Дефіцитна економіка і деформація циклу

     З часу виникнення капіталістичного способу  виробництва (початок XVI ст.) і виробництво, і привласнення мали приватний характер. Протягом приблизно двох століть приватне виробництво перетворилося на суспільне. Матеріальною основою цього процесу був розвиток великої машинної індустрії. Посилення суспільного характеру виробництва знайшло свій вияв у розвитку і поглибленні суспільного поділу праці, всередині галузей народного господарства (особлива форма поділу праці), посиленні зв'язків між підприємствами і галузями промисловості, у зростанні розмірів підприємств, кількості зайнятих на них, збільшенні питомої ваги крупних підприємств у кожній галузі тощо. Розвиток великої машинної індустрії дав змогу значно збільшити обсяг випуску продукції.

     Але протягом цього періоду від процесу  постійно зростаючого суспільного виробництва дедалі більше відставала форма привласнення. Як і 200 років тому, вона залишалася приватною, тобто більшу кількість створених благ привласнювали окремі капіталісти. Це зумовило переростання суперечності між суспільним характером виробництва і капіталістичною формою привласнення у конфлікт, який вимагав розв'язання. Частково цей конфлікт був розв'язаний під час першої економічної кризи.

     Конкретною  формою вияву цієї глибинної суперечності було протиріччя між зростаючими масштабами виробництва і відносним звуженням платоспроможного попиту населення. Оскільки у той період не існувало державного регулювання заробітної плати, не було встановлено її мінімального рівня, кожен капіталіст намагався знизити заробітну плату до мінімуму, а тому зменшувався платоспроможний попит населення в умовах неконтрольованого масового виробництва товарів на невідомий ринок. Так виникла криза надвиробництва, її посилила диспропорційність розвитку економіки.

     Криза виявляється в нагромадженні товарних мас. Підприємці, продавши товари торговельним капіталістам, вважають їх реалізованими і продовжують виробництво у тих самих масштабах. Але з часом масштаби товарообміну скорочуються, торгівля перестає закуповувати нові партії товарів, що призводить до спаду виробництва, банкрутств підприємств, зростання безробіття, а отже, до ще більшого зменшення платоспроможного попиту. Торговельний капітал з метою реалізації товарів знижує ціни, що в умовах різкого скорочення виробництва сприяє встановленню ринкової рівноваги (відповідності попиту і пропозиції). Кризовий спад припиняється, й економіка входить у фазу депресії (немає ні спаду, ні піднесення). Криза виникала кожні 10-11 років. Матеріальною основою такої періодичності було масове оновлення основного капіталу.

     Перша економічна криза підштовхнула процес еволюції власності. Тому не випадково саме в 30-ті роки починають виникати акціонерні компанії — колективна форма капіталістичної власності. Але процес еволюції економічної власності відставав від темпів та масштабів усуспільнення виробництва і праці, що призводило врешті-решт до виникнення нової кризи, початку економічного циклу. Так коротко характеризував причину циклів і криз К. Маркс.

     Видатний  український економіст М. Туган-Барановський не погоджувався з таким обґрунтуванням. Він розглядав концепцію криз К. Маркса лише як теорію ринку і давав при цьому високу оцінку концепції Ж.-Б. Сея, який причину промислових криз вбачав не в порушеннях у кожній із сфер суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні й споживанні), а в неправильному розподілі національного виробництва загалом, обмеженості продуктивних сил суспільства. Підтримуючи тезу Ж.-Б. Сея, М. Туган-Барановський також стверджував, що попит на товари створюється самим виробництвом. Конкретизуючи своє розуміння причин виникнення криз у промисловості, він наголошував, що ці кризи спричинені непропорційним нагромадженням та розвитком галузей і окремих підприємств. Основною причиною циклічних коливань називав диспропорції між рухом заощаджень та інвестицій у галузях, що виробляють засоби виробництва, а також недосконалість регулюючої ролі ринкового механізму у сфері нагромадження й використання суспільного капіталу. Щоб забезпечити постійне зростання виробництва, необхідно, на його думку, здійснювати раціональне регулювання інвестицій.

