Історія української культури

У 1934 році заарештовані і  розстріляні Г.Косинка, Д.Фельківський, К.Буревій. Репресій зазнали 97 із 193 членів спілки письменників України,створеної  у 1934 році. Серед них М.Зеров, Л.Гомін, М.Куліш та інші. Правду життя показував глядачам Лесь Курбас разом зі своїм творчим колективом «Березіль», але хвиля терору поглинула митця, як і багатьох інших.

Серйозні втрати були й серед майстрів пензля та різця. Арешту за професійні погляди зазнали В.Седлер, І.Падалка та ін.

Саме про цих людей  прийнято говорити, що вони символізують «розстріляне відродження».

Деякі з письменників, котрим пощастило вижити (П.Тичина, М.Рильський, В.Сосюра, П.Панч, Ю.Яновський  та ін.), змушені були пристосовуватися до нових умов, ставати на шлях конформізму. Цьому процесові активно сприяли різні творчі спілки (письменників, композиторів, художників), організовані у середині 30-х років. Фраза «національна за формою і соціальна за змістом культура» мала прикрити нав'язування ідеологічних стандартів, де національному відводилася тільки роль декоруму. Усе це негативно позначилось на культурі, літературі та мистецтві, руйнувало творчий потенціал народу, збіднювало його духовне життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

37. Культурне життя в Україні у другій половині 40-х на поч.80-х років ХХ ст.

Під час Другої світової війни вся територія  України зазнала страшних руйнувань. Радянській владі, яка повернулась  в Україну, необхідно було не тільки відбудувати зруйновану промисловість, а й відновити систему освіти, роботу наукових закладів, культурних установ. Звичайно, держава виділяла певні кошти з бюджету для відбудови і розвитку загальноосвітньої школи, але їх було мало. Тому в  Україні розгорнувся рух по відбудові й ремонту шкіл власними засобами – «методом народної відбудови», що зародився ще під час війни. Це дало результати і уже на 1950 рік їх діяло 222 тисячі. Довоєнна мережа була повністю відновлена. У 1953 році здійснено перехід до обов’язкової  семирічної освіти.

Гостро стояло питання підготовки кадрів із середньою спеціальною та вищою освітою. Тому визначними подіями у культурному житті республіки було відновлення роботи Київського, Харківського, Одеського державних університетів, відкриття в 1945 р. першого в історії Закарпаття Ужгородського університету. І у 1950р. вузів в Україні було 160, а кількість студентів зросла з 99тисяч у 1946р. до 325 тисяч у 1956р. Під час відродження наукових установ особлива увага приділялася відновленню Академії наук УРСР.

Разом з тим, в цей період продовжуються утиски національної культури. Розпочалася  «ждановщина» , що викликала черговий погром культури неросійських народів. У цей період почалося відверте цькування  М.Рильського, Ю.Яновського, І.Сенченка.  Особливої жорстокості морально- політичний тиск на творчу інтелігенцію набув у 1947р. під час перебування на посаді першого секретаря ЦК КП(б)У Л.Кагановича. За його вказівкою опубліковано статтю «Про націоналістичні помилки М.Рильського». У 1951 р. з’явилася стаття в газеті «Правла», яка піддавала нищівній критиці вірш В.Сосюри «Любіть Україну».

Наприкінці 1948 р. у республіці було розгорнуто боротьбу з «космополітизмом». Відомі в Україні  літературні та театральні  критики  Є.Адельгейм, І.Стебун та інші були звинувачені  в антипатріотизмі. Також поширилися репресії проти єврейської інтелігенції, проводилися арешти діячів культури.

У повоєнні роки стрімко розвивалася наука в  Україні. Так у 1956р. генеральним конструктором  космічних кораблів в СРСР став виходець з Житомира Сергій Корольов. Також величезний вклад у розвиток космонавтики зробили О.Засядько, К.Ціолковський, Ю.Кондратюк та ін. З України почався шлях одного з творців атомної бомби Дж.Кістяківського.  Під керівництвом Є.Патона розвивалося зварювання металів. Академіком М. Боголюбовим було розроблено нові методи квантової теорії поля та статичної фізики. У цей період розпочав свою діяльність відомий вчений-хірург М.Амосова.

У 40–50-ті роки діячами  літератури і мистецтва було створено чимало творів, що залишили помітний слід у художній культурі нашого народу. Такі як О.Довженко, П.Тичина, О.Гончар, А.Малишко, Ю.Смолич та ін.

Зусиллями талановитих  митців України розвиваються театральне, музичне, образотворче мистецтво та кіно. У театрах України працювали  талановиті актори З.Гайдай, М.Гришко, Г.Юра, А.Бучма. Кожного року з’являлося 10–15 нових фільмів, що були працею трьох кіностудій: в Одесі, Києві, Ялті.

Музичне мистецтво  того періоду характеризується діяльністю таких композиторів, як Д.Клебанов, Г.Жуковський, Ю.Мейтус. В Житомирі нардився піаніст Святослав Ріхтер. Плідно співпрацювали поет А.Малишко і композитор П.Майборода, які створили «Пісню про рушник», «Київський вальс», «Стежину». Популярністю користувався хор під керівництвом Г.Верьовки, капела «Думка», Державний симфонічний оркестр.

