Кримінальне право України

Розрізняють два види ексцесу: кількісний і якісний. Ця різниця має певне практичне значення, оскільки впливає на кваліфікацію, зокрема, на кваліфікацію дії виконавця.

Кількісний ексцесмає місце там, де виконавець, почавши вчиняти злочин, що був задуманий співучасниками, вчиняє дії однорідного характеру, але більш тяжкі. У цих випадках виконавець несе відповідальність за більш тяжкий злочин, що він вчинив.

Якісний ексцесмає місце там, де виконавець вчиняє неоднорідний, зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками, злочин на додаток до того, що було погоджено із співучасниками. При такому ексцесі виконавець відповідає за правилами реальної сукупності злочинів: за задуманий і вчинений за угодою з співучасниками злочин і за той, що був наслідком його ексцесу.

 

50) одиночний  злочин як складовий елемент множинності злочинів. Види одиночних злочинів?

Одиничний злочин має  місце там, де він передбачений кримінальним законом як одиничний самостійний  склад злочину. Одиничні злочини  поділяються на прості та ускладнені одиничні злочини.

простий одиничний злочин характеризується наявністю однієї дії (бездіяльності) і одного наслідку, або однієї дії і декількох наслідків, або, нарешті, наявністю альтернативних дій.

Триваючий злочин. Триваючий злочин можна визначити як одиничний злочин, який, розпочавшись дією або бездіяльністю особи, далі вчиняється безперервно протягом більш-менш тривалого часу.

Продовжуваний злочин. 1) він складається з двох або більше самостійних, тобто віддалених одне від одного в часі, тотожних злочинних діянь;2) всі ці діяння об'єднані єдиним наміром і прагненням до досягнення спільної, кінцевої мети        3) саме тому вони розглядаються не як множинність злочинів, а як одиничний злочин;4) продовжуваний злочин кваліфікується за однією, окремою статтею (частиною статті) КК.

 

51) повторність злочинів?

Повторність злочинів, як випливає із цих статей КК, припускає  наявність таких ознак:

а) особою (групою осіб) вчинено  два або більше самостійних одиничних  злочинів. закон встановлює., що повторним  вважається вчинення злочину хоча б  удруге, причому має на увазі одиничні самостійні злочини (викрадення шляхом крадіжки або вимагання тощо).

Одиничні злочини, що утворюють повторність, можуть мати різний характер. Повторність може мати місце при поєднанні двох або більше «простих» одиничних  злочинів, триваючих, продовжуваних або, наприклад, складених злочинів.

б) одиничні злочини, що утворюють  повторність, вчиняються неодночасно, тобто віддалені один від одного певним проміжком часу. Так, першою вчиняється крадіжка, потім, наприклад, шахрайство або послідовно дві крадіжки і т. ін.;

в) для повторності  не має значення була або не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин.

г) повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа  була звільнена від кримінальної відповідальності, закінчилися строки давності або на цей злочин поширилася амністія чи за нього була погашена або знята судимість.

 

52) сукупність  злочинів?

Відповідно до ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено.

Таким чином, при сукупності злочини;

1) особою вчинено два  або більше злочини;

2) кожен з них кваліфікується  за різними статтями або за  різними частинами однієї статті Особливої частини КК;

3) за жоден з них  особа не була засуджена, тобто  всі вони вчинені до винесення  вироку хоча б за один з  них.

Перша ознака сукупності злочинів проявляється у вчиненні особою двох або більше злочинів, причому  кожен з них має характер окремого, самостійного, одиничного злочину. Вчинення двох або більше одиничних злочинів і утворює сукупність злочинів. Другою ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб кожен із злочинів, які утворюють сукупність, був передбачений самостійною статтею КК, тобто кваліфікувався за однією, окремою статтею кримінального закону або за різними частинами однієї і тієї ж статті КК. Так, якщо винний при вчиненні хуліганства завдав ножем потерпілому тяжке тілесне ушкодження, то має місце сукупність злочинів і вчинене слід кваліфікувати за ч. З ст. 296 і за ч. 1 ст. 121. Якщо злочинна група вчинила розбій, а потім викрадення наркотичних засобів, вчинене охоплюється ч. 2 ст. 187 і ч. 4 ст. 308.

