Кримінальне право України

Мета злочину - це уявлення особи про бажаний кінцевий результат  власної діяльності, який формується у свідомості особи як ідеальний наслідок поведінки, до настання якого прагне винний, вчиняючи злочин.

Мета злочину, як і  мотив, є компонентом вольової поведінки  особи. Поруч з мотивом і метою  важливе значення має ще одна психологічна характеристика - емоційний стан, в якому перебувала особа під час вчинення злочинуПсихологічна наука виділяє чотири основні форми емоційного стану:

33.9.2. Вина у формі умислу

Залежно від психологічного змісту умисна форма вини поділяється  на два види:

прямий умисел; непрямий (опосередкований, евентуальний).

Залежно від характеру  змісту умисел поділяється на:

визначений; альтернативний; невизначений.

Залежно від умов виникнення та формування умисел поділяється на:

заздалегідь обміркований; раптовий.

Прямий умисел (doius directus) має місце, «якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання» (ст. 24 ч. 2 КК).

Непрямий умисел (doius indirectus) - «якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання» (ст. 24 ч. З КК).

Визначений умисел (dolus determinantus) характеризується конкретною уявою особи про фактичні обставини діяння та його наслідки. Наприклад, дії винного, який вчиняє кишенькову крадіжку і не усвідомлює відкритого характеру своєї поведінки, повинні кваліфікуватись саме як крадіжка, незважаючи на те, що їх спостерігає третя особа тощо.

Альтернативний умисел (dolus alternativus) є різновидом визначеного  умислу, при якому свідомістю особи  охоплюється два чи більше можливих конкретних наслідки вчиненого діяння одному з декількох об'єктів посягання.

Невизначений (неконкретизований) умисел характеризується відсутністю індивідуально визначеного уявлення про фактичні якості діяння та їх наслідки. При цьому виді умислу особа має узагальнене уявлення про ці характеристики усвідомлює їх на рівні видових. наприклад, у діях винного, який безсистемно наносить потерпілому удари (по голові, у груди, живіт), намагаючись спричинити шкоду здоров'ю, не визначаючи у власній свідомості якість та кількісні характеристики цієї шкоди.

34. 3. Вина у формі необережності

Інтелектуальна ознака самовпевненості характеризується передбаченням можливості настання суспільно небезпечних наслідків відповідної поведінки на узагальненому рівні не пов'язуючи це з вчиненням власних діянь.

Вольова ознака самовпевненості  полягає у легковажному, необґрунтованому розрахунку на недопущення настання шкідливих наслідків. При цьому особа, розраховуючи не допустити їх настання, розраховує на реальні якості, притаманні безпосередньо їй самій, або реальні обставини, які дадуть змогу не допустити настання шкоди.

Законодавча конструкція злочинної недбалості свідчить, що її можна характеризувати виключно з позиції інтелектуальної ознаки. Вольова ознака, відсутня оскільки обсягом свідомості злочинні наслідки не охоплюються.

Злочинна недбалість - єдиний вид вини, при якому особа взагалі неусвідомлює суспільно небезпечні наслідки - ані в реальному, ані в абстрактному вигляді. Такий фактичний психологічний розрив між свідомістю особи та наслідками її діяльності викликав у теорії кримінального права думки щодо доцільності визнання недбалості видом вини. Однак цей підхід спростовується аналізом змісту інтелектуальної ознаки недбалості, яка характеризується як з негативної так і з позитивної сторони.

Позитивна сторона полягає  в тому, що винний повинен був  і міг передбачити настання суспільно небезпечних наслідків своєї поведінки. «Повинен був» - складає повинність, об'єктивний критерій недбалості, а «міг передбачити» - суб'єктивний її критерій.

Казус (випадок) та його кримінально-правове  значення Від злочинної недбалості слід відрізняти невинне спричинення шкоди (казус), який має місце у випадках, коли особа не усвідомлює суспільно небезпечного характеру власної поведінки, не передбачає можливості настання суспільно небезпечних п наслідків і при цьому не повинна була і не могла це ані усвідомлювати, ані передбачати.

.

