземної валюти на умовах «спот» і продаж на термін цієї ж валюти.

     Пізніше операції «своп» придбали форму обміну банками депозитами в різних валютах  на еквівалентні суми. Недоліком подібної операції було збільшення балансу банку на суму цієї операції, що погіршувало його коефіцієнти і створювало додаткові ризики (надання й одержання депозитів — дві самостійні операції і компенсуватися не можуть). Валютна операція «своп» розв'язує ці проблеми: облік зобов'язань здійснюється на позабалансових статтях, обмін валют відбувається у формі купівлі-продажу.

     «Своп» (англ. swар — міна, обмін) —і це валютна операція, що сполучить купівлю-продаж двох валют на умовах негайного постачання з одночасною контругодою на певний строк з тими ж валютами. При цьому домовляються про зустрічні платежі два партнери (банки, корпорації й ін.). По операціях «своп» наявна угода здійснюється за курсом «спот», що у контругоді (термінової) коректується з урахуванням премії чи дисконту в залежності від руху валютного курсу. При цьому клієнт заощаджує на маржі — різниці між курсами продавця і покупця по наявній угоді.

     Операції  «своп» зручні для банків:

     вони  не створюють відкритої позиції (покупка покривається продажем),тимчасово забезпечують необхідною валютою без ризику, зв'язаного зі зміною її курсу.

     Операції  «своп» використовуються для:

     здійснення  комерційних справ: банк продає іноземну валюту на умовах негайного постачання й одночасно купує її на термін.

     придбання банком необхідної валюти без валютного ризику (на основі покриття контругодою) для забезпечення міжнародних розрахунків, диверсифікованості валютних авуарів;

     взаємного міжбанківського кредитування в  двох валютах.

     У формі угоди «своп» банки здійснюють обмін валютами, кредитами, депозитами, процентними ставками, цінними чи паперами іншими цінностями. З 80-х років склався активний ринок «своп», що швидко росте, особливо операції «своп» з відсотками, що вже на початку 90-х років (більш 3 трлн. дол.) майже втроє перевищували обсяг угод «своп» з валютою. Банки керують портфелем операцій «своп», побоюючись ланцюгової реакції в міру наростання процентного і валютного ризику (теорія доміно). Ці операції зосереджені в найбільших банках. Створено Міжнародну асоціацію дилерів - «своп».

     Валютний арбітраж

     У своєму історичному значенні валютний арбітраж - валютна операція, що сполучає покупку (продаж) валюти з наступним  здійсненням контругоди з метою  одержання прибутку за рахунок різниці  в курсах валют на різних валютних ринках (просторовий арбітраж) чи за рахунок курсових коливань протягом визначеного періоду (часовий арбітраж).

     Основний  принцип валютного арбітражу - купити валюту дешевше і продати її дорожче.

     Розрізняються:

     I. Простий валютний арбітраж, здійснюваний із двома валютами, складний (із трьома і більш валютами);

     II. На умовах термінових угод.

     В міру розвитку грошово-кредитної і  світової валютної системи форми валютного арбітражу мінялися.

     При просторовому валютному арбітражі (на відміну від тимчасового) створюється  закрита валютна позиція: оскільки покупка і продаж валюти на різних ринках здійснюються одночасно, тому валютний ризик не виникає. У сучасних умовах з розвитком електронних засобів зв'язку й інформації, розширенням обсягу валютних операцій курсові розбіжності на окремих валютних ринках стали виникати рідше, і в результаті просторовий валютний арбітраж поступився місцем часовому валютному арбітражу.

     В залежності від мети розрізняється :

     Спекулятивний, конверсійний валютний арбітраж.

     Спекулятивний арбітраж має на меті заробити на різниці валютних курсів у зв'язку з їхніми коливаннями. При цьому вихідна і кінцева валюти збігаються, тобто угода здійснюється за схемою: марка ФРН - долар США; долар — марка. Конверсійний арбітраж насамперед має на меті купити найбільше вигідно необхідну валюту. Фактично - це використання конкурентних котирувань різних банків на одному чи різних валютних ринках. Його можливості ширші, оскільки різниця в курсах може бути не такою великою, як при спекулятивному арбітражі, при якому вона повинна не тільки покрити маржу між курсами покупця і продавця, але і дати прибуток.

     У сучасних умовах валютні курси на різних валютних ринках рідко відхиляються на величину, рівну чи перевищуючу  різницю між курсами продавця і покупця, що дозволяє практикувати лише конверсійний арбітраж у просторі: банк здобуває необхідну валюту на тому валютному ринку, де вона дешевше. Сучасні електронні засоби інформації (Рейтер-монітор, Телерейт) дозволяють стежити за всіма змінами котирувань на ведучих валютних ринках. Накладні витрати по засобах зв'язку відносно скоротилися і не грають істотної ролі в умовах значного мінімального обсягу угоди (від 5 млн. дол. і більше).

     Відмінність валютного арбітражу від звичайної  валютної спекуляції полягає в тому, що дилер орієнтується на короткостроковий характер операції і намагається угадати коливання курсів у короткий проміжок між угодами. Іноді протягом дня він неодноразово змінює свою тактику. Для цього дилер повинен добре знати ринок і його вміти прогнозувати, постійно аналізувати результати діяльності інших банків, підтримувати контакти з іншими дилерами, спостерігати за рухом валютних курсів, процентних ставок, щоб визначити причини і напрямок коливань курсів. 

2.2 Формування валютних операцій, їх сутність , роль та механізм регулювання.

         Невід”ємним атребутом валютного ринку є присутність функціональних елементів його регулювання. Сучасний валютний ринок-інситутуційно регульований. Уся система міжнародних валютних орнанізацій , союзів і угод , діючих на міждержавній основі, а також система страхування від валютного ризику являють собою відповідні атребути валютно-ринкової діяльності.

         Дамо визначення таким поняттям, як валютні цінності та валютні операціїї.