Історія української культури

Своєю славетною збiркою "Кобзар" вiн започаткував нову епоху не тiльки в iсторiï украïнськоï  лiтератури, а й у духовностi. Думки  Шевченка-поета, борця-революцiонера завжди зверненi до майбутнього, вони надихають новi поколiння. Ця людина завжди служила правдi i боролася за щасливе майбутнє свого народу. I дiйсно, на той час процес становлення новоï украïнськоï лiтератури вiдбувався одночасно iз процесом розвитку науки i культури. А твори Т. Шевченка є зразками глибокоï народностi, критичного реалiзму. У лiтературi з'являються новi героï: селяни-протестанти - бунтарi, повстанцi, борцi проти феодального гнiту. Лiтература збагатилася новими жанрами: лiро-епiчна поема, полiтична поезiя, оповiдання i повiсть...

Надруковані поезії в  «Кобзарі» вражали своєю досконалістю і красою. Поява цих поетичних  творів стала подією як в українській  літературі, так і в усьому слов'янському красному письменстві. Т. Г. Шевченко поставив українську літературу в ряд європейських літератур і право української мови на самостійний розвиток стало безперечним.

Важливе місце у творчості  Т. Шевченка посідає збірка «Три літа». Вона об'єднує твори, написані в 1843-1845 рр. під враженнями першої та другої подорожей в Україну. Очима зрілого мислителя подивився він на політичне гноблення московською державою. Друге велике зло - кріпацтво глибоко вразило поета. У поемі «Сон» змальована картина покріпаченої України. Вона справляє гнітюче враження. У другій частині поеми, пролітаючи на Сибіром, поет славить борців за народні права. У третій частині твору, оглядаючи Петербург, Шевченко нагадує сучасникам, що на руїнах України зростала і міцніла Московська держава.

Поезія «Трьох літ» («Сон», «Кавказ», «Єретик», «І мертвим і живим», «Псалми Давидові», «Заповіт») - передусім поезія політична. Це викриття самодержавства і кріпосництва, як системи в усіх без винятку її ланках, в усіх аспектах - державному, політичному, соціальному, національному, морально-етичному.

Шевченко у ранніх творах висловив ідею слов'янського єднання. Він накреслив широку програму демократичного єднання визволених народів.

Засланням у солдати  в далекі оренбурзькі степи, забороною  писати і малювати царат намагався  вбити в Шевченкові поета і  художника. Незважаючи на суворий присуд можновладців Кобзар пише вірші в казематі III відділу і в Орській фортеці, адресуючи свої «захалявні» книжечки грядущим поколінням.

Творчість останнього періоду  життя стала найвищим етапом в  розвитку поета. Як і раніше, жагуча революційна пристрасть поєднується в ньому з особливою ліричністю.

Вiн був основоположником критичного реалiзму i в украïнському образотворчому мистецтвi. Його чудовi картини, рисунки, гравюри вчили iнших правдиво i багатогранно вiдбивати сучасну дiйснiсть. Цiннiсть художнiх творiв полягає в гострому викривальному змiстi, чiткий соцiальнiй спрямованостi. I в своïх безсмертних поезiях, i в живописних полотнах Шевченко пропагував свiтлi iдеали свободи, рiвностi; закликав народ до боротьби проти усiх гнобителiв простому люду конкретний шлях цiєï боротьби, цим самим впливаючи на розвиток i лiтератури, i мистецтва, i духовноï культури.

Сама смерть Кобзаря  і поховання його на Чернечій горі біля Канева стали фактором революційного  руху. Він був основоположником нової української літератури, нової української культури в цілому. Але значення Шевченка далеко переросло межі літератури й культури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

34. Малярська  творчість Т.Г. Шевченка

Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним генієм, а й талантом художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Шевченка малювання стало потребою, вираженням його творчого духу. У Шевченкові поєднувалися і боролись водночас поет і художник. Про свою пристрасть до писання і малювання Кобзар оповів у вірші “А.О. Козачковському”

З поетичних творів Шевченка до нас дійшло понад 240, а мистецьких – олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків – майже 1200. сама ця кількість свідчить про його глибоку  закоханість у малярство. Не випадково його твори виставлялися на академічних виставках, а за видатні успіхи у гравюрі Шевченкові було присвоєно звання академіка. Для Шевченка тема жіночої долі була згустком крові, що запеклась у його серці. Навіть назви творів “Наймичка”, “Відьма”, “Сова”, “Слепая”, “Мар'яна-Черниця” красномовно промовляють про долю героїнь цих творів. Згадаймо зустріч Катерини – матері з офіцером або ж Івася – поводиря з батьком – паном. Трагічні за своїм змістом,  глибокі за психологічною мотивацією, ці сцени ніби зливаються з живописним полотном. Дослідники живописної спадщини Шевченка зазначають, що картину “Катерина” він написав у 1842 році. До появи “Катерини” не лише в українському, а й в загальноросійському мистецтві не було твору з таким гострим  і злободенним соціальним сюжетом. Уперше героїнею живописного полотна стала людина з народу – дівчина-кріпачка, жертва панської розпусти, принижена й ображена в найкращих почуттях.

