Шпаргалка по "Договорное право"

Організаційним договором є  передбачений частинами 3 і 4 ст. 307 ГК та ст. 914 ЦК України довгостроковий договір, який укладається між перевізником та вантажовідправником (власником чи володільцем вантажу). За таким договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу -передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. В договорі також передбачаються інші умови перевезень, включаючи й порядок розрахунків, умови надання транспортних заходів тощо.

   Різновидом організаційних  транспортних договорів є так  звані вузлові угоди, що укладаються  на тривалий термін (зазвичай  на п'ять років) і визначають  умови роботи залізничних станцій  та інших транспортних організацій, які беруть участь у прямому змішаному сполученні (перевезенні вантажів кількома видами транспорту за єдиним перевізним документом). Вузлові угоди є обов'язковими до укладення транспортними організаціями, що беруть участь у прямому змішаному сполученні, а відтак, будь-яка із заінтересованих сторін може звернутися до господарського суду із заявою про спонукання до укладення такої угоди. Відповідно до цього різновиду транспортного договору організаційного характеру транспортні організації, що беруть участь у прямому змішаному сполученні, зобов'язуються за плату переміщувати вантажі з одного виду транспорту на інший з метою забезпечення процесу доставки від вантажовідправників до вантажоодержувачів.

   Організаційні договори  на транспорті є консенсуальними, а отже, вважаються укладеними в момент, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

   Договори про надання  транспортних послуг досить різноманітні, що зумовлено характером таких  послуг, специфікою певного виду  транспорту, використанням різних їх видів тощо. Найбільш поширеними (відомими) є договори:

   перевезення вантажів;

   транспортного експедирування;

   на подачу і прибирання  вагонів;

   на експлуатацію залізничної  під'їзної колії;

   буксирування;

   чартеру (фрахтування);

   каботажу

   та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

87. Загальна характеристика  договору перевезення вантажу

Поняття та загальна характеристика договору перевезення вантажу. У  ст. 909 ЦК України закріплено загальне визначення договору перевезення вантажу: за даним договором одна сторона (перевізник) зобов´язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов´язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення  договору  перевезення  вантажу  підтверджується

складенням   транспортної   накладної   (коносамента   або  іншого

документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Законом можуть бути передбачені особливості  укладення  та

виконання договору перевезення вантажу.

Договір перевезення вантажу є  двостороннім (кожна зі сторін набуває  за договором прав і обов´язків), реальним (вважається укладеним з моменту передачі вантажу транспортній організації) та від-платним (за перевезення вантажу його відправник або одержувач зобов´язаний сплатити перевізнику обумовлену договором провізну плату).

Суб´єктний склад договору перевезення  характеризується тим, що окрім сторін, якими є перевізник і відправник вантажу, в договірних відносинах, зазвичай, бере участь ще й одержувач вантажу.

Відправником вантажу (вантажовідправником) є фізична чи юридична особа, яка  подає вантаж для перевезення.

Одержувачем вантажу (вантажоодержувачем) є фізична або юридична особа, зазначена в документі на перевезення вантажу, яка за дорученням вантажовідправника приймає вантаж і заповнює перевізні документи в пункті призначення.

Закон не виключає, що одна і та ж  особа може бути і відправником, і одержувачем вантажу.

Перевізниками є, переважно, різноманітні підприємства транспорту (юридичні особи), але ними можуть бути і фізичні  особи-під-приємці.

Предметом договору перевезення є  транспортні послуги, що полягають  у переміщенні певного вантажу. Однак слід розмежовувати поняття предмета договору і предмета перевезення, яким виступає конкретний вантаж.

 

88. Відповідальність сторін  за невиконання або неналежне  виконання договорів перевезення  вантажів

У разі порушення зобов´язань, що випливають з договору перевезення вантажу, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю між ними, якщо інше не передбачено законом. ЦК України визначає лише загальні умови відповідальності перевізника, вантажовідправника і вантажоодержувача за порушення зобов´язань, що випливають з договору перевезення вантажу. Детальніше питання відповідальності регулюються транспортними кодексами (статутами).

