Шпаргалка по "Договорное право"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

92. Договори банківського  рахунку та банківського вкладу  та їх загальна хар-ка.

Договір банківського вкладу

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та у порядку, встановленому договором (ст. 1058 ЦК). Аналогічні положення містяться й у ст. 340 ГК України.

До відносин банку та вкладника  за рахунком, на який внесено вклад, застосовуються положення про договір  банківського рахунка (глава 72 ЦК), якщо інше не встановлено цивільно-правовими  нормами про банківський вклад  або не випливає із суті цих договірних зобов'язань.

Договір банківського вкладу слід визнати  різновидом договору позики, договором, який має багато спільного із кредитним  договором та договором банківського рахунка.

Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний, відплатний. Якщо вкладником виступає фізична особа, договір банківського вкладу вважається публічним (ст. 633 ЦК).

Сторонами договору виступають банк та вкладник. Банком виступає юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст. 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Вкладником може бути будь-яка особа, яка визнається учасником цивільних правовідносин відповідно до обсягу своєї правосуб'єктності.

Договір банківського вкладу може бути укладено на будь-яких умовах, що не суперечать закону. У банківській практиці найчастіше застосовують такі депозитні вклади: по-перше, це може бути договір, який укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу {вклад на вимогу), по-друге, на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку чи терміну (строковий вклад). Не виключено можливості укладення договору на інших умовах повернення грошової суми.

Законодавством передбачено можливість укладення депозитного договору на користь третьої особи (ст. 1063 ЦК). Укладення договору банківського вкладу відбувається шляхом відкриття депозитного (вкладного) рахунка. Депозитний рахунок є різновидом банківського рахунка, порядок його відкриття наразі визначає Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах.

На відміну від договору позики чи кредитного договору, предметом  договору банківського вкладу є виключно грошові суми в національній або  іноземній валюті (депозит).

Форма договору — письмова. Недотримання цієї вимоги робить договір нікчемним. Не вважається порушеною письмова форма договору, якщо внесення грошової суми підтверджено видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При укладенні договору банківського вкладу за участі фізичної особи на підтвердження договірних відносин і внесення грошової суми на рахунок видається ощадна книжка (ст. 1064 ЦК). Ще одним документом, який свідчить про укладення договору банківського вкладу, може бути ощадний (депозитний) сертифікат (ст. 1065 ЦК).

Зміст договору становить право  вимоги вкладника та обов'язок банку. Основним обов'язком банку є виплата вкладникові вкладу та проценти на нього або дохід в іншій узгодженій договором формі. Навіть якщо у договорі не встановлено розміру процентів на вклад, застосовується загальна облікова ставка НБУ (ч. 1 ст. 1061 ЦК).

Нараховані проценти за депозитом  юридичних осіб та їх відокремлених  підрозділів можуть перераховуватися на поточний рахунок або зараховуватися на поповнення депозиту. Фізичні особи можуть перераховувати нараховані проценти за депозитами на поточний рахунок, на поповнення депозиту або отримувати їх готівкою.

Окрім права вимагати повернення вкладу та процентів на нього, вкладник має право, якщо це не заборонено договором, поповнювати депозитний рахунок, не укладаючи додаткової угоди. Також за банківським вкладом на рахунок можуть зараховуватися грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи.

Відповідальність сторін за договором  банківського вкладу положеннями § 3 гл. 72 ЦК не передбачено, однак банк чи інша кредитно-фінансова установа несе відповідальність за невиконання  або неналежне виконання за договором  у порядку, встановленому для договору банківського рахунка.

Договір банківського рахунка

Договір банківського рахунка —  це банківський договір, за яким одна сторона (банк або інша фінансова  установа) зобов'язується приймати і  зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ст. 1066 ЦК). Правове регулювання цього договору здійснюється главою 72 ЦК.

Договір належить до договорів про  надання фінансових послуг, це зобов'язання щодо касового обслуговування, ведення  розрахунків, а також зберігання й облік грошових коштів у безготівковій  формі. Договір банківського рахунка  слід розглядати як самостійний вид цивільно-правового договору, оскільки він має свою предметну визначеність (безготівкові кошти), суб'єктний склад (обов'язкова участь банку як послугонадавача), зумовлене цими факторами спеціальне коло обов'язків банку (приймати і зараховувати на рахунок кошти, виконувати розпорядження клієнта про перерахування та видачу відповідних сум та проведення інших операцій за рахунком).

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний. Хоча у законодавстві немає прямої вказівки на те, що договір банківського рахунка є публічним, однак відповідно до ч. 2 ст. 1067 ЦК банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Сторонами договору є  банк та клієнт.

Укладення договору банківського рахунка  опосередковується відкриттям рахунка  в банку на умовах, погоджених сторонами (ч. 1 ст. 1067 ЦК). Умови відкриття рахунка  та особливості його функціонування передбачаються в договорі, виходячи із Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах. Основними видами рахунків залежно від їх призначення є поточні та депозитні (вкладні) рахунки.

Форма договору — проста письмова.

Предметом договору банківського рахунка є надання послуг з розрахунково-касового обслуговування, під якими розуміють послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом грошей з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому грошей у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами (ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні").