На мотив поеми “Слепая” Шевченко виконав олівцем і сепією однойменний малюнок, а також шість начерків та ескізів. На малюнку “Сліпа з дочкою” Оксана спить, поклавши голівку матері на коліна. Мати ніби завмерла, боїться порушити спокій дитини.

Митці всіх віків прагнули оспівати природу, яка давала їм силу і натхнення. Шевченко ніби був створений для того, щоб виразити словом і фарбами усю красу навколишнього. Тривалий час він жив за межами України, але марив нею, згадував рідну Черкащину, Київщину.

Шевченко - художник не компонував свої пейзажі, а змальовував краєвиди, які бачив перед собою. Саме тому в його робочих альбомах ми знайдемо багато начерків гілок дерева, бур’янів, хат, церков.

За тематикою пейзажні малюнки Шевченка 1843 – 1847 рр. можна  поділити на дві групи: малюнки, на яких зображено сільські краєвиди і пейзажі, на яких відтворені історичні та архітектурні пам’ятки. Малюнки здебільшого розповідають нам про убоге життя Шевченкової родини  і всього покріпаченого українського села (“Удовина хата”, “Селянське подвір’я”, “На околиці”, “Хата біля річки”, “Хата над ставком”). Чарівна природа на малюнках, як і в подіях є контрастом до важких соціальних умов життя народу. Особливо улюблені пейзажні мотиви Шевченко – зображення мальовничих околиць та куточків сіл, містечок, берегів тихих степових річок, ставків, урочищ тощо (“Повінь”, “Комора в Потоках”, “Андруші”, “Урочище Стінка”, “Хутір на Україні”, “У Вюнищі”, “В Решетилівці”). Ці твори сповнені справжньої поезії, в них лагідна, мрійлива українська природа знайшла свого натхненного співця. Майстерні вони і з боку малярської техніки.

Однією з перлин  української національної графіки  є “Живописна Україна”. Це альбом офортів  Шевченка. Офорт – це гравюра  на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами, а також  друкарський відбиток з такої  гравюри.

Шевченко прагнув видавати по 12 естампів кожного року, але через брак грошей цей грандіозний задум здійснити не зміг. Вдалося видати лише один альбом, куди ввійшло 6 естампів замість запланованих дванадцяти: “У Києві”, “Видубецький монастир”, “Судна рада”, “Свати”, “Казка”, “Дари в Чигирині” (1649 р.). Треба згадати, що Шевченко створив галерею портретів. Серед них портрет поміщика П.В.Енгельгарда, виконаний на досить високому рівні .Портрет невідомого” тривалий час вважався портретним зображенням українського письменника Є.П.Гребінки.З жіночих зображень наймайстерніший портрет Катерини Абаж.

Таким чином ми ще і  ще раз зримо відчули велич  і багатогранність таланту Шевченка, ще раз переконалися, що завдяки  великій праці він зумів передати у словесних і живописних творах свою палку любов до народу України і тривогу за її долю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

35. Розвиток  укр.. культ в часи діяльності  ЦР та гетьманату  П. Скоропадського.

В часи Центральної Ради було знесено основні перепони на шляху розвитку української освіти, встановлені за царату, закладено підвалини подальших успіхів у галузі культури Гетьманського уряду і навіть основні засади радянської українізації. За активної участі Генерального секретаріату освіти Центральної Ради здійснювалася інтенсивна робота з українізації школи, що полягала в організації навчання українською мовою, запровадженні українознавчих предметів, підготовці нових навчальних планів, посібників та підручників українською мовою, відкритті нових українських шкіл та реорганізації російських в українські, підготовці вчителів-українців тощо. Загалом упродовж 1917 р. в Україні було відкрито 215 нових т. зв. вищих початкових шкіл (до революції їх нараховувалося 356). Всі вони існували на приватні або громадські кошти. Крім того, в 1918 р. діяло 38 026 " нижчих початкових" однокласних шкіл та 1373 двокласні.

У грудні 1917 р. Центральна Рада ухвалила закон про підпорядкування  всіх шкіл на території України (за винятком неукраїнських) Генеральному секретаріату освіти. Українська школа  будувалася на принципах єдності та наступності всіх шкіл, праві на безплатне навчання, обов'язковості та світськості освіти.

Вперше українська мова на правах офіційної входила до середньої  та вищої школи. Вже в березні 1917 р. у Києві було засновано перші  дві українські гімназії, а до осені кількість закладів, що утримувалися за рахунок громадських або приватних коштів, зросла до 63.

