Правова характеристика об’єктів цивільних прав. Специфіка їх участі в цивільних правовідносинах

Ці положення відображені  у ст. 162 проекту ЦК України, яка  має назву «Оборотоздатність об'єктів цивільних прав». Оборотоздатність об'єктів цивільних прав означає вчинення угод та інших не заборонених законодавством дій щодо таких об'єктів, спрямованих на передачу останніх у межах цивільного обороту. Тобто, обіг не слід звужувати виключно до переходу права власності.

Об'єкти, що перебувають у вільному обігу. За загальним правилом, об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обігу, або не обмежені в обігу, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи [34,c. 125-127].

Об'єкти, обмежені в обігу  — це об'єкти, які можуть належати тільки окремим учасникам цивільного обороту, або обіг таких об'єктів, їх придбання або відчуження може здійснюватися лише на підставі відповідного дозволу. Статтею 4 Закону України «Про підприємництво» встановлено перелік товарів, реалізацію яких дозволяється здійснювати виключно після отримання у встановленому законодавством порядку відповідного дозволу — ліцензії. Згідно з вищенаведеним законом до таких видів діяльності належать торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 10 вересня 1992 р. № 528 здійснювати будь-які операції з векселями дозволяється виключно юридичним особам — суб'єктам підприємницької діяльності.

Вилученими з цивільного обороту вважаються об'єкти, які  не можуть бути предметом угод та іншим  чином переходити від одного суб'єкта до іншого в межах цивільного обороту. Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про підприємництво» визначені види діяльності, займатися якими мають право виключно державні підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» ядерні матеріали перебувають виключно у державній власності. Згідно із Законом України «Про природно-заповідний фонд» території природних заповідників є власністю народу України. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються заповідникам у порядку, встановленому законодавством України.

Порушення встановлених правил обігу для об'єктів, обмежених  в обігу, та для об'єктів, вилучених  з обігу, при укладенні угод тягне  за собою визнання таких угод недійсними.

Окремо також можна  виділити спеціальні правила оборотоздатності для певних об'єктів цивільних  прав. Такими об'єктами є земля, природні ресурси, нерухоме майно. Відповідно до п. 14 Указу Президента України «Про заходи щодо підвищення відповідальності і розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами» від 4 березня 1998 p. під час проведення розрахунків не допускається уступка вимоги та переведення боргу. Тобто такий об'єкт цивільних прав, як майнове право не може обертатися в цивільному обороті шляхом уступки вимоги [29, c.67].

Нарешті, слід сказати про  необхідність вчинення певних дій для  визнання об'єктом цивільних прав щодо окремих об'єктів. До таких об'єктів, наприклад, можна віднести нерухоме майно. При спорудженні нового будинку  потрібно отримати акт введення в  експлуатацію вказаного будинку, який є підставою для реєстрації права  власності на будинок в уповноваженому державою органі. Тобто, держава своїм  владним актом, яким є акт введення в експлуатацію, визнає такий об'єкт  нерухомим майном.

Отже оборотоздатність об'єктів  цивільних прав — це можливість здійснення стосовно них правочинів та інших юридичних дій.

  

Розділ 2. Речі як об’єкти цивільних прав. Майно

2.1 Поняття речей  як об’єктів цивільного права.

Речі є одним з основних видів об'єктів цивільного права, оскільки за їх допомогою задовольняються істотні потреби суб’єктів цивільного права. Річчю визнається предмет, матеріального світу, який задовольняє потреби людей і щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Речі є основним видом  об'єктів цивільних прав. З погляду  цивільного права, до них належать засоби виробництва, предмети споживання, предмети природи як у натуральному стані, так і створені людською працею, оскільки вони можуть служити для  задоволення потреб людини. Речі, не придатні для такого задоволення, не можуть бути об'єктами права. Не можуть ними бути і речі, якими людина взагалі  не володіє (наприклад, планети, невідкриті елементи природи тощо). Отже, під  речами у цивільному праві мають  на увазі всі предмети матеріального  світу, які можуть задовольняти певні  потреби людини і бути в її володінні.

Серед таких об’єктів важливе  місце займають речі, які є частиною матеріального світу,і які мають матеріальну цінність.

