Історія української культури

 Зміцненню ділових зв'язків між Україною й Молдовою сприяла діяльність вихованця Академії Паїсія Велгічковського (2.12.1722— 15.11.1794). Письменник, філософ, богослов — довгий час жив в Молдові, був настоятелем Ніамецького монастиря, де заснував школу перекладачів з грецької, шпиталь, ремісничі майстерні. Найголовніший твір Величковського «Добротолюбие», перекладений з творів 38 письмен-ників-богословіа У ньому Величков-ський виклав своє бачення десяти способів боротьби за духовне очищення, яке веде до Бога, й найголовніший з них — розумна молитва. Ґрунтувався письменник на етико-антропософському вченні, послідовником якого він став у Києво-Моги-лянській академії. Освітня діяльність могилянців сприяла появі інтересу у молоді до самої Києво-Могилянської академії. В Академії в першій пол. XVII ст. навчалися: племінник валаського господаря Матея Басараба Удріште Нестурел, засновник Слов'яно-русь-кої школи у Волощині, перекладач і укладач підручників для шкіл; Мілеску Спафарій, автор релігійних книг, словників, «Опису подорожі до кордонів Китаю»; здобував знання в Академії Євстатієвич Брашовянул, автор першої румунської граматики (1775), написаної за зразком граматики Мелетія Смотрицького. В другій половині XVIII ст. навчалися Мезеряну Вартоломей, засновник шкіл у Молдові, та Амфілохій Хотинський, згодом молдавський єпископ, організатор освіти, автор і перекладач підручників румунською мовою.

Початок українсько-російським культурним зв'язкам фактично був покладений митрополитом Київським Петром Могилою. 1640 р. він надіслав до Москви поважне посольство і запропонував цареві послуги київських учених — виправляти й перекладати з іноземних мов (найперше з грецької) богослужебні книги, відкривати школи, укладати підручники, навчати молодь. Але на такий крок Москва тоді ще не зважилася. І лише 1649 р., вже після смерті Петра Могили, запросила перших 30 учених з Академії. З того часу їх потік до Москви невпинно зростав. Зокрема, у 1649—1652 рр. в Москві працювали вже 52 київських учених, не рахуючи першоприбулих. Школи, друкарні, театр, українські книги, перекладна й оригінальна література, поліфонічна партесна музика й нотне письмо, навіть одяг («малороссійский великороссіанам носити» наказано царем Федором) — ось деякі перші українські культурні віхи на шляху духовного пробудження моско-витян і прилучення їх до загальноєвропейської культури. Російський учений А Безсонов писав: «Після приєднання Малої і завоювання Білої Русі звідти рушили до нас численні натовпи вихідців, що, власне, колонізували Велику Русь. Вже з половини XVII ст. ми значною мірою підкорилися їхньому впливу в діяльності вченій, у школах, літературі, частково навіть і мові, разом з тим, звичайно, у співі й музиці... Цивілізація, яку несли з собою звідти, як сміливе знамено перемоги над варварством москалів, цілком збіглася з цивілізацією, яку надягала на Росію могутня рука Петра І» \ Можна закінчити цю думку А. С. Без-сонова й по-іншому

28. Культурні зв’язки К. М. А. з Сербією, Грецією, угорщиною

Збереглися дані про  приїзд і навчання в Академії іноземних студентів лише за окремі роки. Так, 1736 р. навчалося в її класах 127 іноземців, 1737 р.— 122, 1790 - 47. Найбільше студентів було із південних слов'янських країн, а також з Греції. Подібність історичного розвитку України й цих країн, спільна православна християнська релігія, Визвольна війна українського народу й становлення його незалежної держави — все це сприяло потягові молоді до України, до її Києво-Могилянської академії як єдиного православного університету Європи з високим рівнем навчання, викладанням іноземних мов, у їх числі священних — слов'янської, грецької, латинської, єврейської і православного богослов'я.