2. Види сукупності  злочинів. Ідеальна сукупність є  там, де одним діянням особи вчинено два або більше злочини.

Так, прикладами ідеальної  сукупності можуть виступати випадки  вчинення особою особливо злісного хуліганства  із заподіянням потерпілому тяжкого  тілесного ушкодження; отримання  посадовою особою у виді хабара наркотичних засобів;

Реальна сукупність має  місце там, де винний різними самостійними діями вчиняє два або більше злочини. Таким чином, при реальній сукупності є дві або більше дії, кожна  з яких являє собою самостійний  злочин (наприклад, крадіжка і хуліганство).

 

 

53) рецидив  злочинів?

рецидив — це повторність  злочинів, пов'язана з засудженням  за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності. Це такі ознаки:

1) рецидив має місце  там, де особою вчинено два  або більше самостійних і тільки умисних злочини;

2) при рецидиві кожен  з вчинених злочинів утворює  собою одиничний злочин (різні  його види);

3) злочини, що створюють  рецидив, обов'язково віддалені  один від одного певним проміжком  часу, іноді дуже тривалим (так  званий рецидив, віддалений у часі).

4) факт судимості створюється  обвинувальним вироком суду, що  вступив в законну силу із  призначенням винному певного  покарання. 

Простий рецидив є  в тих випадках, коли особа має  дві судимості. Наприклад, маючи  судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство і т.п.

Складний, або багаторазовий, рецидив — це рецидив злочинів, при якому особа має три  і більше судимості.

За ступенем суспільної небезпечності виділяють пенітенціарний рецидив і рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.

Пенітенціарний рецидив  має місце там, де особа, яка була засуджена до позбавлення волі, знову  вчиняє протягом строку судимості новий  злочин, за який знову засуджується до позбавлення волі. Пенітенціарний рецидив відомий чинному законодавству.

Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів — це рецидив, при  якому особа, маючи судимість  за один з таких злочинів, знову  вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин. Такий рецидив  впливає на кваліфікацію злочинів. Наприклад, особа, яка була раніше засуджена за розбій, і знову, до погашення судимості, засуджена за новий розбій або бандитизм, відповідає за ч. 2 ст. 187. Рецидив особливо тяжких злочинів при сукупності вироків дає можливість призначити остаточне покарання в межах до 25 років позбавлення волі.

 

54) поняття  і види обставин, що виключають  злочинність діяння?

 Перша з них полягає  в тому, що всі воли являють  собою свідомі і вольові вчинки  людини у формі дії (наприклад,  необхідна оборона) або бездіяльності  (наприклад, ненадання допомоги при виконанні наказу).

Друга ознака – це зовнішня подібність (збіг) фактичних, видимих, об'єктивних ознак здійсненого вчинку і відповідного злочину (наприклад, позбавлення життя при необхідній обороні збігається із зовнішніми ознаками вбивства, а застосування зброї працівником міліції при затриманні небезпечного злочинця — з видимими ознаками перевищення влади тощо).

Третя ознака обставин, що розглядаються, полягає в тому, що вони мають незлочинний характер, їм властива правомірність заподіяння шкоди. Така правомірність ґрунтується або на суб'єктивному праві, або на юридичному обов'язку, або на владних повноваженнях. Четверта ознака характеризує ці обставини як суспільна корисні, тобто такі, що відповідають інтересам особи, суспільства або держави.

 п'ята ознака характеризує  кримінально-правові наслідки вчинення  діянь. Ці наслідки полягають  у тому, що вчинення таких діянь,  якщо вони відповідають приписам  закону, виключає кримінальну відповідальність  особи за заподіяну шкоду.

Таким чином, обставини, що виключають злочинність діяння, — це передбачені КК, а також іншими законодавчими актами зовнішньо схожі зі злочинами суспільна корисні (соціальна прийнятні) і правомірні вчинки, які здійснені за наявності певних підстав і виключають злочинність діяння, а тим самим і кримінальну відповідальністю особи за заподіяну шкоду.

