Кримінальне право України

Загальний об'єкт злочину  утворюють всі найбільш важливі  суспільні відносини, блага та інтереси, які прийняті під охорону кримінальним законом.

Родовий (груповий, видовий) об'єкт злочину - це група однорідних, тотожних за своїми характеристиками об'єктів, які охороняються єдиною групою кримінально-правових норм і перебувають між собою у відповідному співпідпорядкуванні.

Безпосередній об'єкт  злочину є те конкретне суспільне  відношення, благо або інтерес, на які посягає конкретний злочин. Безпосередній об'єкт злочину перебуває в колі елементів, що характеризують конкретний склад злочину, передбачений нормою Особливої частини КК України.

Безпосередній об'єкт  злочину дуже рідко вказується у диспозиції конкретної норми особливої частини КК (напр., ст. 113 КК «Диверсія», яка прямо вказує, що ці діяння посягають на державу, яка і є в даному випадку безпосереднім об'єктом злочину).

22. Предмет злочину

Предмет -Сукупність суспільних відносин, благ та інтересів,які охороняються кримінальним правом Необхідний елемент кожного складу злочину Завжди спричиняється або може бути спричинена шкода внаслідок вчинення злочину. Предмети матеріального світу, діючи на які (через які) вчиняється посягання на об'єкт злочину Ознака окремих складів злочинів Не обов'язково ушкоджується при вчиненому злочині.

Суспільно небезпечні наслідки злочину часто визначаються саме шкодою, яка заподіяна предмету злочину, його характеристиками та особливостями. Предмет злочину може бути «схованим» за функціями, які виконує той чи інший організм, механізм. Наприклад, при вчиненні злочину, передбаченого ст. 145 КК «Незаконне розголошення лікарської таємниці», предметом злочину виступає те, на що діє (впливає) злочинець, тобто на свідомість особи, яка одержує відповідну інформацію.

23. Поняття та значення об'єктивної сторони злочину

Об'єктивна сторона  складу злочину - це сукупність ознак , які визначають зовнішню сторону злочину і характеризують суспільно небезпечне діяння (дію або бездіяльність), його шкідливі наслідки та причинний зв'язок між діянням та наслідками, який обумовив настання останніх, а також місце, час, обстановку, спосіб, стан, знаряддя та засоби вчинення злочину.

Саме виконання об'єктивної сторони складу злочину є підставою для застосування кримінального закону, для притягнення винного до кримінальної відповідальності. Ознаки об'єктивної сторони визначаються в диспозиції, шляхом встановлення основних, загальних рис, притаманних конкретному злочину. їх відсутність в діянні свідчить про відсутність складу злочину. Найчастіше вони формулюються на узагальненому рівні — «велика шкода», «значна шкода», «тяжкі наслідки» та ін., хоча в ряді випадків законодавець вказує їх конкретні прояви (напр., ст. 130 КК «Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби» та ін.).

 

 

24. Поняття  суспільно небезпечних наслідків., суспільно небезпечні наслідки можна визначити як шкоду (збиток), що заподіюється злочинним діянням суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або як реальну небезпеку (загрозу) заподіяння такої шкоди. До матеріальних наслідків належить шкода, що має особистий (фізичний) характер, наприклад, смерть людини при вбивстві, тілесні ушкодження (статті 115-119, 121-125), а також майнова шкода, наприклад, у злочинах проти власності (розділ VI Особливої частини КК. Нематеріальні наслідки являють собою такі негативні зміни в об'єкті посягання, що поєднані з порушенням тих або інших інтересів учасників суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом, і, як правило, не пов'язані з фізичним впливом на людину як суб'єкта суспільних відносин чи впливом на матеріальні предмети зовнішнього світу (блага), з приводу яких існують суспільні відносини.  