У цих країнах були широко відомі книги українських  мислителів, зокрема Захарії Копистенського, Йоаникія Ґалятовського, Йова Борецького, де піднімалися загальнослов'янські проблеми. А ще — «Четії Мінеї» й «Літописець» Данила Туптала (Димитрія Ростовського), «Слов'янська граматика» Мелетія Смотрицького, «Лексикон» Памви Беринди тощо, які прислужилися освітній справі й розгортанню рухів сербського й болгарського національного відродження.

Культурні й релігійні  діячі, зокрема Сербії і Болгарії, часто зверталися до ректорів Академії і митрополитів Київських з проханням надіслати вчителів із «славетної Академії Київської». Академія завжди відгукувалась і без будь-яких намірів культурної експансії допомагала становленню освіти цих країн. 1733 р. до Сербії було направлено групу студентів Академії, філософів та богословів, яку очолив студент-філософ Мануйло Козачгтськгій (1699~14.08.1755), згодом — професор Академії, відомий письменник, філософ, культурний і церковний діяч. Разом з Козачинським виїхали Петро Падуновськіїй, Трохим Клгшов-сьшій, Георгій Шумляк, Тимофій Аебандовськіїй, Іван МиніЩітаі У Сербії Козачинський реорганізував на зразок Києво-Могилянської академії школу в м. Карловцях і став її ректором. Подібні школи було відкрито в Белграді, Осеке, Далє, Вуковарі, Новім Саді, а також — кілька шкіл у Хорватії. Того ж 1733 р. учні Карловецької школи поставили драму, написану М. Козачинським — «Трагедія, сирічь печальная повість о смерти послідняго царя сербского Уроша Пятого и о паденіи Сербского царства». Це був, власне, перший сербський твір патріотичного змісту, написаний українцем слов'янською мовою на матеріалах сербської історії, який відіграв важливу роль у пробудженні національної свідомості сербів і розгортанні сербського відродження. В різний час до Сербії приїздили й інші могилянці. 1737 р., повертаючись з Німеччини, Симон Тодорський рік працював у Белграді, де на прохання місцевої православної громади викладав у школі грецьку мову. Всі могилянці залишили по собі пам'ять як  Окрім засновників і вчителів шкіл, в Сербії пра цювали українські художники, більшість із них —могилянці. Імена деяких відомі. Це Василь Романович, Іван Василевич та інші, які, на думку сербських дослідників, зробили в сербському мистецтві справжню революцію. Багато знаних потім пись менників, істориків, просвітників, художників, педагогів Сербії, сотні сербських юнаків отримали освіту в Київській академії, зокрема — відомий

сербський історик, драматург, просвітник Іоан Раїч, будимський єпископ Діонисій Новакович, громадський і культурний діяч Арсеній Стойков, художники Герасим Зелич, Иосиф Сербин, Баса Остоїч, Иован Четир Грабован. Відроджене ними національне мистецтво носило глибокі сліди київської художньої школи .

Культурні стосунки України з Грецією, започатковані ще в часи Київської Русі, становили цілу епоху в галузі освіти, культури й Церкви під назвою слов'яно-греко-візантійської. Острозька школа, Львівська та Київська братські школи зазнали прямого впливу грецької культури: вчителі, перекладені з грецької підручники, класична грецька література, удосконалення богослужебних книг й Святого Письма тощо. Вище зазначалося про стан вивчення грецької мови й укладання підручників в Академії. Києво-Могилянська академія підняла культурні стосунки з Грецією на вищу сходинку, а досягнення її як вищої школи сприяли тому, що багато юнаків з Греції навчалися в її стінах. Серед них у другій половині XVIII ст. в Академії слухав лекції Солун-ський архімандрит Партеній, ієродиякон Констанцій, майбутній патріарх Константинопольський. У свою чергу, студенти Академії навчалися в Константинопольській патріаршій школі, з ученими якої викладачі Академії мали тісні зв'язки. Тут українські студенти опановували турецьку й грецьку мови, грецьку літературу й історію, читали в оригіналі грецьких класиків, Старий і Новий Заповіти, написані в старі часи, служили перекладачами.

