Шпаргалка по "Договорное право"

Законодавством або договором  можуть встановлюватися й інші умови  щодо визначення ціни, строків, організації  виконання замовлення тощо.

 

103. Предмет та принципи  договірного права України

Предметом цивільного права є:

1) майнові відносини, пов'язані  з використанням товарно-грошової  форми:

а) відносини власності, що закріплюють  існуючий в суспільстві розподіл матеріальних цінностей (благ), вони виражають  статику майнових відносин, ознакою  яких є те, що власник як уповноважена особа має абсолютне право щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном;

б) відносини, що виникають під час  здійснення товарообігу, тобто товарно-грошові, які виникають у сфері товарного  виробництва і відображають рух  товарів від виробника до споживача, при цьому перехід матеріальних благ від одних суб'єктів до інших здійснюється через опосередковану вартість.

Ознаками цих відносин є:

- майнова відокремленість учасників  відносин;

- еквівалентний о платний характер  відносин.

Під принципами цивільного права розуміють основні засади, на яких здійснюється регулювання цивільно-правових відносин. Принципи цивільного права відображають найбільш характерні його властивості. Застосування конкретних норм права можливе лише з урахуванням положень, які містять загальні принципи права.

   Становлення і розвиток  цивільного права базується як  на загальноправових принципах,  так і на галузевих. Загально-правові  принципи містяться в Конституції  України. Вони поширюються на  всі галузі права.

   Галузеві принципи закріплені у ст. З ЦК:

   - неприпустимість свавільного  втручання у сферу особистого  життя людини. Тобто органи державної  влади і самоуправління не  повинні втручатися в приватне  життя особи, визначати її місце  в суспільстві, диктувати характер поведінки;

   - неприпустимість позбавлення  права власності, крім випадків, встановлених Конституцією та  законом. Держава надає рівну  правову охорону власності незалежно  від її форм та видів. Підстави  і порядок позбавлення права  власності регламентовані законом (конфіскація, реквізиція);

   - свобода договору. Цей принцип  реалізується шляхом: а) вільного  вибору контрагентів; б) вільного  обрання виду договору; в) вільного  формування умов, на яких договір  укладається;

   - свобода підприємницької  діяльності, яка не заборонена законом. Не допускається адміністративне втручання в підприємницьку діяльність. Водночас керуючись інтересами публічними, держава за певних умов може регламентувати певні відносини (наприклад, обов'язковість ліцензування медичної діяльності);

   - судовий захист цивільного  права та інтересу. Суд зобов'язаний  розглянути будь-який спір, що  стосується захисту законних  прав і свобод особи;

   - справедливість, добросовісність  та розумність. Суд не повинен  стояти на формальних позиціях  при захисті порушених прав.

      Наявність законодавчого  переліку принципів не є перешкодою  до виявлення у цивільному  праві й інших правових засад.  Принципами цивільного права  виступають також: принцип поєднання  інтересів особи та суспільства;  принцип недопущення здійснення цивільних прав, яке б суперечило їх призначенню, та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

104. Джерела договірного  права.

Осовними джерелами цивільного права України є нормативно-правові  акти цивільного законодавства:

1) Конституція України;

2) Цивільний кодекс України - єдиний законодавчий акт в якому систематизовані цивільно-правові норми;

3) закони України:

- "Про власність",

- "Про господарські товариства",

- "Про лізинг",

- "Про заставу" та інші (більше 900 законів);

4) підзаконні нормативні акти  змістом яких є цивільно-правові норми:

- укази Президента України;

- постанови Кабінету Міністрів  України;

- нормативні акти центральних  органів виконавчої влади;

- нормативні акти місцевих органів  виконавчої влади та місцевого  самоврядування, тощо;

5) міжнародно-правові норми та міжнародні договори України.

В Україні діє Цивільний кодекс (ЦКУ) від 16 січня 2003 р. Він складається  із 6 книг, кожна з яких об'єднує  сукупність норм що є підгалуззю цивільного права:

- "Загальні положення";

- "Особисті немайнові права  фізичної особи";

- "Право власності та інші  речові права";

- "Право інтелектуальної власності";

- "Зобов'язальне право";

- "Спадкове право".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

105. Правове регулювання  ціноутворення у сфері господарювання.

України і спрямована на забезпечення: рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів республіки; збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг; протидії монопольним тенденціям виготовлювачів продукції, товарів і послуг; об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну; розширення сфери застосування вільних цін; підвищення якості продукції; соціальних гарантій в першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку із зростанням цін і тарифів; створення необхідних економічних гарантій для виробників; орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Законодавство України про ціноутворення  складається з ГК України (гл. 21 —  «Ціни і ціноутворення»), Закону України «Про ціни і ціноутворення»1 від 3 грудня 1990 р. та інших актів  законодавства України, що видаються  відповідно до них.

Ціна (тариф) є формою грошового  визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. В господарських договорах, укладених між суб'єктами господарювання України ціна зазначається у гривнях; у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за згодою сторін може визначатися в іноземній валюті.

У сфері господарювання застосовуються вільні ціни і тарифи, державні та комунальні фіксовані та регульовані ціни і  тарифи.

Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах — також за рішенням суб'єкта господарювання.

