Дефіцитна економіка і деформація циклу

     Через майже всебічну дефіцитність більшості  споживчих благ і виробничих ресурсів централізовану планову економіку часто називають дефіцитною економікою. Дефіцитність насправді відносною, а не абсолютна, тому що у регулюванні зв’язку між споживанням і виробництвом фактично відсутні механізми приведення їх у відповідність через цінове саморегулювання попиту та пропозиції. Формально існуючі ціни на деякі товари й послуги не відображали справжні пропорції між ресурсами виробництва й потребами суб'єктів господарювання. Таким чином, щоб глибше зрозуміти суть дефіцитної економіки необхідно визначити вплив попиту і пропозиції на товарний дефіцит. [1]

     Економічні  основи попиту та пропозиції випливають із нерозривності процесу відтворення  економічного життя (єдності фази виробництва, розподілу, обміну й споживання продукту) і пов'язані з універсальною товарно-грошовою формою такого відтворення. Співвідношення попиту й пропозиції відбиває конкретні пропозиції виробництва й споживання з урахуванням вартісної визначеності товарів (послуг). Діалектика взаємозалежності попиту та пропозиції з погляду їх первинності- вторинності не вичерпується відомим положенням про пріоритет виробництва. Попит має значно більш складне й вагоме значення як стимул розвитку виробництва й пропозиції.

     На  кожному ринку існує велика кількість  продавців і покупців, які планують свої дії незалежно від інших  учасників ринку. Коли ж вони зустрічаються  для здійснення операції купівлі-продажу, то можливі такі ситуації (див. рис.1.4):  
а) за ціни р1 запропонованого товару більше, ніж бажають і в змозі придбати покупці. Виникає надлишок товару, продавці мають змінювати свої плани;

б) за ціни р2 бажання покупців перевищують  кількість запропонованого товару. Виникає дефіцит, споживачам треба  міняти свої плани;

в)за ціни рЕ сумарна кількість запропонованого  товару відповідає сумарному попиту на цей товар. Учасникам ринку  немає потреби міняти свої плани, тобто ринок знаходиться у  стані рівноваги.

     Ринкова рівновага (market equilibrium) - це така ситуація, коли плани покупців і продавців  на ринку співпадають і за даної  ціни величина пропозиції дорівнює величині попиту.

     Аналіз  взаємодії попиту і пропозиції (рис 1.4.) показує, що:

• надлишок товару знижує ціну;

• дефіцит  товару підвищує ціну;

• за ціни рівноваги не існує причин для  її зміни.

     Рис. 1.4. Взаємодія попиту і пропозиції

     Рушійна сила попиту стала особливо помітною зі становленням сучасного постіндустріального інформаційного суспільства. Швидкий розвиток фундаментальної науки й принципово нові технології викличуть до життя нові потреби як у самому виробництві, так і в сфері споживання. Разом з помітним зростанням реальних доходів населення, ці фактори створюють передумови для поглиблення суспільного поділу праці, підвищення його продуктивності                        й розширення пропозиції нових товарів і послуг на ринку. 
Співвідношення попиту та пропозиції залежно від рівня аналізу характеризує макро- чи мікроекономічні процеси. На макроекономічному рівні розглядається співвідношення сукупних попиту та пропозиції, які є характеристиками суспільного процесу відтворення в цілому. Мікроекономічною характеристикою є співвідношення ринкового попиту та ринкової пропозиції.

     Співвідношення  сукупних попиту й пропозиції показує  можливості суспільного виробництва  щодо задоволення народногосподарських і особистих потреб. Воно характеризується певними галузевими пропорціями  виробництва валового суспільного  продукту (сукупного або кінцевого) порівняно із пропорціями споживання продуктів відповідних галузей (або  з потребою в них). Зіставлення  відповідних показників виробництва  й споживання, а саме їх стоимостно- грошових обсягів, які реально сформувалися в народнім господарстві, визначає співвідношення сукупних попиту та пропозиції, їх відповідність або незбалансованість.

     Сукупна пропозиція не обов'язково формується лише за рахунок внутрішнього виробництва. Додатковим джерелом задоволення сукупного попиту є імпорт продукції. У збалансованій змішаній економіці частина сукупного попиту може задовольнятися за рахунок імпорту товарів на засоби від експортних операцій з іншими товарами.