Вагома роль у зміцненні українсько-грецьких зв'язків належить вихованцеві Академії Василю Григоровичу-Барському. Після закінчення класу риторики (1723) вирушив у мандри — пізнавати світ,— які тривали 24 роки. Побував у Болгарії, Румунії, Словаччині, Угорщині, Австрії, жив у Венеції, Неаполі, Римі, Каїрі, Яффі, Єрусалимі, Єгипті, Бейруті', Дамаску, Тріполі, Алеппо, Стамбулі, але найбільше в Греції — в Салоніках, на Афоні, в Константинополі, на островах Кіпрі, Корфу, Кефіллінія, Закінф, Хіос, Летос, Сім, Патмос і Кріт. Упродовж всієї мандрівки вів «Записки», що є власне історично-географічно-літературною працею, щедро ілюстрованою його рукою. Багато сторінок «Записок» присвячено Греції. Мав намір викладати грецьку мову і в рідній Академії, куди був запрошений відомим знавцем грецької мови, префектом Варлаамом Лящевським. Не судилося. Через 35 днів після повернення в Київ помер у рідному домі. Похований на території Академії за вівтарем Богоявленського собору. Перше повне видання «Записок» Василя Григоровича-Барського було здійснене в Петербурзі 1778 р. вихованцем Академії, істориком і письменником Василем Рубаном під назвою «Пешеходца Василия Григоровича-Барского Плаки Альбова, уроженца киевского, монаха антиохийского

29. Роль І.  Мазепи у розвитку української  культури.  

Вже в перші роки свого  гетьманства Мазепа багато зусиль віддає культурному відродженню краю. Він зарекомендовує себе щедрим меценатом. Відбудовуються і споруджуються – часто на його кошт – церкви й монастирі.   І – не тільки у великих містах, а й у селах. Він постійно опікувався Києво-Могилянською академією. При ньому було споруджено один із її великих корпусів, за його гетьманування з’явилися численні школи.

Мазепа – один із найосвіченіших людей свого часу, він одержав  блискучу освіту – вчився в Київський  академії, і за кордоном. Був людиною  глибоко набожною, кохався в мистецтві й літературі, сам писав вірші, і деякі з них згодом стали народними піснями. Гетьман Мазепа визначався як великий книголюб і меценат тогочасних видань. Як книголюб мав він у Батурині власну добірну бібліотеку, в який було багато латинських книг. Книгами обдарував гетьман бібліотеку київської  Академії, як також різні церкви і оcoби. Лубенський монастир одержав від гетьмана дві майстерно видані Євангелії.

В гетьманській повазі в  часи його подорожі до Москви в 1689 році був батуринський ігумен Дмитро Тупталенко, автор життєписів святих “Четьїх Миней”. Дмитро Туптало провів у Москві півтора місяця й одержав дозвіл патріарха на продовження своєї праці.

Мазепа опікувався і  справою видання “Четьїх Миней“, першу надруковану частину яких привіз у 1689р. в дарунок цариці Софії. Коли Дмитро Тупталенко видав другу частину своїх “Четьїх Миней”, Мазепа, посилаючи її московському патріарху, просив його дозволити продовжувати авторові його працю. Свою працю Тупталенко закінчив вже як митрополит у Ростові в 1705 році.

У присвяченому Мазепі “Зеркалі от писанія Божественного“ зазначено, що щедрість Мазепи для православної церкви не обмежувалася тільки Україною, але виявилася також і в  південно-східних країнах.

. На його ж кошти  був надрукований арабський переклад Євангелія. У вівтарі грецького православного coбору Воскресіння при Господньому Гробі в Єрусалимі переховується поміж іншими церковними дарами прекрасний, виcoкої мистецької вартості образ різьбленої на срібній дошці плащаниці – дар гетьмана Івана Мазепи до Божого Гробу.