     З погляду сучасної теорії криз у теорії М. Туган-Барановського є багато раціонального. Зокрема заслуговує на увагу його думка про диспропорційність  розвитку між галузями, між рухом заощаджень та інвестицій як причини промислових криз, про зростаючу можливість виробничого споживання в реалізації суспільного продукту та ін.

     Водночас  викликає сумнів його думка про незалежність зростання виробництва від розмірів особистого споживання, про автоматичну залежність попиту від виробництва. Надто аморфним є й пояснення промислових криз нерівномірністю розподілу національного виробництва. Викликає подив і те, що причини цього глибинного явища він не пов'язує з відносинами власності та ін.

     Виходячи  із сказаного, найлогічнішою є наведена вище думка К. Маркса щодо основної причини економічних криз в умовах капіталізму. Форми вияву цієї суперечності — диспропорція між рухом заощаджень та інвестицій, непропорційність між нагромадженнями та розвитком окремих галузей і підприємств, суперечності між виробництвом і споживанням, виробництвом і розподілом, між планомірною організацією виробництва на окремому підприємстві та стихійним механізмом ринкового регулювання в масштабі всієї економіки та ін.

     Як  ми вже зазначали, заслуговує на увагу  думка М. Туган-Барановського про  недосконалість ринкового механізму  в регулюванні нагромадження  та витрачання суспільного капіталу. Найглибшою за всю історію капіталізму була криза 1929-1933 рр. Виробництво у США скоротилося на 25%, інвестиції — на 79%, з'явилася величезна армія безробітних, криза тривала 37 місяців. Саме тоді стало цілком зрозуміло, що ринкова економіка неспроможна ні подолати, ні зменшити глибину економічних криз.

     З цього часу починається широкомасштабне  втручання держави в економіку, антициклічне регулювання. Гігантські монополії вивчають ринок, платоспроможний попит населення, прогнозують його і під час кризи свідомо скорочують масштаби виробництва. В наступні десятиріччя почалося масове виробництво товарів тривалого користування (автомобілів, холодильників, телевізорів), які через певний проміжок часу населення намагалося замінити кращими моделями. Так виникає нова матеріальна основа економічного циклу — масове оновлення товарів широкого вжитку. Водночас держава проводить активну амортизаційну політику, спрямовану на прискорення процесу оновлення основного капіталу у повоєнний період. Тому економічний цикл стає коротшим, а кризи — менш глибокими. Замість надвиробництва товарів має місце надвиробництво основного капіталу (коли виробничі потужності навіть у безкризовий період завантажені на 75-80%), немає різкого зниження цін тощо. Саме тому під час кризи 1990-1992 рр. спад промислового виробництва становив 1,9%, а її тривалість — 10 місяців.

     На  відміну від попередніх криз у 90-х  роках спостерігається їх асинхронність. Так, у 1993р. у Німеччині, Франції та деяких інших країнах Західної Європи відбувся спад, у 1995-1996 рр. — стагнація, тоді як в Японії економічна криза відбулася лише в 1997-1999 рр. (темпи вростання ВВП у 1997 р. становили лише 1,6% порівняно з 5,1% у 1996 р., а в 1998 р. їх зниження становило 2,5%, в тому числі промислового виробництва — на 7,1%). Тривале економічне зростання у США після 1992 р. значною мірою пояснюється великим і стабільним притоком капіталу, який наприкінці 90-х років щорічно становив у середньому приблизно 550 млрд. дол., у тому числі портфельні інвестиції — майже 50 млрд. дол. Певний вплив на позитивну динаміку мав приплив капіталу з Росії, України.