     Нерівність  пропозиції може бути двох видів. При  умовах хронічної стагнації при  дефіцитності виробництва характерним  є перевищення попиту над пропозицією.

     Найбільш  вагомими факторами, які визначають співвідношення, є такі загальноекономічні пропорції: між сукупним суспільним і чистим продуктом, між необхідним і додатковим продуктом, між продуктивністю роботи і її оплатою в сфері матеріального виробництва, між суспільним нагромадженням і споживанням і т.п..

     Таким чином, можна зробити висновок, що основною рисою дефіцитної економіки є патології у функціонуванні законів попиту та пропозиції.

1.3    Дефіцит товарів та послуг в адміністративно-командній економічній системі  

     Ця  система панувала раніше в СРСР, країнах Східної Європи і ряді азіатських держав.

     Характерними  рисами адміністративно-командної  системи є суспільна (а в реальності державна) власність практично на всі економічні ресурси, сильна монополізація  і бюрократизація економіки, централізоване, директивне, економічне планування як основа господарського механізму.

     Господарський механізм адміністративно-командної  системи має ряд особливостей. Він передбачає, по-перше, безпосереднє управління всіма підприємствами з  єдиного центру - вищих ешелонів державної влади, що зводить нанівець самостійність господарських суб'єктів. По-друге, держава повністю контролює виробництво і розподіл продукції, в результаті чого виключаються вільні ринкові взаємозв'язки між окремими підприємствами. По-третє, державний апарат керує господарською діяльністю за допомогою переважно адміністративно-командних (директивних) методів, що підриває матеріальну зацікавленість у результатах праці.

     При надмірній централізації виконавчої влади розвивається бюрократизація господарського механізму та економічних  зв'язків. За своєю природою бюрократичний  централізм не здатний забезпечити  зростання ефективності господарської  діяльності. Справа тут насамперед у тому, що повне одержавлення господарства викликає небачену за своїми масштабами монополізацію виробництва і  збуту продукції.

     Гігантські  монополії, що затвердилися у всіх областях народного господарства і підтримувані міністерствами і відомствами, при  відсутності конкуренції не піклуються про впровадження новинок техніки  і технології. Для породжуваної монополізмом дефіцитної економіки характерна відсутність  нормальних матеріальних і людських резервів на випадок порушення збалансованості народного господарства.

     У країнах з адміністративно-командною  системою розв'язання ключових економічних  завдань мало свої специфічні особливості. Відповідно до пануючих ідеологічних установок, завдання визначення обсягу і структури продукції вважалось надто серйозним і відповідальним, щоб передати його рішення безпосереднім виробникам – промисловим підприємствам, колгоспам і радгоспам. Тому структура суспільних потреб визначалася центральними плановими органами. Однак оскільки деталізувати і передбачати зміну суспільних потреб у таких масштабах принципово неможливо, ці органи керувалися переважно завданням задоволення мінімальних потреб.

     Централізований розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів здійснювався без участі безпосередніх виробників та споживачів. Він відбувався відповідно до заздалегідь обраних "громадських" цілей і критеріїв на основі централізованого планування. Значна частина ресурсів відповідно пануючим ідеологічним установкам прямувала на розвиток військово-промислового комплексу.

     Розподіл створеної продукції між учасниками виробництва жорстко регламентувався центральними органами влади за допомогою єдиної тарифної системи, а також централізовано затверджуваних коштів фонду заробітної плати. Це вело до переваги зрівняльного підходу до оплати праці.

     Нежиттєздатність  цієї системи, її несприйнятливість  до досягнень НТП і нездатність забезпечити перехід до інтенсивного типу економічного розвитку зробили неминучими корінні соціально-економічні перетворення майже у всіх соціалістичних (комуністичних) країнах. Стратегія економічних реформ в цих країнах визначається законами розвитку світової цивілізації, в результаті чого з більшою чи меншою швидкістю там будується сучасна ринкова економіка.