35. 9.4. Злочини з двома формами вини

Дві форми вини законодавчо  закріплені лише в злочинах з кваліфікуючими або особливо кваліфікуючими обставинами. Класичним прикладом може бути норма  ст. 121 ч. 2 КК «Умисне тяжке тілесне ушкодження» - Злочини з двома формами вини фактично є симбіозом двох самостійних злочинів, наприклад, для ст. 121 ч. 2 КК - умисне спричинення тяжкого тілесного ушкодження, яке охоплюється ознаками норми ч. 1 цієї статті та злочину, передбаченого ст. 119 ч. 1 КК - «Вбивство через необережність». Таке поєднання суттєво підвищує ступінь суспільної небезпечності злочину і фактично утворює правове явище, яке якісно відрізняється від тих, що передбачені окремо кожною з зазначених норм КК.

У більшості злочинів, які вчиняються з двома формами вини, шкода заподіюється різним безпосереднім об'єктам посягання. У злочинах з двома формами вини перший (первинний) завжди вчиняється умисно, а другий (вторинний) - необережно. Виходячи з цього можна сконструювати варіанти співвідношення видів форм умислу та необережності в таких складах злочинів.

ПЕРВИННИЙ                                   ВТОРИННИЙ

злочин                                                злочин

СТАВЛЕННЯ ДО   СТАВЛЕННЯ ДО НАСЛІДКІВ    ДІЯННЯ

1.  Прямий умисел                           самовпевненість

2.  Непрямий умисел                      самовпевненість

3.  Прямий умисел                          недбалість

4.  Непрямий умисел                       недбалість

36. 9.6. Юридична та фактична помилки та їх кримінально-право в є значення

Юридична помилка характеризується хибним уявленням щодо: ♦ злочинності або незлочинності вчиненого діяння; ♦  кримінально-правової кваліфікації; ♦ виду та розміру покарання.

Фактична помилка характеризується неправильною уявою щодо: ♦ об'єкта злочинного посягання; ♦  предмета посягання; ♦   особи потерпілого; ♦ знарядь та засобів вчинення злочину; ♦ причинного зв'язку; ♦ кваліфікуючих ознак злочину.

Помилка відносно об'єкта злочинного посягання (помилка в  об'єкті) може полягати в неправильному уявленні про фактичні характеристики об'єкта злочинного посягання. Помилка в предметі посягання — це хибне уявлення щодо об'єктів матеріального світу в межах тих суспільних відносин благ та інтересів, які утворюють об'єкт злочину. Помилка в особі потерпілого полягає в тому, що шкода заподіюється не тій особі, якій мав на меті заподіяти винний. Помилка в знаряддях та засобах вчинення злочину має місце у випадках, коли в процесі вчинення злочину застосовуються не ті знаряддя та засоби, які мав на меті застосувати винний, або такі, які взагалі за своїми об'єктивними характеристиками неспроможні спричинити настання суспільно небезпечних наслідків. Помилка у причинному зв'язку полягає в неправильному уявленні щодо причинного зв'язку між діянням та наслідком. Усвідомлюючи фактичні характеристики злочинного діяння, винний не зобов'язаний усвідомлювати механізм причинного зв'язку на детальному рівні. Достатньо, щоб його свідомістю охоплювались основні закономірності, які зумовлюють настання наслідків у результаті вчинення діяння. Якщо винний, маючи на меті вбити потерпілого, вистрелив у нього, він не повинен усвідомлювати механізм настання смерті. Помилка в кваліфікуючих ознаках злочину має місце тоді, коли винний помиляється, вважаючи, що вчиняє діяння без кваліфікуючих обставин, та фактично такі обставини наявні.

Як юридичні, так і  фактичні помилки належать до інтелектуальної  сфери особи і тому можуть мати місце виключно при вчиненні умисних  злочинів.

37) Поняття і види стадій вчинення злочину?

Стадії вчинення злочину  — це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між  собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або  бездіяльності) і моментом його припинення.

Стадії вчинення злочину  є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети і тому можуть міститися тільки в злочинах, вчинених з прямим умислом.

2. Види стадій вчинення  злочину. КК визнає злочинними  і караними три стадії вчинення  злочину: 1) готування до злочину; 2) замах на злочин, що разом з готуванням до злочину становлять незакінчений злочин; 3) закінчений злочин. Ознаки готування до злочину і замаху на злочин передбачені відповідно у ст. 14 і ст. 15, а закінчених злочинів — у диспозиціях статей Особливої частини КК. Якщо злочин закінчений, то він поглинає всі стадії його вчинення, вони не мають самостійного значення і не впливають на його кваліфікацію.