Скарбниця образотворчого мистецтва поповнилася творами  М.Дерегуса, К.Трохименка та ін. Як графік плідно працює Василь Касіян (автор  ілюстрацій до «Кобзаря» Т.Шевченка, повісті «Борислав сміється»  І.Франка та ін.),який зробив значний  внесок у розвиток плакатного мистецтва(«На бій слов’яни!» 1942 року).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

38. Культура  і духовне життя в Україні  за часів Хрущовської відлиги.

Багато суперечностей  зазнала культура і духовне життя  в Україні за часів хрущовської «відлиги».  У цей період було перевидано «Словник української мови» Грінченка. 

Лібералізація політичного режиму зробила «залізну завісу» між радянським і західним світами менш щільною. В Україну почала проникати західна культура. З'явилися раніше недоступні книги А.де Сент-Екзюпері, А.Камю, Ф.Кафки, Е.М.Ремарка, Е.Хемінгуея та інших талановитих письменників. З 1958 р. відновилося видання журналу «Всесвіт», який друкував найкращі зразки сучасної західної літератури українською мовою. Західна культура суттєво виливала на формування світогляду молоді, утвердження в її свідомості загальнолюдських цінностей.

«Відлига» створила сприятливі умови для літературно-художньої творчості, демократизуючн і гуманізуючи її. Здійснюючи давні задуми, В.Сосюра написав щиру автобіографічну повість «Третя рота», поеми «Розстріляне безсмертя» і «Мазепа». Нові рані давно визнаного таланту показали інші метри поетичного слова - П.Тичина, М.Бажай.

Плідно працював М.Стельмах, з-під пера якого вийшли романи: «Кров людська - не водиця», «Правда і кривда», «Хліб і сіль», «Дума про тебе», «Чотири броди». Одним з провісників «відлиги» був відомий письменник О.Гончар(романи «Тропка», «Циклон», «Берег любові», «Твоя зоря», «Чорний яр»). Світове визнання здобув роман О.Гончара «Собор» (1968). Письменник одним з перших у радянській літературі порушив питання про гуманістичне розуміння вітчизняної історії, збереження духовної спадщини народу. У цей час українська література поповнилась романами і повістями «Розгін» і «Диво» П.Загребельного, «Меч Арея» І.Білика.

В 1965 р. була заснована Житомирська організація Спілки письменників України. З-поміж житомирських літераторів виділяється Борис Тен. Він був всебічно обдарованою, освіченою людиною, справжнім енциклопедистом: поет, музикант, диригент, композитор, мистецтвознавець, мовознавець, педагог, церковний і громадський Найбільше прославився Борис Тен як визначний перекладач, знавець стародавніх і сучасних мов. Головна ж його заслуга перед українською культурою, основна справа усього його життя - переклад на українську мову із старогрецької «Одіссеї» та «Іліади» Гомера.

Головним наслідком «відлиги» стало формування генерації молодих українських письменників, поетів, публіцистів, критиків, художників. Вони увійшли в історію як «шістдесятники», серед них - Іван Драч, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Дзюба, Іван Світличний, Валентин Мороз, Євген Сверстюк, Євген Гуцаю, Алла Горська, брати Горині та багато інших. Вони прагнули відновити втрачену національну традицію, боролися усіма доступними засобами проти тоталітарної системи, чинили їй інтелектуальний опір.

Наприкінці 50-х - на початку 60-х років розквітає талант одного з найяскравіших українських поетів, «лицаря українського відродження» Василя Симоненка. Уродженець Полтавщини, В.Симоненко почав писати вірші, ще навчаючись на факультеті журналістики Київського університету. У 1962 р. побачила світ перша його поетична збірка віршів «Тиша і грім». Згодом вийшла друком збірка «Земне тяжіння».

Стрімко, буквально блискавкою увірвалася в українську поезію одна з найбільш обдарованих представниць «шістдесятництва» Ліна Костенко. З відзнакою закінчивши Літературний інститут ім. Горького в Москві, поетеса випускає дві одразу ж помічені критикою збірки поезій - «Проміння землі» та «Мандрівне серце». Ліна Костенко звертається до вічних проблем духовності українського народу. Вірші поетеси вирізняла неординарність, просторовість роздумів. Справжнім шедевром став віршований роман Ліни Костенко «Маруся Чурай». Він здобув прихильність у читачів і відзначений Шевченківською премією.

Пік «відлиги» дія України припав на кінець 50-х - початок 60-х років. Це видно особливо виразно на результатах книговидавничої справи. Саме в цей період книжки українською мовою складали найбільший відсоток від усіх книг, опублікованих в Україні, порівняно з іншими роками повоєнної історії.

Однак ще за правління М.Хрущова хвиля «відлиги» почала спадати. Зменшилася кількість українських шкіл і значно зменшилася питома вага україномовних газет. В 1963 р. із загальної кількості газет в Україні (2366) українською мовою виходило лише 765.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

39.Українська  культура в 70 – 80 х роках  ХХ ст..