25. Причинний зв‘язок – обов‘язкова ознака злочинів із матеріальним складом. Від правильного вирішення цього питання залежить правосудність вироку. У кримінально-правовому розумінні це виглядає так: одне явище (суспільно небезпечне діяння) породжує інше явище (злочинний наслідок). Суспільно небезпечні наслідки може породжувати і бездіяльність, але такий зв‘язок має певні особливості. Вона може, наприклад, являти собою невиконання певних дій, спрямованих на створення певних благ в інтересах суспільства. Так, при халатності бездіяльність може потягти невиконання поставки сировини підприємством-виробником, внаслідок чого підприємство-одержувач сировини не зможе випустити продукцію, в кінцевому підсумку, буде завдано шкоди суспільству. У таких випадках бездіяльність є єдиною причиною настання випадку. Якщо має місце невтручання, бездіяльність стає однією з причин настання наслідку (другою причиною є небезпечна дія іншої особи або шкідливий вплив сил природи). Напр., ст.147-3 – невтручання у певні фізичні процеси, що призводять до псування зерна та насіння олійних культур.

 

26. 2. Місце вчинення злочину - це певна територія або інше місце, де відбувається суспільно небезпечне діяння і настають його суспільно небезпечні наслідки. У статтях Особливої частини КК місце вчинення злочину в одних випадках визначається як територія України (статті 268, 334), повітряний простір (ст. 282), економічна зона України (ст. 243);

3. Час вчинення злочину  - це певний відрізок (проміжок) часу, протягом якого відбувається  суспільна небезпечне діяння  і настають суспільна небезпечні наслідки. У статтях Особливої частини КК час вчинення злочину як ознака об'єктивної сторони описується дуже рідко

4. Обстановка вчинення  злочину - це конкретні об'єктивно-предметні  умови, в яких вчиняється злочин. В одних випадках обстановка  вказує на ті умови, у яких відбувається діяння, наприклад, вчинення військового злочину в бойовій обстановці (ч. 3 ст. 402, ч. 3 ст. 403, ч. 3 ст. 404), злочинні дії військовослужбовця, що перебуває в полоні (ст. 431),

В усіх зазначених випадках обстановка вчинення злочину є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони.

5. Спосіб вчинення злочину як  ознака об'єктивної сторони злочину  виступає як обов'язкова ознака  складу злочину у випадках, коли  він:  а) прямо зазначений у законі, наприклад, насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погроза застосування такого насильства в складі розбою (ст. 187), обман чи зловживання довірою в складі шахрайства (ст. 190);

б) однозначно випливає із змісту закону, про що свідчить характер дії, опис якої містить диспозиція статті. Так, способом погрози вчинити вбивство є психічне насильство (ст. 129), способом завідомо неправдивого показання (ст. 384) - обман і т.п.

6. Засоби вчинення злочину - це  предмети матеріального світу,  що застосовуються злочинцем при вчиненні суспільна небезпечного діяння. Вони поділяються на знаряддя та інші засоби вчинення злочину. Знаряддя - це предмети, використовуючи які особа вчиняє фізичний (як правило, руйнівний) вплив на матеріальні об'єкти (вогнепальна і холодна зброя, інструменти, транспортні засоби, пристрої, технічне устаткування тощо). До інших засобів вчинення злочину (засоби у вузькому значенні слова) можуть бути віднесені підроблені документи, формений одяг (наприклад, К. і В., переодягнувшись у форму працівників міліції і використовуючи підроблені документи, робили "обшуки" в окремих громадян і шляхом обману привласнювали їх цінності) та ін.

Засоби вчинення злочину слід відрізняти від предмета злочину, під яким розуміють  предмети матеріального світу, у  зв'язку з якими чи з приводу яких вчиняється злочин. Предмет, як відомо, нерозривно пов'язаний з об'єктом злочину, завжди перебуває в статичному стані. Засоби ж перебувають у динамічному стані, забезпечують здійснення посягання на об'єкт кримінально-правової охорони, у тому числі і вплив на предмет злочину.

27. Поняття суб'єкта злочину в кримінальному праві

Лише з прийняттям КК України 2001 р. вперше було законодавчо  визначено поняття цього елемента складу злочину. Це здійснено в ст. 18 «Суб’єкт злочину», яка вказує, що «Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, із якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність».

Виходячи з цього нормативного визначення ознаками суб'єкта злочину  виступають:

S фізична особа:

S вік;

S осудність.

28.2. 8.5. Спеціальний суб'єкт злочину

(ст. 18 ч. 2 КК), вказавши, що  «Спеціальним суб'єктом злочину  є фізична осудна особа, що  вчинила у віці, з якого може  наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа».