     У процесі еволюції економічної системи  певних кількісно-якісних змін зазнає й основна суперечність капіталізму. Так, з виникненням і широким розвитком акціонерної власності паралельно з приватнокапіталістичним привласненням формується колективне капіталістич-не привласнення, частково трудове колективне привласнення, кооперативне та інші форми привласнення створеного національного доходу. У більшості країн зростає питома вага державної власності, в якій поєднуються приватні, колективні та суспільні інтереси. Так, з метою виходу з кризи 1929-1933 рр. і наступного послаблення її глибини держава стала широко впроваджувати громадські роботи (будівництво доріг, комунікацій тощо), встановила мінімальний рівень заробітної плати і т.ін., що збільшило платоспроможний попит населення. Цьому сприяли і виступи трудящих за підвищення заробітної плати. Завдяки цим заходам була послаблена суперечність між платоспроможним попитом населення та пропозицією товарів і послуг, між виробництвом і розподілом, що зменшило глибину економічних криз. Внаслідок цього модифікується сам зміст основної суперечності, одна з її сторін перестає бути лише приватнокапіталістичним привласненням.

     Важливих  змін зазнають похідні форми основної суперечності. Так, планомірність, яка була обмежена масштабами окремих підприємств, розвивається згодом у межах монополістичних об'єднань, державного сектора економіки і навіть міжнародних економічних об'єднань на зразок ЄС.

2.2      Механізм циклічних коливань

     Кожен із 22 циклів є унікальним. Але водночас всім їм притаманні певні загальні риси, передусім однакова послідовність у зміні фаз циклу. На різних етапах економічного розвитку суспільства і за різних конкретних умов відтворення цикл і його фази виявляються по-різному. Близьку до ідеальної картину циклу показано на рисунку.

     Рух промислового виробництва

    Криза передусім охоплює найчутливіші сфери грошово-кредитних зв'язків, гуртової, а відтак і роздрібної торгівлі. Біржова паніка та масове знецінення капіталу в разі зниження курсів акцій нерідко є симптомами наближення чергового спаду. Розвиток кризи виявляється у нагромадженні товарних мас у гуртовій торгівлі, сповільненні їх просування до споживача, що призводить до зниження загальних показників динаміки промислового виробництва, руйнування капіталу. Відсутність можливості реалізації товару відриває купівлю від продажу. Першими це відчувають продавці. Лише здається, що придбані ними у промисловців партії товарів перейшли у сферу споживання, насправді вони ще не досягли кінцевого пункту свого руху і залишаються у сфері обігу. Але промисловець вважає свої ринкові проблеми розв'язаними і продовжує виробляти товари у попередніх кількостях. Один потік товарів наздоганяє інші доти, поки не з'ясується, що увесь попередній потік не поглинутий сферою споживання. Масштаби товарообміну різко скорочуються, що спричиняє спад виробництва, зростання безробіття, зниження реальної заробітної плати, прибутків, збільшення масових банкрутств. Зростають потреба у платіжних засобах, попит на гроші. Тому підвищуються ставки позичкового відсотка.

    Скорочення  виробництва під час кризи  триває доти, поки не буде встановлена  ринкова рівновага, тобто відповідність попиту та пропозиції. Після цього кризовий спад припиняється, а економіка входить у фазу депресії.

    Депресію, застій справедливо порівнюють з післяшоковим станом. Рух капіталу в'ялий. У цій фазі відбувається поступове відновлення перерваних кризою зв'язків, переливання капіталу у перспективніші галузі, а головне — масове оновлення основного капіталу. Річ у тому, що напередодні кризи маса основного капіталу досягає таких розмірів, що виникає його надлишок, або така його кількість, для якої зниження норми прибутку не врівноважується зростанням її маси. У цьому разі додаткові інвестиції не приносять додаткового прибутку, засіб обмежується метою. У період кризи основний капітал руйнується фізично або знецінюється. Зв'язок депресії з кризою полягає передусім у відновленні основного капіталу, але вже на новому, вищому технічному рівні. Тому в наступному циклі економіка досягає вищого піднесення.

    Пожвавлення — наступна фаза циклу — відрізняється тим, що тут уперше після початку кризового спаду зростає попит на засоби виробництва та робочу силу, відновлюється економічне зростання, збільшуються прибуток і заробітна плата. В суспільній свідомості живе сподівання на краще. Під час пожвавлення відновлюється докризовий рівень економічного розвитку і готується майбутнє піднесення.