Історія української культури

 

 

 

30. Розвиток  літератури і творчость Г. Сковороди.

Сплеск літературного  процесу в Україні був пов'язаний з Брестською церковною унією. Помітне  місце в цій ситуації в літературній творчості зайняв жанр полемічної літератури, який виник як реакція на експансію католицької церкви в Україні. Письменники-полемісти Мелетій Смотрицький у творі «Тренос» (грец. — «плач» — плач православної церкви через відступництво її дітей); Захар Копистенський у «Палінодії» («книга оборони»), Іван Вишенський у «Раді про очищення церкви» виступали проти втручання польського уряду у справи православної української церкви, викривав його політику за принципом «чим гірше, тим краще». Справа в тому, що православні священики, які призначалися сеймом, часто були недостатньо освіченими, відрізнялися сумнівними моральними і особистісними якостями. Один з таких священиків, Кирило Терлецький, постав перед судом за вбивство і згвалтування. Мали місце здирство грошей у парафіян, розпродаж церковного майна і земель. Внаслідок цього, як і за задумували ті, хто проводив таку політику, витіснення православної церкви католицькою було б неминучим.

У XVI—XVII століттях поетичні твори найчастіше створювалися мандрівними  дияконами і піддячими — учнями духовних шкіл. У період літніх канікул  вони подорожували і писали віршовані твори на замовлення, з метою заробітку. Зміст цих віршів міг бути хвалебно-величальним (панегірик) або пов'язаним зі смертю і похоронами будь-кого зі знатних людей (мадригал). Разом з тим багато епіграм, віршів, поем були авторськими. Наприклад: Себастіян Кленович — «Роксоланія», «Звитяжство богів» та інші, Симон Пелакід — «Про Острозьку війну», Дем'ян Наливайко — «Про час», «Про старожитний клейнод» та інші, ієромонах Дубненського монастиря Віталій — епіграми з книги «Діоптра, або Дзеркало», Симон Симонід (Шимонович) — «Чари», «Женці», книга «Селянки», Мелетій Смотрицький — «Лямент у світа вбогих…», Касіян Сакович — «Вірші на жалісний погріб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного», Симон Зиморович — книга любовних пісень «Роксоланки, або Руські панни», Софроній Почаський — поетична книга «Евхарістиріон, або Вдячність», Афанасій Кайнофольський — книга «Тератургіма, або Чуда», Кирило Ставровецький — збірник віршів «Перло многоцінноє», Олександр Мітура — «Узор доброчесности», Лазар Баранович — вірші в книзі «Аполлонова Лютня»(1971), Іван Величковський — книжка «Зегар з полузегарком» та ін. Українські поети часто використовували біблійні теми, багато уваги приділялося проблемам моралі, релігії, що відповідало тогочасним смакам. У той же час в цих творах рідко присутні художні образи, інакомовність, метафора. Все це додає поезії XVI—XVII століття дещо наївного, невитонченого характеру. Треба врахувати і те, що літературної норми в українській мові на той час ще не було, у зв'язку з чим віршовані твори важко сприймаються сучасним читачем. Проте українська поезія XVI — першої половини XVIII століття переживала важливий етап свого розвитку. Автори використовували т. зв. силабічну і несилабічну системи побудови рядків, уміло користувалися римою і віршованим розміром. Часто вживалися 4- і 5-стопний ямб і хорей. У XVIII столітті найбільші досягнення поетичного мистецтва були пов'язані з ім'ям Григорія Сковороди.

Просвітитель, філософ  і поет Григорій Савич Сковорода  — один із видатних мислителів історичного минулого нашої держави. Людина універсальних знань і здібностей, палкий захисник інтересів знедоленого народу, він все своє свідоме життя присвятив пошукам істини, боротьбі проти соціальної нерівності.

Ідея Г. Сковороди про  забезпечення всіх і кожного «сродным трудом» передбачала зміну соціального життя шляхом перетворення праці в найвищу насолоду людини. Праця мала бути її природною необхідністю, головним обов'язком і моральною потребою, а праця по «сродности» — джерелом і запорукою всенародного щастя, основою процвітання суспільства.

Світогляд і просвітительська діяльність Г. Сковороди віддзеркалювалися  в його поетичній творчості. Через  пісні, кантати і псалми він викладав свої філософські погляди, таврував соціальне зло, прославляв природу, волелюбність людини.

Видатний український  просвітитель, філософ і поет Григорій Сковорода своєю творчою спадщиною  і сьогодні залишається разом з народом.

Розвиток книжкової  справи був поштовхом для розвитку літератури. Ця сфера культури повною мірою відбивала перехідний характер епохи, той час, коли відбувалося формування національної мови, нових стилів і жанрів, піднімалися нові теми, які у попередні сторіччя вважалися забороненими або непотрібними. Найбільш яскраво нові тенденції відображала перекладна література. У XVI столітті були перекладені й опубліковані різні наукові трактати і довідники, наприклад, медичний довідник "Аристотелеві врата». Поширюються переклади Святого письма, які представляли такий жанр, як агіографія. Одним з найбільш цінних вважається «Пересопницьке Євангеліє», створене у 1561. Переклад з болгарської мови і підготовка тексту були зроблені ченцями Пересопницького монастиря на Волині. Причому переклад Святого письма вперше зроблено на «просту» українську тогочасну мову «для лепшого виразуміння люду христіанського посполитого».