Існує два види вільних ринкових цін: а) тверда ціна (договірна ціна, визначена на основі твердого кошторису, який може коригуватися тільки в окремих  випадках за згодою сторін, у визначеному  договором порядку. Зміна такої ціни після укладення договору дозволяється тільки у випадках та на умовах, визначених договором або нормами чинного законодавства та б) приблизна (динамічна) ціна (договірна ціна, визначена на основі кошторису, що підлягає коригуванню з урахуванням наступних уточнень обсягів робіт, цін на ресурси та за іншими підставами, передбаченими в договорі).

Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних  та комунальних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін.

Державні (фіксовані та регульовані) ціни встановлюються:

– на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення (перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України);

– на продукцію (послуги) суб'єктів  господарювання — природних монополістів (переліки видів продукції (послуг) зазначених суб'єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України);

– на імпортні товари, придбані за рахунок  коштів Державного бюджету України.

Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами. 

 

106.Припинення зобов'язання  виконанням: поняття і загальні  умови (щодо суб’єкта, часу, місця,  способу).

Основною підставою припинення зобов’язання є його належне виконання – вчинення боржником саме тих дій, які він повинен виконати в силу договору чи закону, тобто передати річ, виконати роботу, надати послуги, відшкодувати шкоду... Боржник зобов’язаний вчинити певні дії або утриматися від них, а кредитор повинен прийняти виконане. Вчинення боржником дій, прийнятих кредитором і буде виконанням зобов’язання. Зобов’язання вважається виконаним належним чином, якщо дотримані всі вимоги, що пред’являються стосовно суб’єкта, предмета, місця, часу і способу виконання зобов’язання. Якщо при виконанні зобов’язання порушується одна з наведених вище вимог, воно вважається виконане неналежним чином і кредитор має право відмовитися від прийняття виконаного. Виконання зобов’язання покладається на боржника. Якщо виконання безпосередньо пов’язане з особистістю боржника, то саме він повинен виконати зобов’язання, оскільки кредитор може відмовитися від виконаного.

 

 

 

107. Загальна характеристика способів забезпечення виконання зобов’язань (мета, форма договору,  зміст,  значення ). Додатковий характер способів забезпечення виконання зобов’язань в договорах.

В умовах ринкового господарства існує  велика ймовірність невиконання  боржником своїх зобов’язань. Це може відбутись як через недобросовісну поведінку самого боржника, так і  в разі його неплатоспроможності. Тому до боржника, який не виконує або неналежним чином виконує зобов’язання застосовують певні, передбаченні законом заходи примусу, які називаються санкціями зобов’язання.  Тому в сучасному праві розроблена система засобів (способів), покликаних зробити положення кредитора більш надійним, в певній мірі забезпечити виконання зобов’язання боржником. Вони полягають в покладені на боржника додаткових обтяжень на випадок невиконання чи неналежного виконання зобов’язання, або в притягнені до виконання зобов’язання поряд з боржником третіх осіб, як це відбувається при поручительстві, або в резервуванні майна, за рахунок якого може бути досягнуто виконання зобов’язання (завдаток, застава), або в видачі зобов’язання уповноваженими на те органами оплатити визначену грошову суму (банківська гарантія). Способи, що стимулюють належне виконання сторонами покладених на них зобов’язань, визначаються законодавством або встановлюються угодою сторін. За чинним законодавством виконання зобов’язань може забезпечуватись завдатком, неустойкою, заставою, поручительством і гарантією (ст. 178 ЦК України).

а) Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін в рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні в підтвердження укладення договору і в забезпечення його виконання.

б) На відміну від завдатку порука як спосіб забезпечення стоїть безспірно вище, тому що тут до відповідальності залучаються нові особи, що обираються для цієї мети з огляду на їх сплатоспроможність. В ЦКУ дається наступне визначення поруки. Порука - це договір, за яким поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині (ст. 191 ЦКУ).

в) Гарантія. За договором гарантії вищестояча організація ( гарант ) зобов’язується відповідати перед кредитором підлеглої організації по взятих останньою на себе обов’язках.

г)Застава.Суть застави як засобу забезпечення полягає в тому, що кредитор (заставодержатель) має право у випадку невиконання  боржником забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами, за винятками, зазначеними в законодавстві.

Застава як засіб забезпечення зобов’язання застосовується у відносинах між  громадянами,між громадянами і організаціями,а також між організаціями. Найчастіше застава застосовується у діяльності ломбардів та банків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

108. Поняття та види неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язань.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Неустойка є засобом цивільно-правової відповідальності. Виконуючи функцію майнового стимулювання, неустойка надає стороні за договором (кредитору) можливість стягнення з боржника визначених сум (штрафу, пені) без необхідності надання доказів про завдані збитки і втрачену (упущену) вигоду (див. ст. 355 ЦК України).

1. Неустойка виступає  в формах штрафу і пені. Ці  різновиди неустойки мають істотні особливості.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від  суми невиконаного або неналежно  виконаного зобов'язання. Розмір штрафу встановлюється у вигляді відсотка або в обумовленій сторонами  сумі.Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Неустойка

2. Предметом неустойки  може бути грошова сума, рухоме  і нерухоме майно. Згідно з  ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом  неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Так, Законом України рід 22 листопада 1996 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено положення, відповідно до якого за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в таких розмірах: