Валютні операції

     Важливим  інструментом валютного ринку виступає Співтовариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій (СВІФТ) (Від  англ. SWIFT — Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications), яке було створено в 1973 р. 239 банками 15 країн. Сьогодні в системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із 80 країн (США, Канада, країни Західної Європи та деякі країни Східної Європи). Міжнародні центри розрахунків цієї системи знаходяться в Голландії, Бельгії, США. Для банків — учасників системи СВІФТ були розроблені міжнародні стандарти, які систематизують різноманітні вимоги до інформації, призначеної для електронної обробки. У більшості країн, банки яких беруть участь у системі, створено національні пункти, через які замовлення передаються в міжнародні розрахункові центри, а через їх посередництво національні пункти в свою чергу пов'язані один з одним. Саме завдяки цьому процес передачі інформації при здійсненні розрахунків скоротився до мінімуму (від 1 год. до 20 хв.).

     У березні 1993 р. Україна стала 92 державою, яка ввійшла до системи СВІФТ і представлена в цій системі 10 українськими банками. Вступний внесок для кожного банку — 55 тис. дол. США, а перший внесок українських банків становив 250 тис. дол. США. 

1.2 Котирування валют

   На  міжбанківському ринку або на валютній біржі операції з купівлі-продажу  іноземної валюти здійснюються шляхом котирування валют. Котирування - це офіційно встановлений центральним банком ринковий курс (ціни) національной валюти до відповідних іноземних валют на день проведення операцій. Інакше кажучи, котирування валют - це встановлення ринкового курсу дня.

   При продажу і купівлі національної валюти банки диференціюють рівні  курсів: “курс продавця” встановлюється вищим від курсу “покупця”. Повна котировка включає курс покупця і продавця, у відповідності з якими банк купить або продасть іноземну валюту на національну. Курс купівлі при цьому розраховується, виходячи з рівня офіційного курсу проданої валюти та курсу, згідно з яким здійснена угода купівлі-продажу, за формулою:

КК = ОК : (ОК : КП) ,

де

КК - курс купівлі;

ОК - офіційний  курс;

КП - курс продажу за домовленістю.

     Різниця між курсами покупця і продавця - “маржа” - джерело доходу, за рахунок  якого покриваються витрати і  забезпечується банком прибуток від валютних операцій. Крім цього, оскільки валютні операції пов¢язані з певним ризиком, маржа в деякій мірі служить для страхування валютного ризику.

     Існують два методи котировки іноземної  валюти до національної - пряма і непряма. Більшість країн викоритсовує пряму котировку. При прямій котировці вартість одиниці чи 100 одиниць іноземної валюти виражена в національній грошовій одиниці. При непрямій котировці за одиницю прийнята національна валюта, курс якої виражений у певній кількості іноземної валюти. Непряма котировка - це величина зворотня прямій котировці. Непряма котировка використовується переважно у Великобританії. Що стосується США, то для внутрішніх цілей використовується принцип прямої котировки, а в міжнародній сфері американські банки застосовують метод непрямої котировки для багатьох валют, крім фунта стерлінга.

     Можна розглянути приклади визначення курсу  продавця і покупця при прямій і непрямій котировці валют на таких прикладах.

Приклад 1.

Нью-Йорк на Лондон (пряма котировка):

1 ф.ст. - 1,6427 дол. США -курс покупця, 1 ф.ст. - 1,6437 дол. США - курс продавця.

Банк  в Нью-Йорку прагне продати фунти  стерлінгів, одержавши при цьому  більше національної валюти (1,6437), а  купуючи їх, платити меньшу кількість  її (1,6427).

Приклад 2.

Нью-Йорк на Франкфурт-на-Майні (непряма котировка):

1 дол.  США - 1,7973 марки -курс продавця, 1 дол. США - 1,7983 марки - курс  покупця.

     Банк  у Нью-Йорку, продаючи марки ФРГ, бажає заплатити за кожний долар  меньше марок ФРГ (1,7973) і отримати їх більше при покупці (1,7983).