Соціально-демографічні ознаки - стать, вік винного, наявність  військового обов'язку (напр., ухилення від призову на строкову військову  службу, ст. 335 КК, може бути вчинено  лише особою, яка досягла встановленого  законом віку і визнана такою, що несе військовий обов'язок).

Службове становище  особи — заняття винним відповідної  посади чи виконання ним відповідних  функцій у державній, громадській  чи комерційній організації (шахрайство з фінансовими ресурсами - ст. 222 КК; одержання хабара - ст. 368 КК і т. п.).

Професія винного - наявність у нього відповідної освіти чи професійних навиків у трудовій або виробничій сфері (напр., ненадання допомоги хворому медичним працівником - ст. 139 КК та ін.).

Цивільно-правовий статус - наявність в особи громадянства України чи іноземної держави (напр., державна зрада, ст. 111 КК; шпигунство - ст. 114 КК та ін.).

29 8.3. Осудність як ознака суб'єкта злочину (підлягають покаранню за злочин скоенний в стані спяніння, вживання наркотиків

Осудність  є складовою  частиною характеристики складу злочину в цілому, і її відсутність свідчить про відсутність складу злочину як такого.

 «1. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

2. Визнання особи обмежено  осудною враховується судом при  призначенні покарання і може  бути підставою для застосування  примусових заходів медичного  характеру».

Юридичний критерій обмеженої осудності, як і при неосудності, створює сукупність інтелектуальної та вольової ознак.

Інтелектуальна ознака обмеженої осудності свідчить про  неспроможність особи в повному  обсязі усвідомлювати характер власної  поведінки (дії або бездіяльність).

Вольова ознака обмеженої  осудності - це неспроможність повною мірою керувати своєю поведінкою (діями або бездіяльністю).

Наявність психопатологічного стану значною мірою впливає  на можливості розуміти всі характеристики власної поведінки та контролювати її.

30. 9.1. Поняття суб'єктивної сторони злочину

ознаками суб'єктивної сторони складу злочину виступають:

- вина; - мотив; - мета; - емоційний стан.

Лише на підставі аналізу  взаємозв'язку внутрішнього ставлення  особи до вчиненого діяння із зовнішнім  його проявом можна зробити висновок про наявність вини особи.

Виходячи з викладеного, можна дати визначення суб'єктивній стороні складу злочину, яка є  внутрішньою стороною складу злочину, що характеризує психічне ставлення  особи по відношенню до вчиненого  діяння та наслідків, які воно викликає, а також: характеристики мотиву та мети, які обумовили вчинення злочину, та емоційного стану, в якому перебувала особа під час його вчинення.

 

31. Вина (сиіра) — основна ознака суб'єктивної сторони складу злочину. під виною прийнято розуміти психічне ставлення особи до вчиненого діяння та його наслідків.

Воля - це механізм, за допомогою  якого особа регулює власну поведінку, обирає її, визначає межі дозволеного  та недозволеного.

Важливими компонентами вольової сфери психіки є мотив, мета та емоційний стан, які виступають рушійними силами людської поведінки. Вина особи у вчиненні злочину входить у предмет доказування по кримінальній справі, що безпосередньо закріплено в ст. 64 КПК України, яка вказує: «При провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню:

32 9.5. Факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу злочину

Мотив злочину визначається цінностями, інтересами що перетворюються на потреби винного. Будучи усвідомленими особою, вони і стають спонукою злочинної поведінки. Всі умисні злочини є наслідком усвідомлення особою власних потреб. Тому слід вважати, що всі умисні злочини — мотивовані.

Мотиви злочинів можуть бути класифіковані так:

4 антисоціальні (політичні, насильницько-агресивні, корисливі, корисливо агресивні та ін.);

♦ асоціальні (егоїстичні, анархо-індивідуалістичні та ін.);

♦ псевдосоціальні (мотиви окремих соціальних груп, які суперечать кримінально-правовим нормам, інтересам  окремих осіб та суспільства в цілому);

♦ протосоціальні (при  переростанні соціально сприйнятливих  мотивів у мотиви злочину (напр., при вчиненні злочину при перевищенні  меж необхідної оборони та ін.).

Мотиви злочину можуть носити як низький характер (напр., користь, помста, хуліганський мотив і т. ін.), так і бути такими, що не несуть антисоціального навантаження і взагалі можуть бути оцінені як соціально-сприйнятні (співчуття, жалість та ін.).