Поряд з перекладною  літературою з'являються оригінальні  твори. У XVI столітті відмічається розквіт  українського епосу — створюються  думи, балади, історичні пісні, які  Т. Шевченко ставив вище гомерівських поем. Наприклад, популярними були цикли дум «Маруся Богуславка», «Самійло Кішка»,"Іван Богун", "Корсунська перемога", народний епос "Хмельницький та Барабаш" та інші. Епічні твори присвячені визвольній тематиці, в них оспівуються лицарство і героїзм, братство і вірність православ'ю.

 

 

 

 

 

 

 

31. Музичне  мистецтво україни в 18 ст.

       Прикметною рисою розвитку тогочасної української музики було посилення її зв’язків із західноєвропейською музичною культурою. Останній гетьман К. Розумовський утримував у Глухові власний оркестр і театр, де ставилися італійські опери. Зібрана ним нотна бібліотека є однією з найдавніших у Східній Європі.

Помітних успіхів досягла  українська музична культура у XVIII ст. Осередком музичного життя стала  Київська академія, де вивчали нотну грамоту та були поширені хоровий спів, гра на музичних інструментах. В академії існував симфонічний оркестр. Великий внесок у розвиток національної музичної культури зробили вихованці академії композитори В. Пікулицький, І.Рачинський, М.Березовський, А.Ведель. духовної і світської музики.

       М. Березовський є автором 20 хорових церковних концертів. Його музика відзначається ліричністю, проникненням у внутрішній світ людини.

       Артем Ведель написав 29 хорових церковних концертів, які позначені високою фаховою майстерністю і глибоким драматизмом образів.

Хори існували при  Переяславській, Чернігівській, Харківській  колегіях. В Харківській колегії 1773р. були організовані спеціальні музичні  класи. У містах та великих поміщицьких  маєтках розвивалася світська музика. Багаті поміщики утримували кріпацькі капели, оркестри, оперні та балетні трупи. Було відкрито Глухівську співацьку школу. У кін. XVIII ст. на основі народнопісенної творчості почала зароджуватися і поширюватися пісня-романс літературного походження.

Одним із найважливіших  співацьких закладів була Січова співацька  школа. У ній готували співців  для церковних хорів.

Чимало пісень виникло  у зв'язку із зруйнуванням Запорізької  Січі. Визначились основні теми, сюжети, образи рекрутських, наймитських, кріпацьких, бурлацьких пісень. Створювалися пісні про героїв народних повстань: Максима Залізняка, Устима Кармелюка, Олексу Довбуша, Швачку.

Віковічна мудрість народу, його соціальні переконання, морально-етичні та художні принципи відбивалися  у кращих зразках української народнопоетичної творчості. У піснях, думах, баладах знайшли відображення життя селянства, масові народні рухи, викликані посиленням феодально-кріпосницької експлуатації у XVIII ст.

Надзвичайно важливе  значення в українській музичній культурі XVIII століття відіграла створена з ініціативи гетьмана Данила Апостола 1730 року Глухівська співоча школа, вихованцями якої стали Дмитро Бортнянський. Після закінчення Глухівськї школи Бортнянський продовжував своє навчання в італійських музичних школах, що були центрами тогочасної європейської музики.

Значний вплив мала також  творчість композитора Д.Бортнянського, якому належить багато творів

Д. Бортнянський, повернувшись з Італії, написав опери «Сокіл», «Син-суперник», комедію «Свято сеньйора». Він також створив понад сто творів хорової церковної музики. Світла лірика, радісні та мужні енергійні теми, глибокий зосереджений драматизм — такі риси притаманні багатогранному світу образів хорових концертів Бортнянського.

Поєднання традицій партесного співу і сучасних технік європейського письма обумовило унікальність творчості цих композиторів. Ставши придворним капельмейстером у Петерзбурзі, а з 1796 року — керівником придворної капели, складеної майже винятково з вихованців Глухівської співацької школи, Бортнянський значно вплинув і на розвиток російської музичної культури. Він був також першим композитором у Російській імперії, музичні твори якого почали виходити друком.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

32. Розвиток  живопису та архітектури 18 ст.

Розвиток живопису та архітектури у ХVІІІ ст..

В оригінальних формах українського бароко зводив будівлі Степан Ковнір. За його участю споруджено ковнірський (житловий) корпус, будинок друкарні й дзвіниці на Дальніх і Ближніх  печерах Києво-Печерської лаври, Кловський палац у Києві, церкву Антонія і Феодосія у Василькові.