     Процедура котировки, яка складається шляхом послідовного зіставлення попиту і пропозиції по кожній валюті, називається “фіксинг”. На основі фіксинга встановлюються курси продавця і покупця, які публікуються в офіційних бюлетенях. В операціях на міжбанківському валютному ринку котировка проводиться переважно по відношенню до долара США, так як він являється міжнародним платіжним і резервним засобом.

     Конверсійні операції з готівкою інвалютою здійснюються через крос-курс.

     Крос-курс - співвідношення між двома валютами, яке визначено через їх курс до третьої валюти.

     Отже, розрахунок крос-курсу для української  гривни можна здійснити за схемою:

     На  певну дату офіційний курс гривни становить:

українська  гривня / долар США - Х грн. за долар;

українська  гривня / марка ФРН - Y грн. за марку;

тоді  крос-курс долара США до марки ФРН  становить:

Х / Y німецької  за один американський долар.

Якщо  банк (клієнт) бажає у цей день обміняти (N) доларів США на німецькі марки; то з урахуванням крос-курсу  він може отримати:

N · (X / Y) німецьких марок.

     Конверсійні операції з готівковою іноземною  валютою здійснюються винятково  з валютами, що відносяться до групи  “Вільноконвертована валюта”.

1.3 Інструменти валютного регулювання

У практиці валютного регулювання використовуються такі інструменти, як девальвація і ревальвація валюти, валютна інтервенція, корекція дисконтних ставок національного банку, валютні обмеження, засоби регулювання платіжного балансу країни, режим конвертування валют.

Девальвація валюти

  Девальвація валюти передбачає цілеспрямовані дії  відповідних інституційних структур, що мають на меті знизити обмінні курси валюти власної країни. Таке зниження використовується, з одного боку, для стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, з іншого боку - для підвищення конкурентоспроможності і поліпшення торговельних позицій країни на світовому ринку.

Ревальвація валюти

  Ревальвація валюти має протилежний зміст. Вона пов'язана з відповідними діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. У даному разі ставиться мета утримати на внутрішньому ринку споживчий попит і стимулювати товарний імпорт і приплив інвестицій.

Валютна інтервенція

  Поряд із девальвацією і ревальвацією, що є досить жорсткими, по суті, "хірургічними" засобами державного втручання у сферу валютних відносин, широке застосування мають і інші інструменти валютної політики. Одним із найдійовіших є валютна інтервенція.

  Механізм  валютної інтервенції, санкціонованої МВФ як норма міждержавних валютних відносин, пов'язаний з операціями купівлі та продажу власної валюти або конкурентної валюти своєї країни. Такі операції впливають на співвідношення на валютному ринку попиту і пропозиції певної грошової одиниці і викликають кореляцію її обмінного курсу.

Валютна інтервенція може здійснюватися:

• за рахунок використання власних резервів валюти;
• за допомогою своп-угоди (swap agreement) - договору з певною країною з приводу отримання кредиту у валюті цієї самої країни, необхідної для здійснення валютної інтервенції;
• за рахунок продажу цінних паперів, розміщених в іноземній валюті.

 Про масштабність таких операцій може свідчити приклад із практики валютної політики США. У 1987 p., коли курс долара після стрімкого зростання в 1980-1985 pp. почав швидко падати, США, за різними оцінками, використовували на підтримку власної грошової одиниці шляхом валютної інтервенції понад 140 млрд дол.

 В окремих  випадках МВФ надає спеціальні кредити  для здійснення валютної інтервенції з метою стабілізації валютних курсів.

Корекція  облікових ставок національного банку

  Поряд із валютною інтервенцією досить поширеним  засобом впливу на курсові співвідношення є відповідна корекція облікових  ставок національного (центрального) банку, підвищення яких веде до зростання (завдяки підвищенню попиту) курсів валюти, а скорочення - до зниження цього курсу.

