Кримінальне право України

2. Стан крайньої необхідності  виникає за наявності відповідної  підстави, що складається з двох  елементів: 1) небезпеки, яка безпосередньо  загрожує правоохоронюваним інтересам  особи, суспільства або держави,  і 2) неможливості усунення цієї небезпеки іншими засобами, крім заподіяння шкоди цим інтересам. Виникнення однієї лише небезпеки ще недостатньо для виникнення стану крайньої необхідності. Вона тому і визнається крайньою, що викликається обстановкою, при якій особа вимушена вдатися до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам як до останнього, крайнього засобу усунення небезпеки, що загрожує.

 

59) затримання  особи, яка вчинила злочин?

Правомірне затримання злочинця потерпілими або іншими особами — це насильницькі дії, спрямовані на короткострокове позбавлення волі особи, яка вчинила злочин, з метою доставлених її органам влади, якщо ці дії викликані необхідністю затримання і відповідають небезпечності вчиненого посягання і обстановці затримання злочинця.

2. Затримання злочинця можливе лише за наявності для цього підстави, тобто злочину. Звичайно підставою затримання служить очевидне для потерпілих або інших осіб злочинне посягання на правоохоронювані інтереси (наприклад, розбійний напад, крадіжка, посягання на життя або здоров'я людини тощо). Затримання особи за відсутності такої підстави може свідчити про незаконність дій і тягнути за собою відповідальність за ст. 146 КК як за незаконне позбавлення волі.

3. Затримання злочинця  має ознаки, що характеризують: 1) мету затримання; 2) особу, яка підлягає затриманню; 3) характер дій при затриманні; 4) своєчасність затримання; 5) необхідність заподіяння шкоди і, нарешті, 6) співрозмірність шкоди, заподіяної злочинцю при його затриманні.

 

60) фізичний  або психічний примус?

 3. Фізичний примус (насильство) — це протиправний фізичний вплив на людину (наприклад, застосування фізичної сили, нанесення удару, побоїв, тілесних ушкоджень, введення в організм різноманітних препаратів тощо) з метою примусити її вчинити злочин (наприклад, не перешкоджати проникненню у сховище, видати чуже майно тощо), Непереборним визнається такий фізичний примус, при якому особа цілком позбавлена можливості керувати своїми діями (бездіяльністю).

Підставою виключення злочинності  діяння у випадку, що аналізується є непереборний фізичний примус, під безпосереднім впливом якого особа заподіює шкоду правоохоронюваним інтересам.

Психічний примус — це погроза застосування до особи фізичного  насильства або заподіяння матеріальної або моральної шкоди (наприклад, погроза вбити, знищити або пошкодити майно, поширити відомості, що ганьблять особу, тощо) із метою спонукати її вчинити злочин. Психічний примус хоча й обмежує можливості особи керувати своїми діями, проте ніколи не паралізує цілком її волю, внаслідок чого ця особа все ж таки має можливість обрати той або інший варіант поведінки, як і при переборному фізичному примусі.

Якщо такий примус створював стан крайньої необхідності (наприклад, особа під впливом  побоїв або погрози вбивством  видала чуже майно), то питання про кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам вирішується за правилами ст. 39 КК, тобто залежно від того, чи викликав зазначений примус стан крайньої необхідності і якщо викликав, то чи було допущено або не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

 

61) виконання  наказу або розпорядження?

2. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

3. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

4. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.

5. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження.

62) діяння, пов’язане  з ризиком (виправданий ризик)?

Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільне корисної мети.

2. Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

3. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.

 

 

62 1. Відповідно до ч. 1 ст. 42 КК заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільне корисної мети не визнається злочином.

Під виправданим ризиком розуміється родове поняття, яке об'єднує випадки вчинення дій (бездіяльності), які формально підпадають під ознаки окремих злочинів, передбачених статтями Особливої частини КК, та спрямованих на досягнення значної суспільне корисної мети (суспільне корисного результату), досягнення якої (якого) поєднане зі значними матеріальними чи іншими витратами, або взагалі неможливе без завдання певної шкоди правоохоронюваним інтересам.

Підставою діяння, пов'язаного з ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 42 КК виступає наявність об'єктивної ситуації ризику, яка свідчить про необхідність досягнення значної суспільне корисної мети. Такими визнаються ситуації: 1) наявності небезпеки (наприклад, загроза життю хворого при лікарському ризику; небезпека захоплення території ворогом при військовому ризику тощо); 2) необхідність одержання нових знань (при дослідницькому ризику), отримання оперативної інформації про вчинювані або підго-товлювані злочини (при оперативному ризику); 3) недопущення великих збитків або одержання значної вигоди (при господарському ризику) та ін.

5. Ознаками підстави діяння, пов'язаного з ризиком, та яке призвело до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, є: 1) неможливість досягненнязначної суспільне корисної мети неризикованою дією (бездіяльністю);

та 2) прийняття особою запобіжних заходів для запобігання завданню чи настанню шкоди правоохоронюваним інтересам (ч. 2 ст. 42 КК). Отже, у випадку, коли особа усвідомлювала, що певна суспільне корисна мета може бути досягнута діями, які не пов'язані з ризиком, і все ж завдала шкоди пра-воохороиюваним інтересам, то вона може бути притягнута до кримінальної відповідальності за умисно завдану шкоду на загальних підставах.

 

63) виконання  спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації?

Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним  інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

2. Особа, зазначена  у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності  лише за вчинення у складі  організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

3. Особа, яка  вчинила злочин, що передбачений  частиною другою цієї статті, не може бути засуджена до  довічного позбавлення волі, а  покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин. 

2. Підставою для виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації виступає почата і ще фактично незакінчена злочинна діяльність однієї особи або групи осіб в межах організованої групи чи злочинної організації.

Необхідністьвиконання спеціального завдання може бути обумовлена неможливістю встановлення гласними засобами кола співучасників і каналів надходження предметів, обмежених чи вилучених з цивільного обігу (наркотичні засоби, зброя, радіоактивні матеріали, підроблені гроші тощо), або масштабністю проведення названих операцій (наприклад, при участі правоохоронних органів ряду держав), або неможливістю або ускладненістю одержання доказової інформації про тяжкий злочин, підготовлюваний більш тяжкий злочин (про його виконавців і осіб, причетних до такої злочинної діяльності, про рівень корумпованих зв'язків, місцезнаходження предметів злочину тощо). Це свідчить про виправдану необхідність і вимушеність тимчасового невиконання обов'язку припинення контрольованого злочину.

3. Об'єктом,якому при правомірному виконанні спеціального завдання завдається правомірна шкода, виступають ті об'єкти кримінально-правової охорони, яким заподіюється шкода у зв'язку з такою діяльністю,

4. Об'єктивна  стороназазначених вчинків виявляється в діях або бездіяльності спеціальних суб'єктів, які можуть брати участь у вчиненні злочинів членами організованої групи або злочинної організації, або не припиняти таку злочинну поведінку названих осіб.

 

 

64) поняття  та види звільнення від кримінальної  відповідальності?кримінальна відповідальність, реалізується в трьох формах, а саме: 1) не пов'язаній з призначенням винному покарання; 2) пов'язаній з призначенням покарання, але без його реального відбування; 3) пов'язаній з відбуванням призначеного покарання.

2. Обов'язок особи,  яка вчинила злочин, зазнати кримінальної  відповідальності реалізується  в рамках кримінальне-правових  відносин. Держава як один із  суб'єктів цих відносин має право не тільки піддати цю особу заходам кримінальної відповідальності, а й відмовитися від цього за наявності підстав, передбачених КК. Таким чином, повноваження держави обмежені КК, який містить вичерпний перелік підстав звільнення від кримінальної відповідальності. Такими підставами є: 1) добровільна відмова від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК); 2) дійове каяття (ст. 45 КК); 3) примирення з потерпілим (ст. 46 КК); 4) щире розкаяння особи у вчиненні злочину і наявність клопотання про передачу її на поруки (ст. 47 КК); 5) зміна обстановки (ст. 48 КК); 6) закінчення строків давності (ст. 49 КК); 7) спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Особливою частиною КК (ч. 2ст. 111,ч. 2ст. 114, ч. 3ст. 175, ч. 4ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. б ст. 260, ч. З ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. З ст. 369); 8) акти амністії і помилування (статті 85-87).

Згідно з ч. 2 ст. 44 КК звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.

 

65) звільнення  від кримінальної відповідальності  у зв’язку з дійовим каяттям?

3. Підставою звільнення  від кримінальної відповідальності в цьому разі є дійове каяття особи. Таке каяття характеризується трьома ознаками, а саме: 1) щирим покаянням; 2) активним сприянням розкриттю злочину; 3) повним відшкодуванням завданих збитків або усуненням заподіяної шкоди. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає підставу звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК.

Стаття 45 КК встановлює: «Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від  кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завданні нею збитки або усунула заподіяну шкоду». Очевидно, що в цьому разі закон передбачає обов'язкове і безумовне звільнення особи від кримінальної відповідальності.

2. Передумовою такого  звільнення є вчинення особою  вперше злочину невеликої тяжкості, тобто злочину, що карається  за законом позбавленням волі  на строк до двох років або  іншим більш м'яким покаранням. Це, наприклад, заподіяння тяжких  тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (статті 118 і 124), умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 КК) та ін.

66) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим?

. Передумовою аналізованого  виду звільнення є вчинення  особою вперше злочину невеликої  тяжкості. Особливістю такого злочину  в цьому разі є обов'язкова  наявність потерпілого, тобто фізичної особи, якій заподіяна фізична, моральна чи матеріальна шкода (ч. 1 ст. 49 КПК). Це випливає із положення ст. 46 КК про примирення особи, яка вчинила злочин, з потерпілим, тобто з особою, яка володіє свідомістю і волею. Йдеться про такі, наприклад, злочини, як умисне або необережне заподіяння тілесних ушкоджень різної тяжкості (статті 122-125, 128 КК), побої і мордування (ст. 126 КК), погроза вбивством (ч. 1 ст. 129 КК) та ін. 2

3. Примирення особи  з потерпілим і відшкодування  нею завданих потерпілому збитків або усунення заподіяної шкоди і є підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК.

4. Примирення — це  угода зазначених осіб, результатом  якої є прощення потерпілим  свого кривдника, який заподіяв  йому шкоду. Участь у такій угоді потерпілого повинна бути добровільною, а не вимушеною.