До них відносяться  як предмети матеріальної й духовної культури, тобто продукти людської праці, так і предмети, які створені самою природою і використовуються людиною для забезпечення своєї  життєдіяльності – земля, корисні  копалини, рослини, тощо. Проте найважливішою  ознакою речей, за якою вони стають об’єктами цивільних правовідносин  є здатність речей задовольняти ті чи інші потреби людей.

Об’єктами цивільних правовідносин  речі стають не в силу своїх природних  властивостей, а тому, що суб’єкти права, враховуючи ці властивості, вступають  між собою з приводу цих  речей у суспільні відносини, що надає таким речам значення товару.

Оскільки  по відношенню до речей, які вилучені із цивільного обігу суб’єктивні  цивільні права і обов’язки виникати не можуть, (це сфера не приватного, а публічного права), вони не можуть бути й об’єктами цивільних правовідносин.

Такими  об’єктами можуть бути тільки речі, які перебувають в обігу.

Держава встановлює певні правила поведінки  людей при використанні тої чи іншої речі. В зв’язку з цим  з’являється термін «правовий режим  речі». Проте він у першу чергу, означає не властивості речі (річ  не може виступати об’єктом цивільно-правових відносин без участі суб’єктів таких  відносин – людей), а визначає якою ж повинна бути поведінка людей стосовно таких речей [38,c.63].

Правовий  режим речі визначається статтею 4 Закону України «Про власність», а саме:

1. Власник   на   свій   розсуд   володіє,   користується   й розпоряджається  належним йому майном.

2. Власник   має право вчиняти щодо свого  майна будь-які дії, що не  суперечать  закону.  Він  може  використовувати  майно  для  здійснення   господарської   та  іншої,  не  забороненої   законом, діяльності, зокрема, передавати  його безоплатно  або  за  плату  у володіння й користування  іншим особам.

3. Усім  власникам забезпечуються рівні  умови здійснення своїх прав.

4. Держава  безпосередньо   не  втручається  в  господарську  діяльність суб’єктів права власності.

5. Власник, здійснюючи  свої права, зобов’язаний не  завдавати шкоди навколишньому  середовищу, не порушувати права  та охоронювані законом інтереси  громадян, юридичних осіб і держави.  При  здійсненні  своїх  прав  і  виконанні обов’язків власник  зобов’язаний додержувати моральних  засад суспільства.

6. У випадках і в  порядку, встановлених законодавчими  актами України,  діяльність власника  може бути обмежено чи припинено,  або власника  може  бути  зобов’язано   допустити обмежене користування  його майном іншими особами.

Правовий режим речей  є одним із головних підстав для  їх класифікації, необхідної для визначення об’єму й змісту прав і обов’язків учасників цивільних правовідносин.

 

2.2 Класифікація  речей та їх значення.

Класифікація речей у  цивільному праві проводиться за різними підставами і має важливе  теоретичне та практичне значення. Юридична класифікація речей досить часто основана на їх природних властивостях чи суспільному значенні і визначає поведінку суб'єктів права щодо речей конкретного виду.

  Речі, залежно від особливостей їх правового режиму, поділяються на такі види:

1. засоби виробництва і предмети споживання
2. вилучені з цивільного обороту, обмеженні в обороті або не вилучені з цивільного обороту;
3. індивідуально визначені і родові; 
4. споживні і не споживні;
5. подільні і неподільні;
6. головні і приналежність;
7. плоди і доходи;
8. гроші;
9. власні цінності та цінні папери;

10)нерухомі та рухомі  речі.

Без засобів виробництва  не можливо створити предмети споживання.

Економічно такий поділ  речей застосовується у будь-якому  суспільстві, оскільки жодне не може існувати, не створюючи предметів  споживання за допомогою засобів  виробництва — основних і оборотних.

Основні – вони використовуються багаторазово у виробничому процесі, поступово переносячи свою вартість на продукцію, що виробляється. Це –  будівні ,споруди, машини, засоби транспорту і зв’язку. Вони використовуються багаторазово у виробничому процесі, поступово  переносячи свою вартість на продукцію, що виробляється.

Оборотні засоби – це сировина, основні і допоміжні  матеріали, паливо, запасні частини.