І. Мазепа посприяв відкриттю  Києво-Могилянської Академії. У 1693 році, ректор колегії Йосиф Кроковський  за посередництвом митрополита й  гетьмана просив “жалуваної грамоти  на удержання прежніх шкіл…, та на мирне навчання в них дітей російських жителів і всяких православної віри ревнителів…”. У відповідь на це прохання царі Іван і Петро своєю грамотою з 21 січня 1694 р. дозволяли в заснованих митрополитом Петром Могилою школах при київському Братському монастирі православним префектам, профеcoрам і вчителям навчати не тільки поетики й риторики, але й філоcoфії та богословії слов’яно – руською, грецькою й латинською мовами, застерігаючи при тому, щоб навчання було в православному дусі. На утримання колегії було визначене постійне царське жалування щорічно по 50 рублів і по 50 чверток жита московської міри.

Титул «Академії» вистарав гетьман Мазепа разом із                     Варлаамом Ясинським і Йосифом  Кроковським (з 1694 р.).

У 1703 р. гетьман подарував  школі деякий сад на київському Подолі. У 1707 р. затвердив Братському монастиреві право на посідання м. Стайок. Від часів гетьмана Мазепи з військового козацького скарбу йшло щорічно на Aкадемію по 200 карбованців.

Гетьман побудував папірню  для чернігівської кафедри, що постачала папір для тогочасних видань. У вірші – панегірику говориться про роль гетьмана в організації чернігівської колегії, про те, що саме Мазепі завдячувала чернігівська колегія за свій розквіт.

Мазепа також має  низку заслуг при будуванні й  оздобленні церков. Коштом гетьмана була вибудована в 1690 р. велика камінна церква св. Миколая в київському пустинному монастирі на Печерському, що  стала  згодом воєнним coбором, та трапезна церква в цьому ж монастирі Покрови Пресвятої Богородиці; келії для братії. В 1695 р. було розбудовано за його коштом камінний мур у Печерський лаврі, позолочено верх та прибудовано бічні приділи з північного й південного боку великої лаврської церкви Успення Пресвятої Богородиці з надбудованими над ними 5 банями. Далі в                 1698 – 1696 р.р. відбудовано церкву всіх Святих над Оконанською Горамою Лаври, де ззовні був виставлений герб Мазепи.

У тому ж часі розпочато  за кошти гетьмана надбудовування бічних приділів  Києво-Софіївського Собору з 6 банями над ними, що дало цій кафедрі той вигляд, який вона мала до недавніх часів.

З величавих церков, побудованих  коштом Мазепи поза Києвом,є камінна coборна церква Вознесіння в Переяславі, побудовану у 1698р. Допоміг Мазепа також запорожцям вибудувати нову церкву в Січі; він дав їм на те потрібні кошти й матеріали та своїм немалим коштам справив до цієї церкви розмальований іконостас. Дерев`яне будівництво в добі Мазепи припиняється майже зовсім, з`являється хист до будування церков з каміння.

Найвидатнішим явищем мазепинської архітектури, будування великих  “coборних” кафедральних і монастирських  церков. У їхній будові проглядається  ніби нове відродження старих візантійських  традицій. Найбільшої уваги присвячено оздобленню головного входу, де була помітна надзвичайна розкіш скульптурної орнаментації, з декоративними щитами, з розірваними фронтонами, хвилястими лініями, пілястрами та колонами з розкішно оздобленими капітелями, завитки виноградної лози, листки аканту, дитячі фігурки янголів, китиці квітів і овочів, яскраві фарби, золота ікон, золочені орли та “coнця” з монограмами Христа і Діви Марії. Деякі вчені-дослідники вважають, що зразком для п`яти церков, фундованих Мазепою у Києві, були західно-європейські барокові базиліки.