 

55) необхідна оборона  та умови її правомірності?

необхідна оборона —  це правомірний захист правоохоронюваних  інтересів особи, суспільства або  держави від суспільна небезпечного посягання, викликаний необхідністю його негайного відвернення чи припинення шляхом заподіяння таму, хто посягає, шкоди, що відповідає небезпечності посягання і обстановці захисту.

2. Право на необхідну оборону  є природним і невідчужуваним, абсолютним правом людини. Це означає, що всі інші особи не можуть перешкоджати громадянинові в законному здійсненні права на необхідну оборону. Право на необхідну оборону, далі, є самостійним, а не додатковим (субсидіарним) щодо діяльності органів держави і службових осіб, спеціально уповноважених охороняти правопорядок.

Оскільки здійснення необхідної оборони  є суб'єктивним правом, а не обов'язком  громадянина, то відмова останнього від використання свого права  не тягне за собою будь-якої відповідальності

3. Право на необхідну оборону можливе лише за наявності відповідної підстави. Згідно з ч. 1 ст. 36 КК нею є вчинення суспільне небезпечного посягання, що викликає у того, хто захищається, необхідність у негайному його відверненні чи припиненні шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди. Інакше кажучи, підстава необхідної оборони складається з двох елементів, а саме: 1) суспільно небезпечного посягання і 2) необхідності е його негайному відверненні чи припиненні,

 

 

 

56) уявна оборона?

Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільне небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Особа і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.

4. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільне небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність. 

1. Як зазначалося в  п. 11 коментарю до ст. 36 КК підставою  для необхідної оборони є лише реальне суспільне небезпечне посягання, тобто таке, яке фактично існує в об'єктивній реальності, а не в уяві особи. Іноді, однак, особа перебуває в ситуації, коли якісь вчинки іншої людини (потерпілого) вона в силу обстановки, що склалася, помилково сприймає за суспільне небезпечне посягання, у зв'язку з чим заподіює потерпілому — «посягаючому» — шкоду (наприклад, мешканцю, що заблукав і помилково намагався проникнути в чужу квартиру, або приятелю, який, імітуючи напад, намагався пожартувати — несподівано вночі зв'язати свого товариша тощо). Подібні ситуації прийнято іменувати уявною обороною, що пов'язана з фактичною помилкою того, що оборонявся.

 

 

57) перевищення меж необхідної  оборони?

 Шкода при необхідній  обороні повинна заподіюватися  лише тому, хто посягає, його правам та інтересам. У той же час особа, яка захищається, перебуваючи під впливом посягання, нерідко продовжує оборону й тоді, коли посягання вже закінчене або припинене. У цьому разі має місце так звана "запізніла" оборона. якщо шкода заподіяна вже після того, як посягання було відвернено або закінчено, і для особи, яка захищалася, було очевидно, що в застосуванні засобів захисту явно відпала необхідність, відповідальність настає на загальних підставах. 
11. Співрозмірність оборони. - шкода повинна бути необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. Таким чином, заподіяння тому, хто посягає, смерті або нанесення йому тяжкого тілесного ушкодження визнається співрозмірним, якщо ця тяжка шкода відповідала небезпечності посягання і обстановці захисту. Небезпека посягання визначається: а) цінністю блага, що охороняється законом, на яке спрямоване посягання (життя, здоров'я, власність, тілесна недоторканність, суспільний порядок тощо) і б) реальною загрозою заподіяння шкоди цьому благу з боку того, хто посягає.

 

58) крайня необхідність?

крайня необхідність — це вимушене заподіяння шкоди  правоохоронюваним інтересам з  метою усунення загрожуючої небезпеки, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена.

Право на заподіяння шкоди  в стані крайньої необхідності є  субсидіарним (додатковим) правом. Ним  громадянин може скористатися лише в  тому випадку, якщо в даній обстановці заподіяння шкоди є вимушеним, крайнім, останнім засобом усунення небезпеки.