Предмети споживання –  це речі, що використовуються безпосередньою людиною (продукти харчування, одяг, взуття, предмети побуту та інше).

Під оборотоздатністю розуміють  можливість відчуження певного об'єкта за договором купівлі-продажу, міни, дарування, а також перехід його від однієї особи до іншої у  порядку універсального правонаступництва (при спадкуванні чи реорганізації  юридичної особи). Вилучення речей  з цивільного обороту означає, що деякі об'єкти можуть належати на праві  власності лише певним суб'єктам  цивільного права.

За ступенем свободи участі в цивільному обороті речі поділяються  на: вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті та не вилучені з цивільного обороту. В умовах ринкової економіки більшість об'єктів  обертаються без обмежень.

Вилучення речей з цивільного обороту означає, що деякі об’єкти  можуть належати на праві власності  лише певним суб’єктам цивільного права (наприклад, надра, води і ліси – є виключна власність народу України).

До речей, вилучених з  цивільного обороту, належать об'єкти права власності українського народу (земля, за винятком земельних ділянок  певного розміру, надра, води та інші природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної  зони).

Обмеження речей у цивільному обороті полягає в тому, що право  власності на певні речі може бути передані іншій особі лише за умов, непередбачених законом (напр., придбання  зброї, вибухових, радіоактивних речовин, сильнодіючих отрут тощо).  Обмеження речей у цивільному обороті вказує на те, що право власності на певні речі може бути передано іншій особі з додержанням вимог, передбачених законом. Наявність речей, вилучених з цивільного обороту, обмежених у цивільному обороті зумовлюється міркуваннями додержання державної безпеки. Так, Постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1991 p. (з наступними змінами і доповненнями) було затверджено Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України та Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна [11,c.43-45].

До майна, що не може перебувати у власності громадян, належать бойова і спеціальна військова техніка, вибухові речовини та інше. Щодо видів  майна, для якого встановлюється спеціальний порядок набуття  права власності громадянами (зброя, вибухові та радіоактивні речовини тощо), то дані предмети можуть бути придбані лише з дозволу відповідних органів.

Всі інші – це речі, не вилучені з цивільного обороту. Вони можуть вільно відчужуватись, переходити у власність  будь-якої особи на підставах, передбачених законом.

Індивідуально визначеною визнається річ, наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших речей  і тим самим індивідуалізують цю річ.  Цими ознаками є:

- виділені із загальної  маси речей даного (наприклад,  із партії телевізорів виділений  один );

- єдині в своєму роді (наприклад єдина у своєму роді картина художника Рєпіна «Запорожці»)

- відрізняються від інших  за кількома ознаками (будинок  Київського університету, завод «Арсенал»)

Індивідуально визначені  – не можливо замінити – вони не замінні.

Родовими визнаються речі, що визначаються родовими ознаками, властивими усім речам такого самого роду, та вимірюються числом, вагою, мірою. Речі, що визначаються родовими ознаками, є замінними, так як при загибелі їх можна замінити  (цукор, борошно, цегла та ін.).

Речі які при використанні знищуються повністю (напр., паливо, продукти харчування) або перетворюються в іншу річ (наприклад сировина), називаються споживними. До них також належать гроші.

Неспоживчими визнаються речі, призначені для неодноразового використання, які зберігають при  цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу (автомобіль, будинок, одяг тощо).

До неподільних речей належать речі, які внаслідок поділу у натурі не змінюють свого господарського чи іншого призначення (наприклад продукти харчування). Під неподільними розуміють речі, які при поділі втрачають первісне призначення (наприклад телевізор, автомобіль  та ін.).

Нерідко подільні речі знаходяться у такому господарсько-цільовому зв’язку, що одна з них стає головною, а інша – її приналежністю (скрипка і футляр). Приналежністю є річ, покликана служити головні речі і зв’язана спільним господарським призначенням. (але не слід путати з поняттям складової частини речі – телевізор і динамік). Тобто подільною визнається річ, внаслідок користування якою кожна її частина зберігає свої властивості цілого та не втрачає при цьому свого господарського (цільового) призначення (хліб, цемент, рідини тощо) [41,c.97].