Відповідальність  перевізника настає у разі:

1) ненадання транспортного засобу;

2) втрати, нестачі, пошкодження, псування вантажу;

3) прострочення доставки вантажу;

4) подачі під навантаження непридатного  транспортного засобу тощо.

У разі втрати вантажу перевізник відшкодовує не лише збитки, а й  стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу. Витрати і збитки, не передбачені договором перевезення, транспортними кодексами (статутами), не підлягають відшкодуванню.

Відправник несе відповідальність за:

1) незабезпечення завантаження  маршруту;

2) невикористання наданого транспортного засобу;

3) несвоєчасне пред´явлення вантажу;

4) затримку завантажувальних робіт,  що проводяться засобами відправника;

5) пред´явлення вантажу, який  заборонено до перевезень або  який потребує під час перевезення  особливих заходів безпеки, з неправильним зазначенням його найменування або властивостей;

6) неправильне зазначення в гіакладній  маси, кількості місць вантажу,  його назви, коду та адреси  одержувача тощо.

На одержувача покладається відповідальність за:

1) здавання після вивантаження  неочищеного рухомого складу або контейнерів;

2) пошкодження і втрату вагонів,  контейнерів, перевізних пристосувань (піддонів, строп тощо), що належать  перевізнику;

3) затримку в прийманні вантажу,  здійсненні розвантажувальних робіт  тощо.

89. Загальна характеристика договорів перевезення пасажирів та багажу

За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов´язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж  до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов´язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення (ч. 1 ст. 910 ЦК України).

Договір перевезення пасажира і  багажу є двостороннім (оскільки кожна із сторін набуває за договором прав і обов´язків), відплатним (одним із обов´язків пасажира є оплата послуг з перевезення) і кон-сенсуальним (договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами, що посвідчується видачею пасажиру квитка). Однак умова договору про перевезення багажу є реальною, оскільки набуває чинності лише з моменту здачі багажу перевізникові.

Сторонами договору перевезення пасажира і багажу виступають перевізник та пасажир, які мають взаємні права  та обов´язки. Пасажиром може бути лише фізична особа.

Оплата за договором перевезення  пасажира і багажу складається з  проїзної плати та плати за перевезення  багажу (ручної поклажі), що нараховуються  відповідно до нормативно встановлених тарифів (наприклад, Тарифів на перевезення пасажирів, багажу та вантажобагажу залізничним транспортом у внутрішньодержавному сполученні, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв´язку України від 24 березня 2005 р. № 95), а при їх відсутності — за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 916 ЦК України).

Органи державної влади, а також  транспортні організації можуть встановлювати пільгові умови перевезення  пасажирів певних категорій (у тому числі безплатного) транспортом  загального користування (ч. 2 ст. 916 ЦК України). Однак, якщо пільги щодо перевезення певних категорій пасажирів встановлені не транспортною організацією, вони будуть дійсними для перевізника лише в разі їх фінансового забезпечення за рахунок відповідного бюджету.

Специфіка перевезень різними видами транспорту визначає особливості визначення форми даного договору. Він може вчинятися усно з видачею проїзного документа (квитка), у простій письмовій формі або шляхом здійснення конклюдентних дій (посадка пасажира в транспортний засіб, опускання жетона в турнікет тощо). Проїзний документ не можна вважати письмовою формою правочину, оскільки він не містить підписи сторін. Таким чином, письмова форма договору перевезення пасажирів не є поширеною, і може мати місце лише при організованих перевезеннях груп пасажирів транспортними засобами, призначеними в рейс на замовлення юридичної або фізичної особи.

 

90. Поняття, сторони,  зміст та форма кредитного  договору

Стаття 1054. Кредитний договір  ЦК Укр. За  кредитним  договором  банк або інша фінансова установа (кредитодавець)  зобов'язується  надати  грошові  кошти   (кредит)

позичальникові у розмірі та на умовах,  встановлених договором,  а позичальник зобов'язується повернути  кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір є особливим  різновидом договору позики. За своєю  юридичною природою він є консенсуальним, тобто вступає в силу з моменту досягнення сторонами домовленості щодо всіх істотних умов такого договору ще до реального передання грошових коштів. Предметом кредитного договору можуть бути лише грошові кошти, але в жодному разі не речі.