     За  умов адміністративно-командної системи  передусім ігнорується закон вартості та визначальний принцип ціноутворення — регулювання цін вартістю товарів. Утверджується вульгарно-затратна концепція ціноутворення, згідно з якою ціни встановлюються насамперед адміністративно на основі обліку фактичних затрат. У результаті ціни враховують не суспільно необхідні, а індивідуальні затрати, втрачаючи тим самим роль обов'язкового для всіх товаровиробників суспільного нормативу та відшкодовуючи необґрунтовані затрати, заохочуючи безгосподарність. Ігнорується закон попиту та пропозиції, закон конкуренції господарюючих суб'єктів, а разом з тим і те, що за умов взаємопов'язаного світу вищим критерієм суспільного рівня якості, затрат праці та їх ефективності може виступати лише світовий рівень.

     Кількісні й якісні перекручення в світовій економіці неминуче породжували хронічні дефіцити та надлишки (неходові товари), а оскільки при цьому порушувалися закони грошового обігу, виникала та посилювалась інфляція.

     Отже, саме з порушенням законів товарно-грошових відносин пов'язані передусім дефіцитний стан, розбалансованість економіки  за умов АКС. Дефіцитна економіка  не може бути ефективною як в економічному, так і в соціальному плані  і виступає перешкодою на шляху нормального  розвитку суспільства.

2. ПРИЧИНИ І МЕХАНІЗМ  ЦИКЛІЧНИХ КОЛИВАНЬ 

2.1    Причини циклічності у розвитку економіки 

     З 1825 р. капіталістична система господарства з певною періодичністю переживала кризи, які виявляються у надвиробництві товарів і неможливості їх реалізації, що спричиняє спад виробництва, зростання армії безробітних, погіршення життєвого рівня населення тощо. З цього часу представники різних напрямів і шкіл політичної економії, а згодом економічної науки намагаються з'ясувати причини циклічного характеру виробництва і насамперед криз, виробити рекомендації для їх усунення.

     Серед численних спроб розкрити причини  цих явищ можна виділити поверхові та наукові. У першому випадку циклічність пояснювали появою плямами на Сонці, ритмом рухів Венери та ін.

     Науковий  підхід до з'ясування причин циклічності  та криз застосували представники класичної  школи політичної економії. Д. Рікардо такою причиною вважав несправедливість у розподілі багатства. Французький економіст Ж.-Б. Сей стверджував, що пропозиція породжує власний попит, і кризи в усій економіці неможливі. Вони можуть відбуватися лише в окремих регіонах або на окремих ринках товарів. Цю думку не поділяв англійський економіст Т.Мальтус. Він зазначав, що попит має тенденцію постійно відставати від пропозиції, оскільки робітники на свою зарплату купують лише частину продукції, на іншу частину пред'являють попит власники капіталу (на величину їх витрат), а та частка, яка забезпечує отримання прибутку, не знаходить збуту. Для її реалізації потрібні «треті особи» — землевласники, армія, духовенство та ін. Якщо доходів цих осіб недостатньо, може виникнути криза надвиробництва.

     Дещо  подібної думки дотримувався і швейцарський економіст С. де Сісмонді, але «третіми особами» він вважав дрібних товаровиробників (селян, ремісників). Крім того, вчений пояснював кризи недоспоживанням народних мас, невідповідністю між виробництвом і споживанням.

     Уперше  системний науковий аналіз економічного циклу і насамперед кризи (як основного його елемента) зробив К. Маркс. Водночас він піддав конструктивній критиці погляди своїх попередників на цю проблему.[20]

     Економічний цикл — рух виробництва від початку попереднього до початку наступного чергового спаду.

     З часу першої економічної кризи 1825 р. відбувся 21 цикл. Кожний цикл складається  з чотирьох основних фаз: криза, депресія, пожвавлення і піднесення. Основною з них є криза, тому з'ясування причин її виникнення розкриває найважливішу причину циклічності економіки. Оскільки криза має багатоаспектний характер (криза надвиробництва, платіжна, фінансова, валютна тощо), то її виникнення спричинене певним комплексом внутрішніх суперечностей. Найглибиннішою з них є економічна суперечність між суспільним характером виробництва та капіталістичною формою привласнення його результатів.