  Механізм  впливу облікової процентної ставки національного банку на курс валюти здійснюється через операції цього  банку з комерційними банками й іншими кредитними інституціями з обліку короткострокових державних зобов'язань (насамперед казначейських векселів) і переобліку комерційних векселів. Оскільки показником прибутковості капіталу в різних країнах є облікові процентні ставки й темпи інфляції у цих країнах неоднакові, то для коректного визначення дохідності обчислюються реальні процентні ставки з урахуванням "ефекту Фішера".

"Ефект Фішера" у такий спосіб пов'язує номінальні реальні процентні ставки (і), реальні процентні ставки (і реал.) та інфляцію (л):

(1 + і) = (1 + і реал.) (1 + л).

Наприклад, у США номінальна процентна ставка становить 9,5%, інфляція - 4%, в Україні - відповідно 180 і 170%. З урахуванням "ефекту Фішера" реальні процентні ставки будуть дорівнювати: для США: і реал. = (1 + i)/(I + л) - 1 = 1,095/1,04 - 1 = 5,288%, для України: і реал. = (1 + i)/(I + л) - 1 = 2,8/2,7 - 1 = 3,703%.

  Отже, за наявності твердої гарантії повернення капіталу і процента вільні капітали будуть вкладені в ту країну, де реальна  процентна ставка вища, а значить, можна отримати вищий дохід. Відповідно привабливість і вартість даної  валюти підвищується.

  Залежність  валютного курсу від реальних процентних ставок пояснюється обсягами та ступенем свободи капіталів, а  також надійністю нових активів  порівняно зі старими і наявністю  перспектив зміни процентних ставок за ними.

  Ступінь свободи капіталів визначає час, необхідний для продажу наявних активів, наявність попиту на ці активи на ринку. Тому можна зробити висновок, що в короткостроковому періоді зміни в процентних ставках (з урахуванням ризику) сприяють мобільності абсолютно вільних капіталів і лише при зберіганні тенденцій на тривалий період відбувається рух раніше "пов'язаних капіталів".

Валютні обмеження

  Розглянуті  інструменти валютної політики є  засобом економічного впливу держави  на динаміку курсового співвідношення власної валюти. Поряд із цим у практиці валютних відносин широко застосовуються методи прямого втручання держав у механізм формування обмінних курсів. Йдеться про валютні обмеження, що являють собою систему нормативних правил, які регламентують права громадян і юридичних суб'єктів ринку щодо обміну валюти своєї країни на іноземну, а також здійснення інших валютних операцій. Валютні обмеження можуть застосовуватися при здійсненні контролю за рухом капіталу, блокуванні валютної виручки, регламентації вивозу валюти громадянами, що здійснюють туристичні поїздки, та ін.

Механізм  регулювання платіжного балансу

  Засобом впливу на валютні курси слугують також складові механізму регулювання платіжного балансу країни: експортні субсидії, митні тарифи, податкові пільги, страхування від втрат, викликаних коливаннями валютних співвідношень, та ін.

Конвертованість валют

  У системі валютного регулювання  особливе місце приділяється здійсненню широкого комплексу заходів для забезпечення конвертованості валют.

  Реалізація  цього заходу, здійснюваного на основі нормативних актів кожної окремої країни, є одним із статутних вимог МВФ. У статті VIII його Статуту передбачається зняття валютних обмежень і упровадження валютної конвертованості. Країни-учасниці, що взяли на себе зобов'язання за цією статтею, повинні уникати, підкреслюється в Статуті, упровадження обмежень щодо платежів і переказів із потокових міжнародних операцій, не застосовувати системи множинності валютних курсів. Статтею XIV Статуту дозволяється зберігати обмеження валютної конвертованості тільки протягом перехідного періоду. Одночасно в ній підкреслюється, що країни-учасниці повинні прагнути до їх скасування в міру того, як будуть створені можливості регулювання платіжних балансів без валютних обмежень.