Було розроблено проекти  створення українського університету в Кам'янці-Подільському, народних університетів  у Києві, Харкові, Одесі, Педагогічної академії та Академії мистецтв у Києві, низки професійних шкіл. Окремі з них розпочали роботу ще в 1917р.

У період Гетьманату освітньо-культурницьку  політику Центральної Ради було продовжено. Щоправда в цей час політика держави  щодо підтримки національної культури зовні була більш стриманою. Темпи українізації школи уповільнилися. Було вирішено, не українізовувати наявні російськомовні інституції, а створювати нові українські. Восени 1918 р. в Україні вже було 160 українських гімназій, у жовтні відкрито державні українські університети у Києві та Кам'янці-Подільському. У Києві почали працювати архітектурний та клінічний інститути, в Одесі — політехнічний та сільськогосподарський, у Полтаві на кошти земства засновано Український історико-філологічний факультет.

Велика увага приділялася  виданню підручників українською  мовою. Лише коштом спеціального фонду  Міністерства освіти впродовж кількох  місяців 1918 р. вийшло в світ 2 млн  навчальних видань.

Ще інтенсивніше українізація школи здійснювалася Директорією, однак через швидку зміну політичної ситуації досягти реальних результатів не вдалося. У той час були прийняті постанови про запровадження в Україні всенародного і безплатного навчання, про поліпшення матеріального становища вчителів, про децентралізацію управління освітою, Закон про державну українську мову в УНР. Було підготовлено "Проект єдиної школи в Україні", який передбачав створення трьохступеневої системи загальноосвітньої школи: молодша школа (4 роки), старша школа (4 роки), колегія (4 роки). Перші два ступені утворювали основну школу, третій — середню.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

36. Українська  культура доби Відродження.

З Перший етап пов’язаний з утворечням національної державності. «Віднині самі творитимемо наше життя» (Перший універсал – 23.07.1917 р.). Під час національного відродження утворився той особливий клімат який благотворно позначився на розвитку усієї нації і в багато в чому визначив подальшу історію України.

  З1923 року бере початок  нова хвиля українського відродження  відома від назвою «українізації». Ідеологи – українські націонал-комуністи – О.Шумський та М.Скрипник – розглядали українізацію як прилучення широких мас до національної освіти та культури, як «дерусифікацію пролетаріату». Закінчився цей період трагічно.

Воєнно-комуністичний наступ 30-х років, що прийшов на зміну українському відродженню 20-х років, відзначався крайньою ідеологізаціїю в усіх сферах життя суспільства, суворим контролем за діяльністю високоінтелектуальних осіб, діячив культури та мистецтва, забороною різних релігійних течій, руйнуванням храмів, відкиданням тих напрямів суспільної, історчної, філософської думки, що виходили за рамки ідеологічних догм, переслідування інакомислячих. Значна частина української інтелігенції загинула в сталінських тюрмах і канцтаборах. У 1933 році був засланий на Соловки М.Ірчан, у цьому ж році було арештовано М.Ялового, О.Вишню (П.Губенка). Його чекали звинувачення в причетності до «Української військової організації», арешт у 1933 році та 10 років поневірянь у таборах. Вражений арештами своїх друзів, трагічно закінчує своє життя М.Хвильовий.

Раніше на уроках української  літератури не вивчали життя і  творчість письменників, які підіймали  у своїй творчості ідею національного  визволення України. «Розстріляне відродження .» Застінки, ГУЛАГ, Сибір - те, що випало на їх долю, це знущання над дорогоцінним скарбом - людським життям.

Упродовж багатьох років - понад півстоліття - ім'я Миколи Хвильового якщо й нагадувалось, то лише з характеристикою «ворога  народу». Письменника обвинувачували в націоналізмі, ворожості офіційному курсу партії. Перестає виходити журнал «ВАПЛІТЕ». Хвильовий вимушений писати покаянні листи, клястися у вірності комуністичній ідеології. Читати ці документи, зокрема статі, спрямовані проти товарищів по перу, гірко і сьогодні. Та вони дають уявлення, в яку безвихідь «героїчного терпіння» він був загнаний.

Останньою спробою відстояти  незалежність стала нова літературна  організація «Пролітфронт» і  видання впродовж 1930 року однойменного журналу. Для М.Хвильового давно вже стали зрозумілими помилки в національній політиці, що привели до голоду в Україні. Письменник болісно переживав і суперечності в особистій долі, численні компроміси, на які потрібно було йти, щоб не порвати остаточно з більшовицькою партією. М.Хвильовий часом втрачав надію і знову її здобував.

Постріл 13 травня 1933 року був трагічною крапкою в історії  українського відродження пореволюційних років. Проте все, здійснене ним, зосталося в скарбниці української  культури. Це одна з неперевершених її сторінок, запорука майбутнього розвитку, вимріяного М.Хвильовим.