Гроші та кредит

Сучасній інфляції притаманний  ряд відмінних особливостей. Якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз – всеохоплюючий; раніше вона охоплювала певний період, тобто  мала періодичний характер, а зараз  – хронічний; сучасна інфляція знаходиться  під впливом не тільки грошових, а й негрошових факторів.

Таким чином, сучасна інфляція є наслідком дії багатьох факторів.

Необхідно розрізняти внутрішні  та зовнішні фактори (причини) інфляції. Серед внутрішніх факторів можна  виділити негрошові та грошові –  монетарні. Негроїдові фактори _ це порушення  диспропорцій господарства, циклічний  розвиток економіки, монополізація  виробництва, незбалансованість інвестицій, державно-монополістичне ціноутворення, кредитна експансія, екстраординарні  обставини соціально-політичного  характеру тощо. До грошових відносять  кризу державних фінансів, а саме:

дефіцит бюджету, зростання  державного боргу, емісія грошей, а  також збільшення кредитних знарядь  обігу внаслідок розширення кредитної  системи, збільшення швидкості обігу  грошей тощо.

Зовнішніми факторами  інфляції є світові структурні кризи (сировинна, енергетична, валютна), валютна  політика держав, спрямована на експорт  інфляції в інші країни, нелегальний  експорт золота, валюти.

Отже, інфляція як багатофакторний  процес – це прояв диспропорційності  у розвитку суспільного відтворення, що обумовлено порушенням закону грошового  обігу. Таким чином, глибинні причини  інфляції знаходяться як в сфері  обігу, так і в сфері виробництва, і дуже часто обумовлюються економічними і політичними відносинами в  країні.

При інфляції капітал переміщується  із сфери виробництва в сферу  обігу, тому що там швидкість оборотності  є значно вищою, що приносить великі прибутки, але одночасно й посилює  інфляційні процеси (механізм інфляції само відтворюється, на його основі зростає  дефіцит заощаджень, зменшуються  обсяги кредитів, інвестицій у виробництво  і пропозиція товарів).

Отже, фактори інфляції діють  як при зміні обсягів виробництва  і реалізації товарів, так і при  зміні маси і швидкості обігу  грошей.

В економіці України інфляція виникла ще в період існування  СРСР в 50-60-і роках XX ст. і була пов'язана  з різким падінням ефективності суспільного  виробництва. Однак вона носила прихований характер і проявлялась в товарному  дефіциті та великій різниці в  цінах: низьких на кінцеву продукцію  і високих на всі види сировини. Відкритий вибух інфляції відбувся в січні 1992 року, коли були "відпущені" всі ціни. З цього моменту інфляційний  процес став швидко розвиватись.

Головними негрошовими факторами  інфляції в Україні є:

- криза планової господарської  системи, яка проявляється в  падінні виробництва, незбалансованості,  диспропорційності економіки;

- неекономність виробництва,  яка проявляється у витратному  характері виробництва, низькому  рівні продуктивності праці та  якості продукції.

До основних грошових факторів інфляції відносять:

- лібералізацію цін в  умовах відсутності ринку та  конкуренції, що дало можливість  монополістичним структурам заволодіти  і й реалізацією товарної маси  та диктувати ціни;

- дефіцит державного бюджету;

- кредитну експансію банків, яка мала невиробничий характер;

- доларизацію грошового  обігу (значний приплив іноземної  валюти збільшував ціни на  товари та послуги);

- розпад "рубльової зони";

- відплив за межі країни  валютної виручки підприємств  та доходів громадян та інші  фактори.

Таким чином, інфляція в Україні  відрізняється від всіх інших. Це пояснюється умовами її розвитку (переходом від планово-адміністративної до ринкової економіки), високими темпами  зростання цін тощо.

Розрізняють відкриту та подавлену  інфляцію. Відкрита проявляється у  збільшенні цін, подавлена – у  виникненні дефіциту товарів та погіршенні їх якості. В умовах подавленої інфляції ціни контролюються державою, тому підвищений попит на товари виражається  в появі розриву між попитом  та пропозицією і, як наслідок, у  відхиленні адміністративно-регульованої ціни рівноваги. Оскільки державна ціна є нижчою за рівноважну, зникають стимули  для збільшення кількості та підвищення якості товарів. Наслідком цього  є виникнення дефіциту та збільшення негрошових витрат споживачів.

Відкрита інфляція приймає  різні форми: повзучу (коли ціни змінюються повільно – до 10% в рік), галопуючу (коли зростання цін набуває стрімкого  характеру) і форму гіперінфляції (зростання цін складає зазвичай більше 1000% на рік), яка призводить в  кінцевому результаті до повного  розладу грошового обігу.

Гіперінфляція вражала економіки  багатьох країн. Потужної гіперінфляції  зазнала, наприклад, Німеччина 1920-х  рр. У 1950-70-і роки гіперінфляцію пережили багато країн Латинської Америки, у 80-і рр. – Югославія та Ізраїль, на початку 90-х рр. – Росія, Україна  та інші країни, які виникли в  результаті розпаду СРСР.

В залежності від причин, які викликають інфляційні процеси, розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат виробництва.

Інфляція попиту. Традиційно вона виникає при надмірному попиті. Попит на товари більший, ніж пропозиція товарів, в зв'язку з тим, що виробничий сектор не в змозі задовольнити потреби населення. Цей надлишок попиту призводить до зростання цін. Спостерігається наявність великої кількості грошей при малій кількості товарів.

Інфляція попиту може бути зумовлена:

- мілітаризацією економіки  та збільшенням військових витрат. Військова техніка та військова  продукція не функціонують на  ринку, її придбає держава та  направляє у запас. Гроші для  обслуговування цієї продукції  по суті не потрібні, оскільки  вона не переходить із рук  в руки;

- дефіцитом бюджету та  зростанням державного боргу.  Покриття дефіциту здійснюється  або державними позиками, або  емісією банкнот, що дає державі  додаткові кошти, а отже, і додатковий  попит;

- кредитною експансією  банків. Розширення кредитних операцій  банків та інших кредитних  закладів призводить до збільшення  кредитних знарядь обігу, які  також створюють додаткові вимоги  на товари та послуги;

- припливом іноземної  валюти в країну, яка за допомогою  обміну на національну грошову  одиницю викликає загальне зростання  обсягу грошової маси, а отже, і надлишковий попит.

Отже, інфляція попиту спостерігається  тоді, коли зростання рівня цін  відбувається під впливом загального збільшення сукупного попиту.

Інфляція витрат виробництва. Цю інфляцію розглядають зазвичай з позиції росту цін під впливом наростаючих витрат виробництва, перш за все росту витрат на заробітну плату.

Причинами такої інфляції є:

- зниження темпів зростання  продуктивності праці, викликане  циклічними коливаннями або структурними  змінами у виробництві, що призводить  до збільшення витрат на одиницю  продукції, а отже, до зменшення  прибутку. У кінцевому результаті  це відбивається на зниженні  обсягу виробництва, скороченні  пропозиції товарів та зростанні  цін;

- розширення сфери послуг, поява нових видів з більшою  питомою вагою зарплати та  відносно низькою в порівнянні  з виробництвом продуктивністю  праці. Як наслідок виникає  загальне зростання цін на  послуги;

- підвищення оплати праці  при певних обставинах в результаті  активної діяльності профспілок, що контролюють номінальну заробітну  плату. Компанії відповідають  на таке зростання інфляційною  спіраллю: підвищення заробітної  плати викликає ріст цін та  нове підвищення заробітної плати;

- високі непрямі податки  (що включаються до ціни товарів), характерні для багатьох держав;

- загальний рівень витрат  зростає.

Інфляція витрат та інфляція попиту взаємопов'язані та взаємообумовлені, їх важко чітко розділити. Надлишкова грошова маса в економіці завжди породжує підвищений попит, викликаючи порушення рівноваги ринків в  сфері сукупного попиту і сукупної пропозиції, реакцією на яке є зростання  цін. Будучи продуктом розбалансованого грошового ринку, інфляція попиту розповсюджується далі, вражає виробництво і споживання, деформує споживчий попит, посилює  нерівномірність і непропорційність розвитку різних галузей господарства, призводячи в результаті до інфляції витрат.

Будь-яка сучасна система  економіки інфляційна, і в ній  діють фактори, що викликають як інфляцію попиту, так і інфляцію витрат.

Для оцінки та вимірювання  інфляції використовують показник індексу  цін, який характеризує співвідношення між купівельною ціною певного  набору товарів та послуг ("споживчий  кошик") для даного періоду з  сукупною ціною ідентичної групи  товарів та послуг у базовому періоді.

 

5.2 Наслідки інфляції  та антиінфляційна політика

Інфляція здійснює негативний вплив на суспільство в цілому. Погіршується економічне становище: знижуються обсяги виробництва, оскільки коливання  та зростання цін роблять непевними  перспективи розвитку виробництва; відбувається перелив капіталу з  виробництва в торгівлю та посередницькі  операції, де швидший обіг капіталу та більше прибуток, а також легше  ухилитися від сплати податків; розширюється спекуляція в результаті різкої зміни  цін; обмежуються кредитні операції; зменшуються фінансові ресурси  держави.

Виникає соціальне напруження в зв'язку з тим, що інфляція перерозподіляє національний дохід не на користь  найменш забезпечених верств суспільства. Вона знижує реальні доходи (кількість  товарів та послуг, які можна придбати за номінальний дохід), а отже і  загальний рівень життя населення, якщо номінальний дохід буде відставати від росту цін. Особливо важкою є  інфляція для осіб з фіксованими  доходами: пенсіями, стипендіями, заробітною платою працівників бюджетної сфери. Крім того, інфляція знецінює заощадження  громадян. В зв'язку з цим, щоб  стримати різке падіння життєвого  рівня, держава здійснює індексацію доходів, та податкових пільг. Розгортання інфляційних процесів призводить до такого загострення економічних та соціальних суперечностей, що держави починають вживати заходів для подолання інфляції та стабілізації грошового обігу. Основні форми боротьби з інфляцією – грошові реформи та антиінфляційна політика.

Грошова реформа – повне  або часткове перетворення грошової системи, що здійснює держава з метою  впорядкування та налагодження грошового  обігу. Грошова реформа здійснюється різними методами (нуліфікація, реставрація, девальвація, деномінація) в залежності від економічного стану країни, ступеню  знецінення грошей, політики держави.

Антиінфляційна політика – комплекс заходів державного регулювання  економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Історично сформувались два основних шляхи такої політики: дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів.

Дефляційна політика базується  на методах обмеження грошового  попиту через грошово-кредитний  та податковий механізми шляхом зниження державних видатків, підвищення відсоткової  ставки за кредит, посилення податкового  пресу, обмеження грошової маси тощо. Особливість дії дефляційної  політики полягає у тому, що вона, як правило, викликає уповільнення економічного зростання та, навіть, кризові явища. Тому більшість урядів при її проведенні в 60-70-х роках виявляли стриманість  в її проведенні або навіть відмовлялись від неї.

Політика доходів передбачає паралельний контроль над цінами та заробітною платою шляхом повного  їх заморожування або встановлення меж їх росту. За соціальними мотивами цей вид антиінфляційної політики застосовується рідко. В той же час  досвід використання політики доходів  у США при президентові Ніксоні, у Великобританії при лейбористських урядах, а також в скандинавських країнах свідчить про обмеженість  її результатів. По-перше, уповільнення зростання цін викликало дефіцит  на деякі товари, по-друге, зростання  цін стримувалось лише на деякий час, а із скасуванням обмежень знову  прискорювалося.

Варіанти антиінфляційної  політики обираються в залежності від  пріоритетів. Якщо ставилося завдання стримування економічного росту, то проводилась дефляційна політика, якщо метою було стимулювання економічного зростання, то перевага віддавалась  політиці доходів. У разі, коли кінцевою метою було стримати інфляцію будь-якою ціною, – паралельно використовувались  обидва методи антиінфляційної політики.

Індексація (повна або  часткова) означає компенсацію збитків  у результаті знецінення грошей. Спочатку цей метод застосовувався в кінці 40-х – початку 50-х років при  інфляції, яка була викликана переходом  від військової економіки до нормальних ринкових умов. Знову індексація стала  застосовуватися в 70-і роки в зв'язку з розгортанням галопуючої інфляції. У більшості провідних промислове розвинутих країнах вона розповсюджувалась  на меншу частину трудового населення (наприклад, в США приблизно на 10 %). Винятком була Італія, профспілки якої домоглися введення в країні повної індексації.

Стримування контрольованого  зростання цін проявляється, по-перше, в "заморожуванні" цін на певні  товари, по-друге, в стримуванні їх рівня в певних межах. Подібний контроль зберігався у всіх провідних розвинутих країнах.

В кінці 70-х – на початку 80-х років у боротьбі з галопуючою інфляцією в промислове розвинутих країнах кейнсіанські рецепти боротьби з інфляцією були замінені консервативними варіантами із застосуванням дефляційних заходів, більш жорстокого стримування грошової маси в межах встановлених орієнтирів.

Конкурентне стимулювання виробництва  включає заходи як з прямого стимулювання підприємств шляхом значного зниження податків, так і непряме стимулювання заощаджень для населення (зниження податків з населення). Разом з  тим стали застосовуватись заходи, які стимулюють ринкову конкуренцію  та знижують її вплив на ціни та спіраль "ціни – заробітна плата". Наприклад, в США адміністрація Рейгана  відмовилась від державної підтримки  таких малорентабельних галузей, як чорна металургія, що викликало хвилю  злиття великих компаній. В результаті різко зросла конкуренція, яка сприяла  зменшенню інфляції до "повзучих" розмірів, а також послабленню  інфляційної спіралі "ціни – заробітна  плата".