Після звільнення М.Хрущова в жовтні 1964 р. «відлига остаточно припинилась. На зміну їй прийшла реакція, почались переслідування діячів культури. В серпні-вересні 1965 р. у декількох містах України були заарештовані близько трьох десятків чоловік з кола шістдесятників, майже всі - представники творчої та наукової інтелігенції. Це викликало опір з боку відомих у республіці людей. Із запитом про долю заарештованих до першого секретаря Компартії України Шелеста звернулися авіаконструктор Олег Антонов, письменники Іван Драч, Ліна Костенко, Андрій Малишко, Михайло Стельмах, композитори Георгій і Платон Майбороди, кінорежисер Сергій Параджанов.

Під час прем'єрного показу фільму С.Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» Ю.Бадзьо, І.Дзюба, В.Стус і В.Чорновіл повідомили аудиторію, що в Україні розпочалися політичні репресії. Ця подія сталася 1 вересня 1965 р. і була першим громадянським політичним протестом у Радянському Союзі після сталінської доби.

Наприкінці 1965 р. молодий літературний критик І.Дзюба виступив з об'ємною статтею під назвою «Інтернаціоналізм чи русифікація?», у якій було піддано нищівний критиці національну політику влади, спрямовану на русифікацію України. Автор доводив, що русифікація - продовження політики російського шовінізму і колоніалізму.

З 1969 р. влада посилила ідеологічний тиск на інтелігенцію. Письменників, митців, вчених картали в пресі і на зборах творчих спілок за «аполітичність», «ідейну незрілість», «формалізм», «націоналізм», «відхід від партійної лінії», «ідеалізацію минулого», «смакування національної самобутності». По суті, це була друга «ждановщина». Проти інакодумців знову почалися політичні репресії, які досягли апогею в 1972 p. Починаючи з 1977 p. об'єктом переслідувань і репресій стали члени Української Гельсінської Спілки (УГС), що утворилася в Україні у листопаді 1976 р. Серед них автор популярних романів «Вітер в обличчя» і «Остання шабля» Микола Руденко і письменник-фантаст Олесь Бердник. Чотири члени групи - Василь Стус, Олекса Тихий, Юрій Литвин та Валерій Марченко - загинули в таборах.

Важкими були 60-80-ті pp. в житті Івана Гончара, видатного українського скульптора, живописця, етнографа, заслуженого діяча мистецтв УРСР, лауреата Державної премії УРСР ім. Т.Шевченка. Він автор пам'ятників М. Горькому в Ялті, Т.Шевченку в Яготині, народній художниці Катерині Білокур у селі Богданівні на Київщині. Так і не було відкрито за життя цього талановитого скульптора музей його творчості, хоча І.Гончаром було зібрано колосальний етнографічний матеріал - унікальну в історії людства приватну колекцію рідкісних фотографій, видань, народного вбрання, рушників, килимів, писанок, творів живопису, козацьких обладунків, ікон.

Предметом особливої уваги партії завжди була освіта, яка розглядалась як частина комуністичної ідеологічної системи. 1966 р. відповідно до рішень XXI її з'їзду КПРС почала впроваджуватись загальнообов'язкова десятирічна освіта. Перехід до неї був, в основному, здійснений до 1976 р. У початковій школі замість чотирирічного навчання було введене трирічне, оскільки відповідна підготовка дітей до школи здійснювалась у мережі дошкільних дитячих закладів. Неухильно розширювалась мережа вузів. Були засновані Донецький, Сімферопольський, Запорізький, а згодом - Прикарпатський та Волинський університети.

Основним науковим центром України продовжувала залишатись республіканська Академія наук. В 1985 р. в ній нараховувалося 15,3 тисячі науковців. Деякі дослідження, відкриття та розробки вчених не мали аналогів у світі. Цс, перш за все, стосується математичної науки. Головною організацією в СРСР із створення автоматизованих систем проектування слектронно-обчислювальних машин став Інститут кібернетики. Вподовж двох десятиріч його очолював академік В.Глушков, а потім - академік В.Михалевич.

Вченими-сусиільствознавцями в 60-80-х pp. було видано ряд фундаментальних праць з історії України, держави і нрава, археології, філософії, літератури і мистецтва, серед них такі багатотомні публікації, як «Історія Української РСР», «Історія міст і сіл Української РСР», «Археологія Української РСР», «Історія українського мистецтва», Були випущені також Українська Радянська Енциклопедія, Радянська енциклопедія історії України. Розвиток театрального і пісенного мистецтва в Україні тісно пов'язаний з такими видатними майстрами сцени, як Ужвій, Дальський, Добровольський, Кусенко, їх творчість характеризується високим професіоналізмом, новаторством, оригінальністю. Значних творчих успіхів досягли майстри сцени і кіно І.Миколайчук і Б.Брондуков.

Людиною великого таланту був композитор Володимир Івасюк, зоря таланту якого зійшла на співучій Буковині. Його життя обірвалося у 1979 р. у віці тридцяти років. До своїх пісень він сам писав слова і музику. Серед них - «Я піду в далекі гори», «Водограй» , «Червона рута»