Банк має право користуватися  грошовими коштами, які містяться на рахунку клієнта, при цьому гарантуючи право клієнта безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк має обов'язок, а відповідно, клієнту кореспондує право вимоги щодо нарахування процентів за користування коштами, що надходять на рахунок. Розмір таких процентів встановлюється безпосередньо у договорі, а якщо цей розмір договором не встановлено, то застосовується застосовуваний банком розмір процентів, котрі виплачуються за договором банківського вкладу на вимогу.

Відповідальність сторін встановлено  за невиконання чи неналежне виконання  договору банківського рахунка (за порушення  строків операцій за рахунком, безпідставне списання грошових коштів, невиконання  розпоряджень клієнта) (ст. 1073 ЦК). Законодавством також встановлено низку штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання банком своїх зобов'язань за договором банківського рахунка (наприклад, ст. 32 ЗУ "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні").

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

93. Правове регулювання  страхових відносин в Україні.

Правове забезпечення страхування  становлять ухвалювані законодавчі та нормативні акти, що регулюють страхову діяльність яку цілому, так і за окремими її напрямками.

Система правового регулювання  страхової діяльності містить норми, визначені:

•  Конституцією України; •  міжнародними   угодами,   які   підписала   й   ратифікувала Україна;

•  Цивільним кодексом України; •  Законами та постановами Верховної Ради України; •  Указами та розпорядженнями Президента України; •  декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України;

•  нормативними актами (інструкції, методики, положення, накази), котрі ухвалено міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади та зареєстровано в Міністерстві юстиції України; •  нормативними актами органу, який згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю; •  нормативними актами органів місцевої виконавчої влади у випадках, коли окремі питання регулювання страхової діяльності було делеговано цим органам за рішенням Президента або Уряду України; •  окремими нормативними актами колишнього Радянського Союзу та УРСР, які не було відмінено законодавством незалежної України.

Конституція України, ухвалена 28 червня 1996 року, визначила, що виключно законами України встановлюються засади створення й функціонування фінансового ринку (стаття 92), а Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення фінансової політики (стаття 116). Отже, Конституція України встановила загальні норми правового регулювання фінансової політики, однією зі складових якої є забезпечення розрахунку страхової справи. Законодавче регулювання страхової діяльності в Україні має певну історичну специфіку, яка відчутно позначається на всій системі правового забезпечення.

6 березня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про страхування» (далі — Закон), до якого 4.10.2001 р. Верховною Радою внесено зміни та доповнення. Він є головним законодавчим актом у цій галузі в нашій державі.

Закон України «Про страхування» має  5 основних розділів.

1-й розділ: встановлюється головний понятійно-термінологічний апарат (страхування, страховики, страхувальники, об'єкти і види страхування, форми страхування, страхові ризики і страхові випадки, страхова сума, страхове відшкодування, страхові платежі і тарифи та ін..).

2-й розділ: регулює порядок проведення страхування: визначає вимоги до договорів та правил страхування й відповідної валюти, установлює обов'язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації.

3-й розділ: визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків і має дуже важливе значення. Саме тут подається фінансовий механізм здійснення страхової діяльності, установлюються певні обмеження щодо можливості прийняття зобов'язань і визначаються загальні принципи аудиту страховика.

4-й розділ: визначає принципи державного нагляду за страховою діяльністю. Цим розділом визначено орган, що здійснює державний нагляд за страховою діяльністю (зараз цю роботу виконує Міністерство фінансів України), і встановлено його права та функції. У цьому розділі наведено порядок ліцензування страхової діяльності, що забезпечує правове регулювання роботи страховиків на страховому ринку.

5-й розділ: передбачає регулювання таких загальних моментів, як урахування міжнародного права, порядок та етапи застосування певних норм і т. ін.

Прийнято також постанову Уряду  стосовно правового регулювання діяльності посередників — брокерів та агентів на страховому ринку. Насамперед передбачаються певні вимоги щодо реєстрації брокерів, обмеження діяльності посередників, зокрема щодо можливості прийому коштів страхувальника на власний рахунок, термінів укладання договору страхування з боку посередників, деяких інших моментів.

Окремою постановою Уряду визначено  особливості функціонування товариств взаємного страхування.

Постановами Уряду регулюється  порядок здійснення кожного виду обов'язкового страхування. Окремою  постановою визначаються граничні розміри витрат на ведення справи в разі здійснення обов'язкового страхування, а також регулюються питання щодо створення державних і національних страхових компаній та обов'язкових об'єднань страховиків.

Розпорядженнями Уряду подаються  окремі доручення щодо проведення експериментів  у галузі страхування. З допомогою  розпоряджень можуть вирішуватися й  окремі питання регулювання тарифів, умов договорів тощо, коли це не суперечить законам України.

Нормативними актами міністерств  і відомств — інструкціями, положеннями, методиками, наказами, що реєструються в Міністерстві юстиції, деталізуються ті чи інші законодавчі норми. Це передусім стосується тих питань, які належать до сфери регулювання кількох відомств.

94. Поняття та зміст  договору страхування. 

Страхові правовідносини як різновид цивільно-правових відносин можуть виникати з різних юридичних фактів. Одним із таких фактів може бути договір страхування — цивільно-правовий правочин, що укладається за взаємною згодою сторін. При цьому характерною рисою договірних стосунків є рівність сторін, їх юридична незалежність одна від одної. Окрім цього, страхові правовідносини можуть виникати і внаслідок імперативної вказівки, передбаченої в законі чи підзаконному нормативному акті. У даному разі йдеться про обов'язкове страхування, основні види якого визначаються у ст. 7 Закону України «Про страхування».