Кращі риси українського бароко розвинув Іван Григорович Барський . Першою роботою будівничого стало  спорудження міського водогону в  Києві. Його центральною спорудою був  павільйонфонтан «Феліціан» на майдані перед будинком магістрату (нині «Самсон» на Контрактовій площі). За проектами Григоровича-Барського в Києві споруджено Надбрамну церкву з дзвіницею у Кирилівському монастирі, Покровську церкву, церкву Миколи Набережного на Подолі, бурсу Києво-Могилянської академії, дзвіницю Успенського собору. У творчості майстра простежуються перші паростки класицизму.

У середині ХVІІІ ст. в  українську архітектуру прийшов  новий західноєвропейський стиль  рококо. Він є подальшим розвитком  бароко і відрізняється від нього витонченими деталями декоративного оздоблення. Будівлі в цьому стилі на українських землях споруджувалися переважно за проектами іноземних будівничих. У стилі рококо збудовані Андріївська церква у Києві (за проектом В. Растреллі), собор Св. Юра у Львові (архітектори М. Урбанік та Я. де Вітт), міська ратуша в Бучачі (архітектор Б. Меретіні) та інші.

У цей час починає  також поширюватися стиль класицизму. Вищим зразком для своєї творчості  його послідовники визнавали античне  мистецтво. У спокійних і навіть суворих класичних формах зведено палаци гетьмана К. Розумовського в Почепі, Яготині, Глухові та найкращий у Батурині (архітектор Ч. Камерон), палац П. Заводовського в Ляличах (архітектор Д. Кваренгі).

Українські народні  майстри не забули секретів дерев’яної архітектури. Найбільшою дерев’яною спорудою ХVІІІ ст. — заввишки близько 65 метрів — був Троїцький собор у Самарі (нині Новомосковську). Спорудив його в 1773—1779 рр. народний майстер Яким Погребняк. Це єдиний в українському дерев’яному будівництві приклад дев’ятикамерної церкви з дев’ятьма банями.

 

    Цікавим є  те, що в Україні легший і  елегантний стиль рококо поширився  досить швидко. У Лаврській школі  малювання було знайдено малюнки,  які приписують засновникам французького  рококо Ватто і Буше. На їх підставі українські майстри розробляли власний стиль.

Українські портрети доби рококо значною мірою зберігають пишність і урочистість форм, вироблену  у попередні часи бароко. До наймайстерніших  належать портрети полковника О. Ковпака, київського міщанина Балабухи, А. Полетики, знатного військового товариша Г. Гамалії, переяславського полковника С. Сулими, Якова Шияна та інші.

Успішно розвивалося  в цей час мистецтво гравюри. У творчості Григорія Левицького Носа— батька відомого портретиста  Дмитра Левицького  — старе українське граверство досягло своєї вершини, увібравши в себе найкращі досягнення української гравюри за попередні півстоліття. Після навчання у Києво-Могилянській академії він працював у друкарні Києво-Печерської лаври.

Левицький досконало володів технікою гравіювання. Своїми творами Левицький виражав інтелектуальну силу людини.

Великих успіхів досягли  гравери друкарні в Почаєві Адам та Йосип Гочемські. Адам ілюстрував не лише церковні видання, але й перший в Україні лікарський підручник               А. Крилинського, виданий 1774 р. у Львові. Про його стиль казали, що в анатомічних ілюстраціях він об’єктивно точний, а в барочних релігійних зображеннях стає багатомовним.

 

Найоригінальнішим жанром малярства другої половини ХVІІІ  ст. стали картини, які створювалися невідомими народними майстрами. Вони є своєрідним відображенням головних тем тогочасного українського життя. Серед картин цих часів чимало зображень опришків, гайдамаків, ватажків Коліївщини М. Залізняка та І. Гонти. Оригінальністю визначається картина «Богдан з полками», присвячена Національно-визвольній війні українського народу проти Речі Посполитої середини ХVІІІ ст. Не оминали народні картини й жіночих образів.

Символом минаючої епохи  стала народна картина «Козак Мамай». Козак-бандурист сидить один серед широкого степу, у глибокому роздумі згадуючи славне минуле козацтва, журиться його сумною долею.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

33. Роль  Т.Г.Шевченка у розвитку укр.. літератури 19 ст.

Великий украïнський  письменник, людина з незвичайною, тяжкою долею, з свiтовою славою поета-правдолюбця - це Тарас Шевченко. Його думки зрозумiлi усiм пригнобленим, усiм тим, хто хоче вiльного, радiсного i щасливого життя. Чому ж поезiя Шевченка має не тiльки нацiональне, але i свiтове значення? Творчiсть поета-демократа у великiй мiрi вирiшила подальший розвиток украïнськоï літератури, бо не було жодного вiдомого письменника другоï половини XIX - початку XX ст., який би не вiдчув впливу Т. Шевченка. Максим Рильський зазначав, що "як пушкiнський реалiзм освiчував шлях росiйськiй лiтературi, так реалiзм Шевченка освiчував шлях украïнськiй лiтературi".