Згідно зі статею 1055 Цивільного кодексу  України, кредитний договір укладається  в письмовій формі. Кредитний  договір, укладений з недодержанням  письмової форми, нікчемний. Таким  чином, кредитний договір, укладений  усно, недійсний з моменту його укладення, не породжує жодних юридичних наслідків та не вимагає визнання недійсності в судовому порядку (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Сторонами кредитного договору згідно з чинним законодавством (п. 15 Положення  НБУ "Про кредитування") є кредитор та позичальник. 

Зміст кредитного договору

Обов'язок кредитора в даному договорі складає надання безготівкових  грошових коштів позичальнику відповідно до умов укладеного договору (одноразово, рівними або іншими частинами  у вигляді окремих «траншів», «кредитної лінії» і т.д.). Обов'язки позичальника полягають у поверненні отриманого кредиту та сплату передбачених договором або законом відсотків за його використання. Порядок, терміни та інші умови виконання цього обов'язку типові для будь-яких позикових відносин і тому передбачені нормами про виконання своїх обов'язків позичальником за договором позики. Ними, зокрема, визначається момент виконання позичальником обов'язки з повернення суми кредиту (п. 1 і 3 ст. 810 ЦК), наслідки його прострочення (ст. 811 ГК), наслідки втрати ним забезпечення або погіршення його умов (ст. 813 ЦК) та ін

Кредитор має право в односторонньому  порядку відмовитися від видачі кредиту повністю або частково за наявності обставин, очевидно які  свідчать про неможливість повернення суми кредиту в строк. Такою обставиною може, зокрема, з'явитися обнаружившаяся неплатоспроможність позичальника або її істотне зниження, наприклад при зменшенні господарським товариством-позичальником розміру свого статутного капіталу. Очевидно, що дане правило служить захисту інтересів кредитора.

.

91. Загальна характеристика  договору позики

Позика – це типова договірно-правова форма кредиту для усіх форм кредитування. Водночас позика є самостійним договором, опосередковує кредитні відносини та зумовлює місце позики в системі цивільно-правових інститутів.  
Договір позики врегульований в главі 71 „Позика. Кредит. Банківський вклад” ЦКУ. Не випадково ця глава об’єднує декілька відносно самостійних видів договорів. Договір позики як і кредитний договір (та і договір банківського вкладу), оформлює єдині по своїй економічній природі відносини. Відмінності між ними головним чином полягають в тому, що кредитором по кредитному договору виступають банки та інші фінансові установи, а в якості наймодавця по договору позики можуть виступати будь-які фізичні та юридичні особи.  
Законодавче визначення договору позики звучить так: „За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості” ч.1 ст.1046 ЦКУ.  
Позикові відносини зумовлені характером обов’язку боржника у грошовому зобов’язанні, що існує між позикодавцем і позичальником. І договір позики є основною підставою виникнення позикових відносин.  
Підкреслюється, що вексельні зобов’язання, емісія облігацій та державна (комунальна) позика, інші боргові зобов’язання є позиковими лише в певній мірі. На них поширюється загальні правила позики з урахуванням особливостей таких відносин.  
Суб’єктами позики є будь-які фізичні та юридичні особи. Боржника за договором позики називають позичальником, а кредитора – позикодавцем.  
Договір позики є реальним, одностороннім, відплатним або безоплатним договором. Це значить, що він набуває чинності тільки після передачі майна, всі обов’язки покладені лише на позичальника і в визначених законом випадках договір позики може бути як оплатним так і безоплатним.  
Предметом договору позики є речі, визначені родовими ознаками та грошові кошти. Законодавець за певних випадків передбачає як просту письмову  так і усну форму для цього виду договорів.  
Отже, договір позики – це один з видів зобов’язань, спрямованих на передачу майна.