38) закінчений  злочин?

Поняття закінченого  злочину. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК (ч.1 ст.13).

У закінченому злочині  існує єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін. Тут винний повною мірою  реалізував умисел, завершив діяння, виконав  усі дії, що утворюють об'єктивну  сторону складу злочину, заподіяв шкоду об'єкту.

2. Момент закінчення  злочинів із матеріальним, формальним  та усіченим складом. Момент  закінчення злочину є різним  залежно від конструкції складу  злочину, описання ознак злочинного  діяння в законі. Законодавець  використовує три види конструкції складів злочину. Злочин із формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільне небезпечних наслідків.

Злочини з усіченим складом  —це різновид злочинів із формальним складом, тому вони є також закінченими з моменту вчинення самого діяння. Особливість їх полягає в тому, що момент закінчення злочину переноситься законодавцем на попередню стадію, тобто на стадію готування до злочину або замах на злочин. Так, бандитизм (ст. 257) є закінченим злочином з моменту організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб;

39) незакінчений  злочин та його види?

Видами незакінченого  злочину відповідно до ч. 2 ст. 13 є  готування до злочину та замах на злочин.

При незакінченому злочині  умисел винного залишається повністю не реалізованим, об'єктивна сторона  не розвинутою, шкоди об'єкту не завдається. У закінченому ж злочині умисел реалізується повністю, об'єктивна  сторона виконується, об'єкту завдається шкода.

Незакінчений злочин (готування до злочину і замах  на злочин) — це не здійснена можливість завдання шкоди об'єкту посягання. Злочинна діяльність припиняється у зв'язку з обставинами, що виникли всупереч волі і бажанню суб'єкта.

Незакінчений злочин може бути вчинений шляхом як активної поведінки (дії), так і пасивної (бездіяльності).

 

40) готування  до злочину?

При готуванні до злочину  дії винного ще безпосередньо  не спрямовані на об'єкт і не ставлять його в безпосередню небезпеку. Суб'єкт ще не виконує того діяння, яке є необхідною ознакою об'єктивної сторони складу злочину. З об'єктивної сторони готування до злочину може проявлятися в різних діях, але спільним для них є те. що всі вони полягають лише у створенні умов для вчинення злочину, який, однак, не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного (наприклад, винного затримали органи влади).

З суб'єктивної сторони  готування до злочину можливе  лише з прямим умислом, тобто особа  усвідомлює, що створює умови для  вчинення певного злочину і хоче створити такі умови. При цьому винний має умисел не обмежуватися лише готуванням до злочину, а вчинити такі дії. які призведуть до закінчення злочину.

2. Види готування до  злочину. Відповідно до ч. 1 ст. 14 готування до злочину проявляється: а) у підшукуванні засобів чи знарядь для вчинення злочину; б) пристосуванні засобів чи знарядь для вчинення злочину; в) підшукуванні співучасників; г) змові на вчинення злочину; г) усуненні перешкод; д) іншому умисному створенні умов для вчинення злочину.

Пристосування засобів  чи знарядь для вчинення злочину  — це будь-які дії по виготовленню або зміні предметів, внаслідок  чого вони стають придатними або більш  зручними чи більш ефективними для  відповідного застосування.

Підшукування співучасників  — це будь-які дії по притягненню, залученню до вчинення злочину інших осіб: виконавця (співвиконавця), організатора, підмовника або посібника.

Змова на вчинення злочину  — це згода двох або більше осіб у спільному вчиненні злочини.

Усунення перешкод —  це усунення перепон, які заважають вчиненню злочину, здійсненню злочинного умислу.

Нарешті, інше умисне створення  умов для вчинення злочину — це різноманітні дії, що створюють можливість для вчинення злочину (наприклад, підготовка місця вчинення злочину, сховища  для приховування викраденого тощо).

Слід мати на увазі, що поняттям умисного створення умов для  вчинення злочину охоплюються всі  зазначені в законі підготовчі дії, які названі законодавцем через  їх найбільшу поширеність.